Справа № 606/2330/24Головуючий у 1-й інстанції Ромазан Л.С.
Провадження № 22-ц/817/570/25 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
23 червня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
Головуючої - Храпак Н.М.
Суддів - Костів О. З., Хома М. В.,
за участі секретаря - Панькевич Т.І.
та представника відповідача - адвоката Худої І.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу № 606/2330/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Худа Ірина Романівна, на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 05 березня 2025 року, ухваленого суддею Ромазан Л.С., у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
у листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» звернулося в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № В03.13066.004979559 від 01 березня 2019 року в розмірі 108842,24 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 01 березня 2019 року між акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № В03.13066.004979559. Відповідно до підпунктів 1.1, 1.2, 1.4, 1.10 пункту 1 кредитного договору банк надав клієнту кредит у розмірі 37440 грн зі сплатою змінюваної процентної ставки в розмірі 15.5 відсотків та плати за обслуговування кредиту, визначеної у графіку щомісячних платежів, який є додатком до кредитного договору. В свою чергу, згідно із підпунктом п.2.1 пункту 2 договору відповідач взяв на себе обов"язок повернути кредит з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 36 щомісячних внесках до 1 дня/числа кожного місяця згідно із графіком щомісячних платежів. На виконання умов вказаного договору акціонерне товариство «Ідея Банк» свої зобов"язання по видачі суми кредиту виконало повністю. Відповідач виконував взяті на себе зобов"язання з істотним порушенням умов договору, сплачуючи поточні щомісячні платежі з простроченням дати їх сплати, сплачуючи щомісячні платежі не в повному обсязі та/або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості. Всупереч умовам кредитного договору відповідач не здійснив своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту, процентах, плати за обслуговування кредиту у строк, вказаний у договорі, чим суттєво порушив взяті на себе договірні зобов"язання. 25.07.2023 року між акціонерним товариством «Ідея Банк» і товариством з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» (попередня назва - «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА») було укладено договір факторингу №01.02-31/23, відповідно до якого АТ «Ідея Банк» відступило свої права вимоги, а ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло права вимоги, в тому числі і до відповідача. У зв'язку із недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просив позов задовольнити та стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, а також судові витрати.
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 05 березня 2025 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №В03.13066.004979559 від 01.03.2019 у розмірі 51350 (п"ятдесяти однієї тисячі триста п"ятдесят) грн.78 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» 1142.89 грн. (одну тисячу сто сорок дві ) грн. 89 коп. судового збору.
В решті вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Худа І.Р. подала апеляційну скаргу в якій посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неналежну оцінку доказів по справі і просить скасувати рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 05 березня 2025 року та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №В03.13066.004979559 від 01.03.2019 у розмірі 51 350,78 грн., з яких заборгованість за основним боргом 33 980, 79 грн, заборгованість за відсотками 17 369,99 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначила, що відповідно до долученої позивачем заяви на видачу готівки №E00T021R62 04 березня 2019 року ОСОБА_1 , банком AT "ОТП Банк" нараховано кредиту лише 30000,00 грн, а не так як вказано у кредитному договорі 37 744,00 грн. Крім того, у позовній заяві та додатках немає інформації, що між AT "Ідея Банк" та AT "ОТП Банк" укладені договори про видачу готівки за кредитним договором.
Це свідчить про відсутність належної перевірки наданих доказів, що є процесуальним порушенням.
З долученої до матеріалів справи виписки з особового рахунку відповідача від 25.07.2023 (а.с. 13а-15) видно, що ОСОБА_1 частково виконав зобов'язання за кредитним договором №ВОЗ. 13066.004979559 від 01.03.2019 року, здійснивши погашення кредитної заборгованості на загальну суму 26 840 грн.
Отже, відповідач не виконав кредитного договору лише в розмірі 10 600 грн. Однак, у позовній заяві позивач та суд проігнорував зазначені платежі та не вказав фактичної заборгованості, натомість вказав повну суму кредиту як таку, що підлягає стягненню.
Такі дії банку можуть бути кваліфіковані як зловживання процесуальними правами, що є підставою для відмови в позові в цілому та скасування рішення суду.
Окрім того, суд першої інстанції не надав оцінки доказам, які підтверджують часткове погашення боргу, не зазначив у рішенні мотивів і причин, з яких ці платежі не були враховані при ухваленні рішення
Що стосується укладеного Договору факторингу №01.02-31/23, то вказують, що позивачем долучено платіжну інструкцію №9217 від 26 липня 2023 року, яка не підтверджує факту оплати коштів за Договором факторингу. Проте платіжна інструкція є лише документом внутрішнього характеру між сторонами, не містить підтвердження фактичного руху коштів (немає виписки з банківських рахунків) та може бути складена самими сторонами без участі банку.
Щодо розміру процентної ставки, то зазначає, що п. 1.4. кредитного договору, станом на день укладення Договору зміна частина ставки, визначена за Рішенням Правління Банку, становить 9,5% що разом з Маржею Банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 15,5%.
Проте, вважають, що процентна ставка в розмірі 15,5% не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів.
За змістом положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі- Закон) цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. При цьому, частина 4 статті 18 Закону не містить застереження щодо незастосування зазначених положень пункту 5 частини 3 цієї статті до умови договорів про надання споживчого кредиту. Частинами 5 та 7 статті 18 Закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм, дає підстави для висновку про те, що нарахований позивачем розмір відсотків є несправедливим.
Відзиву на апеляційну скаргу до Тернопільського апеляційного суду не надходило.
У судовому засіданні представник відповідача - адвокат Худа І.Р. апеляційну скаргу підтримала, з мотивів, викладених у ній, просила її задовольнити.
Представник позивача ТОВ «СВЕА ФІНАНС» у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить довідка про доставку судової повістки до електронного кабінету.
Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з п.2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що заявником фактично оскаржується рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 05.03.2025 лише в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №В03.13066.004979559 від 01.03.2019 у розмірі 51 350,78 грн., з яких заборгованість за основним боргом 33 980, 79 грн, заборгованість за відсотками 17 369,99 грн, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом - не перевіряється.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судом встановлено, що 01.03.2019 ОСОБА_1 звернувся до АТ «Ідея Банк» із анкетою-заявкою на отримання кредиту, яка підписана його власноручним підписом, де вказав загальну інформацію про себе, контактну (місце роботи, засоби зв'язку), а також фінансову також фінансову (суму бажаного кредиту, джерело додаткового доходу та персональні витрати) (а.с.9 зворіт).
01 березня 2019 року між акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №В03.13066.004979559(далі Договір), відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 37 440,00 грн, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору(п.1.1 Договору) (а.с.5-6).
Банк надає кредит у день підписання договору строком на 36 місяців. Датою видачі кредиту є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок позичальника (п.1.2 Договору).
За користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 6 % - маржа банку (п.1.3 Договору). Станом на день укладення договору змінна частина ставки становить 9,5 %, що разом з маржею банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 15,5% (п.1.4 Договору). Позичальник стверджує, що розуміє суть і принципи визначення процентної ставки, усвідомлює ризики, які випливають із змінної частини ставки протягом всього строку кредитування, і погоджується на ці ризики (п.1.8 Договору).
Позичальник надає свою згоду на укладення за рахунок позичальника, як страхувальника та застрахованої особи, договору добровільного страхування життя. Цим договором позичальник доручає та дає розпорядження банку: переказати страховику в безготівковій формі кредитні кошти в частині суми страхового платежу, належного страховику, через транзитний рахунок банку (п.1.12 Договору).
Згідно із підпунктом п.2.1 пункту 2 договору встановлено, що позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 36 щомісячних внесках включно до 5 дня/числа кожного місяця, згідно Графіку щомісячних платежів. Платежі здійснюються на транзитний рахунок № НОМЕР_1 в Банку, МФО 336310, з якого проводиться погашення заборгованості за Договором у такій черговості: 1) для оплати простроченої заборгованості кредиту за Договором; 2) для погашення нарахованої заборгованості за Договором, строк сплати якої не минув; 3) для сплати штрафних санкцій (пені) згідно п. 3.3.1. цього Договору; 4) для погашення іншої заборгованості (в т.ч. дострокове погашення заборгованості за кредитом).
Відповідно до п. 5.7 Договору, згідно з Законом України «Про споживче кредитування», реальна річна процентна ставка складає 197,88246156 %. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) на момент укладання Договору складає 107222,12 гривень. Вказані показники діють за умови своєчасного погашення Позичальником грошових зобов'язань відповідно до п. 2.1 цього Договору та за дії процентної ставки, вказаної в п. 1.4. Договору.
Також, 01 березня 2019 року ОСОБА_1 підписав Паспорт споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит), згідно якого вбачається, що тип кредиту - кредит; сума/ліміт кредиту 37440,00 грн; строк кредитування - 36 місяців; мета отримання кредиту - поточні потреби; спосіб надання кредиту - безготівковим шляхом; процента ставка 15,5 % річних; тип процентної ставки змінювана, плата за обслуговування кредитної заборгованості 4,45 % щомісячно від початкової суми кредиту; загальні витрати за кредитом - 77222,12 грн; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом 107 222,12 грн; реальна річна процентна ставка 197,88246156% річних; процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту 15,5 % (а.с.8).
