Справа №487/5254/23
Провадження №2/487/121/25
02.07.2025 Заводський районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого - судді Афоніної С.М., за участю секретаря судового засідання - Щербатюк М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за теплову енергію
За участю:
представника позивача - Федосової О.В.
представника відповідача - Рудя С.А.
ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення боргу за теплову енергію за періоди 2021-2022 роки, 2022 по лютий 2023 року в сумі 59427,52 грн., суму на яку підлягає збільшенню борг за вказаний період з урахуванням індексу інфляції 27320,53 грн., три відсотки річних 3035,45 грн. та пені - 1024,53 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15.09.2017 між ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 431 кв.м. розташованих в цокольному поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 . 23.10.2017 між позивачем та відповідачем укладений договір купівлі-продажу теплової енергії №27.00. Відповідач був споживачем послуг з постачання теплової енергії в опалювальні періоди 2021-2022, 2022-2023 роки. Внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання по сплаті послуг постачання теплової енергії, виникла заборгованість за опалювальні періоди 2021-2022, 2022 по лютий 2023, яка складає 59427,52 грн. При цьому, 28.02.2023 представником служби теплових мереж позивача у присутності представника відповідача було складено акт про відключення в централізованого опалення, отже постачання теплової енергії було припинено. Також відповідачу нараховані за вказаний період індекс інфляції 27320,53 грн., три відсотки річних 3035,45 грн. та пені - 1024,53 грн., тому загальна заборгованість становить 90808,03 грн.
Ухвалою від 23.08.2023 року було відкрито провадження по даній справи, та призначено її до розгляду спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
29.01.2024 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, просив в задоволенні позовних відмовити. Зазначивши, що відповідач є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 з 15.09.2016, в подальшому 05.12.2017 передав вказані приміщення в якості внеску у статутний капітал ТОВ «Забудова Рент», а 09.05.2023 знову перейшло у власність відповідача. 29.12.2022 відповідач звернувся до позивача та вказував, що з 11.02.2022 не використовує нежитлові приміщення, не використовує теплову енергію для обігріву, останні показники теплового лічильник не змінюються та були зафіксовані представником позивача станом на 11.02.2022 заборгованість становила 6000 грн., відповіді надано не було. Крім того, через воєнний стан і руйнування об'єкту у квітні 2022 року використовувати приміщення неможливо і в наступні роки. Так, 20.04.2022 в результаті обстрілу м. Миколаєва нежитлові приміщення були пошкоджені та сталі непридатні для використання, згідно Акту комісійного обстеження від 17.01.2023 та витягом з ЄРДР у кримінальному провадженні №22022150000000251, де зафіксовано, що було пошкоджено скло у вікнах, фасад будівлі ТОВ «Забудова Рент». Вважав, що військова агресія РФ проти України визнано Торгово-промисловою палатою України форс-мажорною обставиною стало підставою для введення воєнного стану, тому відповідно до ст.. 617 ЦК України є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
12.01.2024 позивач надав до суду відповідь на відзив, просили позов задовольнити. Зазначивши, що згідно п. 6.6 Договору купівлі-продажу №27.00 для розірвання договору при передачі будівлі чи приміщення іншому власнику, попередній власник повинен надати документ, підтверджуючий зміну власника, правовстановлюючі документи та заяву про розірвання Договору, договір №27.00 підписаний відповідачем та позивача не було належним чином повідомлено про передачу нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 у власність та не отримував акт прийому-передачі від 05.12.2017, отже відповідачем було порушено умови договору №27.00. При цьому, при складенні акту про відключення від централізованого опалення від 28.02.2023 представником саме ОСОБА_1 була ОСОБА_2 та саме відповідач звернувся із заявою до позивача 29.12.2022 про встановлення заглушки на вводі перепону та просив перерахувати борг за умовно-постійну частину використання теплової енергії. Крім того, платежі за період з 31.12.2022 по 12.05.2023 сплачував безпосередньо відповідач, а за червень 2023 представник відповідача - Юдіна Г.С. Тому відповідач є споживачем послуг з теплопостачання та ввів в оману позивача, що він є власником приміщень. Нарахування умовно-постійної частини є постійною величиною та сплачується рівними частками щомісяця упродовж усього року не залежно від обсягу спожитої енергії, тому підстав для перерахунку заборгованості відповідача у позивача не було. Акт від 17.01.2023 комісії щодо пошкодження об'єкту не був переданий позивачу .
