Справа № 455/1825/24 Головуючий у 1 інстанції: Титов А. О.
Провадження № 22-ц/811/4032/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
02 липня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Цьони С.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 28 листопада 2024 року,-
у липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Хирівська міська рада Самбірського району Львівської області, про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що після смерті її бабці ОСОБА_5 , як померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відрилася спадщина, що складається з житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 90.3 кв.м., житловою площею 49.3 кв.м., позначеного на плані під літ. А-1, з верандою а-1, сходами а', літньою кухнею Б, сараєм В, будівлею для худоби Г, вбиральнею Д, колодязем/колонкою К, огорожею 1 та земельної ділянки (паю), розміром 1,23 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), у землі, яка перебуває у колективній власності КСГП ім. Франка, розташованого на території Старявської сільської ради Старосамбірського району Львівської області і належить спадкодавцю на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серія ЛВ № 0166672, виданого Старосамбірською РДА 28 лютого 1997 року на підставі рішення № 31 від 28 лютого 1997 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 03 березня 1997 року за № 68. Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняв син спадкодавця, дядько позивачки, ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкоємці першої черги після смерті ОСОБА_6 відмовилися від прийняття спадщини, а спадкоємцями другої черги є його рідні брати - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , однак вони не зверталися із заявами про прийняття спадщини, а відтак її не прийняли. Актом обстеження житлового будинку від 02 квітня 2024 року підтверджується, що протягом останніх п'яти років вона здійснювала постійний догляд та утримання будинку АДРЕСА_1 , власником якого був її дядько ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Вважає, що вона належним чином прийняла спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак інший спосіб, ніж подання позову про визнання права власності в порядку спадкування за законом не може узаконити свої спадкові права.
З наведених підстав просить:
-визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 90.3 кв.м., житловою площею 49.3 кв.м. позначеного на плані земельної ділянки літерою А-1, з верандою а-1, сходами а', літньою кухнею Б, сараєм В, будівлею для худоби Г, вбиральнею Д, колодязем/колонкою К, огорожею 1 (РНОРНМ: 1598896146251), після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та належав спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 липня 2018 року, який зареєстровано в реєстрі за № 628 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.07.2018 року, індексний номер витягу: 130931589;
-визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку (пай), розміром 1,23 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), у землі, яка перебуває у колективній власності КСГП ім. Франка, розташованого на території Старявської сільської ради Старосамбірського району Львівської області після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та належав спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 липня 2018 року, який зареєстровано в реєстрі за № 630.
Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 28 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовлено.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що відсутність доказів звернення до органів нотаріату із заявою про оформлення спадкових прав є підставою для залишення позовної заяви без руху та надання строку для усунення недоліків позовної заяви, однак не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, судом відкрито провадження у даній справі, зазначивши, що позовну заяву подано з додержанням вимог, визначених статтями 175, 177 ЦПК України. У разі смерті власника нерухомого майна і відсутності правовстановлюючих документів на нього, питання визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного його власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку, відтак відсутня потреба попереднього звернення до органів нотаріату. Зазначає, що до звернення з даним позовом, зверталася до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лозинської О.М. із заявою про прийняття спадщини, однак отримала відмову у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів. Спадкоємці першої черги після смерті ОСОБА_6 подали заяви про відмову від прийняття спадщини, а відповідачі, будучи спадкоємцями другої черги, визнали позовні вимоги повністю, підтвердивши волю спадкодавця за життя щодо розпорядження належним йому майном. Висновок суду першої інстанції про те, що позов подано до неналежного відповідача є безпідставним, оскільки орган місцевого самоврядування, на території якого розташоване спадкове майно, - Хирівська міська рада Самбірського району Львівської області, яка є третьою особою у справі, будучи детально ознайомленою з підставами та предметом позовних вимог, визнала їх повністю. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував неналежним складом відповідачів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Згідно зі статтями 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Стаття 1268 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
Виходячи із положень статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. При цьому, до заяви про прийняття спадщини ставиться вимога особистого її подання спадкоємцем.
Згідно з статтею 1270 ЦК для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, при його недотриманні, відповідно до ст.1272 ЦК України, спадкоємець вважається таким, що не прийняв її.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла бабуся позивачки, ОСОБА_5 , після смерті якої спадщину, яка складалася з житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 90,3 кв.м. та із земельної частки (пай), площею 1,23 га. в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), у землі, яка перебуває у колективній власності КСГП ім. І. Франка розташованого на території Старявської сільської ради Старосамбірського району Львівської області, успадкував син спадкодавця, рідний брат батька позивачки - ОСОБА_6 , що підтверджується копіями свідоцтв про право на спадщину за заповітом, виданими 16.07.2018 року.
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_6 , місце його смерті: російська федерація, ханти-мансійський автономний округ - югра, м. сургут.
Судом встановлено, що на момент смерті ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_7 , мав посвідку на постійне місце проживання на території України та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Заявами спадкоємців після смерті ОСОБА_4 , його дружини, ОСОБА_8 , дітей, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , від 19 січня 2024 року, посвідчених нотаріально, підтверджується відмова від спадщини після смерті ОСОБА_4 ..
Судом першої інстанції встановлено, що будь яких інших спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_6 , не має.
Чинним законодавством передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємцями другої черги після смерті ОСОБА_6 є його рідні брати - відповідачі у справі: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори не зверталися та на час відкриття спадщини зі спадкодавцем постійно не проживали, а відтак спадщини не прийняли.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку (постанова Верховного Суду у справі № 227/3750/19 від 22.09.2021 та інші).
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частини 1 та 2статті 48 Цивільного процесуального кодексу України).
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 71)).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частини 1 та 2 статті 51 ЦПК України).
У випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України, і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна в Україні. (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у №398/1796/20 від 13.03.2023).
У поставної від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №761/23904/19 зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті, є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
У постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі №265/6868/16-ц зроблено висновок про те, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку його відсутності, усунення від права на спадкування, неприйняття ним спадщини, а також у відмови від її прийняття, належним відповідачем є орган місцевого самоврядування.
Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 75)).
Оскільки судом першої інстанції встановлено, що спадкоємці першої черги після смерті ОСОБА_4 від спадщини відмовилися, спадкоємці другої черги, його рідні брати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спадщину не прийняли, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є належними відповідачами у даній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом, оскільки за встановлених судом обставин справи, належним відповідачем у справі Хирівська міська рада Самбірського району Львівської області, а відтак суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки позов пред'явлено до неналежного відповідача, а пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови в позові, що не позбавляє ОСОБА_1 пред'явити позов до належного відповідача.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 28 листопада 2024 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Постанова складена 02.07.2025 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк