Справа № 450/415/23 Головуючий у 1 інстанції: Добош Н.Б.
Провадження № 22-ц/811/3073/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
02 липня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Цьони С.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 серпня 2024 року, -
у січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 недієздатною, встановлення опіки над ОСОБА_2 та призначення ОСОБА_1 , опікуном ОСОБА_2 .
В обгрунтування вимог заяви покликається на те, що він проживає в будинку АДРЕСА_1 разом з бабцею ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 якій встановлено інвалідність першої групи, оскільки вона хворіє психічними розладами, неодноразово перебувала на лікуванні у психоневрологічному диспансері. Внаслідок психічного захворювання вона позбавлена можливості повноцінного життя, не може задовольняти свої побутові та матеріальні потреби, тому потребує постійного стороннього догляду та допомоги. З наведених підстав просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , недієздатною, встановити над нею опіку і призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , її опікуном.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 серпня 2024 року заяву ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - недієздатною.
Встановлено опіку над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В іншій частині заяви - відмовлено.
Тимчасово покладено обов'язки опікуна над недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на Опікунську раду Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області до вирішення питання про призначення опікуна, в порядку, визначеному законодавством.
Строк дії рішення визначено тривалістю два роки з моменту набрання ним законної сили.
Рішення суду в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 , оскаржив ОСОБА_1 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що висновок суду першої інстанції про те, що до матеріалів справи не долучено подання органу опіки та піклування про призначення його опікуном, є безпідставним, оскільки в матеріалах справи міститься рішення опікунської ради з рекомендацією про призначення його опікуном недієздатної ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке відповідає вимогам закону, враховуючи те, що комісією проведено обстеження житлових умов та встановлено, що він має можливість бути опікуном. Вважає, що назва документа (рішення чи подання) не змінює його сутність та юридичну силу, оскільки такі документи є тотожними та надають суду можливість призначити опікуна недієздатної особи. З наведених підстав просить рішення суду в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині відмови в задоволенні вимог заяви щодо призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , то законність та обґрунтованість рішення суду в частині задоволених судом вимог судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , страждає стійким психічним розладом, у зв'язку з чим не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними та потребує опіки, що безспірно підтверджено висновком судово-психіатричної експертизи, і це, на думку суду, є підставою для визнання її недієздатною та встановлення над нею опіки.
Відмову в задоволенні вимог заяви про призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 , суд першої інстанції обґрунтував відсутністю подання органу опіки і піклування про призначення недієздатній ОСОБА_2 опікуна, оскільки подання такого прямо передбачено нормами ЦПК України, а також відсутністю будь-якої мотивації щодо доцільності призначення опікуном ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог заяви про призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 , з огляду на таке.
Статтею 30 ЦК України передбачено, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом (ч. 2 ст. 39 ЦПК України).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.
Згідно з ч. 3 ст. 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьками записані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_5 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 ,її батьками записані ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , відтак ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_2 .
Згідно відмітки в паспорті громадянина України НОМЕР_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої Солонківською сільською радою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
З акту обстеження житлово-побутових умов від 11.04.2022 року вбачається, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом із мамою ОСОБА_4 та із бабусею ОСОБА_2 та здійснює за нею сторонній догляд.
Відповідно до копії виписки з акту огляду МСЕК серії ВТЄ-4 № 016821 від 19.09.1991 року, виданої Міжрайонною спеціалізованою психіатричною ЛТЕК № 1, ОСОБА_2 , 1942 року народження, є інвалідом першої групи, на строк безтерміново. Діагноз : шизофренія, параноїдна форма з вираженим емоційно-вольовим дефектом.
Згідно з висновком лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного захворювання №135 від 18.02.2022 року, виданого КНП Пустомитівської міської ради «Пустомитівська лікарня» поліклініка, вбачається, що ОСОБА_2 ,1942 року народження проживає разом з ОСОБА_1 за адресою с. Малечковичі Пустомитівського району. За рівнем обмеження життєдіяльності: обмеження самообслуговування, обмеження здатності до організації, обмеження здатності до спілкування, обмеження здатності контролювати свою поведінку.
Згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 821 від 07.08.2023 року Львівської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України», ОСОБА_2 страждає тяжким, стійким, хронічним, психічним розладом у вигляді параноїдної шизофренії з вираженим емоційно-вольовим дефектом; за своїм психічним станом ОСОБА_2 не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Потребує опіки.
Оскаржуваним рішення суду ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнана недієздатною, над нею встановлено опіку.
