Справа № 607/27789/24Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М.
Провадження № 22-ц/817/557/25 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
30 червня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Храпак Н.М.
суддів - Костів О. З., Хома М. В.,
за участі секретаря - Дідух М.Є.
без сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/27789/24 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Ейс», інтереси якого представляє адвокат Тараненко Артем Ігорович, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 березня 2025 року, ухваленого суддею Вийванком О.М., повний текст якого складено 10 березня 2025 року, у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
у грудні 2024 року ТзОВ “Фінансова компанія “Ейс» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 192306761 від 18.10.2021 у розмірі 20466 грн.
В обґрунтування позову посилаються на те, що 18.10.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено електронний кредитний договір № 192306761, за яким відповідач отримав кредитні кошти і був зобов'язаний повернути їх в установлений строк відповідно до умов угоди та сплатити проценти, але зобов'язання за вказаною угодою належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість, яка на момент подання позовної заяви становить 20466 грн.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до відповідача, уклавши 28.11.2018 договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за спірним кредитним договором. 05.08.2020 ТОВ «Таліон плюс» відступило право грошової вимоги до відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» за договором факторингу № 05/0820-01, яке 07.11.2024 відступило право грошової вимоги до ОСОБА_1 позивачу ТОВ “Фінансова компанія “Ейс».
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 березня 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ТзОВ “Фінансова компанія “Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В апеляційній скарзі представник ТзОВ “Фінансова компанія “Ейс» - адвокат Тараненко А.І. просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 березня 2025 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначив, що згідно з п. 4.1. договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.
05.05.2022 відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 175 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 20 466,00 грн.
Отже, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило дійсне право вимоги до ТОВ «Таліон Плюс», оскільки з урахуванням визначених строків дії цього договору, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії.
Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не врахував усі матеріали справи та помилково визначив, що передача права вимоги відбулася в момент укладення договору факторингу.
Відповідно до умов договору факторингу, передача права вимоги здійснюється не за самим договором, а за реєстрами, які є додатками до нього. Отже, Реєстр №175 від 05.05.2022, що містить інформацію про боржника, підтверджує факт переходу права вимоги у визначений момент (дату його підписання).
05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 192306761 від 18.10.2021.
31.07.2023 відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 10 до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 20466 грн.
Тобто передача права вимоги відбулась в межах часових рамок чинності договору факторингу - до 30.12.2024 р. При цьому, жодна норма даного договору не обмежує можливість передачі прав вимог лише тими, які існували до моменту укладення Договору.
Слід також звернути увагу, що відповідно до п.п. 5.3.3 договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 Фактор (ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс») має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб.
Це означає, що фактичне відступлення прав вимоги не обмежується моментом укладення кредитного чи факторингового договору, а здійснюється на підставі реєстру, який містить перелік прав вимоги, що можуть виникати як до, так і після укладення договору факторингу.
07.11.2024 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали договір факторингу № 0711/24/Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Відповідно до п. 1.2. перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акта прийому-передачі Реєстру боржників згідно з Додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
Відповідно до Реєстру боржників за договором факторингу № 0711/24/Е від 07.11.2024 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 20466 грн. Даний факт підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу № 0711/24/Е від 07.11.2024.
Таким чином, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, ухвалюючи рішення у справі фактично ухилився від вирішення спору по суті, та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення заборгованості.
Відзив на апеляційну скаргу представника ТзОВ “Фінансова компанія “Ейс» - адвоката Тараненко А.І. до суду апеляційної інстанції не поступав.
ТзОВ “Фінансова компанія “Ейс» та їх представник - адвокат Тараненко А.І. в судове засідання не з'явилися і про причину неявки суду не повідомили, хоча належним чином повідомлялися про розгляд справи шляхом направлення судових повісток до електронного кабінету, про що в матеріалах справи наявні довідки про доставку електронного документа.
Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи
Відповідач ОСОБА_1 також в судове засідання не з'явився, проте належним чином повідомлявся про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на поштову адресу, однак вона повернулась на адресу Тернопільського апеляційного суду як не отримана з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно з пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи.
Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що 18.10.2021 між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір № 192306761, за умовами якого кредитодавець зобов'язався надати позичальникові кредит, на суму 20000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику (т. 1 а.с. 135-139).