Крім того, в матеріалах справи наявний Графік щомісячних платежів за кредитним договором №В03.13066.004979559, який є додатком до паспорта споживчого кредиту, підписаний відповідачем ОСОБА_1 01.03.2019, зі змісту якого вбачається, що сума кредиту 37440,00 грн, строк кредиту - 36 місяців (а.с.9).
Також у Графіку розраховано періодичність та розміри платежів з повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та плати за обслуговування кредиту при щомісячному погашені суми заборгованості рівними частинами впродовж 36 місяців.
01 березня 2019 року АТ «Ідея Банк» доручено перерахувати ОСОБА_1 , в рахунок Кредитного договору №В03.13066.004979559 від 01 березня 2019 року, 30 000,00 грн, що підтверджується копією ордеру-розпорядження № 1 про видачу кредиту (а.с.10 зворіт).
Згідно із ордером-розпорядженням № 2 про сплату страхового платежу, відповідач ОСОБА_1 отримав на підставі кредитного договору №В03.13066.004979559 від 01 березня 2019 року 7440,00 грн для сплати страхового платежу.
Відповідно до заяви на видачу готівки №Е00Т021R62 від 04.03.2019, підписаної отримувачем ОСОБА_1 та банком, відповідач отримав виплату коштів за кредитним договором №В03.13066.004979559 від 01 березня 2019 року у розмірі 30 000 грн (а.с.12).
25 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» укладено договір факторингу № 01.02-31/23, відповідно до умов якого Клієнт АТ «Ідея Банк» передає (відступає) Факторові свої Права Вимоги, а Фактор ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА'набуває Права вимоги Клієнта за Первинними договорами та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на та на умовах, визначених цим Договором(2.1 Договору факторингу) (а.с.15-19).
Згідно з умовами п. п.4.1. 4.2 Договору факторингу Фактор зобов'язується сплатити клієнту суму фінансування у розмірі 11 963 508,00 грн шляхом перерахунку 100% вказаної суми на рахунки клієнта протягом 3 (трьох) робочих днів після отримання Реєстру Боржників засобами корпоративного зв'язку у захищеному паролем файлі, та підписання Сторонами Договору і Реєстру Боржників за допомогою сервісу електронного документообігу «Вчасно».
Як слідує з платіжного доручення АТ «ОТП БАНК» від 26 липня 2023 року, ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» перерахувало на рахунок АТ «Ідея Банк» грошові кошти в розмірі 11 963 508,00 грн, в якості оплати згідно договору факторингу №01.02-31/23 від 25 липня 2023 року (а.с.26).
Відповідно до умов п. 5.1 договору факторингу, права Вимоги вважаються такими, що перейшли від Клієнта до Фактора в день підписання відповідного Реєстру боржників, за умови виконання Фактором зобов'язання передбачених п. 4.1 цього Договору.
Згідно з реєстру боржників №2 до договору факторингу від 25 липня 2023 року №01.02-31/23, від АТ «Ідея Банк» до ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №В03.13066.004979559 від 01 березня 2019 року в сумі 108 842,24 грн з яких: 33980,79 грн заборгованість за основним боргом, 17369,99 грн заборгованість за відсотками та 57491,46 грн заборгованість за комісіями (а.с.25).
Рішенням єдиного учасника ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» № 1 від 25 березня 2024 року змінено назву з ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» на ТОВ «СВЕА ФІНАНС».
Відповідно до довідки - розрахунку заборгованості за кредитним договором №В03.13066.004979559 від 01.03.2019 заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «СВЕА ФІНАНС» (попередня назва - «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА») станом на 25 липня 2024 року складає: заборгованість за основним боргом - 33980.79 грн., заборгованість за відсотками 17369,99 грн., заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями - 57491,46 грн., а всього 108842,24 грн (а.с.13).
Відповідно до виписки по особовому рахунку за період з 01 березня 2019 року по 25 липня 2023 року прослідковується, що ОСОБА_1 було видано кредит в розмірі 37 440 грн, а також факти використання відповідачкою кредитних коштів. Із виписки вбачається, що ОСОБА_1 користувався цими коштами, а також частково сплачував заборгованість за договором (а.с.13а -14).
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №В03.13066.004979559 від 01.03.2019 у розмірі 51 350,78 грн., з яких заборгованість за основним боргом 33 980, 79 грн, заборгованість за відсотками 17 369,99 грн, суд першої інстанції виходив з того, відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання за договором, унаслідок чого виникла прострочена заборгованість, яка складає 51350,78 грн, а тому майнові права позивача підлягають захисту, шляхом стягнення з ОСОБА_1 в користь товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» заборгованості за кредитним договором №В03.13066.004979559 від 01.03.2019 у розмірі 51350,78 грн.
