Справа № 159/4319/25
Провадження № 2/159/1504/25
про залишення позовної заяви без руху
01 липня 2025 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області у складі судді Чалого А.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ майна в натурі та припинення спільної часткової власності,
Позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій просить припинити право приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 на 1/6 частки в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; виділити йому у власність окремий об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_2 , наступні приміщення: 1 коридор площею 4,1 кв.м., 2 санвузол площею 2,6 кв.м., 3 кімната площею 12,8 кв.м., 4 кімната площею 5,8 кв.м., 5 кухня площею 8,5 кв.м., 6 кімната площею 8,8 кв.м., загальна площа становить 42,6 кв.м., житлова площа - 27,4 кв.м., а також господарську будівлю, а саме: Г-1 сарай площею 24,0 кв.м.; залишити в спільному користуванні позивача та відповідачів господарські споруди: хвіртку «З», огорожа «1».
Перед відкриттям провадження у справі, суд з'ясовує чи подано позовну заяву із додержанням вимог, викладених у статтях 175 і 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України, виходячи з наступного.
Згідно п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
В позовній заяві позивач зазначає, що Управлінням "Центру надання адміністративних послуг" йому відмовлено у реєстрації права власності на квартиру.
Проте, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 ст. 24 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачений перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав.
Відповідно до п. 2 ст 24 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.
Отже, державний реєстратор за наявності підстав для відмови в реєстрації зобов'язаний видати письмове рішення із зазначенням причин відмови. Громадяни ж можуть відповідно виправити зазначені недоліки, за необхідності зібрати додаткові довідки або отримати судове рішення та повторно звернутися для реєстрації права. Крім цього, особи мають право оскаржити таку відмову, звернувшись до Міністерства юстиції України або його територіальних органів - Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації. Судове оскарження відмови відбувається, якщо адміністративне оскарження не дало результату.
В матеріалах позову відсутня письмова відмова державного реєстратора у реєстрації прав на нерухоме майно.
Отримання такої відмови має важливе значення, оскільки з часу відмови обчислюється строк для звернення до суду, і надання належної оцінки обґрунтованості вимог позивача неможливо без з'ясування причин та мотивів відмови у вчиненні реєстраційної дії.
Крім того, суд звертає увагу позивача на наступне.
Позовне провадження - вид провадження у судовому процесі, у якому розглядається спір двох сторін, який виникає з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а, відповідно, і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї доказів не можливо встановити які саме права та законні інтереси позивача порушені відповідачами.
Крім того, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, що видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.
Свідоцтво - документ, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.
Проте, в матеріалах справи відсутнє свідоцтво прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.
Вказані обставини є перешкодою для відкриття провадження в цивільній справі.
Враховуючи наведене вище, суд вважає за необхідне позовну заяву залишити без руху, надавши позивачці строк для усунення вищезазначених недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.
Суд акцентує увагу позивачки на тому, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Дотримання вимог ст. ст. 175, 177 ЦПК України при пред'явленні позову в суд є імперативним правилом, в тому числі і для суду.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.
Враховуючи зазначене, залишення позовної заяви без руху жодним чином не перешкоджає позивачці у доступі до правосуддя після усунення недоліків позову.
Керуючись ст. 186, 260, 261, 315, 354 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ майна в натурі та припинення спільної часткової власності, залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, роз'яснивши, що в разі їх не усунення в цей строк позовна заява вважатиметься неподаною і буде повернута позивачу.
Копію ухвали надіслати позивачці.
Ухвала оскарженню не підлягає.
СуддяА. В. Чалий