02.07.25
22-ц/812/1070/25
Справа №487/5705/16-ц
Провадження № 22-ц/812/1070/25
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
24 червня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,
за участі представника відділу ДВС- Волкомор А.В.,
боржника - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2025 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Лагодою А.А., дата складання повного тексту не вказана, за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Волкомор Анни Володимирівни
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Волкомор А.В.( провадження 4-с/487/12/25).
Обґрунтовуючи скаргу вказував, що дії заступника начальника Заводського ВДВС Волкомор А.В. щодо вилучення у ОСОБА_1 і передачі гаражу № НОМЕР_1 , придбаного АГК «Парма» за 270000 крб у МП «Парма» по договору і квитанції від 22 серпня 1993 року, складений акт від 06 березня 2025 року та прийнята виконавцем постанова від 06 березня 2025 року, підлягають визнанню їх неправомірними та скасування.
Правовою підставою неправомірності дій і документів зазначає ст.4, ч.3 ст.33, п.6 ч.1 ст.37, ст.63 Закону України «Про виконавче провадження», пункти 22, 23, 24 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Мін'юсту від 02.04.2012 №512/5.
Фактичною підставою неправомірності дій і документів вказує, що резолютивна частина рішення від 31 жовтня 2019 року (справа № 487/5705/16-ц) передбачає захід примусового виконання передбачений п.3 ч.1 ст.10 Закону України «Про виконавче провадження», але у виконавчому листі від 13 травня 2020 року не зазначено такий захід примусового виконання рішення, а тому виконавчий лист не відповідає вимогам ст.4 Закону України «Про виконавче провадження».
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2019 року про витребування майна з чужого незаконного володіння підлягає примусовому виконанню в порядку ст.60, а не ст.63 Закону України «Про виконавче провадження», бо у разі задоволення такого позову суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові, що передбачено у п.116 постанови Великої Палати Верховного Суду.
Зазначає, що акт і постанова від 06 березня 2025 року є неправомірними і підлягають скасуванню, оскільки металевий гараж № НОМЕР_1 , вилучений у ОСОБА_1 і переданий АГК «Парма» не є предметом, зазначеним у рішенні суду від 31 жовтня 2019 року та у виконавчому листі від 13 травня 2020 року і виконавче провадження не може вважатися закінченим.
Крім того, матеріали виконавчого провадження свідчили про існування трьох гаражів за номером НОМЕР_1 , які встановлені на одному і тому ж 11-му місці в ряду, що є абсурдним висновком, а державний виконавець мав би пересвідчитись, що гараж зазначений в акті від 06 березня 2025 року, є тим самим предметом, який зазначений в рішенні суду (який придбаний АГК «Парма» по договору від 22 серпня 1993 року, а не у гр. ОСОБА_2 . Відносно ОСОБА_3 порушено кримінальну справу за ст.358 КК України - щодо підроблення договору та квитанції від 22 серпня 1993 року).
Також, державним виконавцем допущено перевищення повноважень при зміні способу і порядку виконання рішення, оскільки він мав право застосувати захід за виконавчим листом такого змісту відразу з відкриттям виконавчого провадження, не піддаючи боржника незаконному штрафу і не надсилаючи органам досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Звертає увагу, що державний виконавець склав акт в одному екземплярі та не дозволив боржнику ознайомитись з ним та підписати акт з зауваженнями, а без цього підписувати його боржник відмовився, що є порушенням пунктів 22, 23. 24 Інструкції.
Вказує, що в гаражі знаходиться майно боржника, яке не вказано в рішенні суду, виконавець без опису і оцінки майна передав його разом з гаражем у володіння АГК «Парма», що дає можливість його голові безперешкодно привласнити або знищити його належні боржникові на праві власності.
Враховуючи вищевикладене, просив суд визнати неправомірними дії виконавця з вилучення у ОСОБА_1 і передачі Голові АГК «Парма» речей, які знаходяться в металевому гаражу № НОМЕР_1 , розташованому на території автогаражного кооперативу "Парма" за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 10; скасувати акт про вилучення гаражу і постанову про закінчення виконавчого провадження від 06 березня 2025 року.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2025 року скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Волкомор Анни Володимирівни залишено без задоволення.