Колегія суддів вважає висновки суду такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом статей 205, 207 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
За змістом ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора узобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).
Згідно вимог ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).
Згідно з статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, судом першої інстанції вірно встановлено, що 01.03.2019 між АТ «Ідея Банк» та позичальником ОСОБА_1 укладено кредитний договір № В03.13066.004979559, який підписаний відповідачем власноручним підписом, за умовами якого банк надає позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 37440,00 грн, включаючи витрати на страховий платіж, строком на 36 місяців (з 01.03.2019 по 01.03.2022) із нарахуванням процентів за користування кредитними коштами у розмірі 15,5 % річних (а.с.5-6).
Крім того, в матеріалах справи наявні паспорт споживчого кредиту, (Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма)) та графік щомісячних платежів за кредитним договором №В03.13066.004979559, який є додатком до паспорта споживчого кредиту, підписані відповідачем, містяться аналогічні умови щодо суми та строку кредиту, та процентів. Також у Графіку розраховано періодичність та розміри платежів з повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та комісії при щомісячному погашені суми заборгованості рівними частинами впродовж 36 місяців (а.с.8-9).
Отже, враховуючи, що кредитний договір №В03.13066.004979559 від 01.03.2019 та додатки до нього підписані відповідачем ОСОБА_1 , що свідчить про те, що відповідач ознайомився та погодився з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов щодо суми кредиту, строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, розмір і тип процентної ставки, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як витрати на страхування та уклали в належній письмовій формі кредитний договір.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до заяви на видачу готівки №Е00Т021R62 від 04.03.2019, підписаної отримувачем ОСОБА_1 та Банком, ОСОБА_1 отримав кошти за кредитним договором В03.13066.004979559 від 01 березня 2019 року у розмірі 30 000 грн, що також підтверджується копією ордеру-розпорядження № 1 про видачу кредиту (а.с.10 зворіт, 12).
Згідно із ордером-розпорядженням № 2 про сплату страхового платежу, відповідач ОСОБА_1 отримав на підставі кредитного договору №В03.13066.004979559 від 01 березня 2019 року в розмірі 7440,00 грн для сплати страхового платежу(а.с.10 зворіт).
Окрім цього, отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів також знайшло своє підтвердження у виписці по особовому рахунку відповідача ОСОБА_1 з 01.03.2019 по 25.07.2023, з якої вбачається, що відповідачу видано 37 440,00 грн, які ним частково сплачено, що фактично і підтверджує наявність у нього боргового зобов'язання (а.с.13а-14).
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаним положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75 виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта.
При цьому, згідно з пунктом 3 вказаного Положення, клієнтські рахунки, за якими обліковуються кошти, розпорядником яких є клієнти банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу), розрахункові рахунки.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц.
Таким чином, системний аналіз матеріалів справи, зокрема, виписка по вказаному рахунку в сукупності з іншими доказами, дають підстави для висновку, що позивачем надані суду належні та допустимі докази, а саме первинні бухгалтерські документи щодо надання кредитних коштів в розмірі 37440, 00 грн, отримання таких коштів відповідачем ОСОБА_1 за №В03.13066.004979559 від 01 березня 2019 року.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.
Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, у суду першої інстанції не було підстав для висновку про недоведеність факту отримання відповідачем кредитних коштів.
Натомість, якщо відповідачка заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов'язок доводити такі заперечення відповідними доказами.
Проте відповідачка жодних доказів на спростування факту отримання ним кредитних коштів в розмірі 37440, 00 грн чи розміру заборгованості не надав.
При цьому, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі визнає факт отримання кредитних коштів від АТ «Ідея Банк» у розмірі 30 000,00 грн, згідно кредитного договору від 01.03.2019.
Крім цього, відповідно до п. 1.1 кредитного договору - банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 37 440,00 грн, включаючи витрати на страховий платіж, а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.
Як вбачається з ордеру-розпорядження № 1 про видачу кредиту, відповідач на підставі кредитного договору №В03.13066.004979559 від 01 березня 2019 року отримав 30 000,00 грн.
Згідно із ордером-розпорядженням № 2 про сплату страхового платежу, відповідач ОСОБА_1 отримав на підставі кредитного договору №В03.13066.004979559 від 01 березня 2019 року 7440,00 грн для сплати страхового платежу.
Отже, підписуючи кредитний договір №В03.13066.004979559 від 01 березня 2019 року та додатки до нього, відповідач ОСОБА_1 був проінформований про умови кредитування, а саме, що банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 37 440,00 грн, включаючи витрати на страховий платіж
З огляду на зазначене, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладення та підписання кредитного договору №В03.13066.004979559 від 01 березня 2019 року з АТ «Ідея Банк», невиконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення, отриманих в борг коштів, та наявності у нього боргових зобов'язань перед позивачем за договором.
Відтак, доводи апеляційної скарги з приводу відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів, які підтверджують надання відповідачу кредитних коштів в розмірі 37440, 00 грн колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані та безпідставні, оскільки не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи та спростовуються наведеним судом обставинами та дослідженими доказами, яким суд надав відповідну правову оцінку.
Також, не заслуговують на увагу, доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено належними доказами набуття права вимоги за кредитним договором до відповідача, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та судом встановлено, що 25 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» укладено договір факторингу № 01.02-31/23, відповідно до умов якого Клієнт АТ «Ідея Банк» передає (відступає) Факторові свої Права Вимоги, а Фактор ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА'набуває Права вимоги Клієнта за Первинними договорами та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на та на умовах, визначених цим Договором(2.1 Договору факторингу) (а.с.15-19).
Відповідно до умов п. 5.1 договору факторингу, права Вимоги вважаються такими, що перейшли від Клієнта до Фактора в день підписання відповідного Реєстру боржників, за умови виконання Фактором зобов'язання передбачених п. 4.1 цього Договору.
Згідно з реєстру боржників №2 до договору факторингу від 25 липня 2023 року №01.02-31/23, від АТ «Ідея Банк» до ТОВ «Свеа фнанс» (попередня назва ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА») перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №В03.13066.004979559 від 01 березня 2019 року в сумі 108 842,24 грн з яких: 33980,79 грн заборгованість за основним боргом, 17369,99 грн заборгованість за відсотками та 57491,46 грн заборгованість за комісіями (а.с.25).
Витяг зроблено відповідно до п.12 глави 11 розділу ІІ Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, установах і організаціях» від 18.06.2015 №1000/5, який підписаний та засвідчений печатками сторін (а.с.25).
Також, позивачем в якості доказу надано копію платіжної інструкції №9217 від 26.07.2023 на суму 11963 508, платник ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», отримувач АТ «Ідея Банк», призначення платежу: згідно договору факторингу №№01.02-31/23 від 25.07.2023 (а.с.26).
Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі №905/306/17 зазначив, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Таким чином, за встановлених обставин, позивачем доведено набуття ним права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №В03.13066.004979559 від 01 березня 2019, укладеним між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 .
Доказів того, що договір факторингу 25 липня 2023 року №01.02-31/23 визнаний недійсним чи його дійсність оскаржується у судовому порядку, матеріали справи не містять.
З урахуванням того, що договір факторингу з додатками, підписані його сторонами, є оспорюваними правочинами, а під час розгляду справи презумпція їх правомірності відповідачем не спростована, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем не доведено перехід права вимоги до нього за кредитним договором, укладеним з АТ «Ідея Банк».
Щодо доводів представника заявника в апеляційній скарзі, щодо встановленого позивачем у договорі розміру відсотків в розмірі 15,5% - є несправедливими у розумінні ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» , колегія суддів вважає безпідставними, оскільки проценти за користування кредитом визначено відповідно до статей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України умовами кредитного договору та не є компенсацією у разі невиконання зобов'язань за договором в розуміння п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Однак, дана норма стосується щодо вимог про нарахування компенсації, пені, штрафних санкцій, які позивач не нараховував.
Крім цього, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
Однак, при розгляді даної справи в суді першої інстанції, ОСОБА_1 не заявляв зустрічних вимог про визнання недійсним кредитного договору в частині визначення розміру відсотків за користування кредитними коштами у зв'язку з його невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування».
Таким чином, апеляційний суд відхиляє посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення позивачем статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у відзиві на позов, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.
У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, колегія суддів вважає, що норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Худа Ірина Романівна, слід залишити без задоволення, рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 05 березня 2025 року без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
У силу ст.141 ЦПК України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за розгляд справи в апеляційному суді покласти на ОСОБА_1 в межах понесених ним сум.
Зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, що стосується стягнення заборгованості, ціна позову у якій не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Худа Ірина Романівна, залишити без задоволення.
Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 05 березня 2025 року, залишити без змін.
Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на ОСОБА_1 в межах понесених ним сум.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення виготовлено 01 липня 2025 року.
Головуюча Н.М. Храпак
Судді: О.З. Костів
М.В. Хома