Справа № 444/554/23 Головуючий у 1 інстанції: Ясиновський Р. Б.
Провадження № 22-ц/811/3919/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
25 червня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Підлужного В.І.
з участю: представника ОСОБА_1 - Фостяка А.Я.,
представника ДП «Магерівський військовий лісгосп» -
Домініка П.А., представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 08 січня 2024 року,-
у лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обгрунтування позовних вимог заяви покликається на те, що наказом Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» від 30 січня 2023 року № 27-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » його звільнено з посади головного інженера у зв'язку із скороченням штату працівників згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважає, що вищезазначений наказ є незаконним, оскільки відповідач йому не запропонував усіх вакантних посад на підприємстві, які існували на момент його попередження про звільнення, та з'явилися до моменту його звільнення. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Роботодавець вважається таким, що належно виконав вимоги щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати усі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював. Невиконання обов'язку щодо працевлаштування звільненого працівника безумовно впливає на законність процедури скорочення штату та слугує підставою для поновлення звільненого працівника на роботі. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
З наведених підстав просить:
-визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» від 30 січня 2023 року № 27-ос «Про звільнення ОСОБА_1 »;
-поновити ОСОБА_1 на посаді головного інженера Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп»;
-стягнути з Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 січня 2023 року по момент ухвалення рішення судом.
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 08 січня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» від 30 січня 2023 року № 27-ос «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 роботі на посаді головного інженера Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» з 30 січня 2023 року.
Стягнуто з Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 січня 2023 року по 08 січня 2024 року включно в розмірі 261258.20 грн.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді головного інженера Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» та стягнення з Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу допущено до негайного виконання.
Рішення суду оскаржив представник особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що ОСОБА_2 не було залучено до розгляду справи, однак оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про його права, свободи, інтереси та обов'язки, оскільки саме він підписав наказ Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» від 30 січня 2023 року № 27-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », перебуваючи на посаді т.в.о. директора Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп», а Державне підприємство «Магерівський військовий лісгосп» звернулося до нього з позовними вимогами про відшкодування шкоди, завданої підприємству незаконним звільненням позивача. Права, свободи, інтереси та обов'язки ОСОБА_2 , які вирішені оскаржуваним рішенням суду, випливають із змісту ст. 237 КЗпП України, відповідно до якої суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Зазначає, що під час розгляду даної справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 вже не перебував на керівній посаді в Державному підприємстві «Магерівський військовий лісгосп», а тому не міг знати про її розгляд та самостійно подати клопотання про залучення його до участі в розгляді справи як третя особа. Порушення норм процесуального права щодо незалучення його до участі у даній справі є обов'яковою підставою для скасування судового рішення. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки мають право на апеляційний перегляд справи.
Частина 1 статті 352 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Статтею 18 ЦПК передбачено, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, встановлено, що судовим рішенням питання про права такої особи не вирішувалося, апеляційний суд закриває провадження (пункт 3 частини 1 статті 362 ЦПК). В іншому випадку він переглядає справу за апеляційною скаргою цієї особи.
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 9/189/2011/5003 зроблено висновок про те, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі в справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто суд таким рішенням вирішив спір про право у правовідносинах, учасником яких є заявник, або в цьому рішенні міститься судження про права та обов'язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та обов'язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого у пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18.
Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа "Беллет проти Франції" (Bellet v. France), заява № 23805/94, § 36).
Як вбачається з апеляційної скарги, ОСОБА_2 покликається на те, що ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 25 вересня 2024 року відкрито провадження у справі за позовом Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» до ОСОБА_2 про відшкодування з нього, як з особи, винної у незаконному звільненні ОСОБА_1 , незаконність звільнення якого встановлена оскаржуваним рішенням суду, матеріальної шкоди, завданої підприємству цим незаконним звільненням у розмірі 262 331,80 грн., що, на думку апелянта, свідчить про те, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про його права та обов'язки, що дає йому право оскаржити рішення Жовківського районного суду Львівської області від 8 січня 2024 року.
