Номер провадження: 11-сс/813/1095/25
Справа № 947/18998/25 1-кс/947/7497/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
10.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя - ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 23.05.2025 року відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Балта Одеської області, громадянина України, українця, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, військовослужбовця за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , перебуваючого на посаді стрільця 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти, у військовому званні «старший солдат», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
підозрюваного у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025160000000547 від 22.05.2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, -
установив
Зміст оскарженого судового рішення
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 23.05.2025 року задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , та відносно ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, до 21.07.2025 року, без визначення розміру застави.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що прокурором надано матеріали (докази), які є достатніми для переконання що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену ухвалу та постановити нову, якою визначити розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що:
- Підозра не обґрунтована, оскільки наїзд на потерпілого відбувся у темну пору доби, коли останній лежав на землі, а матеріали справи не містять інформації, що потерпілий під час наїзду на нього був живий;
- ризики заявлені слідчим у клопотанні не підтверджені жодним доказом;
- судом взагалі не приділено уваги особі підозрюваного, який є військовослужбовцем, оотримав поранення під час захисту Батьківщини.
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні апеляційного суду захисник підозрюваного підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити; прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив хвалу слідчого судді залишити без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд дійшов до висновків про таке.
Мотиви апеляційного суду
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно із ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності; ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Статтею 194 КПК України передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Частина 4 ст. 194 КПК України встановлює, що якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Так, згідно з положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Як вбачається з мотивувальної частини ухвали, слідчий суддя зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону виконав у повній мірі та врахував їх при постановленні ухвали.
Відповідно до клопотання у провадженні ГУНП в Одеській області знаходяться матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025160000000547 від 22.05.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.
В рамках вказаного кримінального провадження 23.05.2025 року в порядку ст. 208 КПК України, ОСОБА_8 було затримано та в цей же день повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України за кваліфікуючими ознаками: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинили смерть потерпілого, за наступних обставин:
ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом та проходячи її у військовій частині НОМЕР_1 з 08.12.2024 року на посаді стрільця 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти, у військовому званні «старший солдат», 21.05.2025 року приблизно о 23.00 годині (точний час органами досудового розслідування не встановлено), знаходячись поза службою, разом зі своїм знайомим ОСОБА_10 , вживав спиртні напої (горілку), за адресою: Одеська область, Подільський район, Балтська МТГ, село Пасицели, вулиця Шевченка, будинок № 8, після чого, 22.05.2025 року приблизно о 00.30 год., достеменно знаючи, що керування транспортними засобами у стані алкогольного сп'яніння заборонено, приступив до керування автомобілем «FORD ESСORT», реєстраційний номер НОМЕР_2 , чим грубо порушив вимоги пункту 2.9. а) «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 (далі - Правила), що зобов'язує водія:
п. 2.9. «Водієві забороняється:
а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».
Цієї ж ночі, після 00 годин 30 хвилин (точний час органами досудового розслідування не встановлений), водій ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння (0,7 ‰ етилового спирту в крові), чим позбавив себе можливості адекватно сприймати навколишню дорожню обстановку, своєчасно реагувати на її зміну, контролювати рух транспортного засобу і безпечно керувати ним, здійснював рух в умовах обмеженої видимості, через темний час доби, по асфальтованому, сухому дорожньому покриттю вулиці Шевченка в селі Пасицели Балтської МТГ Подільського району Одеської області, на якій організований двосторонній рух і проїзна частина має по одній смузі для руху в протилежних напрямках, зі сторони села Білино у напрямку вулиці Степана Олійника, з невстановленою органами слідства швидкістю, з увімкненим ближнім світлом фар.
Під'їжджаючи до будинку № 1 по вулиці Шевченка, на прямій, рівній ділянці горизонтального профілю, водій ОСОБА_8 не переконався, що обрана ним швидкість забезпечить постійний контроль за траєкторією руху цього автомобіля і не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, чим грубо порушив вимоги пунктів: 1.5.; 2.3. б) Правил, що зобов'язують водія:
п. 1.5. «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
п. 2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
б) «Бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
Слідчий посилається на те, що своїми діями, пов'язаними з порушенням вимог Правил, водій ОСОБА_8 свідомо створив небезпеку як для себе, так для інших учасників дорожнього руху, чим проявив кримінальну протиправну недбалість.
Перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, рухаючись в населеному пункті, водій ОСОБА_8 не вжив заходів, що виключають виникнення і розвиток аварійної ситуації, вкрай уважним не був, за дорожньою обстановкою та її зміною постійно не стежив, не контролював рух керованого транспортного засобу, і, як наслідок, при відсутності будь-яких перешкод технічного або іншого характеру, при наближенні до пішохода ОСОБА_11 , котрий знаходився на проїзній частині у горизонтальному положенні, у місці, де відсутні переходи, маючи об'єктивну можливість своєчасно виявити у світлі фар керованого автомобіля цю перешкоду для руху, з моменту її виявлення негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, як наслідок, допустив наїзд і переїзд передніми колесами через тіло пішохода, чим грубо порушив вимоги пунктів: 1.7.; 12.3. Правил, що зобов'язують водія:
-п. 1.7. «Водії зобов'язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як велосипедисти, особи, які рухаються в кріслах колісних, та пішоходи. Усі учасники дорожнього руху повинні бути особливо обережними до дітей, людей похилого віку та осіб з явними ознаками інвалідності»;
-п. 12.3. «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди».
Після наїзду водій ОСОБА_8 , не зупиняючись, проїхав ще 2 кілометри і 313 метрів до вулиці Степана Олійника, в район опори ЛЕМ № 418, і протягнув за своїм транспортним засобом пішохода, який застряг між днищем автомобіля і проїзною частиною, потім зупинив автомобіль, вийшов з салону і виявив на проїзній частині, позаду автомобіля, тіло потерпілого.
Далі, діючи навмисно, з метою уникнути відповідальності за скоєний наїзд, в порушення вимог пункту 2.10. а)-е) Правил, на місці пригоди не залишився, заходів для надання першої медичної допомоги потерпілому не вжив, до медичного закладу та органу Національної поліції про дорожньо-транспортну пригоду не повідомив, погрузив тіло пішохода у багажник свого автомобіля і зник з місця пригоди.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до його смерті.
При розгляді зазначеного кримінального провадження, у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine) від 21.04.2011, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
Колегія суддів наголошує на тому, що обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, на даній стадії досудового розслідування, підтверджується наданими до клопотання матеріалами, зокрема: протоколом огляду місця ДТП від 22.05.2025, схемою до нього; протоколом огляду місця від 22.05.2025, під час якого вилучено труп ОСОБА_11 ; протоколом огляду від 22.05.2025. під час якого вилучено автомобіль «FORD ESСORT», р/н НОМЕР_2 ; протоколом обшуку автомобіля «FORD ESСORT», р/н НОМЕР_2 від 22.05.2024; висновком алкотестера «Драгер» щодо результатів перевірки водія ОСОБА_8 на стан сп'яніння, згідно якого водій знаходиться у стані алкогольного сп'яніння (0,78%о етилового спирту в крові); протоколом затримання підозрюваного ОСОБА_8 , в порядку ст. 208 КПК України, від 23.05.2025 року; показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 ; слідчими експериментами з ОСОБА_8 і ОСОБА_11 ; залученими до провадження речовими доказами (транспортним засобом-учасником ДТП, взуттям пішохода, вилученими з місця пригоди та з автомобіля-учасника ДТП об'єктами біологічного походження); та іншими матеріалами кримінального провадження в сукупності.
Враховуючи вимоги п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК України, які узгоджуються з наведеними рішеннями ЄСПЛ, слідчий суддя, не вирішуючи питання про наявність у діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, доведеність його вини, належність та допустимість наданих стороною обвинувачення доказів, виходячи лише з фактичних даних, що містяться у матеріалах, доданих до клопотання, дійшов правильного висновку про наявність обґрунтованої підозри, тобто про ймовірне вчинення підозрюваним інкримінованого кримінального правопорушення.
Що стосується тверджень захисника про відсутність в діях підозрюваного складу інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки наїзд на потерпілого відбувся у темну пору доби, коли останній лежав на землі, а матеріали справи не містять інформації, що потерпілий під час наїзду на нього був живий, апеляційний суд наголошує на передчасності таких доводів, натомість, оцінка доказів з точки зору належності та допустимості, а загалом сукупності доказів - з точки зору вагомості, достатності та взаємозв'язку, надається судом, відповідно до вимог ст.ст. 89, 94 КПК України, на іншій стадії провадження - стадії судового розгляду кримінального провадження по суті, при цьому, за результатами проведення судового розгляду також вирішенню підлягає питання стосовно наявності або відсутності в діях особи складу конкретного кримінального правопорушення, натомість, на теперішній час слідчий суддя лише вирішує питання щодо достатності певного обсягу зібраних доказів для переконання стороннього спостерігача у тому, що особа причетна до вчинення злочину та стосовно неї існують законодавчо встановлені підстави для застосування певного запобіжного заходу.
Згідно з приписами ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Як вбачається з обґрунтованих висновків слідчого судді, викладених в мотивувальній частині ухвали, в даному кримінальному провадженні існують доведені прокурором та слідчим ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які обумовлені наступним:
- ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі від 5 до 10 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк від 5 до 10 років. Зазначений злочин пов'язаний з порушенням правил безпеки дорожнього руху особою, яка керувала транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння та щодо нього у разі визнання особи винуватою законодавчо заборонено застосування ст. 75 КК України. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. На переконання апеляційного суду, очікування можливого суворого покарання саме по собі може бути реальним мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Крім того, підозрюваний ОСОБА_8 за матеріалами досудового розслідування після ДТП залишив місце пригоди, не наддав допомоги потерпілому;
- ураховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є та свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК), апеляційний суд дійшов висновку, що вказані обставини зумовлюють можливість поза процесуального впливу підозрюваним на свідка з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Оцінюючи можливість застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд апеляційної інстанції використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена п.1-5 ч.1 ст.177 КПК України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що органом досудового розслідування була доведена неможливість застосування на даному етапі досудового розслідування відносно підозрюваного ОСОБА_8 , більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, для запобігання встановленим вище ризикам та забезпечення його належної процесуальної поведінки.
В той же час, в апеляційній скарзі сторона захисту наводить перелік обставин, які слідчий суддя в силу приписів ст. 178 КПК України мав би врахувати при вирішенні питання про застосування більш м'якого запобіжного заходу відносно ОСОБА_8 , зокрема, захисник посилається на те, що підозрюваний має міцні соціальні зв'язки, є військовослужбовцем; жодного разу не притягувався ані до кримінальної, ані до адміністративної відповідальності. Все це у сукупності, за переконанням захисника, мало б переконати слідчого суддю про необхідність обрання менш обтяжливого запобіжного заходу щодо ОСОБА_8 окрім тримання під вартою.
Колегія суддів, безумовно, сприймає такі доводи сторони захисту, втім зазначені факти не нівелюють встановлені вище обставини щодо ймовірного вчинення тяжкого злочину, який хоча і належить до таких, що вчинені з необережності, але необережна форма вини стосується тільки настання наслідків - у даному випадку смерті потерпілого. У свою чергу, оцінюючи фактичні обставини справи та характер інкримінованого кримінального правопорушення, апеляційний суд констатує про наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості" (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року), оскільки кримінальне правопорушення у якому обґрунтовано підозрюється ОСОБА_8 , зазіхає на суспільну складову безпечного життя, оскільки формує думку суспільства про незахищеність та уразливість до вчинення відносно них злочинних дій у сфері безпеки дорожнього руху.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів, дотримуючись вимог ст.404 КПК України, оцінивши у сукупності доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що ухвала слідчого судді відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості, а апеляційні скарги захисників не містить переконливих доводі зворотного. У зв'язку з чим оскаржувана ухвала має бути залишена без змін.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 32, 303, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 23.05.2025 року відносно ОСОБА_8 , підозрюваного у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025160000000547 від 22.05.2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4