01.02.2024 представник позивача подав до суду заяву в якої зазначив, що відповідачем станом на 22.01.2024 було погашено заборгованість 06.09.2023 у сумі 3000 грн., 26.09.2023 в сумі 10000 грн., тому залишок заборгованості відповідно до позовних вимог становить 77808,03 грн. , борг погашено після пред'явлення позову до суду.
12.02.2024 представник відповідача подав до суду заперечення на відповідь на відзив, просив відмовити у задоволені позовних вимог в частин нарахування заборгованості після 11.02.2022 та в частин нарахування пені, інфляційних витрат та 3% річних. Посилаючись на те, що з 13.12.2017 по 09.05.2023 власником нежитлових приміщень було ТОВ «Забудова Рент», відповідач дійсно не повідомив позивача про іншого власника, оскільки він входив до складу учасників товариства, тому фактично вважав себе одним із співвласників цих нежитлових приміщень, з 09.05.2023 він знову став власником вказаних приміщень. При цьому, саме відповідач сплачував позивачу кошти за отриману теплову енергію до моменту повного припинення вживання теплової енергії 11.02.2022 та намагався припинити нарахування йому заборгованості неодноразово звертаючись до позивача. Тому вважає саме ОСОБА_1 є відповідачем у даній справі. Через військову агресії РФ проти України 24.02.2022, постійні обстріли м. Миколаєва, процедуру розірвання Договору на певний час загальмувалося не з вини відповідача. Крім того, позивач визнає, що відповідачем було сплачено 13000 грн., але позовні вимоги не зменшив.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив про їх задоволення в повному обсязі. Зазначила, що дійсно відповідач під час слухання справи сплатив 13000 тис. та 6000 грн., але вказані суми були зараховані по погашення умовно-постійної частини тарифу за іншим договором, оскільки дія договору №27.00 на теперішній час припинена та між сторонами існує нові договірні відносини. Крім того, вважала, що теплова енергія надасться нежитловим приміщенням до теперішнього часу, оскільки відсутні підстави для припинення теплової енергії навіть при наявності акта від 28.02.2023 , оскільки відповідачем не проведена належним чином процедура відключення від централізованого теплопостачання.
В судовому засіданні представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити, згідно наданих суду відзиву та заперечень на відповідь на відзив, відповідач не заперечує, що саме він повинен був сплачувати надані послуги з теплопостачання починаючи з 2017 по 11.02.2022. Проте, що договір №27.00 припинив свою дію відповідач не знає та 19 тис. було сплачено саме на погашення боргу за договором №27.00.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 13 ЦПК України визначено принципи диспозитивності цивільного судочинства. Зокрема, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених ЦПК України. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Крім того, згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що метою та предметом діяльності ОКП «Миколаївоблтеплоенерго», як суб'єкта господарської діяльності є постачання теплової енергії споживачам міста Миколаєва, відповідно до Статуту, затвердженого рішенням міської ради від 21.12.2017 року № 32/22.
В опалювальні періоди 2021-2022, 2022-2023 роках ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» здійснювало постачання теплової енергії до житлового будинку АДРЕСА_1 , у тому числі до нежитлових приміщень загальною площею 431 кв.м., розташованих в цокольному поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується нарядами підключення системи опалення та наказами про закінчення опалювального періоду.
ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15.09.2017, укладеного між ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_1 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком В.В. зареєстрованого в реєстрі за №1799, придбав у власність нежитлові приміщення загальною площею 431 кв.м. розташованих в цокольному поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 .
23.10.2017 між позивачем та відповідачем укладений договір купівлі-продажу теплової енергії за №27.00, сторони підписали вказаний договір. Зазначені обставини сторонами у справі не оспорюються.
05.12.2017 відповідач передав вказані приміщення в якості внеску у статутний капітал ТОВ «Забудова Рент», відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.12.2017 та державна реєстрація прав власності відбулась 13.12.2017, а з 09.05.2023 нежитлові приміщення в цокольному поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 знову перейшло у власність відповідача.
Згідно п. 6.6 Договору купівлі-продажу №27.00 від 23.10.2017 для розірвання договору при передачі будівлі чи приміщення іншому власнику, попередній власник повинен надати документ, підтверджуючий зміну власника, правовстановлюючі документи та заяву про розірвання Договору.
Проте, в порушення вказаних умов договору №27.00, відповідачем позивача не було належним чином повідомлено про передачу нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 у власність іншої особі, договір з позивачем новий власник не укладав, вказані обставини не заперечував представник відповідача, який вважав, що навіть після передачі вказаних приміщень у власність іншої особи саме відповідач, весь час здійснював оплату за теплопостачання вказаних приміщень та не заперечує , що він повинен відповідати за вказаним позовом, як відповідач, посилаючись на те, що оскільки відповідач входив до складу учасників товариства, тому фактично вважав себе одним із співвласників цих нежитлових приміщень.
При цьому, суд враховує, що саме ОСОБА_1 після грудня 2017 року, звертався до позивача із заявами про відключення нежитлових приміщень від централізованого теплопостачання, зокрема в грудні 2022 і лютому 2023 року, та відповідач сплачував надані послуги з теплопостачання за вказаний період, у тому числі під час перебування справи у суді, вказане свідчить проте, що ОСОБА_1 був фактичним споживачем теплової енергії, що не заперечувалось сторонами.
Проте, відповідач належним чином не сплачував надані послуги з теплопостачання, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними (правовий висновок ВСУ, викладений у постанові від 20.04.2016 у справі №6-2951цс15, у постанові Великої Палати ВС від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц, від 07.07.2020 №712/8916/17, від 15.06.2021 № 910/6077/21).
У відповідності з постановою КМУ «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» від 21 липня 2005 року №630, споживач зобов'язаний: оплачувати послуги в установлені договором строки, дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг, у разі несвоєчасного внесення плати за послуги сплачувати пеню у встановлених законом та договором розмірі; виконавець має право: у разі несвоєчасного внесення споживачем платежів за надані послуги нараховувати пеню у розмірі, встановленому законом та договором.
Відповідно до Листа Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №12/1-64 від 17.05.2007, підприємства-надавачі житлово-комунальних послуг можуть пред'являти вимоги сплати боргу за спожиті житлово-комунальні послуги за весь період існування.
Відповідно до ст. 68 Житлового Кодексу Української PCP, наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Відповідно до ст. 67 ЖКУРСР плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативи зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання по сплаті послуг постачання теплової енергії, виникла заборгованість за опалювальні періоди 2021-2022, 2022 по лютий 2023, яка станом на час звернення позивача до суду складала 59427,52 грн.
Разом з тим, судом встановлено, що відповідачем сплачена сума заборгованості 06.09.2023 у сумі 3000 грн., 26.09.2023 в сумі 10000 грн. та 05.03.2024 у сумі 6000 грн., що не заперечували та не оспорювали сторони.
Суд критично ставиться до посилання представника позивача на те, що вказані суми були зараховані по погашення умовно-постійної частини тарифу за іншим договором, оскільки дія договору №27.00 на теперішній час припинена та між сторонами існує нові договірні відносини, оскільки суду не надано будь-яких належних та допустимих доказів, існування нових договірних зобов'язань між сторонами, припинення дії договору від 23.10.2017 за №27.00 та зарахування сплачених відповідачем сум на погашення умовно-постійної частини тарифу за іншим договором. При цьому суд бере до уваги, що в заяві 01.02.2024 представник позивача ОСОБА_3 посилалась на погашення відповідачем боргу у загальному розмірі 13000 грн., тому залишок заборгованості відповідно до позовних вимог становить 77808,03 грн., а в квитанції на оплату 6000 грн. від 05.02.2024 зазначено призначення платежу - умовно-постійна частина згідно договору №27.00 від 23.10.2017.
Суд, також ставиться критично до посилання представника відповідача, що припинення вживання теплової енергії відбулося 11.02.2022, посилаючись на звернення до позивача 29.12.2022, оскільки згідно наданих суду доказів, припинення централізованого опалення нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 відбулось 28.02.2023, відповідно до Акту про відключення в централізованого опалення, складеного представником служби теплових мереж позивача у присутності представника відповідача ОСОБА_1 - Юдіної Г.В., будь-яких належних та допустимих доказів про не використання теплової енергії для обігріву нежитлових приміщень з 11.02.2022, суду не надано.
Надані суду докази представником відповідача, а саме: звернення до позивача 29.12.2022 про не використання теплової енергії 11.02.2022, фотознімок лічильника, з якого неможливе ідентифікувати, що вказаний лічильник фіксує використання теплової енергії саме у нежитловому приміщені за адресою: АДРЕСА_1 та коли зафіксовані вказані покази, а також розрахунок заборгованості не є належними та допустимими доказами, на підтвердження заперечень відповідача.
Суд ставиться критично до посилання представника відповідача, що через руйнування нежитлових приміщень 20.04.2022 в результаті обстрілу м. Миколаєва нежитлові приміщення були пошкоджені та сталі непридатні для використання, оскільки згідно акту комісійного обстеження об'єкта пошкодженого внаслідок збройної агресії РФ від 17.02.2023 та копії витягу з Єдиного державного реєстру досудового розслідування у кримінальному провадженні №22022150000000251, зафіксовано, що житловий будинок по АДРЕСА_1 знаходиться в задовільному стані, перекриття, фундаменти, інженерні мереж візуально без пошкоджень, проте необхідно відновити прибудову до житлового будинку орієнтовно: фасад нежитлових приміщень, вікна - 8 шт., вітрини -59,4 кв.м. та вхідні металеві двері - 1шт. та вказаними доказами непридатноість для використання вказаних приміщень не підтверджується.
Суд ставиться критично по посилання представника позивача, що Акт від 28.02.2023 не свідчить про припинення централізованого опалення, оскільки вказаними обставинами позивачем були обґрунтовані позовні вимоги та нарахування заборгованості позивачем розраховано саме до лютого 2023 року.
Щодо посилання представника відповідача про звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання через форс мажорною обставину військову агресію РФ проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022, відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, суд зазначає наступне.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/10 (провадження № 12-56гс21) зазначила, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили, а також, дійшла висновку, що: «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Із викладеного вбачається, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
Разом з цим, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (стаття 82 ЦПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів.
Відповідно до положень статті 263 ЦК України непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) - це обставини, що перешкоджають виконанню зобов'язань однією із сторін, незалежні від її волевиявлення і контролю, а також непереборні при вживанні всіх розумних заходів щодо їх запобігання. Визначення обставин непереборної сили наведено у статті 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (укладена у Відні 11 квітня 1980 року). Для визначення яких-небудь обставин форс-мажорними необхідно обов'язкова наявність ряду чинників: непереборність сили, що викликала ці обставини; неможливість контролювати ситуацію, впливати на неї; виникнення перешкоди не могло бути передбачено під час укладення зобов'язання.
Положеннями частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Однак, відповідачем не надано відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України на підтвердження тих обставин, на які він посилається у відзиві на позов, зокрема, форс-мажорні обставини.
Отже, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» підлягає стягненню сума боргу у розмірі 40427,52 грн., з врахуванням оплати відповідачем боргу у загальному розмірі 19000 грн.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача зав казаний період суму на яку підлягає збільшенню борг за вказаний період з урахуванням індексу інфляції 27320,53 грн., три відсотки річних 3035,45 грн. та пені - 1024,53 грн.
Так, із наданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що період з 01.11.2021 по 31.01.2023 є періодом, за який визначена сума основного боргу, а збитки за порушення термінів погашення заборгованості розраховані за період, починаючи з 01січня 2022 по 31 травня 2023 стосовно збитків від інфляції та з 17.12.2021 по 09.07. 2023 стосовно пені та 3 % річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Платежі, встановлені у ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер.
Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 , від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 22.09.2020 у справі №918/631/19.
Проте, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу.
17.03.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-ІХ від 15.03.2022, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і 19 такого змісту: "18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".
Крім того, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 «Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється:
нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих російською федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285);
стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 р. з дати виникнення можливості бойових дій/початку бойових дій по дату припинення можливості бойових дій/завершення бойових дій на територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з додатком 2 до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 Про облік внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Ця постанова набрала чинності з дня опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Системний аналіз зазначених правових норм свідчить проте, що з 24 лютого 2022 до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється, як нарахування та стягнення на зазначених територіях неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги, так і стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 р.
При цьому постанова КМУ носить імперативний характер та не передбачає положень, які надавали б змогу нараховувати та стягувати інфляційні нарахування, пені та 3 % річних в залежності від того, утворилась заборгованість по сплаті комунальних послуг до введення воєнного стану в Україні чи після цього.
Отже, в період воєнного стану в Україні на зазначених в постанові КМУ територіях можливо стягувати заборгованість, яка утворилася до 24 лютого 2022 та інфляційні нарахування, пеня і 3% річних на цю заборгованість, але нараховані за період до 24 лютого 2022.
Проте, згідно наданого до позовної заяви розрахунку, розрахунок 3 % річних за порушення термінів виконання грошового зобов'язання позивачем здійснено за період:
з 17.12.2021 по 09.07.2023 щодо заборгованості за листопад 2021 у розмірі 17193,21 грн., тобто його більша частина складає період після 24 лютого 2022 року;
з 17.12.2021 по 09.07.2023 щодо заборгованості за грудень 2021 у розмірі 9999,61 грн., тобто його більша частина складає період після 24 лютого 2022 року;
з 17.12.2021 по 09.07.2023 щодо заборгованості за січень 2022 у розмірі 40923,41 грн., тобто його більша частина складає період після 24 лютого 2022 року;
Виходячи з викладеного, стягнення в даному випадку 3% річних за порушення термінів виконання грошового зобов'язання можливе з 17.12.2021 по 24.02.2022 та складе 179,79 грн. за даний період.
Крім того, із наданого позивачем до позовної заяви розрахунку збитків від інфляції за порушення термінів погашення заборгованості вбачається, що за листопад 2021 року позивачем не нараховані збитки від інфляції щодо заборгованості
збитки від інфляції щодо заборгованості нараховані за грудень 2022 року розраховані за період з 01.02.2022 року по 31 травня 2023 року на суму 15280,62 грн., тобто його більша частина складає період після 24 лютого 2022 року;
збитки від інфляції щодо заборгованості нараховані за січень 2023 року розраховані за період з 01.03.2022 року по 31 травня 2023 року на суму 11741,26 грн., тобто його більша частина складає період після 24 лютого 2022 року;
збитки від інфляції щодо заборгованості нараховані за травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2022 року по 67,37 грн. щомісячно та січень 2023 року у сумі 16,84 грн. розраховані за період з 01.02.2022 року по 31 травня 2023 року, тобто його більша частина складає період після 24 лютого 2022 року;
Виходячи з викладеного, стягненню від інфляції за порушення термінів погашення підлягають збитки, на заборгованість у розмірі 58834,19 грн. за період з 01.02.2022 по 24.02.2022 на суму 773,72 грн., збитки від інфляції щодо заборгованості після 24.02.2022 не підлягають стягненню взагалі.
Крім того, із наданого позивачем до позовної заяви розрахунку пені за період прострочення нарахована позивачем за січень і лютий 2023 року за період з 10.03.2023 по 09.07.2023 у розмірі 1024,53 грн., тому пеня нарахована після 24.02.2022 не підлягає стягненню взагалі.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 179,79 грн. та інфляційні збитки у розмірі 773,72 грн.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за теплову енергію підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, пропорційно до задоволених вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1223,90 грн.
Керуючись ст. ст. 76,81, 141, 263-265 ЦПК України, суд
Позов Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» 40427,52 грн. заборгованості за надані послуги теплопостачання, інфляційні втрати у сумі 773,72 грн. та 3 % річних у сумі 179,79 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» судовий збір у розмірі 1223,90 грн.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.
Позивач: Обласне комунальне підприємство «Миколаївоблтеплоенерго» ЄДРПОУ 31319242, місце знаходження за адресою: м. Миколаїв вул. Миколаївська, 5-а;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя: С.М. Афоніна
Повний тест складено 02.07.2025.