Пункт 8 статті 134 КЗпП України передбачає, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації у випадку, коли службова особа винна у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
Відповідно до статті 237 КЗпП суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Частини 3 та 4 статті 136 КЗпП України передбачають, що покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду. Стягнення з керівників підприємств установ організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.
З огляду на вищенаведене, керівника підприємства, установи, організації при розгляді справ про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу особу слід залучати до участі у справі, як третю особу.
Як вбачається з матеріалів справи та з оскаржуваного рішення суду, ОСОБА_2 , наказом якого, як керівника ДП «Магерівський військовий лісгосп», був звільнений ОСОБА_1 , до участі у справі не залучався.
За пред'явлення ДП «Магерівський військовий лісгосп» позову до ОСОБА_2 , як до особи, винної в незаконному звільненні, про стягнення з нього 262 331,80 грн. матеріальної шкоди, завданої підприємству незаконним звільненням ОСОБА_1 , незаконність звільнення якого встановлена оскаржуваним рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 08 січня 2024 року, яким також стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, враховуючи частину 1 статті 352 ЦПК України, колегія суддів вважає відсутніми підстави для закриття апеляційного провадження.
Керівник ДП «Магерівський військовий лісгосп», будучи залученим до участі у справі, як третя особа, набув би прав учасника справи, а відтак мав би процесуальну можливість скористатися правом на оскарження рішення суду.
Однак, як підтверджується матеріалами справи, керівник ДП «Магерівський військовий лісгосп» до участі у даній справі не залучався ні позивачем, ні судом, що позбавило його права заперечувати щодо позову та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та представника ДП «Магерівський військовий лісгосп» - Домініка П.А. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_1 - Фостяка А.Я. щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ДП «Магерівський військовий лісгосп» при звільненні ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України не запропонував йому іншу роботу на підприємстві, що свідчить про незаконність його звільнення та наявність підстав для поновлення його на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 09 червня 2016 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ДП «Львівський військовий лісокомбінат» Магерівський лісгосп майстром на лісозаготівельних роботах Магерівського лісництва, а 02 жовтня 2017 року позивач переведений на посаду головного інженера.
03 жовтня 2019 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи у зв'язку з переведенням на ДП «Магерівський військовий лісгосп» на підставі п.5 ст. 36 КЗпП України, а 04 жовтня 2019 року прийнятий на посаду головного інженера в порядку переведення з Магерівського лісгоспу ДП «Львівський військовий лісокомбінат».
Матеріалами справи підтверджується, що 15 листопада 2021 року ОСОБА_1 вручено попередження № 308, яким повідомлено про скорочення посади головного інженера та наступне його звільнення 16 лютого 2022 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
24 січня 2022 року ОСОБА_1 вручено попередження № 77, яким повідомлено про скорочення посади та наступне його звільнення 28 березня 2022 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Судом встановлено, що в період з 27 лютого 2022 року по 4 листопада 2022 року позивач був мобілізований та проходив військову службу в складі Збройних Сил України.
Наказом Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» від 04 листопада 2022 року №130-ОД «Про внесення змін до штатного розпису» виведено із штатного розпису з 24 січня 2023 року такі посади: головний інженер - 1 штатна одиниця; старший майстер на лісозаготівельних роботах - 1 штатна одиниця; сторож - 2 штатні одиниці.
09 листопада 2022 року ОСОБА_1 вручено попередження №363, яким повідомлено про те, що відповідно до наказу ДП «Магерівський військовий лісгосп» №130-ОД від 04 листопада 2022 року «Про внесення змін до штатного розпису» скорочується його посада та про наступне звільнення 23 січня 2023 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Одночасно ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 09 листопада 2022 року на підприємстві відсутня будь-яка інша вакантна посада.
Наказом Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» від 30 січня 2023 року № 27-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнено з посади головного інженера у зв'язку з скороченням штату працівників згідно п.1 ч. 1 ст.40 КЗпП України, підстава: наказ від 04 листопада 2022 року №130-ОД «Про внесення змін до штатного розпису», наказ йому оголошено 30 січня 2023 року, однак копії наказу йому не вручено.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У частині першій статті 21 КЗпП України, передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частина 3 статі 40 КЗпП України передбачає, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Стаття 49-2 КЗпП України передбачає порядок вивільнення працівників.
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
При цьому, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 12.04.2018 у справі №804/3787/17 та від 18.10.2017 у справі №6-1723цс17.
Судом першої інстанції встановлено, що кількість офіційно працевлаштованих працівників в ДП «Магерівський військовий лісгосп» станом на 01 вересня 2022 року становила 70 працівників; на 01 листопада 2022 року - 69 працівників; на 30 січня 2023 року - 68 працівників.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції врахував те, що наказом №241-ОС від 13 жовтня 2022 року «Про прийняття на роботу ОСОБА_4 »; наказом №255-ОС від 31 жовтня 2022 року «Про прийняття на роботу ОСОБА_5 »; наказом №292-ОС від 19 грудня 2022 року «Про прийняття на роботу ОСОБА_6 ». підтверджується прийняття ДП «Магерівський військовий лісгосп» на роботу нових працівників.
З наказу №292-ОС від 19 грудня 2021 року «Про прийняття на роботу ОСОБА_6 » вбачається, що ОСОБА_6 прийнято на основне місце роботи на посаду старшого майстра лісу Середкевицького лісництва з 19 грудня 2022 року на умовах повного робочого дня з оплатою праці згідно штатного розпису з трьохмісячним випробувальним терміном. Підстава: заява ОСОБА_6 від 16 грудня 2022 року.
Судом першої інстанції враховано те, що станом на 19 грудня 2021 року посада старшого майстра лісу Середкевицького лісництва була вакантною, відповідала кваліфікації та спеціальності позивача, однак не була запропонована ОСОБА_1 .
Наявність на підприємстві вакантних посад у період з 9 листопада 2022 року до 30 січня 2023 року також підтверджується наказом №285-ОС від 12 грудня 2022 року «Про переведення ОСОБА_7 »; наказом №3-ОС від 12 січня 2023 року «Про звільнення за угодою сторін».
Крім цього,судом першої інстанції встановлено, що станом на 12 грудня 2022 року була вакантною посада завідувача господарством, а станом на 12 січня 2023 року звільнилась посада лісничого Кам'янка-Бузького лісництва.
В матеріалах справи відсутня інформація про те, що відповідач повідомляв позивача про наявність цих вакантних посад і що такі посади відповідачем були йому запропоновані для подальшого працевлаштування.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ДП «Магерівський військовий лісгосп» не дотримано передбаченого трудовим законодавством порядку звільнення ОСОБА_1 на підставі частини 1 статті 40 КЗпП України, оскільки йому не було запропоновано наявних на підприємстві вакантних посад, що свідчить про незаконність звільнення, що є правововою підставою для поновлення позивача на роботі.
Оскільки відповідно ч. 2 ст. 235 КЗпП, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
З матеріалів справи вбачається, що рішення Жовківського районного суду Львівської області від 08 січня 2024 року оскаржувалось ДП «Магерівський військовий лісгосп», постановою Львівського апеляційного суду від 04 липня 2024 року апеляційну скаргу Державного підприємства «Магерівський військовий лісгосп» залишено без задоволення, а рішення Жовківського районного суду Львівської області від 08 січня 2024 року залишено без змін.
З врахуванням положень статті 13 ЦПК України, частини 4 статті 82 ЦПК України, колегія суддів вважає, що незалучення до участі у даній справі ОСОБА_2 , який міг бути залучений до участі у справі як третя особа, не є процесуальною підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 08 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 25.06.2025 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк