вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,
e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699
2/381/1371/25
301/808/25
02 липня 2025 року м. Фастів
Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:
Головуючої судді Анапріюк С.П.,
з участю секретаря Куценко К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулося до Іршавського районного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Іршавського районного суду Закарпатської області від 28.03.2025 року вказану справу передано за підсудністю до Фастівського міськрайонного суду Київської області.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 143250 у розмірі 16912,72 грн та понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 12.06.2024 ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 143250 у формі електронного документу з використанням електронного підпису.
Позивач зазначає, що кредитор виконав свої зобов'язання та надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим виникла прострочена заборгованість.
Позивач стверджує, що на підставі укладеного з первісним кредитором договору факторингу він набув права вимоги до відповідача за вказаним правочином.
Оскільки відповідач не погасила заборгованість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для подання відзиву на позовну заяву.
Водночас, відповідач ухвалу судді від 05 травня 2025 року про відкриття провадження не отримала, оскільки надіслана судом на її адресу кореспонденція повернулася до суду без вручення з відміткою уповноваженого працівника Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву до суду не подала.
Позивачу копія ухвали судді про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи доставлена до його електронного кабінету. Від позивача будь-яких клопотань, заяв до суду не надходило. У прохальній частині позовної заяви представник позивача просив розглядати справу за його відсутності за правилами спрощеного позовного провадження, не заперечував проти ухвалення судом заочного судового рішення.
Процедура здійснення судових викликів та повідомлень врегульована главою 7 ЦПК України.
За змістом п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Крім того, суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18зазначив, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Також Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнов проти України», вказано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Зважаючи на те, що суд вжив усі необхідні передбачені процесуальним законодавством заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, у встановлений судом строк відповідач не подав до суду заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмовий відзив на позов, суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до правил частини п'ятої статті 279 та частини 8 статті 178 ЦПК України.
Оскільки справа призначена судом до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, тому для її розгляду відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться.
Дослідивши наявні у справі докази та з'ясувавши обставини справа, суд встановив таке.
12.06.2024 ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 143250 у формі електронного документу з використанням електронного підпису.
Відповідно до п. 2.2.1 договору, сума кредиту складає 10667,00 грн, надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 3694.14 грн для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит № 138812 від 30.04.2024 укладеним з кредитодавцем у розмірі 4306,11 грн на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 2666,75 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.
Відповідно до п. 2.3-2.9.1 договору, проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 390,00 % річних. Тип процентної ставки - фіксована.
Знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 гривень.
Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 гривень.
Комісія за надання кредиту складає 2666,75 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення договору за ставкою 25,00%.
Загальний строк кредитування за договором складає 84 дні з 12.06.2024 р. (дата надання кредиту) по 04.09.2024.
Денна процентна ставка складає : 8917,47 % день.
Орієнтовна реальна річна процентна ставка складає 48115,15% річних.
Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника складає 19584.47 грн.
На підтвердження виконання ТОВ «ФК «Кредіплюс» своїх зобов'язань за цим кредитним договором позивач надав інформаційну довідку № 11 від 29.01.2025, видану ТОВ «ФК «Кредіплюс», згідно з якою 12.06.2024 здійснено видачу коштів за кредитним договором 143250.
10.10.2024 ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали Договір факторингу №10102024.
За умовами цього договору Клієнт відступив, а фактор прийняв право грошової вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру боржників.
На підтвердження права вимоги до відповідача позивач надав документ з назвою «Витяг з Реєстру боржників до договору факторингу № 10102024 від 10.10.2024».
За твердженням позивача відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість.
На підтвердження розміру заборгованості позивач надав складений та засвідчений ТОВ «ФК «Кредіплюс» документ з назвою «Картка обліку виконання договору», згідно з відомостями якого відповідач має заборгованість по кредитному договору № 143250 від 12.06.2024 року у розмірі 16912,72 грн, з яких 10167,00 грн ? заборгованість за тілом кредиту, 6244,72 грн ? заборгованість за нарахованими процентами, 501,00 грн - комісія за надання кредиту.
Також позивач надав створений ТОВ «ФК «ЕЙС» документ під назвою «Виписка з особового рахунку» з аналогічними сумами заборгованості.
На виконання ухвали суду про витребування доказів АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надало відповідь № 20.1.0.0.0/7-250516/56283-БТ від 25.05.2025, згідно з відомостями якої платіжна картка № НОМЕР_2 емітована на ім'я ОСОБА_1 . Також надано інформацію стосовно фінансового номеру телефону відповідача.
До цієї відповіді банк додав виписку по рахунку за період 12.06.2024 - 17.06.2024, відомостями якої підтверджено зарахування 4306,11 грн на банківський рахунок, для обслуговування якого було емітовано зазначену платіжну картку.
Нормативно-правове обґрунтування.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 525, 526, 546 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 цього Закону «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 1077-1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України, обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається на осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Висновки суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд дійшов до таких висновків.
Вирішуючи спір у цій справі, суду належить встановити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд зазначає таке.
З матеріалів справи суд встановив, що спірні правовідносини стосуються наявності у позивача права вимоги до відповідача у справі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.
За твердженням позивача таке право вимоги він набув на підставі договорів факторингу, укладених з первісними кредиторами.
На підтвердження наявності права вимоги до відповідача позивач додав до позовної заяви копії договорів факторингу, укладених між ним та первісними кредиторами, додаткові угоди до цих договорів, акти приймання-передачі реєстрів прав вимог, акти зарахування зустрічних вимог, а також Витяги з реєстру боржників, які є додатком до цих договорів, та платіжні доручення про здійснену оплату за право вимоги за договорами факторингу.
Виходячи зі змісту вказаних доказів суд дійшов висновку про те, що позивач довів наявність у нього права вимоги до відповідача у спірних правовідносинах.
За твердженням позивача відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла прострочена заборгованість.
Стягнення вказаної заборгованості є предметом спору в цій справі.
Суд враховує, що особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов.
Саме такий договір був укладений між відповідачем та первісним кредитором.
Надані позивачем на обґрунтування позовних вимог докази містять відомості про укладений між сторонами договір та погоджені сторонами умови щодо розміру кредиту; розміру, порядку нарахування та погашення процентів за користування кредитом та прострочення погашення боргових зобов'язань; інші умови, що свідчать про фіксацію волі сторін договору кредитування.
На цих документах наявний підпис відповідача.
Отже, суд доходить висновку про те, що сторони обумовили у письмовому вигляді суттєві умови договору про розмір процентної ставки, порядок їх сплати.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач довів на підставі належних та допустимих доказів погодження сторонами договору умов про розмір та порядок отриманого кредиту, нарахування процентів за користування ним , а також умови повернення отриманих у позику грошей та плати за користування ними.
Виходячи з презумпції правомірності правочину, задекларованої у ст. 204 ЦК України, суд вважає доведеним факт існування між сторонами договірних відносин.
На підтвердження факту невиконання відповідачем зобов'язань за означеним кредитним договором, позивач надав до суду документи з назвою «Картка обліку виконання договору та «Виписка з особового рахунку».
Суд критично сприймає ці надані позивачем документи, оскільки вони не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, нарахування процентів відповідно до укладеного договору на умовах, які вказані в позовній заяві, також не відображає інформацію про здійснення чи не здійснення відповідачем будь-яких проплат за кредитним договором, порядок, строк та алгоритм нарахування процентів за користування кредитом.
Ці документи створені особисто позивачем та первісним кредитором, тобто не є первинним бухгалтерським документом.
Отже, ці документи не є належним доказом наявності заборгованості, які суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону під час перевірки доводів позивача про реальне виконання чи невиконання кредитного договору боржником/відповідачем.
Вказані розрахунки є такими, що створені позивачем чи попереднім кредитором, а тому зазначена у них інформація за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони складені, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
За цих обставин суд вважає, що позивач не довів наявність у відповідача заборгованості за вказаним договором кредиту у розмірі, зазначеному у цьому документі та позові.
Додатки до позовної заяви без банківської виписки з особового рахунку відповідача та без детального розрахунку не підтверджують правильності нарахування процентів за кредитним договором, факту наявності у відповідача боргу за невиконаним зобов'язанням по кредитному договору.
Верховний Суд у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16 виклав правовий висновок, за яким банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Суд враховує надані банком на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів повідомлення та виписку по рахунку, якими підтверджено зарахування на рахунок відповідача коштів у розмірі 4306,11 грн, а також надано інформацію про обороти за період з 12.06.2024 по 17.06.2024.
Суд вважає, що ця виписка по рахунку підтверджує виключно факт зарахування на рахунок відповідача коштів у розмірі 4306,11 грн.
Отже, докази зарахування на рахунок позивача суми коштів, яка відповідає розміру кредиту, позивач не надав.
Водночас у матеріалах справи відсутні докази здійснення чи не здійснення відповідачем сплат на виконання умов кредитного договору, а також докази існування заборгованості взагалі та зокрема у зазначеному позивачем у позові та розрахунку розмірі.
Отже, позивач не надав належні докази існування у відповідача заборгованості у розмірі, що вказаний у розрахунку та позовній заяві.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц висловила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства заснована на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства ? суду та сторін (позивача та відповідача).
Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду.
Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено в ст. 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності, розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц, загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти».
Сам по собі наданий стороною позивача розрахунок заборгованості не підтверджує наявність у відповідача заборгованості саме в зазначеному розмірі.
Верховний Суд у постановах від 27.03.2020 у справі № 703/3063/18, від 14.07.2021 у справі № 641/2207/18 виснував, що наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.
Суд наголошує, що у справі, що є предметом розгляду, ставлячи питання про стягнення з відповідача суми заборгованості позивач в якості єдиного доказу її існування у визначеному ним розмірі надає лише односторонньо складений самим позивачем документ ? розрахунок заборгованості.
Суд вважає ці висновки Верховного Суду застосовними до спірних правовідносин.
З огляду на це суд висновує, що додані позивачем до позовної заяви документи не є належними, достатніми та допустимими доказами в справі на підтвердження факту існування у відповідача простроченої заборгованості у розмірі, який зазначений у позовній заяві.
Отже, позивач не довів вказані обставини та як наслідок позивач не довів обгрунтованість позовних вимог.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення цього позову.
Вирішуючи цю справу, суд також враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23.
Крім цього, суд враховує практику суду апеляційної інстанції щодо оцінки вказаних доказів (постанова Київського апеляційного суду від 19.02.2025 у справі № 381/5656/23 та від 20.01.2025 у справі № 373/1291/24). Хоча рішення апеляційного суду не є обов'язковими для суду першої інстанції, суд бере до уваги, що забезпечення єдності судової практики та однакове застосування закону є завданням всіх судів.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи результат вирішення цієї справи розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 143250 від 12.06.2024.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складене 02.07.2025.
Суддя Сніжана АНАПРІЮК
Реквізити учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .