Дата документу 01.07.2025 Справа № 334/8173/24
Єдиний унікальний №334/8173/24 Головуючий у 1-й інстанції: Козлова Н. Ю.
Провадження № 22-ц/807/1147/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
01 липня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кухаря С.В., Полякова О.З., Бєлової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізької міської територіальної громади в особі Запорізької міської ради на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Харченко Юлія Григорівна про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, -
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Запорізької міської ради, третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Харченко Юлія Григорівна про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є двоюрідною сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Запоріжжі та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на набуту за його життя квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на праві приватної власності. За життя ОСОБА_2 заповіт не складав.
Єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , є позивачка ОСОБА_1 , інші спадкоємці відсутні.
15 травня 2024 року позивач звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Харченко Ю.Г. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , однак постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 31 травня 2024 року, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва у зв'язку із пропуском 6-тимісячного строку від дня відкриття спадщини, а також у зв'язку із не подання нею нотаріусу відповідні документи, які підтверджують її родинні відносини зі спадкодавцем.
Позивачка зазначила, що пропустила строк на прийняття спадщини з поважних причини, що пов'язана з великою відстанню між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна. Зокрема вказувала на те, що у зв'язку із введенням з 24 лютого 2022 року воєнного стану, разом зі своєю родиною, 12 квітня 2022 року виїхала до міста Рорберг (Німеччина). 15 серпня 2022 року, вона з чоловіком повернулися до м. Запоріжжя, оскільки її вітчим - ОСОБА_3 , в результаті погіршення здоров'я, перестав самостійно себе обслуговувати та був у край безпорадному стані. Отже, фактично, з серпня 2022 року позивачка здійснювала постійний догляд за вітчимом аж до його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після поховання вітчима, у зв'язку з посиленими обстрілами м. Запоріжжя, на початку січня 2023 року переїхала проживати, у більш безпечне місце, до м. Ужгорода в орендовану її онуком квартири. Позивачка та її брат телефонували один одному, вона просила його відвідувати при нагоді її квартиру, за адресою: АДРЕСА_2 , де вона проживала разом з чоловіком. В останнє телефонував ОСОБА_2 їй у березні 2023 року вітаючи її зі святом 8-го Березня, в подальшому він на зв'язок не виходив. Під час їхнього спілкування ОСОБА_2 на погане самопочуття, стан здоров'я не скаржився, завжди говорив, що в нього все добре. Проте, що спадкодавець помер, позивачка не знала, до поки на початку квітня 2024 року повернулася до м. Запоріжжя, оскільки ситуація більш менш стабілізувалася та дізналася від правоохоронних органів, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , його знайшли мертвим в квартирі за адресою реєстрації. Місцеві органи влади м. Запоріжжя з позивачкою не зв'язувалися та не повідомили про смерть її двоюрідного брата, тому вона не змогла скористатися своїм правом своєчасно звернутися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Крім того вважала, що на час воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється
На підставі вищевикладеного позивач просила суд визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , додатковий строк у два місяці для подання нею заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Запоріжжі та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2025 року позов задоволено.
Визначено ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , додатковий строк для подання нею заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Запоріжжі та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 тривалістю два місяці з дня набрання рішенням законної сили.
Не погоджуючись з рішенням суду, Запорізька міська територіальна громада в особі Запорізької міської ради подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а також стягнути з ОСОБА_1 судові витрати понесені Запорізькою міською радою.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що позивачкою не надано належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які позбавили позивачку можливості своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини, а тому строк для подання заяви про прийняття спадщини пропущено без поважних причин. Позивачкою також не надано доказів, що підтверджує її знаходження в м. Ужгороді. Такими доказами могла б бути довідка ВПО, яка беззаперечно підтверджує знаходження громадянина України та його місцеперебування. Наданий нею договір оренди підписаний ОСОБА_4 , в якому не зазначено щодо проживання позивачки в орендованій квартирі в м. Ужгороді, а тому цей договір не може бути доказом перебування позивачки в м. Ужгороді у визначений нею час. Перебування позивачки в іншій області України у зв'язку воєнною агресією рф проти України на час смерті спадкодавця не позбавляло подати заяву нотаріусу про прийняття спадщини поштовими засобами зв'язку або через електронну пошту. Отже, зазначена обставина не є поважною причиною пропуску зазначеного строку. Суд не взяв до уваги, що саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку. Про що свідчать правові висновки викладені Верховним Судом у безліч постановах від 27 травня 2020 року у справі № 336/1127/17, від 30 червня 2020 року у справі № 431/5782/17, від 20 вересня 2023 року у справі № 638/16540/20, від 07 травня 2025 року у справі № 760/18418/23 та інших. Зазначає, що на момент відкриття спадщини, а саме смерті ОСОБА_2 ( помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в Єдиному державному реєстрі судових рішень вже була оприлюднена постанова Верховного Суду у справі № 676/47/21 про надання оцінки п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 164, щодо її суперечності статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому вона не підлягає застосуванню.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Мурашко І.О. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Харченко Юлія Григорівна, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з'явилися, на адресу апеляційного суду від третьої особи надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності третьої особи приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Харченко Юлія Григорівна
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, наведені позивачкою причини пропуску подачі заяви про прийняття спадщини дійсно пов'язані з об'єктивними та істотними труднощами, а тому наявні підстави для встановлення їй додаткового строку для прийняття спадщини після смерті двоюрідного брата.
Суд першої інстанції вважав доведеними доводи ОСОБА_1 про те, що строк на прийняття спадщини пропущений нею з поважних причин, а саме у зв'язку із веденням на території України воєнного стану та ведення бойових дій, через загрозу для життя та здоров'я виїздом позивачки в більш безпечніше місто Ужгород, тобто остання знаходилася на далекій відстані від місця відкриття спадщини. Несвоєчасна обізнаність про смерть спадкодавця також є підставою для поновлення строку для прийняття спадщини. Суд першої інстанції взяв до уваги виключні зовнішні обставини, а саме збройну агресію рф та введення воєнного стану на території України. Позивачка мала правомірні очікування, що перебіг строків на прийняття спадщини до закінчення воєнного стану буде зупинено. Саме законодавчі зміни у визначенні перебігу строку на прийняття спадщини в період воєнного стану й мали наслідком порушення нею строків для подачі заяви на прийняття спадщини.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №76968006 від 15 травня 2024 року, після смерті якого заведена спадкова справа за номером у спадковому реєстрі 72438405, номер у нотаріуса 40/2024, Запорізький міський приватний нотаріус Харченко Ю.Г. (а.с.15).
Спадкодавець ОСОБА_2 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради від 17 травня 2024 року №06.4-04/01/1636 (а.с.67).
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на набуту за його життя частку квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю, ОСОБА_5 (помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ), ОСОБА_6 (помер ІНФОРМАЦІЯ_6 ) в рівних долях, на підставі свідоцтва № НОМЕР_2 про право власності на житло, видане Відкритим акціонерним товариством Запорізьким металургійним комбінатом «Запоріжсталь» ім. С.Орджонікідзе 14 серпня 1997 року, висновок про реєстрацію від 16 вересня 1997 року (а.с.70).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №369814222 від 14 березня 2024 року, відомості про право власності на квартиру АДРЕСА_3 в державному реєстрі відсутні (а.с.18).
Спадкоємці першої черги після смерті ОСОБА_2 відсутні.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є двоюрідною сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується наявними у справі доказами щодо родинних відносин між нею та спадкодавцем( а.с. 13-17).
15 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Харченко Ю.Г. (а.с.63).
15 травня 2024 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Харченко Ю.Г. заведена Спадкова справа №40/2024 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , заведеної за завою ОСОБА_1 (а.с.62-80).
Постановою приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Харченко Ю.Г. від 31 травня 2024 року, було відмовлено ОСОБА_1 у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2
ОСОБА_2 , на спадкове майно. Підставою для відмови стало те, що ОСОБА_1 не подала заяву про прийняття спадщини в строк, встановлений ст. 1270 ЦК України, а також у зв'язку із не підтвердженням факту родинних відносин з померлим (а.с.78).
Відповідно до ксерокопії паспорту громадянина України, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 30 вересня 2021 року (а.с.9).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла ( спадкодавця), до інших осіб ( (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема; тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна чи відкриття спадщини; складні умови праці; перебування спадкоємців на військовій службі у складі Збройних сил України.
Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини тощо.
Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18, а також підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (пункт 50).
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 14 лютого 2024 року у справі № 357/8183/22.
Дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об'єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно (пункт 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).
Практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є усталеною.
На обгрунтування підстав поважності пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 посилалася на її необізнаність про смерть двоюрідного брата ОСОБА_2 та відсутність такої інформації у зв'язку з виїздом з м. Запоріжжя до м. Ужгород у січні 2023 року, куди була змушена переїхати у зв'язку з військовою агресією рф проти України, іншої рідні в м. Запоріжжі у них не має, з мешканцями будинку в якому проживав її брат, вона не знайома. Крім цього, її брат був неодружений, дітей не мав, його батьки померли. Тобто вона не могла своєчасно дізнатися про смерть брата та вчинити дії на прийняття спадщини.
Крім того, позивачка посилалася на збройну агресію та введення воєнного стану у відповідності до Указу Президента № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та воєнними діями, що відбуваються на території України, а також те, що вважала, що згідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 164 «Про деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» від 28.02.2022 року, на час воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що вказані позивачкою обставини унеможливили своєчасне, протягом шести місяців після смерті спадкодавця, звернення позивача до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини і підтверджують поважність причин пропуску строку такого звернення до нотаріуса для подання заяви про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_2 ..
Як вбачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка є двоюрідною сестрою ОСОБА_2 , оскільки її батько ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_9 , про що свідчить свідоцтво про смерть НОМЕР_3 від 12 червня 1968 року та батько померлого ОСОБА_2 , - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що свідчить свідоцтво про смерть НОМЕР_4 від 12 лютого 2005 року були рідними братами. Отже, батько позивачки був дядьком спадкодавця.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем померлого за законом.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_3 , яка належала йому на праві приватної власності, що не оспорюється сторонами, а отже додаткового доказуванню не потребує.
Враховуючи наведене, строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 для ОСОБА_1 закінчився 19 жовтня 2024 року.
Водночас, ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Харченко Ю.Г. із заявою про прийняття спадщини лише 15 травня 2024 року, тобто через один рік та 26 днів після смерті ОСОБА_2 ..
Проте, перебуваючи на території України в м. Ужгороді, та востаннє спілкуючись з ОСОБА_2 по телефону в березні 2023 року, позивачка не надала суду доказів, чому такий тривалий час, аж до часу повернення її в місто Запоріжжя ( квітень 2024 року) вона не прикладала ніяких зусиль для того, щоб встановити причину відсутності зв'язку з ОСОБА_2 .. Разом з цим, навіть перебування ОСОБА_1 за межами м. Запоріжжя не позбавляло останню можливості бути обізнаною про ОСОБА_2 , а у випадку настання певних подій - його смерть, вчинити дії щодо прийняття спадщини. Отже, позивачка не навела істотних перепон, які б унеможливлювали її спілкування за життя з ОСОБА_2 та своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини ( пункти 54-57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).
Саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.
Необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1586цс15, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 27 травня 2020 року у справі № 336/1127/17, від 30 червня 2020 року у справі № 431/5782/17, від 20 вересня 2023 року у справі № 638/16540/20 від 13 квітня 2023 року у справі № 296/12109/18, від 14 лютого 2024 року у справі № 357/8183/22, від 08 квітня 2024 року у справі № 334/2358/ 23, від 25 лютого 2025 року у справі № 344/584/24, від 09 квітня 2025 року у справі № 522/953/23, від 07 травня 2025 року у справі № 760/18418/23 та інших.
Правозастосовна практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є усталеною.
Крім того, карантинні обмеження та перебування за кордоном чи в іншій місцевості не є поважними причинами для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, якщо спадкоємець мав можливість подати заяву через консульські установи, поштовою або електронним повідомленням. Поважними причинами пропуску строку є лише ті, що пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій щодо прийняття спадщини.
Подібний підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 07 грудня 2022 року у справі № 399/570/21, від 26 лютого 2024 року у справі № 552/5600/23, від 26 березня 2025 року у справі № 522/18483/21.
Із врахуванням правових висновків викладених у вищезазначених постановах Верховного Суду, колегія суддів вважає, що наведені позивачкою обставини щодо необізнаність про смерть двоюрідного брата не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини введення в Україні воєнного стану, проживання позивачки, як вона зазначає у позові з січня 2023 року по кінець квітня-початок травня 2024 року у іншій області у м. Ужгороді, оскільки позивачка мала можливість вчасно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте протягом тривалого часу (більше року після відкриття спадщини) не вчиняла дій щодо прийняття спадщини і не навела переконливих аргументів про наявність перешкод у зверненні до нотаріуса вже після завершення визначеного законом строку на прийняття спадщини. Колегія також звертає увагу на те, що спадкоємець мала право направити таку заяву за допомогою засобів поштового зв'язку, але цим не скористалась, та не зазначила причин, які б перешкоджали їй вчинити цю дію.
Схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 468/1548/24 (провадження № 61-595 св25).
Посилання позивачки як на причину пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини на зміни у законодавстві, що не залежало від її волі, є безпідставними. Матеріали справи свідчать, що із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса лише 15 травня 2024 року, тобто через один рік і двадцять шість днів після смерті спадкодавця, що є значно більшим десятимісячного строку, на який посилається сама позивачка (з урахуванням змін у законодавстві). Більш того, законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини . Тому пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №134 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.
Крім того, слід зауважити, що на момент відкриття спадщини, а саме смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в Єдиному державному реєстрі судових рішень вже була оприлюднена постанова Верховного Суду у справі № 676/47/21 про надання оцінки п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 164, щодо її суперечності статтям 1270,1272 ЦК України.
Колегія суддів зауважує, що законодавство не встановлює конкретний перелік поважних причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини. Тобто суд розглядаючи такі позови встановлює саму по собі наявність причин, що унеможливили своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини, та оцінює їх з точки зору поважності. Вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд повинен враховувати, що такі причини визначаються у кожному конкретному випадку, з огляду на обставини кожної справи. Визначення поважності причин пропущеного шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, входить до предмета доказування у справі, тобто стосується оцінки доказів на предмет належності, допустимості, достатності. доказів.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц).
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 квітня 2025 року у справі №468/1548/24.
Таким чином, надавши правову оцінку поданим Прядко Н.Г. доказам значного пропуску нею шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, про відсутність правових підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заявим про прийняття спадщини, оскільки проживання в іншій області України з січня 2023 року та відсутність інформації про смерть брата не свідчать про наявність у позивачки протягом одного року та 26 днів непереборних перешкод для подання заяви прийняття спадщини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справ № 686/5757/23 зауважувала, що суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтересах територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.
Суд першої інстанції не врахував, та помилково вважав, що зазначені позивачкою обставини були перешкодою для звернення з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса, а вказані нею причини пропуску строку для прийняття спадщини є поважними, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про задоволення позову.
Оскільки причин, пов'язаних з наявністю об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини в установлений законом строк, позивачка не навела, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини задоволенню не підлягають
У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги про відсутність поважності причин пропуску строку звернення з заявою про прийняття спадщини, заслуговують на увагу та дають підстави для висновку про те, що рішення суду першої інстанції у цій справі ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Запорізької міської територіальної громади в особі Запорізької міської ради підлягає задоволенню, а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2025 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які унеможливлювали своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеній вище сталій практиці Верховного Суду.
Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції не повній мірі з'ясував обставини, які мають значення для справи, допустив порушення норм процесуального права та неправильне застосування норми матеріального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вимог позову у повному обсязі.
Аргументи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява N 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява N 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно з п. п.б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню,рішення суду скасуванню, тому підлягають перерозподілу судові витрати, понесені сторонами по справі.
Із матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовною заявою, ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується відповідною квитанцією (а.с.1).
При зверненні до суду з апеляційною скаргою, відповідач сплатив судовий збір у розмірі 1 816,80 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №440 від 12 травня 2025 року (а.с.168).
Оскільки у справі, що розглядається, у задоволенні позову відмовлено, водночас апеляційну скаргу відповідача задоволено, тому з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1816,80 грн (1211,20*150%).
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-383, 390 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу Запорізької міської територіальної громади в особі Запорізької міської ради - задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2025 року скасувати, прийняти нову постанову наступного змісту.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Харченко Юлія Григорівна про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізької міської ради судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1816,80 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 02 липня 2025 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Кухар С.В. Поляков О.З.