Справа № 152/804/19
Провадження № 22-ц/801/1305/2025
Провадження № 22-ц/801/1306/2025
Категорія: 19
Головуючий у суді 1-ї інстанції Роздорожна А. Г.
Доповідач:Оніщук В. В.
02 липня 2025 рокуСправа № 152/804/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Оніщука В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Копаничук С. Г., Голоти Л. О.,
з участю секретаря судового засідання Кашпрук М. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , Козлівська сільська рада Шаргородського району Вінницької області, правонаступником якої є Шаргородська міська рада Жмеринського району Вінницької області,
третя особа, яка не заявляє самостійній вимоги на предмет спору - Приватне підприємство «Геопростір-ГС»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 березня 2025 року та на додаткове рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 25 березня 2025 року, ухвалені у складі судді Роздорожної А. Г. в залі суду,
встановив:
Короткий зміст вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 , Козлівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, правонаступником якої є Шаргородська міська рада Жмеринського району Вінницької області, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Приватного підприємства «Геопростір-ГС», про визнання приватизації земельних ділянок протиправною.
Позов обґрунтований тим, що позивачка є власницею житлового будинку та господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , право власності на який вона набула в порядку спадкування у 2005 році після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . З тих пір позивачка будівлі не перебудовувала та не змінювала розташування їх зовнішніх несучих стін.
Зазначені будівлі знаходилися та знаходяться на земельній ділянці, межі якої були визначені ще попереднім власником із суміжними землекористувачами і спору щодо суміжного землекористування не було.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Козлівської сільської Ради народних депутатів від 17 листопада 1993 року № 32 та рішення 14-ої сесії І скликання Козлівської сільської Ради народних депутатів від 30 листопада 1993 року батьку позивачки було передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,60 га для ведення особистого підсобного господарства.
Поряд з домоволодінням ОСОБА_1 довгий час знаходиться домоволодіння та земельна ділянка по АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_2 . Дане домоволодіння і земельна ділянка в наявних площах були нею набуті в певному порядку від попередніх власників будівель та землекористувачів, оскільки до того між домоволодінням, яке належало батьку ОСОБА_1 , а згодом і самій ОСОБА_1 , і домоволодінням ОСОБА_2 було домоволодіння та земельна ділянка, які належали іншим особам ОСОБА_4 , а згодом його дружині. Саме з ними була погоджена суміжна межа їхньої земельної ділянки і земельної ділянки батька позивачки.
На думку позивачки, ОСОБА_2 у незрозумілий спосіб стала правонаступником будівель та земельних ділянок сім'ї ОСОБА_5 . До того у відповідачки було 0,45 га, а потім стало рахуватися 0,58 га земельної ділянки, тож відповідачка ОСОБА_2 обізнана, як розмежовані їхні земельні ділянки.
В 2008-2009 роках позивачка без будь-яких сумнівів та підозр підписала погодження ОСОБА_2 межі для технічної документації, яку вона виготовляла для приватизації своєї земельної ділянки. При цьому позивачка була повністю впевнена, що у документації відповідачки відображено фактично існуючу межу між їхніми ділянками, однак це виявилося не так.
У 2018 році, відповідно до рішення № 307 Козлівської сільської ради від 6 листопада 2018 року, позивачка вирішила виготовити технічну документацію для приватизації своєї земельної ділянки і з'ясувалося, що при приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 з невідомих позивачці причин було неправильно зазначено частину спільної межі земельної ділянки, шляхом захоплення частини земельної ділянки позивачки. Проте юридично оформлена межа між суміжними земельними ділянками сторін при приватизації ОСОБА_2 своєї земельної ділянки не відповідає фактично існуючій десятиліттями межі.
Зазначеним обмежено право позивачки на приватизацію своєї земельної ділянки в межах фактично існуючих десятиліттями меж.