Постановляючи ухвалу суд першої інстанції встановив, що боржником добровільно не виконано рішення суду, та боржник був присутній під час виконання рішення суду та складання акту державного виконавця від 06 березня 2025 року, що не заперечується учасниками.
Матеріали виконавчого провадження не містять інформацію про скасування процесуальних документів державного виконавця або виданого судом виконавчого листа.
Фактично скаржник обґрунтовує свої вимоги з його не погодженням з рішенням суду від 31 жовтня 2019 року (справа № 487/5705/16-ц) та мотивами ухвалення рішення, а також запереченням самої можливості виконання рішення суду про повернення спірного майна з посиланням на відсутність у нього вказаного майна, що за своїм змістом суперечить обставинам встановленим рішенням суду, яке підлягає виконанню. Скаржник через процедуру оскарження процесуальних рішень державного виконавця, фактично намагається спростувати наявність спірного майна, яке підлягає поверненню за судовим рішенням та переглянути обставини встановлені рішенням суду, що набрало законної сили.
Враховуючи те, що державний виконавець вчинив всі необхідні дії в межах наданих повноважень щодо виконання рішення суду по справі № 487/5705/16, та такі дії державного виконавця щодо вилучення у ОСОБА_1 і передачі АГК «Парма» металевого гаражу № НОМЕР_1 , розташованого на території автогаражного кооперативу «Парма» за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 10, складання відповідно акту від 06.03.2025 з фіксації виконавчої дії та прийняття постанови про закриття виконавчого провадження у зв'язку із фактичним виконанням рішення суду прийнятті з дотриманням процедури та Закону України «Про виконавче провадження», то суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив про скасування ухвали суду першої інстанції та задоволення його скарги.
Так, вказує, що замість того, щоб повідомити суду та боржнику, обов'язковий для кожного об'єкту юридичної особи інвентарний номер гаражу - предмету, який ДВС повернула юридичній особі АГК «Парма», як власнику цього предмету, представник ДВС на сімох сторінках виправдовує свою умисну, або внаслідок некомпетентності, участь в заволодінні службовими особами АГК чужим майном на підставі завідомо фальшивих документів.
Заволодіння чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб в умовах воєнного стану, є діями, які мають ознаки тяжкого корупційного кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України
Крім цього, якщо заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем було пов'язане з внесенням такою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, складанням або видачею завідомо інших неправдивих документів, дії винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. ст. 191, 366 КК України.
06 березня 2025 року були закінчені дії щодо заволодіння службовими особами АГК «Парма» чужим майном (металевим гаражем), який знаходився у володінні(і відповідно власності фізичної особи з 2007 року), використовуючи рішення суду від 31 жовтня 2019 року, прийняте на підставі поданих АГК «Парма» до суду завідомо фальшивого договору від 22 серпня 1993 року, нібито укладеного за шість років до створення АГК як юридичної особи в 1999 році.
Зазначає, що в даному випадку службові особи АГК не дотримувались навіть формальних вимог, подавши до суду очевидно фальшиві документи - договір та квитанцію від 22 серпня 1993 року, про нібито укладання договору про придбання АГК гаражу за шість років до створення АГК в 1999 році.
На його думку, не помічати фальшивість цих документів можливе лише внаслідок грубої недбалості або упередженості та умисних дій в інтересах службових осіб АГК «Парма».
У відзиві на апеляційну скаргу Заводський відділ ДВС просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін.
У судовому засіданні апеляційної інстанції боржник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просив про її задоволення.
Представник відділу ДВС апеляційну скаргу не визнала, просила залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Представник стягувача про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належний чином, що в силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з'явилися у сумове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що за інформацією Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Заводським районним судом м. Миколаєва від 31 жовтня 2019 року в справі №487/5705/16-ц, яке залишено в силі постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року, витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 металевий гаражний бокс № НОМЕР_1 розташований на території автогаражного кооперативу «Парма» за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 10; зобов'язано ОСОБА_1 повернути автогаражному кооперативу «Парма» металевий гаражний бокс № НОМЕР_1 розташований на території автогаражного кооперативу «Парма» за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 10.
На виконання вищевказаного рішення, Заводським районним судом м. Миколаєва 13 травня 2020 року був виданий виконавчий лист про зобов'язання ОСОБА_1 повернути автогаражному кооперативу «Парма» металевий гаражний бокс № НОМЕР_1 розташований на території автогаражного кооперативу «Парма» за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 10 ( т.2 а.с.21-22).
15 січня 2021 року, за заявою стягувача АГК «Парма», заступником начальника Заводського ВДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Волкомор А.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №64138667 з виконання виконавчого листа від 13 травня 2020 року та надано 10 робочих днів боржнику для виконання рішення суду( т.2 а.с.24-25).
26 січня 2021 року та 23 лютого 2021 року за невиконання рішення суду заступником начальника Заводського ВДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Волкомор А.В. приймались постанови про накладення штрафу ( т.2 а.с.33,35-36).
Актом державного виконавця від 29 червня 2021 року встановлено наявність на території АГК «Парма» за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 10, одного металевого гаражного боксу № НОМЕР_1 ( т.2 а.с.65).
17 лютого 2025 року на адресу стягувача та боржника заступником начальника Заводського ВДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Волкомор А.В. направлено лист та вимогу про призначення виконавчих дій 06 березня 2025 року о 11.00 год. щодо повернення автогаражному кооперативу «Парма» металевого гаражного боксу № НОМЕР_1 розташованого на території авто гаражного кооперативу «Парма» за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 10 ( т.2 а.с.76,77).
06 березня 2025 року заступником начальника відділу Волкомор А.В. здійснено вихід за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 10, та складено акт державного виконавця від 06 березня 2025 року, відповідно до якого, заступником начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Волкомор А.В., за участі понятих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в присутності боржника ОСОБА_1 , представника стягувача ОСОБА_6 , головного державного виконавця Брага А.А., керуючись ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто, а Автогаражним кооперативом "Парма", в особі голови правління Журавльова О.О., прийнято металевий гаражний бокс № НОМЕР_1 розташований на території автогаражного кооперативу "Парма" за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 10. Акт складено в 1 примірнику. ОСОБА_1 відмовився від підписання акту, ОСОБА_1 повідомив про наявність його майна в гаражному боксі, голові АГК «Парма» повідомлено про такий факт і необхідність повернення майна належного ОСОБА_1 та запропоновано останньому забрати таке майно( т.2 а.с.81).
06 березня 2025 року заступником начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Волкомор А.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», в зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Постанова вмотивована тим, що згідно акту державного виконавця від 06 березня 2025 року на виконання рішення суду, заступником начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Волкомор А.В., без участі боржника, керуючись ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто, а Автогаражним кооперативом "Парма", в особі голови правління Журавльова О.О., прийнято металевий гаражний бокс № НОМЕР_1 розташований на території автогаражного кооперативу "Парма" за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 10 (т.2 а.с.83-84).
Відмовляючи у задоволенні скарги суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець вчинив всі необхідні дії в межах наданих повноважень щодо виконання рішення суду по справі № 487/5705/16, та такі дії державного виконавця щодо вилучення у ОСОБА_1 і передачі АГК «Парма» металевого гаражу № НОМЕР_1 , розташованого на території автогаражного кооперативу «Парма» за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 10, складання відповідно акту від 06.03.2025 з фіксації виконавчої дії та прийняття постанови про закриття виконавчого провадження у зв'язку із фактичним виконанням рішення суду прийнятті з дотриманням процедури та Закону України «Про виконавче провадження».
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, та виходить з такого.
За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 (далі Закон №1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Так, Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).
Згідно з положеннями частини 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження »( далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад як, зокрема, верховенства права, обов'язковості виконання рішень, законності, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об'єктивності, а також гласності та відкритості виконавчого провадження.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення (ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VIII).
Частинами 1, 2 статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати, передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Водночас пунктом 1 частини 3 статті 18 Закону №1404-VII передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини 4 статті 18 Закону №1404-VIII вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Отже, Законом України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Звертаючись до суду з цією скаргою боржник обґрунтовував неправомірність дій державного виконавця з вилучення у боржника ОСОБА_1 та передачі АГК «Парма» металевого гаражу, які на його думку є підставами для скасування постанови про закінчення виконавчого провадження тим, що виконавчий лист не відповідає приписам статті 4 Закону України №1404-VIII, оскільки не зазначено у виконавчому листі такий захід як « вилучення у боржника і передача стягувачові предмету зазначеного у рішення»; вилучення у боржника предмету, не зазначеному у судовому рішення; недотримання державним виконавцем вимог пункту 6 частини 1 статі 37 Закону України «Про виконавче провадження» в частині обов'язкового повернення виконавчого листа у зв'язку відсутністю у боржника майна, яке він за виконавчим документом передав стягувачеві у натурі.
Згідно зі статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, виконавець або сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення. У разі якщо зміст виконавчого документа незрозумілий, виконавець або сторони виконавчого провадження мають право звернутися до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення його змісту.
Виконавчий документ повертається стягувачу якщо, зокрема, у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі (п. 6 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»).
Так, у виконавчому листі №487/5705/16-ц, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 13 травня 2020 року зазначено - зобов'язати ОСОБА_1 повернути АГК «Парма» металевий гаражний бокс № НОМЕР_1 розташований на території АГК «Парма» за адресою: розташованого на території автогаражного кооперативу «Парма» за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 10.
Як встановлено, на заяву до Заводського відділу ДВС про роз'яснення та про повернення виконавчого документу стягувачу 25 січня 2021 року, 22 червня 2021 року, з урахуванням вимог Закону України «Про виконавче провадження», ОСОБА_1 були надані відповіді від 09 лютого 2021 року та від 07 липня 2021 року, про що свідчать матеріали справи (т. 2 а.с.29-31, 47,62-63,64).
Заступник начальника Заводського відділу ДВС за результатами розгляду заяв ОСОБА_7 у своїх відповідях зазначала про те, що викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є зрозумілою державному виконавцю, до того ж у державного виконавця відсутні повноваження щодо роз'яснення, який саме металевий гаражний бокс № НОМЕР_1 боржник зобов'язаний повернути стягувачу АГК «Парма». Також зазначалося й про відсутність підстав для повернення виконавчого листа стягувачу, передбачених п.6 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки під час виконання рішення суду було встановлено наявність спірного гаражу, зазначеного у виконавчому документі.
Доводи ОСОБА_1 щодо роз'яснення державним виконавцем резолютивної частини у виконавчому листі та аргументи про відсутність у нього металевого гаражного боксу № НОМЕР_1 були предметом розгляду його заяв Заводським районним судом м. Миколаєва про роз'яснення рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2019 року та визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, у задоволені яких було відмовлено.
Обставини, щодо неможливості виконання рішення суду на які посилається боржник ОСОБА_1 у скарзі на неправомірні дії, а саме відсутність у нього спірного майна не заслуговують на увагу, оскільки суперечать встановленим обставинам при розгляді справи №487/5705/16-ц за позовом АГК «Парма» до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов'язання вчинити певні дії.
Посилання у скарзі на те, що рішення за віндикаційним позовом виконується не боржником, а виконавчою службою, не заслуговують на увагу, оскільки на виконанні у Заводському відділ ДВС знаходиться виконавчий лист №487/5705/16-ц, виданий Заводським районним судом м. Миколаєва 13 травня 2020 року про зобов'язання боржника ОСОБА_1 вчинити певні дії на користь стягувача АГК «Парма», та який не є предметом розгляду в рамках даної справи.
Зважаючи на вищезазначене та положення вказаних вище норм, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що під час виконання рішення суду за яким боржника ОСОБА_1 зобов'язано повернути стягувачу АГК «Парма» металевий гаражний бокс № НОМЕР_1 розташований на території АГК «Парма» за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 10 державний виконавець діяв виключно в межах своєї компетенції та відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а відтак підстави для задоволення скарги в цій частині немає.
За приписами пункту 9 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2023 року в справі № 2218/25821/2012 (провадження № 61-1864св23) зазначено, що "за змістом пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Частиною 2 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. Отже, державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення, на виконання якого було видано виконавчий лист, або у зв'язку із визнанням судом, серед іншого, виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню".
За частиною 1 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим законом та іншими нормативно-правовими актами.
Аналогічні положення викладено і у пункті 6 Розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджених наказом Мінюсту від 2 квітня 2012 р. № 512/5 передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
В свою чергу, відповідно до пункту 8 цього розділу актом є документ, що підтверджує певні встановлені факти або події.
Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин.
У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт.
У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції.
У кінці акта (перед підписами) зазначаються відомості про кількість примірників акта та кому вони надаються (надсилаються).
Акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка "від підпису відмовився" проставляється напроти прізвища особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта.
До акта можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пунктів 23,24 розділу VIII цієї Інструкції, передача стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, здійснюється в установлений виконавцем строк за участю сторін виконавчого провадження. Виконавець в присутності понятих вилучає у боржника предмети, зазначені у виконавчому документі і передає їх стягувачу або його представнику, про що складає акт передачі. Акт складається у трьох примірниках. Один примірник акта залишається у виконавчому провадженні, інші - вручаються стягувачу та боржникові або їх представникам під підпис.
В акті зазначаються реквізити виконавчого документа та номер виконавчого провадження, прізвища, імена та по батькові виконавця, сторін виконавчого провадження та інших осіб, які беруть участь у передачі майна, короткий опис майна. Акт підписуються виконавцем та сторонами виконавчого провадження, а також іншими особами, які беруть участь у передачі майна. У разі відмови сторін виконавчого провадження від підпису про це зазначається в акті.
Як встановлено судом першої інстанції і таке підтверджується матеріалами справи, боржником добровільно не виконано рішення суду.
Боржник ОСОБА_1 був присутній під час виконання рішення суду 06 березня 2025 року. Від підпису в акті державного виконавця від 06 березня 2025 року відмовився.
Копію акту від 06 березня 2025 року про передачу вилученого гаражу відповідно до вищевказаних вимог Інструкції боржник не отримав, про що не заперечувала у судовому засіданні державний виконавець.
Проте, на думку колегії суддів, не надання акту про передачу майна боржникові, хоча і свідчить про недотримання державним виконавцем приписів вищевказаної Інструкції, між тим не впливає на правомірність його складання під час вчинення виконавчих дій 06 березня 2025 року, не порушує права боржника під час проведення та фіксації виконавчих дій направлених на виконання рішення суду, та не може бути підставою для скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.
Оскільки рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2019 року державним виконавцем Заводського відділу ДВС виконане у відповідності до його резолютивної частини, належним та чином та в повному обсязі, це є підставою для закінчення виконавчого провадження, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність дій державного виконання щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону.
Частиною 1 статті 74 Закону №1404-VIII встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом
Згідно з частиною 3 статті 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Аргументи скарги на дії та рішення державного виконавця в цілому зводяться до не згоди боржника з рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2019 року та мотивами його ухвалення, запереченням самої можливості виконання рішення суду про повернення спірного майна з посиланням на відсутність у нього вказаного майна, що за своїм змістом суперечить обставинам, та не може бути предметом розгляду у цій справі. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що боржник через процедуру оскарження процесуальних рішень державного виконавця, фактично намагається спростувати наявність спірного майна, яке підлягає поверненню за судовим рішенням та переглянути обставини встановлені рішенням суду, що набрало законної сили.
Більш того, аргументи на які посилався боржник як підстави для визнання неправомірній дій державного виконавця у цій справі неодноразово бути предметом розгляду при звернення останнього до суду з іншими скаргами на дії, бездіяльність та рішення державного виконавця, із заявами роз'яснення рішення суду, визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) зазначено: «Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
Для приватного права апріорі є притаманною така засада, як розумність.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).
Пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, по. 15729/07, від 05.07.2012).
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги.
Доводи апеляційної скарги зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції, викладених в оскарженій ухвалі.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 02 липня 2025 року.