Справа № 447/1912/24 Головуючий у 1 інстанції: Головатий А. П.
Провадження № 33/811/701/25 Доповідач в 2-й інстанції: Урдюк Т. М.
01 липня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Урдюк Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на постанову судді Миколаївського районного суду Львівської області від 17 квітня 2025 року про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
вищенаведеною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Згідно з постановою, 26.06.2024 о 16:24 год. у м. Новий Розділ по вул. Ходорівській, 4, водій ОСОБА_1 керував скутером марки «Super Exdrive», без реєстраційного номеру, з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, нестійка ходьба. Від проходження огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки та в медичному закладі ОСОБА_1 відмовився. Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись із рішенням судді першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді Миколаївського районного суду Львівської області від 17 квітня 2025 року, провадження по справі закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що постанова є незаконною, винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суддею не враховано те, що зупинки транспортного засобу була здійснена безпідставно, тому всі подальші дії працівників поліції є неправомірними, у постанові не зазначено моделі чи інших даних яких можна встановити належність транспортного засобу до певної категорії, а також, що ним дозволено керувати лише за наявності посвідчення водія.
Крім того зазначає, що на долучених до матеріалів справи відеозаписах з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції відображені події, які не відповідають обставинам викладених у оскаржуваній постанові. Зокрема на даних відеоматеріалах відображені обставини притягнення до адміністративної відповідальності водія легкового автомобіля, а відтак дані відеоматеріали є неналежним доказом у даній справі.
Апелянт наголошує, що всупереч ч. 1 ст. 265-1 КУпАП у нього не вилучалось посвідчення водія, тимчасовий дозвіл на право керування не отримував, долучений відеозапис є неналежним доказом, оскільки з нього не можна встановити всі обставин від моменту зупинки до моменту завершення складання протоколу.
Також вказує, що протокол є недопустимим доказом, оскільки складений з порушенням, у ньому відсутня інформація про свідків участь яких є обов'язковою.
У судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленим про час та місце його проведення, не з'явився, причини неявки апеляційному суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не подав.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що справа тривалий перебуває у проваджені суду. Так, судове засідання призначалось апеляційним судом на 14:00 год. 28.05.2025. Однак у судове засідання ОСОБА_1 не прибув, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання було задоволено, судове засідання відкладено на 11:45 год. 10.06.2025.
Проте у судове засідання 10.06.2025 ОСОБА_1 повторно не з'явився.
10.06.2025 апеляційним судом винесена постанова про відмову у допуску до участі в якості захисника - фахівця в галузі права - ОСОБА_2 та роз'яснено ОСОБА_1 право на залучення захисника для захисту його прав в порядку ст. 268 КУпАП. Судове засідання відкладено на 11:00 год. 01 липня 2025 року.
30.06.2025 ОСОБА_1 надіслав апеляційному суду клопотання про проведення судового засідання о 11:00 год. 01.07.2025 в режимі відеоконференції із Миколаївським районним судом Львівської області, яке апеляційним судом було задоволеною.
Однак, 01.07.2025 ОСОБА_1 не прибув у судове засідання ні до Миколаївського районного суду Львівської області, ні до Львівського апеляційного суду, не повідомив апеляційний суд про причин своєї неявки, та не подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Відтак, із врахуванням того, що справа перебуває у провадженні апеляційного суду із 14.05.2025, відсутності клопотання про відкладення розгляду справи, належного повідомлення ОСОБА_1 про судове засідання, за таких обставин, з урахуванням вимог ч. 6 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутності ОСОБА_1 .
Також ОСОБА_1 17.06.2025 надіслав клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з'ясувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Всупереч тверджень апеляційної скарги ці вимоги закону суддею першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 були дотримані, а висновок судді про доведеність винуватості останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі та постанові судді, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується зібраними по справі доказами у їх сукупності, які були досліджені в судовому засіданні та наведені у постанові.
Так, пунктом 2.5 Правил дорожнього руху встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Разом з тим, ст. 130 КУпАП України встановлено відповідальність як за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Тобто об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у випадку невиконання водієм вимог п. 2.5 ПДР полягає у відмові особи, яка здійснювала керування транспортним засобом та якій працівник поліції висловив вимогу пройти огляд на стан сп'яніння, пройти такий огляд.
Відповідно до ст. 2, 3 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 9 листопада 2015 року №1452/735 (далі - Інструкція №1452/735) огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
З протоколу серії ААД № 822483 від 26 червня 2024 року (а.с. 1) вбачається, що такими ознаками у ОСОБА_1 були: запах алкоголю із порожнини рота, почервоніння обличчя, нестійка хода.
З огляду на наведені ознаки, у поліцейського виникли підстави вважати, що водій ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп'яніння, наслідком чого стала вимога поліцейського до ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння.