Позивачка неодноразово у позасудовому порядку намагалася вирішити спір, однак її намагання виявилися марними, тому звернувшись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення 17 сесії 5 скликання Козлівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області від 17 вересня 2009 року «Про затвердження технічної документації та видачу державних актів на право власності на земельні ділянки» щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_2 та передачі їй у власність земельних ділянок загальною площею 0,5151 га, в тому числі: 0,2500 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та 0,2651 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходиться по АДРЕСА_2 ;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 558800, виданий Козлівською сільською радою Шаргородського району Вінницької області 31 березня 2010 року на підставі рішення 17 сесії 5 скликання Козлівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області від 17 вересня 2009 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів та право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01:10:842:00046 від 31 грудня 2010 року на підтвердження права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 0525384200:02:002:0018, площею 0,2500 га, призначеної для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_2 ;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 558801, виданий Козлівською сільською радою Шаргородського району Вінницької області 31 березня 2010 року на підставі рішення 17 сесії 5 скликання Козлівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області від 17 вересня 2009 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів та право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01:10:842:00047 від 31 грудня 2010 року на підтвердження права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 0525384200:02:002:0019, площею 0,2651 га, призначеної для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться по АДРЕСА_2 ;
- вирішити питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 березня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Мотивуючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_2 була розроблена на підставі чинних на той час нормативно-правових документів.
У Козлівської сільської ради були відсутні правові підстави відмовити в затвердженні технічної документації відповідача ОСОБА_2 .
Позивачці було достеменно відомо про оформлення ОСОБА_2 спірних земельних ділянок у приватну власність ще в 2008 році, а це означає, що право на позов ОСОБА_1 виникло щонайпізніше 17 вересня 2009 році і закінчилося щонайпізніше 17 вересня 2012 року. Окрім того ОСОБА_1 не довела того факту, що вона раніше не могла дізнатися про нібито порушення свого цивільного права, адже позивач мала змогу отримати інформацію про оскаржуване нею рішення та про оформлення ОСОБА_2 права власності на спірні земельні ділянки, звернувшись, принаймні, із відповідною заявою та запитом до сільської ради.
Додатковим рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 25 березня 2025 року було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення судових витрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 01 травня 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Оніщук В. В., судді: Копаничук С. Г., Голота Л. О.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 травня 2025 року справу призначено до розгляду на 12 червня 2025 року на 10 год 20 хв., в подальшому у розгляді справи оголошувалась перерва до 26.06.2025 року о 10 год. 00 хв.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги зводяться до доводів позовної заяви.
Також ОСОБА_1 зазначає, що у 2018 році вирішила провести приватизацію присадибної земельної ділянки і для цього звернулась до спеціалізованого приватного підприємства «Центр земельних відносин» для виготовлення технічної документації.
У ході проведення попередніх замірів було встановлено накладання земельних ділянок, починаючи із земельної ділянки біля хліва літ. «Б», що і встановила в подальшому експертиза № 3965/3966/20-21, про що зазначено і в рішенні суду.
Таким чином, тільки у 2018 році ОСОБА_1 вперше дізналась, про порушення своїх прав відповідачами, оскільки до того підстав для цього не було, адже ОСОБА_2 жодним чином не обмежувала та досі не обмежує позивачку у користуванні земельною ділянкою, проте вказане позбавляє ОСОБА_1 права на приватизацію частини належної її сім'ї протягом десятиліть земельної ділянки.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
В судовому засіданні представник позивачки апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені у ній підстави.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися неодноразово належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 листопада 2005 року, спадкоємицею після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дочка ОСОБА_1 . Спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_3 під номером сорок два та розташованого на присадибній земельній ділянці, що належить спадкодавцю на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, виданого виконкомом Козлівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області 26 червня 1991 року, та зареєстрованого у Могилів-Подільському міжрайонному бюро технічної інвентаризації 26.06.1991 року під № 29, реєстраційний номер № 12733775. На земельній ділянці, згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 8906093 виданого комунальним підприємством «Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації 10 листопада 2005 року, розташовані: один житловий будинок, який складається з трьох житлових кімнат, матеріал стін - камінь, житловою площею 61,1 кв. м, загальна площа 67,4 кв. м, означений на плані літерою «А», хлів «Б», льох «В», літня кухня « Г», огорожа «1-2». Дійсна вартість домоволодіння, відповідно до вищенаведеного витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно виданого комунальним підприємством «Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації викладеному на спеціальному бланку СВЕ № 844554 складає 30 856 грн (а. с. 11, том 1).
Із копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9199916 від 7 грудня 2005 року видно, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить домоволодіння в АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 листопада 2005 року (а. с. 12, том 1).
Відповідно до копії сторінки із книги обліку надання присадибних ділянок, у власності батька позивачки ОСОБА_3 знаходилася земельна ділянка прощею 0,60 га (а. с. 13, том 1).
Згідно із копією погосподарської книги за 1964 рік, за особовим рахунком НОМЕР_1 , головою сім'ї був ОСОБА_3 , 1912 року народження, разом з ним проживали його дружина ОСОБА_6 , 1912 року народження, та дочка ОСОБА_7 , 1951 року народження. У володінні сім'ї перебувало 0,60 га землі (а. с. 14-15, том 1).
Із копії погосподарської книги за особовим рахунком № НОМЕР_2 , головою сім'ї був ОСОБА_4 , 1900 року народження, та його дружина ОСОБА_8 , 1900 року народження, у володінні яких було 0,30 га землі (а. с. 16-17, том 1).
Згідно із копіями погосподарських книг, у повоєнні часи за господарством, головою якого був ОСОБА_3 , числилося 0,55 га землі (а. с. 18-20, том 1).
Згідно із копією рішення № 32 виконавчого комітету Козлівської сільської ради народних депутатів від 17 листопада 1993 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» було вирішено передати безкоштовно у приватну власність земельні ділянки громадянам для ведення особистого підсобного господарства, згідно поданих заяв і на основі даних земельно-облікових документів, в тому числі і ОСОБА_3 - 0,60 га. Відповідно до рішення 14 сесії 1 скликання Козлівської сільської ради народних депутатів від 30 листопада 1993 року «Про затвердження рішення виконавчого комітету сільської Ради народних депутатів» сільська рада вирішила затвердити рішення виконкому сільської Ради народних депутатів № 32 від 17 листопада 1993 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність для ведення особистих підсобних господарств і індивідуального житлового будівництва» (а. с. 21, том 1).
Рішенням 12 сесії 5 скликання Козлівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області за № 25 від 30 вересня 2008 року ОСОБА_2 було передано безоплатно у власність земельні ділянки загальною площею 0,58 га: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель - 0,25 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,33 га, які розміщені АДРЕСА_2 (а. с. 37, том 1).
На підставі вказаного рішення ПП «Геопростір-ГС» у 2008 році було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів що посвідчують право власності на земельні ділянки (копія наявна в матеріалах справи) (а. с. 32-49, том 1).
Рішенням 17 сесії 5 скликання Козлівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області від 17 вересня 2009 року було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів що посвідчують право власності на земельні ділянки і передано у власність гр. ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,5151 га, в тому числі: 0,2500 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 0,2651 га - для ведення особистого селянського господарства (а. с. 46, том 1).
31 березня 2010 року на підставі вказаного рішення ОСОБА_2 було видано:
- державний акт серія ЯИ № 558800 на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 0525384200:02:002:0018 площею 0,2500 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а. с. 31, том 1).
- державний акт серія ЯИ № 558801 на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 0525384200:02:002:0019 площею 0, 2651 га - для ведення особистого селянського господарства (а. с. 30, том 1).
Рішення 30 сесії 7 скликання Козлівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області за № 307 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)» від 6 листопада 2018 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) на земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_1 загальною площею 0,6000га, у тому числі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - 0,2500 га, - для ведення особистого селянського господарства - 0,3500 га (а. с. 22, том 1).
Згідно із копією акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання, ОСОБА_1 було передано межі земельної ділянки за кадастровим номером 0525384200:02:002:0018-0019, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , площею 0,5458 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку погосподарських будівель та споруд та ведення особистого селянського господарства наданої власнику земельної ділянки ОСОБА_1 та закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка кількості 4 шт. Власник земельної ділянки та власники суміжних земельних ділянок претензій щодо меж конфігурації земельних ділянок не мають (а. с. 23-25, том 1).
Згідно із копією повідомлення-попередження про добровільне врегулювання (вирішення) спору від 21 грудня 2018 року, ОСОБА_1 звернулася із вимогою до ОСОБА_2 , у якій просила протягом п'яти днів з дня отримання даного повідомлення добровільно вирішити в проектній організації, яка виготовляла відповідачці технічну документацію при приватизації земельної ділянки в АДРЕСА_2 , питання з метою усунення порушень прав позивачки в процесі приватизації своєї земельної ділянки. Дане повідомлення відповідачка отримала особисто 26 грудня 2018 року, що підтверджується копією зворотного рекомендованого повідомлення (а. с. 27, 28, том 1).
Із копії довідки № 02-13-363, виданої виконавчим комітетом Козлівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області 23 вересня 2019 року видно, що ділянка дороги, яка розташована по АДРЕСА_4 , являється землею комунальної власності та не належить жодному з прилягаючих домогосподарств, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_9 та ОСОБА_1 .. Також було додано копію викопіювання із чергового кадастрового плану землекористування Козлівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, де зображено дану частину земельної ділянки (а. с. 128, том 1).
Відповідно до висновку експерта № 3965/3966/20-21 за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи у цивільній справі № 152/804/19 від 28 липня 2021 року:
1. На підставі проведення дослідження, враховуючи наявні матеріали, вимоги нормативно-правових актів з питань будівництва та землеустрою, а також результати отримані під час натурного обстеження, встановлено, що проходження межі земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_5 , не відповідає положенню п.3.25* ДНБ 360-95** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», щодо мінімальної відстані від найбільш виступаючої конструкції стіни будівлі до межі сусідньої земельної ділянки, яку необхідно приймати не менше 1,0 м. (на час дослідження чинна норма п.6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова території»). Встановити, чи відповідає розроблена ПП «Геопростір-ГС» у 2008 році технічна документація із землеустрою щодо складання документів що посвідчують право власності на земельні ділянки площею 0,2500 га і кадастровим номером: 0525384200:02:002:0018 та площею 0,2651 га, і кадастровим номером 0525384200:02:002:0019 по АДРЕСА_2 (матеріали справи № 152/804/19, 1т., арк.№ 32-49) та її затвердження вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, не визнається за можливе у зв'язку із знаходженням даного напрямку дослідження поза межами компетенції судового експерта з кваліфікацією зі спеціальності: 10,7 «Розподіл земель та визначення порядку користування земельними ділянками» (дивись р.ІІ, п.7.1, «Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» наказ МЮ України від 08.10,1998р., № 53/5 (із змінами).
2. На підставі проведеного дослідження, враховуючи вимоги нормативно-правових актів з питань будівництва та землеустрою та результати отримані під час натурного обстеження, порівнюючи конфігурацію меж земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , що відображені в наданій на дослідження технічній документації із землеустрою, встановлено накладення меж даних земельних ділянок в частині зовнішньої стіни господарської будівлі (хлів, літ. «Б») домоволодіння АДРЕСА_6 площею - 17 кв. м.
3. На підставі проведеного дослідження, враховуючи наявні матеріали, вимоги нормативно-правових актів з питань будівництва та землеустрою, а також результати отримані під час натурного обстеження, встановлено, що кам'яний цоколь огорожі між суміжними домоволодіннями, в частині примикання до господарської будівлі (хліву) та вздовж проїзду, знаходиться повністю на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_7 , яка має кадастровий номер: 0525384200:02:002:0018 (також, дивись схему зовнішніх меж, матеріали справи № 152/804/19, 1т., арк.№ 44) (а. с. 126-143, том 2).
Відповідно до висновку експерта № 7500-7502/21-21 за результатами проведення додаткової судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи у цивільній справі № 152/804/19 від 6 липня 2023 року:
1. На підставі проведеного дослідження, враховуючи наявні матеріали та результати отримані під час проведення натурного обстеження, встановлено, що фактичне розташування цоколя огорожі з бутового каменю домоволодіння АДРЕСА_7 , відповідає межам земельної ділянки площею 0,2500 га з кадастровим номером 0525384200:02:002:0018, призначеної для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, і відповідно не потребує перенесення (у випадку належності даного цоколя до складу домоволодіння АДРЕСА_7 ).
2. На підставі проведеного дослідження, враховуючи наявні матеріали та результати отримані під час проведення натурного обстеження, встановлено, що фактичне розташування огорожі з плоского азбестоцементного листа на бетонному фундаменті не порушує межі земельної ділянки площею 0,2651 га з кадастровим номером 0525384200:02:002:0019, призначеної для ведення особистого селянського господарства, домоволодіння АДРЕСА_7 і повністю знаходиться на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_8 і відповідно не потребує перенесення (а. с. 29-46, том 3).
Згідно із підпунктом 1.13 пункту 1 Рішення № 18 2сесії 8 скликання від 14 грудня 2020 року «Про реорганізацію сільських рад шляхом приєднання до Шаргородської міської ради» було вирішено розпочати процедуру реорганізації шляхом приєднання до Шаргородської міської ради Козлівської сільської ради (а. с. 167-170, том 2).
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частинами 1, 2 ст. 78 ЗК України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно із частиною першою пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.
Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьома статті 118 ЗК України).
Згідно із статтею 50 Закону України «Про землеустрій» у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів. Відповідно до частини першої статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
За змістом ч. 1 ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Частиною 1 ст. 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо користування належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначала, що юридично оформлена межа між їх із ОСОБА_2 суміжними домоволодіннями при приватизації не відповідає фактично існуючій десятиліттями межі, чим порушується право позивачки на приватизацію власної земельної ділянки, отриманої нею у спадщину після смерті батька.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У спірних правовідносинах предметом доказування є наявність або відсутність факту порушення прав ОСОБА_1 оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування.
Як встановлено із матеріалів справи, ОСОБА_1 30 листопада 2005 року у порядку спадкування після смерті свого батька набула право власності на будинок АДРЕСА_9 та розташованого на присадибній земельній ділянці, що належить спадкодавцю на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння.
Відповідно до висновку експерта № 3965/3966/20-21 за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи у цивільній справі № 152/804/19 від 28 липня 2021 року було встановлено:
- проходження межі земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_5 , не відповідає положенню п.3.25* ДНБ 360-95** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», щодо мінімальної відстані від найбільш виступаючої конструкції стіни будівлі до межі сусідньої земельної ділянки, яку необхідно приймати не менше 1,0 м. (на час дослідження чинна норма п.6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова території»);
- накладення меж даних земельних ділянок в частині зовнішньої стіни господарської будівлі (хлів, літ. «Б») домоволодіння АДРЕСА_6 площею - 17 кв. м.
Окрім того відповідно до висновку експерта №7500-7502/21-21 за результатами проведення додаткової судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи у цивільній справі №152/804/19 від 6 липня 2023 року було встановлено, що фактичне розташування огорожі з плоского азбестоцементного листа на бетонному фундаменті не порушує межі земельної ділянки площею 0,2651 га з кадастровим номером 0525384200:02:002:0019, призначеної для ведення особистого селянського господарства, домоволодіння АДРЕСА_7 і повністю знаходиться на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_8 і відповідно не потребує перенесення.
Таким чином, технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) на земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_2 , виготовлена на замовлення ОСОБА_2 , не відповідала вимогам закону, зокрема, у частині дотримання чинного на час її виготовлення п.3.25* ДНБ 360-95** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», щодо мінімальної відстані від найбільш виступаючої конструкції стіни будівлі до межі сусідньої земельної ділянки, яку необхідно приймати не менше 1,0 м, що у свою чергу має наслідком накладання суміжних земельних ділянок сторін.
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідачами жодними належними та допустимими доказами не спростовано висновки проведених у справі експертиз.
Отже, належить констатувати, що рішенням 17 сесії 5 скликання Козлівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, яким таку технічну документацію було затверджено, та як наслідок передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,5151 га, є протиправним у відповідній частині та таким, що порушує права позивачки на вільне користування належним їй майном.
На підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування 31 березня 2010 року ОСОБА_2 було видано державний акт серія ЯИ № 558800 на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 0525384200:02:002:0018 площею 0,2500 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; державний акт серія ЯИ № 558801 на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 0525384200:02:002:0019 площею 0, 2651 га - для ведення особистого селянського господарства.
Як встановлено із матеріалів справи, порушення меж земельних ділянок та їх накладення мають місце у частині земельної ділянки із кадастровим номером 0525384200:02:002:0018, у той час як межі земельної ділянки із кадастровим номером 0525384200:02:002:0019 не порушують меж домоволодіння ОСОБА_1 та її прав як власника суміжної земельної ділянки.
З огляду на встановлені обставини, апеляційний суд виснує, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а саме щодо визнання рішення 17 сесії 5 скликання Козлівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області від 17 вересня 2009 року протиправним та його скасування у частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 та передання у власність земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_2 , зобов'язання видати державний акт на право власності на відповідну земельну ділянку, а також визнання недійсним відповідного державного акту на право власності на земельну ділянку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив зокрема із того, що ОСОБА_1 було пропущено строк позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суді при розглядів спорів (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо).
Застосовуючи строк позовної давності до вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, взявши до уваги заяви відповідачів, виходив із того, що позивачці було достеменно відомо про оформлення ОСОБА_2 спірних земельних ділянок у приватну власність ще в 2008 році, а це означає, що право на позов ОСОБА_1 виникло щонайпізніше 17 вересня 2009 році і закінчилося щонайпізніше 17 вересня 2012 року. Окрім того ОСОБА_1 не довела того факту, що вона раніше не могла дізнатися про нібито порушення свого цивільного права, адже позивач мала змогу отримати інформацію про оскаржуване нею рішення та про оформлення ОСОБА_2 права власності на спірні земельні ділянки, звернувшись, принаймні, із відповідною заявою та запитом до сільської ради.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначала, що вперше про порушення своїх прав дізналася у 2018 році, коли вона вирішила провести приватизацію власної земельної ділянки, у процесі чого було виявлено накладання із земельною ділянкою ОСОБА_2 . При цьому жодних перешкод у користуванні належним їй майном з боку ОСОБА_2 їй не чинилося та не чиниться й досі.
Апеляційний суд погоджується із такими твердженнями позивачки, оскільки зворотного відповідачкою не доведено, а тому вважає висновки суду першої інстанції про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин помилковими.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції залишив поза увагою обов'язок зі встановлення обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 .
Окрім того відповідно до протоколу погодження (встановлення) та закріплення меж земельних ділянок від 21 листопада 2008 року, межі суміжних ділянок від Б до В проходять частково по суходільній межі та кам'яній огорожі, що як встановлено у ході судового розгляду не відповідає дійсності, а отже, підписуючи вказаний протокол ОСОБА_1 не могла та не повинна була дізнатися про порушення її прав з боку ОСОБА_2 .
Отже, на переконання апеляційного суду, підстави для застосування строку позовної давності за заявою відповідачів відсутні.
Ураховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги частково є підставними та обґрунтованими, заявлені у межах строку позовної давності та підлягають задоволенню у відповідній частині, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Отже, доводи апеляційної скарги частково знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дотримався вимог матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Оскільки додаткове рішення є похідним від основного, воно також підлягає скасуванню.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню на 50 % із відповідачів на її користь слід стягнути по 672,35 грн (768,40 х 3 + 384,20 грн) х 50 %) : 2) судових витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову.
На момент звернення до суду апеляційної інстанції із апеляційної скаргою ОСОБА_1 набула статусу особи з інвалідністю другої групи, на підставі чого була звільнена від сплати судового збору відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», а тому з відповідачів слід стягнути по 864,45 грн (768,40 х 3 х 150%) х 50 %) : 2) судового збору за подання апеляційної скарги на користь держави, а решту судового збору у розмірі 1 728,90 грн компенсувати за рахунок держави у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Також із ОСОБА_2 та Шаргородської міської ради на користь ОСОБА_1 слід пропорційно стягнути по 5 393,50 грн (14 709,60 грн + 6 864,40 грн) х 50 %) : 2) понесених нею витрат на проведення судових експертиз.
Водночас апеляційний суд звертає увагу ОСОБА_1 , що комісія банку при сплаті судового збору, про відшкодування якої вона просила у заяві про винесення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, не відноситься до судових витрат, а тому такі витрати не можуть бути предметом відшкодування за наслідками розгляду судової справи, оскільки ЦПК України не передбачає їх відшкодування. Подібні висновки наведені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 березня 2019 року у справі № 200/10765/18-а.
Щодо відшкодування витрат позивачки на правничу допомогу суд зазначає таке.
Як зазначалося, 25 березня 2025 року ОСОБА_1 зверталася до місцевого суду із заявою про винесення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, зокрема, щодо розподілу витрат на правничу допомогу (а. с. 79-81, том 4).
Відповідно до статті 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно вимог ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У ч. 3 ст. 137 ЦПК України зазначено, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 №23рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Із матеріалів справи встановлено, що інтереси ОСОБА_1 у суді першої інстанції представляв адвокат Костриця В. С. на підставі договорів від 21 грудня 2018 року та від 10 травня 2022 року та ордеру (а. с. 60, 61, том 1, а. с. 87, том 4).
На підтвердження понесених нею витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 30 000 грн ОСОБА_1 надала розрахунок та погодження винагороди (гонорару, понесених витрат) за надану правничу допомогу (послуги) адвоката і передачу-прийняття роботи (а. с. 82, том 4), квитанцію до прибуткового касового ордеру № 120 від 08 серпня 2020 року на суму 15 000 грн (а. с. 84, том 4) та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 36/4039643931 від 19 березня 2025 року на суму 15 000 грн.
Також до заяви про винесення додаткового рішення ОСОБА_1 долучила докази її надсилання відповідачам (а. с. 77-79, том 4).
За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Проте як вбачається із матеріалів справи, правом на заперечення проти заявленого розміру судових витрат ОСОБА_2 та Шаргородська міська рада не скористалися.
З урахуванням наведеного, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності розміру судових витрат на правничу допомогу, і відсутність заперечень відповідачів проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 пропорційно задоволеним вимогам, а саме про стягнення із відповідачів на її користь по 7 500 грн (30 000 грн х 50 %) : 2 ) понесених нею витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 березня 2025 року та додаткове рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 25 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Козлівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, правонаступником якої є Шаргородська міська рада Жмеринського району Вінницької області, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів, Приватного підприємства «Геопростір-ГС», про визнання приватизації земельних ділянок протиправною задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення 17 сесії 5 скликання Козлівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, правонаступником якої є Шаргородська міська рада Жмеринського району Вінницької області, від 17 вересня 2009 року «Про затвердження технічної документації та видачу державних актів на право власності на земельні ділянки» у частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 та передання у власність земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_2 , а також зобов'язання видати державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.
Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 558800, виданий Козлівською сільською радою Шаргородського району Вінницької області 31 березня 2010 року на підставі рішення 17 сесії 5 скликання Козлівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області від 17 вересня 2009 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів та право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01:10:842:00046 від 31 грудня 2010 року на підтвердження права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 0525384200:02:002:0018, площею 0,2500 га, призначеної для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_2 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 та Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області на користь ОСОБА_1 по 672,35 грн понесених нею судових витрат зі сплати судового збору у суді першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_2 та Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області на користь ОСОБА_1 по 5 393,50 грн понесених нею витрат на проведення судових експертиз.
Стягнути з ОСОБА_2 та Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області на користь ОСОБА_1 по 7500 грн понесених нею витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_2 та Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області на користь держави по 864,45 грн судового забору за перегляд справи апеляційним судом.
Судовий збір у розмірі 1 728,90 грн за перегляд справи апеляційним судом компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий В. В. Оніщук
Судді Л. О. Голота
С. Г. Копаничук