Справа № 530/1628/24
Номер провадження 1-кп/530/39/25
"02" липня 2025 р. Зіньківський районний суд Полтавської області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , секретаря ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , розглянувши в судовому засіданні в залі суду міста Зіньків Полтавської області обвинувальний акт та додані до нього документи, внесений до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024175490000141 від 10.07.2024 року по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Богодухів, Богодухівського району, Харківської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , фактично проживаючого в АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, неодруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, із середньою освітою, не працюючого, раніше не судимого, увчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,-
ОСОБА_4 в порушення вимог Конституції України та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», умисно вчинив фізичне насильство по відношенню до своєї співмешканки ОСОБА_5 , тобто вчинив кримінальне правопорушення пов'язане з домашнім насильством щодо особи, з якою ОСОБА_4 перебуває у сімейних відносинах за наступних обставин.
09.07.2024 близько 15 год. 30 хв. ОСОБА_4 , правомірно знаходячись в приміщенні квартири своєї співмешканки ОСОБА_5 , який розташований в АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, реалізовуючи свій злочинний умисел на нанесення тілесних ушкоджень іншій людині, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно - небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в ході сварки зі своєю співмешканкою ОСОБА_5 умисно укусив останню зубами за голову зправа.
В результаті вищевказаних умисних та протиправних дій ОСОБА_4 потерпілій потерпілій ОСОБА_5 завдано тілесних ушкоджень у вигляді припухлості м'яких тканин та двох характерних саден в тім'яно-скроневій області зправа, які згідно з висновком судово-медичної експертизи №206 від 19.07.2024 кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.
Таким чином, своїми умисними та протиправними діями, які виразилися в заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження потерпілій, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України.
Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України.
Положення ст. 2 КПК України визначають завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, одне з завдань це забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження, суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Вимогами ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Надаючи оцінку доказам та вирішуючи питання щодо доведеності вини обвинуваченого у скоєнні даного кримінального правопорушення, судом перш за все враховано вимоги ст.ст. 28,62 Конституції України, ст. 370 КПК України, ст.ст. 3,13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, практику Європейського суду з прав людини, якими передбачено, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише національним і європейським законодавством, як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.
Відповідно до ст. 25 КПК України, прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Крім того, саме на них законом покладається обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст. 9 КПК України.
Відповідно до ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Дане підтверджується сукупністю наступних доказів.
Відповідно до ч.4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 255 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатись на них.
Стаття 16-1 КПК України передбачає, що розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.
Згідно із ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Під час розгляду справи в суді, ОСОБА_4 свою вину визнав повністю. Будучи допитаним в судовому засіданні, дав покази аналогічні описовій частині вироку.
Під час розгляду справи в суді, потерпіла ОСОБА_5 будучи допитаною в судовому засіданні, дала покази аналогічні описовій частині вироку.
Прокурор в судовому засіданні, в зв'язку з тим, що обвинувачений вину у вчиненому проступку визнав повністю за обставин викладених в обвинувальному акті, запропонував визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Відповідно до вимог частини третьої статті 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Положення частини третьої статті 349 КПК України, роз'яснені судом у судовому засіданні учасникам кримінального провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників процесу, судом було визнано недоцільним дослідження показів свідків і інших доказів стосовно фактичних обставин справи, зібраних в ході дізнання та досудового слідства, так як вони правильно усвідомлюються обвинуваченим та іншими учасниками процесу і ніким не оспорюються.
Суд, за згодою всіх учасників судового провадження, обмежився допитом обвинуваченого, ОСОБА_4 , потерпілої ОСОБА_5 , а також дослідив матеріали, які характеризують ОСОБА_4 .. Докази по справі не досліджувалися, в зв'язку з тим, що суд, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів, які ніким не оспорюються.
Органами досудового слідства, дії ОСОБА_4 кваліфіковано вірно.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Згідно вимог п.4 ч.1 ст.91 КПК України, однією з обставин, що підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Згідно ст.92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається, зокрема, на прокурора.
Відповідно до вимог ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
У п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
При цьому, суд, залишаючись безстороннім при оцінці наданих сторонами доказів, у межах дії норм КПК України, оцінивши докази, надані сторонами, вичерпав можливість отримання доказів.
Судом при розгляді справи був забезпечений принцип рівності сторін.
При цьому, суд враховує роз'яснення, що містяться в п.п.20, 21, 22, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами).
Обговорюючи питання про вид і міру покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_4 достатнє і необхідне для його виправлення і недопущення в подальшому скоєння ним кримінального правопорушення, суд враховує, що він щиро кається та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, свою вину визнає повністю і вважає цю обставину, такою що пом'якшує покарання.
Згідно зі ст.67 КК України обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_4 вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно ч.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч.2 цієї статті Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватися на отриманих незаконним шляхом доказах чи припущеннях, а обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановлюється лише за умови, якщо під час судового розгляду вина підсудного у скоєнні конкретного злочину повністю доведена.
Оцінюючи всі докази надані стороною обвинувачення за даною кримінальною справою в їх сукупності, суд враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п.53 рішення ЄС від 20.09.2012 року у справі «Федорченко та Лозенко проти України»).
З врахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами, внесеними згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 10.12.2004 року, №8 від 12.06.2009 року, №11 від 06.11.2009 року, того, що ОСОБА_4 скоїв кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 125 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, який відноситься до кримінального проступку, обставин вчиненого кримінального проступку, конкретні обставини справи, суспільної небезпеки скоєного кримінального проступку, обставин справи та наслідків, поведінку під час та після вчинення злочинних дій, його ставлення до скоєного, а також особу ОСОБА_4 , який не надав суду доказів, що він працює, а тому суд бере до уваги, що він офіційно не працює, має на утриманні одну малолітню дитину, суд вважає, що виправлення підсудного та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливе без ізоляції від суспільства, а тому доцільно обрати йому покарання, передбачене чинним законодавством.
Адже, Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по даний час.
За приписами ч.1 ст.368 КПК України ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого.
Приходячи до такого висновку, суд враховує свої дискреційні повноваження (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, які охоплюють повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.
Тому, з урахуванням зазначених обставин, а також відповідно до вимог кримінального закону і передбачених цим законом санкцій, обвинуваченому необхідно для його виправлення і припинення нових кримінальних правопорушень, призначити покарання, не пов'язане з позбавленням волі, що за переконанням суду буде відповідати тяжкості правопорушень і не становитиме «особистого надмірного тягаря для винного». Саме таке покарання суд вважає пропорційним, необхідним, достатнім і справедливим для виправлення винного та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень і в даному випадку мета застосування кримінального покарання буде досягнута при призначенні обвинуваченому саме такого виду покарання.
Враховуючи викладене, суд вважає призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_4 у виді громадських робіт пропорційним вчиненому злочину та таким, що перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Відповідно до п.14 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до п.12 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, що належить вчинити з речовими доказами.
Відповідно до п.13 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити: на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.
Згідно медичних довідок обвинувачений ОСОБА_4 практично здоровий.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 не обирався.
Речові докази по справі: відсутні.
Судові витрати - відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368 - 371,373-376, 380 КПК України, суд, -
Визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального проступку передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначити покарання у виді 200 (двісті) годин громадських робіт.
Запобіжний захід ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу не обирати.
Вирок може бути оскаржений через Зіньківський районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення з підстав, передбачених ст.394 КПК України.
Вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.
Написано власноручно.
Суддя Зіньківського
районного суду Полтавської області ОСОБА_1