Наявним у матеріалах справи відеозаписом з камер спостереження патрульних підтверджується, що працівники поліції пред'явили ОСОБА_1 вимогу про проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу, або в медичному закладі, однак ОСОБА_1 відмовився від огляду (час на відео 16:38:08), після чого поліцейські роз'яснили останньому, що відносно нього буде складено протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Таким чином, відмовляючись від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 ПДР, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не заслуговують на увагу доводи апелянта про відсутність причин зупинки, оскільки причина зупинки транспортного засобу працівниками поліції не впливає на обставини, які складають об'єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та не можуть свідчити про безпідставність складання протоколу про адміністративне правопорушення за вказаною статтею.
Окрім того, неправомірна зупинка працівниками поліції транспортного засобу, за певних обставин, може бути підставою притягнення таких працівників до відповідальності. Проте, якщо при цьому з'ясувалось, що водій керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, то факт неправомірної зупинки його працівниками поліції, не звільняє водія від відповідальності за порушення вимог п. 2.5 ПДР.
Доводи апеляційної скарги апелянта про те, що поліцейські не залучили свідків під час огляду, не може бути підставою для скасування постанови.
Відповідно до ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Як вбачається з матеріалів справи працівниками поліції застосовувались технічні засоби відеозапису під час вимоги до ОСОБА_1 про проходження огляду, інформація якого на цифровому носії (СD диску) долучена до матеріалів справи. Відтак присутність свідків із врахуванням вимог ст. 266 КУпАП не є обов'язковою із врахуванням того, що здійснювалась фіксація технічними засобами.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що долучений відеозапис стосується водія автомобіля, оскільки у матеріалах справи наявний відеозапис що стосується оформлення адміністративних матеріалів відносно ОСОБА_1 .
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять підтверджень щодо моделі чи інших даних яких можна встановити належність транспортного засобу до певної категорії не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» електричний колісний транспортний засіб - це дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.
Пунктом 1.10 Правил дорожнього руху України визначено, що транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Однак, при цьому, норма ст.130 КУпАП не розділяє транспортні засоби на механічні, немеханічні, електричні чи будь-які інші.
Відповідно до Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.
Отже, електроскутери, електросамокати, гіроскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Їх фактично поділили на дві категорії, а саме:
- легкий персональний електричний транспортний засіб це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;
- низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
Такі зміни були також викладені і в Законі України «Про автомобільний транспорт».
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Підпунктом б) частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що водій зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Отже, фактично зміна полягає у тому, що електроскутери, електросамокати, гіроскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами.
Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15.03.2023 у справі № 127/5920/22, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
З огляду на вищевикладене, скутер «Super Exdrive», яким ОСОБА_1 керував як учасник дорожнього руху - водій, офіційно визнається транспортним засобом, за керування яким з ознаками алкогольного сп'яніння та відмова від проходження огляду на встановлення такого стану у встановленому законом порядку, настає адміністративна відповідальність, передбачена ст. 130 КУпАП.
Що стосується вимог про закриття провадження у зв'язку з закінченням строку накладення вказаного адміністративного стягнення, то вони не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення.
Згідно п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу.
Так, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суддя, відповідно до вимог ст.33 КУпАП, враховуючи характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення та особу винного, призначив останньому безальтернативне адміністративне стягнення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, у виді штрафу у розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що вказане правопорушення не є триваючим і як встановлено ч. 6 ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення.
Як зазначено у протоколі серії ААД №822483, датою вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, вказано 26 червня 2024 і річний строк накладення адміністративного стягнення фактично закінчився б 26 червня 2025 року, судове рішення суддею суду першої інстанції у даній справі постановлено 17 квітня 2025 року, тобто, адміністративне стягнення було накладено на останнього в межах строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
Наявний у справі протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, а також вимогам, передбаченим Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, містить усі необхідні реквізити та є належним і допустимим доказом.
Апеляційний суд вважає здобуті у справі докази є належними та допустимими доказами вини ОСОБА_1 та у ході апеляційного розгляду апеляційним судом не отримано даних, які б свідчили про незаконність дій працівників поліції та невідповідність їх дій вимогам «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України №1452/735 від 09.11.2015 року.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність винесеної у справі постанови.
Таким чином, наявні у справі докази, яким суддя першої інстанції надав належну оцінку, у своїй сукупності поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а саме відмови від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, за ч. 1 ст. 130 КУпАП та узгоджується зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпційфакту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).
При обранні ОСОБА_1 адміністративного стягнення суддя районного суду в оскаржуваній постанові в повній мірі врахував характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь її вини, та наклав адміністративне стягнення у відповідності до вимог ст. 33 КУпАП в межах безальтернативної санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що є достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
При розгляді справи суддею першої інстанції порушень вимог ст. ст. 279, 280 КУпАП не допущено, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП.
Ураховуючи наведене, порушень норм процесуального або матеріального права не було встановлено під час апеляційного перегляду, оскаржувана постанова судді є законною, обґрунтованою і такою, що відповідає фактичним обставинам справи.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Постанову судді Миколаївського районного суду Львівської області від 17 квітня 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін, його апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Львівського апеляційного суду Урдюк Т.М.