Згідно з п. 4.1. Договору № 192306761, невід'ємною частиною цього договору є правила та паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення договору. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця www.moneyveo.ua.
Договір був вчинений в електронній формі, яка відповідно до ст. 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.
Згідно з довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-комунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», ОСОБА_1 ввів 18.10.2021 одноразовий ідентифікатор MNV6W25V та цього ж дня грошові кошти були передані позичальнику (т. 1 а.с. 20).
Згідно з платіжного доручення № f8ea26eb-1624-42fe-adab-8731c684a8b0 від 18.10.2021, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було перераховано кошти у сумі 20000 грн ОСОБА_1 , згідно договору № 192306761 від 18.10.2021, на платіжну картку № НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 44).
Відповідно до довідки АТ “Комерційний банк “Глобус» № 1-3281 від 04.09.2024, що Банком 18.10.2021 перераховано кошти на платіжну картку № НОМЕР_1 на суму 20000 грн (т. 1 а.с.45).
Згідно з виписки з особового рахунка за кредитним договором № 192306761, станом на 22.11.2024 заборгованість за кредитним договором № 192306761 від 18.10.2021 не погашена і складає 20466 грн, з яких: прострочене тіло кредиту - 12265,38 грн, прострочені відсотки - 8200,62 грн (т. 1 а.с. 109).
Первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме - надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором.
28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого клієнт відступив факторові зазначені у відповідних реєстрах права вимог, а фактор зобов'язувався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором, що стверджується договором факторингу. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимоги, по формі встановленій у відповідному додатку (т. 1 а.с. 47-53).
Відповідно до положень п. 2.1 якого Клієнт зобов'язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно з положеннями п. 2.2 Договору факторингу, сторони погодили, що відступлення прав вимоги за цим Договором проводиться не з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов'язання боржника. Разом з правом вимоги до фактора переходять всі інші права та обов'язки клієнта за кредитним договором.
Як вбачається з умов п. 2.3 Договору факторингу, розмір оплати послуг фактора за надання фінансування клієнту за цим договором за кожен реєстр прав вимоги становить 100 грн, що сплачуються клієнтом протягом 5 банківських днів з дати складання кожного реєстру прав вимоги на банківський рахунок фактора, зазначений у відповідному пункті цього договору.
В силу положень п. 3.1.2 договору факторингу, фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному реєстрі прав вимоги, сплачується фактором одним платежем протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимоги, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладення додаткових угод.
Як слідує з положень п. 4.1 Договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимоги по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.
28.11.2019 року ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін (т. 1 а.с. 58).
31.12.2020 року між клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду № 26 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року (т. 1 а.с. 59-65).
31.12.2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2022 року (т. 1 а.с. 69).
31.12.2022 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2023 року (т. 1 а.с. 70).
31.12.2023 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2024 року (т. 1 а.с. 71).
Відповідно до Реєстру прав вимоги № 175 від 05.05.2022 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року від ТОВ «Манівео» до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги за кредитним договором № 192306761 де боржником є ОСОБА_1 в сумі 20466 грн, яка складається із 12265,38 грн заборгованості за основною сумою боргу та 8200,62 грн заборгованості по відсоткам.
Указаний реєстр містить відтиск печаток клієнта та фактора та підписаний ними (т. 1 а.с. 72-74).
05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» уклали договір факторингу № 05/0820-01, згідно умов якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (п. 2.1 договору).
Право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними реєстру прав вимоги, по формі встановленій у відповідному додатку (п. 4.1 договору) (т. 1 а.с. 75-80).
Згідно з реєстру права вимоги № 10 від 31.07.2023, клієнт ТОВ «Таліон Плюс» відступив факторові ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» право вимоги заборгованості в сумі 20466 грн на підставі кредитного договору № 192306761 до боржника ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 86-88).
07.11.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія “Ейс» укладено договір факторингу № 0711/24/Е, згідно з умовами якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти за прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту (п.1.1).
Перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому - передачі реєстру боржників згідно додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому - передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору факторингу) (т. 1 а.с. 90-96).
Згідно з витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 0711/24/Е від 07.11.2024 року, клієнт ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» відступив факторові ТОВ “Фінансова компанія “Ейс» право вимоги заборгованості за кредитним договором № 192306761, де боржником є ОСОБА_1 в сумі 20466 грн, яка складається із 12265,38 грн заборгованості за основною сумою боргу та 8200,62 грн заборгованості по відсоткам (т. 1 а.с. 100-102).
Указаний реєстр містить відтиск печаток клієнта та фактора та підписаний ними.
Згідно з акту прийому - передачі боржників за договором факторингу № 0711/24/Е від 07.11.2024 року, клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників в кількості 587, після чого, з урахуванням пункту 1.2 договору факторингу № 0711/24/Е від 07.11.2024 року, від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей. Загальна сума заборгованостей 22154653,90 грн. Реєстр боржників передано в повному обсязі відповідно до умов договору факторингу № 0711/24/Е від 07 листопада 2024 року, будь - яких зауважень до зазначеного реєстру немає (т. 1 а.с. 103).
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що право вимоги від первісного кредитора - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перейшло до нового кредитора - ТОВ «Таліон Плюс», ще 28.11.2018, коли кредитний договір з ОСОБА_1 ще не укладався (кредитний договір № 192306761 був укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 лише 18.10.2021, тобто більш ніж через три роки після укладення договору факторингу). У той же час, права вимоги за договором факторингу є похідними від кредитного договору, а отже договір факторингу не може бути укладеним раніше кредитного договору, за яким переходить право вимоги. І це не є тотожним визначенню, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога), оскільки у даному випадку мова йдеться саме про вимогу, а не про правочин, на підставі якого така вимога може виникнути в майбутньому.
Тому, позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 192306761 від 18.10.2021 від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс», а в подальшому до ТОВ «ФК «ЕЙС»
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів в повному обсязі погодитися не може, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Судом встановлено, що у пункті 5 (реквізити сторін) договору від 18.10.2021 року № 192306761 зазначено, що договір підписано ОСОБА_1 з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором (т. 1 а.с. 139).
Таким чином, вказаний кредитний договір підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
За таких обставин, по кредитному договору, укладеному з ОСОБА_1 , у письмовій формі було досягнуто згоду з істотних умов кредитного договору, в тому числі щодо строку кредитування та нарахування відсоткової ставки.
Відповідачем у справі не спростовано обставин отримання та використання ним кредитних коштів та розміру заборгованості, зазначеного в наданому позивачем розрахунку.
Тому, колегія суддів вважає, що з урахуванням погоджених сторонами умовами кредитного договору стягненню підлягає заборгованість по кредитному договору на загальну суму 20466 грн.
Проте, суд першої інстанції, встановивши факт укладення кредитного договору між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», дійшов помилкового висновку про недоведеність наявності у позивача права вимоги до відповідача за даним кредитним договором.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак, це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді не укладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №910/11965/16.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).
В обґрунтування заявлених вимог на підтвердження переходу до позивача права вимоги за договором від 18.10.2021 року № 192306761 позивач надав суду документи: договір факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, укладений між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»; додаткову угоду № 19 від 28 листопада 2019 року до даного договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року; додаткову угоду № 26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року; додаткову угоду № 27 від 31 грудня 2021 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року; додаткову угоду № 31 від 31 грудня 2022 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року; додаткову угоду № 32 від 31 грудня 2023 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року; реєстр прав вимоги № 175 від 05.05.2022; договір факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс»; реєстру права вимоги № 10 від 31.07.2023; договір факторингу № 0711/24/Е від 07 листопада 2024 року, укладений між ТОВ “Фінансовою компанією “Ейс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс»; реєстр боржників до Договору факторингу № 0711/24/У від 07.11.2024 року; акт прийому - передачі боржників за договором факторингу №0711/24/У від 07.11.2024 року .
Надані копії договорів та витяги з реєстру боржників містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним ним з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитним договором.
Також, відповідно до умов договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимоги по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги (п. 4.1). Так і умовами договору факторингу № 0711/24/У від 07.11.2024 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія “Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія “Ейс» передбачено, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому - передачі реєстру боржників згідно додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому - передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору факторингу).
Отже, вказаними договорами факторингу чітко визначений момент переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників і позивачем на підтвердження зазначеного надані відповідні докази, зокрема, реєстр права вимоги та акт прийому - передачі реєстру боржників, належним чином підписані.
Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь ТОВ “Фінансова компанія “Ейс» заборгованості за кредитним договором, а договори факторингу відповідачем не оспорювалися, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов'язковості виконання договору.
З огляду на наведені обставини та докази у справі, вбачається, що відбулась заміна кредитодавця, на підставі укладених договорів, а тому до ТОВ “Фінансова компанія “Ейс», перейшло право вимоги за кредитним договором кредитної лінії № 192306761 від 18.10.2021 року, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .
На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, що призвело до ухвалення помилкового рішення про відмову у задоволенні позову.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, дійшов помилкового висновку, що позивачу не перейшло право вимоги по кредитному договору до відповідача, тому рішення суду підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Щодо витрат на правову допомогу в суді першої та апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Представником позивача ТОВ “Фінансова компанія “Ейс» сплачено судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 5224 від 19.12.2024 (т. 1 а.с. 153), а за подачу апеляційної скарги сплачено 3633,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 9703 від 11.04.2025.
Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 6056 грн (2422,40+3633,60).
Крім того, апелянт просить вирішити питання судових витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій та стягнути з позивача 12000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач в позовній заяві заявив вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 грн та долучив документи на підтвердження понесених позивачем даних витрат.
На підтвердження заявлених вимог в матеріалах справи наявні: договір № 08/11/24-01 від 08.11.2024 про надання правничої допомоги адвокатським бюро «Тараненко та партнери» для ТОВ “Фінансова компанія “Ейс» (т. 1 а.с. 110-112), протокол погодження вартості послуг до даного договору (а.с. 113), додаткова угода № 6 до Договору про надання правничої допомоги № 08/11/24-01 від 08.11.2024 року (а.с. 114-116), Акт прийому-передачі наданих послуг від 08.11.2024 (а.с. 117), довіреність на представництво інтересів ТОВ “Фінансова компанія “Ейс» адвокатом Тараненком А.І. (а.с. 136), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 118).
Згідно з актом прийому-передачі наданих послуг від 08 листопада 2024 року адвокатом Тараненком А.І. надано клієнту юридичні послуги, у вигляді усної консультації, вивчення матеріалів справи та складання позовної заяви у справі за позовом ТОВ “Фінансова компанія “Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вартість виконаних робіт становить 6000 грн із витрачанням часу на дану роботу - 4 години (а.с.134).
При подачі апеляційної скарги представник апелянта ТОВ «Юніт Капітал» - адвокат Тараненко А.І. також просив вирішити питання судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та стягнути з відповідача на користь позивача 6000 грн.
На підтвердження заявлених вимог долучив: довіреність на представництво інтересів ТОВ “Фінансова компанія “Ейс» адвокатом Тараненко А.І; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Як вбачається із протоколу погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги № 08/11/24-01 від 08 листопада 2024 року, у ньому передбачено, що сторони погодили оплату вартості складання апеляційної скарги у розмірі 3000 грн.
Колегія суддів, розподіляючи витрати, понесені позивачем, в тому числі на професійну правничу допомогу, доходить висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону, та не є складною.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій у загальному розмірі 12000 грн є завищеними та становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_1 на корить ТОВ «Фінансова компанія “Ейс» понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 6000 грн.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив фактичні обставини у справі, дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції та додаткове рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Ейс», інтереси якого представляє адвокат Тараненко Артем Ігорович, задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Ейс» (вул.Харківське шосе, будинок 19 офіс 2005, м. Київ, ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором № 192306761 від 18 жовтня 2021 року у розмірі 20466 грн, з яких: 12265,38 грн заборгованість по кредиту, 8200,62 грн - заборгованість за відсотками, та судові витрати у розмірі 12056 грн (6000 грн витрати на професійну правничу допомогу та 6056 грн витрати зі сплати судового збору).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення виготовлений 02 липня 2025 року.
Головуюча Н.М. Храпак
Судді: О.З. Костів
М.В. Хома