Рішення суду в цій частині не оскаржується.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням опікунської ради виконавчого комітету Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області № 2 від 01.04.2022 року опікунська рада вирішила рекомендувати призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 опікуном своєї бабусі, особи з інвалідністю І групи у зв'язку з психічним захворюванням, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка потребує постійного стороннього догляду.
Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.
Згідно зі статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюється з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над фізичною особою, яка визнана недієздатною.
Стаття 62 ЦК України передбачає, що опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
У частинах другій-п'ятій статті 63 ЦК України передбачено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.
Згідно зі статтею 64 ЦК України опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: 1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; 2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.
Опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням (частина перша статті 67 ЦК України).
При призначенні опікуна важливі і обов'язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.
Наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України і Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 затверджено Правила опіки та піклування, що зареєстровані в Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 року за № 387/3680 (далі - Правила).
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Правил опіка (піклування) є особливою формою державної турботи, зокрема, про повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів.
Опіка (піклування) встановлюється для захисту особистих і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки.
Згідно з пунктами 2.1, 2.4 Правил опіка установлюється над неповнолітніми, які не досягли п'ятнадцяти років і залишились без піклування батьків, а також над громадянами, визнаними судом недієздатними внаслідок психічних захворювань.
Опіка (піклування) встановлюється за місцем проживання особи, яка підлягає опіці (піклуванню), або за місцем проживання опікуна (піклувальника).
Згідно з підпунктами 3.2, 3.3 Правил опіки та піклування опікунами (піклувальниками) не можуть бути особи, які: не досягли 18 років; визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними; перебувають на обліку або лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах; раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено; позбавлені батьківських прав; інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню; засуджені за скоєння тяжкого злочину. Документи, за наявності яких органи опіки і піклування призначають опікуна: повідомлення державних, громадських організацій або заяви громадянина (громадян); копії свідоцтва про народження особи, що потребує опіки, або іншого документа, який підтверджує її вік; копія свідоцтва про смерть батьків або рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення їх померлими чи інших матеріалів, які підтверджують неможливість виховання дитини. Якщо опіка призначається над повнолітньою особою, - рішення суду про визнання даної особи недієздатною; акт обстеження умов життя особи, що потребує опіки, і опис її майна; довідки про стан здоров'я особи, що потребує опіки (якщо вона раніше проживала окремо), та майбутнього опікуна (піклувальника); довідка про місце проживання майбутнього опікуна і його заява про прийняття на себе обов'язків про опіку; акт перевірки умов життя майбутнього опікуна та висновок від органів опіки та піклування за місцем проживання опікуна про можливість виконувати опікунські обов'язки; довідка лікувальної установи про відсутність в сім'ї майбутнього опікуна (піклувальника) захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, що потребує опіки; документ про закріплення за дитиною житлової площі.
Отже, можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна. Тому за наявності висновку органу опіки та піклування про доцільність призначення опікуном певної особи суд зобов'язаний лише перевірити відповідність цього висновку вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, зокрема чи складений такий висновок на підставі документів, передбачених Правилами опіки та піклування.
Частиною першою статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України).
За змістом частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України обов'язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.
У постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22 (провадження № 61-8758св23) зроблено висновок про те, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має врахувати якнайкращі інтереси особи, над якою встановлюється опіка.
Обов'язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.
Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18), від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19 (провадження № 61-3053св21), від 28 лютого 2024 року у справі № 372/3474/21 (провадження № 61-16349св23), від 24 липня 2024 року у справі № 727/597/24 (провадження № 61-6720св24).
Відтак, обов'язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення опікунської ради виконавчого комітету Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області про надання рекомендацій призначити ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 не може замінити подання, наявність якого прямо передбачена нормами чинного законодавства.
Враховуючи вищенаведене, за відсутності подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 , яка є його бабцею, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні заяви про призначення ОСОБА_1 її опікуном.
Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи міститься рішення опікунської ради з рекомендацією про призначення ОСОБА_1 опікуном недієздатної ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таке відповідає вимогам закону, а назва документа (рішення чи подання) не змінює його сутність та юридичну силу, не заслуговують на увагу, оскільки чинне законодавство передбачає, що особа може бути призначена опікуном за наявності подання органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за наявності подання органу опіки та піклування про доцільність призначення його опікуном недієздатної ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не позбавлений можливості повторно звернутися до суду із заявою про призначення його опікуном недієздатної ОСОБА_2 .
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суд першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 серпня 2024 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Постанова складена 02.07.2025 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк