Справа № 459/1228/24
Провадження № 2/459/310/2024
30 червня 2025 року Шептицький міський суд Львівської області в складі: головуючого судді Мельникович М. В., з участю секретаря судового засідання Горощук А. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Шептицькому за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності
Представник позивача звернувся до суду з вищевказаним позовом, у якому просив припинити право власності ОСОБА_2 на 1/12 частки будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виплати грошової компенсації вартості припиненої 1/12 частки у праві власності в розмірі 51 999,00 грн. та просив визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/12 частку будинковолодіння.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача послався на те, що 03.02.1976 року батькові сторін ОСОБА_3 згідно з рішенням виконкому Гірницької селищної ради було видано свідоцтво про право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , яке у відповідному порядку було зареєстроване у Червоноградському міжміському бюро технічної інвентаризації. Після смерті батька, відповідно до заповіту від 23.04.1999, посвідченого державним нотаріусом Червоноградської державної нотаріальної контори, батько ОСОБА_3 заповів належний йому на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями та прибудинковою територією за адресою: АДРЕСА_2 - сину ОСОБА_1 . Згодом усі спадкоємці звернулись із заявами про прийняття спадщини в Червоноградську державну нотаріальну контору, однак державним нотаріусом їм було відмовлено у зв'язку із відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності спадкодавця. Рішенням Червоноградського міського суду Львівської від 24.03.2016 за ОСОБА_1 було визнано право власності на 11/12 часток будинковолодіння, що по АДРЕСА_2 в порядку спадкування після смерті батька. Також даним рішенням встановлено, що частка ОСОБА_2 становить 1/12 вищевказаного будинку. Проте, своє право власності відповідачка ОСОБА_2 не зареєструвала та належним чином не оформила. ОСОБА_4 свою частку не прийняв, оскільки помер та спадкоємці після його смерті не залишились; спадщину ніхто не приймав. Представник зауважив, що в спірному будинковолодінні проживає позивач ОСОБА_1 . Разом із тим, відповідачка своєю часткою у будинку не користується тривалий час, будинок не є її житлом, оскільки постійно проживає за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить останній на праві спільної часткової власності. Згідно відповіді КП ЛОР Червоноградське МБТІ від 09.06.2023 року № 2495 поділ та виділ 1/12 частки будинковолодіння із збереженням цільового призначення є неможливим. Відтак позивач вважає, що припинення права власності відповідачки на її частку, шляхом сплати вартості такої, відповідатиме її інтересам та не призведе до порушення її прав. Враховуючи те, що відповідач забезпечена житлом, в також враховуючи неможливість поділу спірного нерухомого майна в натурі, неможливість його спільного використання позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою від 10.05.2024 у даній справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою від 29.07.2024 було закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою від 10.02.2025 зупинено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності до вирішення в Червоноградському міському суді Львівської області справи №459/86/25.
Ухвалою від 22.05.2025 провадження у даній цивільній справі поновлено.
Ухвалою від 17.06.2025 прийнята судом відмова представника позивача ОСОБА_5 в частині заявлених позовних вимог до відповідача про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/12 частки будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та в цій частині провадження у справі було закрито. В іншій частині позовних вимог - продовжено судовий розгляд.
17.06.2025 сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Представник позивача подав заяву про розгляд справи у його відсутності та відсутності його довірителя, вказавши, що позовні вимоги підтримують у повному обсязі та просять їх задовольнити.
Від відповідачки ОСОБА_2 до суду надійшла заява, в якій остання просила проводити розгляд даної справи без її участі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на зазначені обставини, суд, у відповідності до ст. 247 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснив на підставі наявних матеріалів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки усіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його оголошення.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки повне рішення виготовлено 30 червня 2025 року, то незважаючи на те, що судове засідання відбулося 17 червня 2025 року, датою ухвалення рішення є саме 30 червня 2025 року в силу ч. 5 ст. 268 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Гірницької селищної ради №99 від 11.12.1975 належало будинковолодіння у АДРЕСА_2 , про що у реєстровій книзі зроблено запис №85, що підтверджується копією свідоцтва про право приватної власності на будівлю від 03.02.1976 (а. с. 25).
ОСОБА_3 23.04.1999 було складено заповіт, відповідно до якого останній на випадок своєї смерті робить таке розпорядження: належний йому на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями та прибудинковою територією, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а також предмети домашньої обстановки та вжитку, що знаходяться в цьому будинку заповідає ОСОБА_1 (а. с. 24).
За клопотанням представника позивача в ході судового розгляду було оглянуто цивільну справу №459/3179/23, з якої було встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 являлись батьками позивачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про їх народження, які містяться у матеріалах спадкової справи (справа № 459/3179/23 а. с.75 (на звороті), а. с. 78 (на звороті), а. с. 81, а. с. 86).
Із копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 встановлено, що матір сторін ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (справа № 459/3179/23, а. с. 88).
ІНФОРМАЦІЯ_6 помер батько сторін - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Гірницької селищної ради (справа № 459/3179/23 а. с. 87).
Згідно із витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 3582737375 від 21.11.2013 спадкова справа зареєстрована у Спадковому реєстрі за № 55349542 та у нотаріуса за № 466/2013 (справа № 459/3179/23 а. с. 90 (на звороті).
Із постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій №1251-02-31 від 11.09.2015 встановлено, що державним нотаріусом Червоноградської державної нотаріальної контори відмовлено ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_6 на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки необхідно подати оригінали правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності спадкодавця (а. с. 18).
Із заяви про прийняття обов'язкової частки у спадщині від 06.12.2013 вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було подано заяву до державного нотаріуса про прийняття обов'язкової частки у спадщині (а. с. 26).
Згідно копії актового запису про смерть №25 від 07.10.2015 брат сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_7 ( справа № 459/3179/23 а. с. 82), тому його право на обов'язкову частку у спірному будинковолодінні після смерті його батька припинилось.
Як убачається із копії заяви про відмову від обов'язкової частки у спадщині від 27.03.2014 донька померлого ОСОБА_8 відмовилась від належної їй обов'язкової частки спадкового майна в користь ОСОБА_1 (справа № 459/3179/23 а. с. 83 (на звороті).
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 24.03.2016 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування було задоволено та визнано за ОСОБА_1 право власності на 11/12 часток будинковолодіння, що по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_3 (а. с. 15-16).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (інформаційна довідка № 347938037 від 25.09.2023) 11/12 частки будинку АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_9 (а. с. 11).
Згідно витягу з реєстру територіальної громади виконавчого комітету Шептицької (Червоноградської) міської ради №2023/007560420 від 20.09.2023 встановлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 10).
Із відповіді Комунального підприємства Львівської обласної ради «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» №2495 від 29.06.2023 року щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна вбачається, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи на будинковолодіння АДРЕСА_1 , станом на 04.06.2015 року, на земельній ділянці розташоване нерухоме майно: - житловий будинок літ. А-1 з прибудовою літ.а2; - літня кухня літ. Б з прибудовою літ.62; сарай літ. В; гараж літ.Г; погріб літ. Д; вбиральня літ. Ж; споруди. Загальна площа житлового будинку становить 72,3 м.кв., в тому числі житлова 40,1 м.кв. Житловий будинок складається із трьох житлових кімнат, двох коридорів, кладової, кухні та двох підсобних приміщень. Виходячи з конструктивних особливостей та планування житлового будинку АДРЕСА_1 , технічно провести виділ / поділ між двома співвласниками, зокрема виділити у натурі 1/12 частину будинку із збереженням цільового призначення та присвоєнням окремих поштових адрес відповідно до чинних вимог ДБН неможливо. Такий розподіл є можливим лише з відхиленням від чинних будівельних норм і вимог та з подальшою реконструкцією співвласниками необхідних приміщень (а. с. 13).
Згідно із рішенням Шептицького (Червоноградського) міського суду Львівської області від 13.03.2025 позов, поданий адвокатом Огорілком Юрієм Володимировичем в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку будинковолодіння в порядку спадкування задоволено та судом вирішено визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/12 частки будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 106-109).
Відповідно до висновку про вартість майна від 07.07.2023 ринкова вартість об'єкта оцінки, а саме житлового будинку АДРЕСА_2 станом на 30.03.2023 становить 623 987 грн, а вартість 1/12 частини заокруглено становить 51 999 грн (а. с. 14).
Як вбачається з квитанції до платіжної інструкції № 43255853 від 01 грудня 2023 року ОСОБА_1 внесено на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області 51 999 гривень для стягнення таких в користь відповідачки (а. с. 1).
Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (інформаційна довідка № 347938037 від 25.09.2023) вбачається, що 1/3 частки квартири, що за адресою: АДРЕСА_3 , належить на праві приватної власності відповідачці ОСОБА_2 (а. с. 12).
Враховуючи, те що відповідачка забезпечена житлом, в також враховуючи неможливість поділу спірного нерухомого майна в натурі, неможливість його спільного використання позивач просить припинити право власності ОСОБА_2 на 1/12 частки будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виплати грошової компенсації вартості припиненої 1/12 частки у праві власності в розмірі 51 999,00 грн. та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/12 частку будинковолодіння.
При ухваленні рішення суд керується наступним.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
У статті 316 ЦК України передбачено що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Судом встановлено, що сторонам на праві спільної часткової власності належить будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а саме, позивачу ОСОБА_1 належить 11/12 частки у праві власності, відповідачці ОСОБА_2 - 1/12 частка.
Згідно копії технічного паспорту на земельній ділянці за вищевказаною адресою розташоване нерухоме майно: - житловий будинок літ. А-1 з прибудовою літ. а 2; - літня кухня літ. Б з прибудовою літ.62; сарай літ. В; гараж літ.Г; погріб літ. Д; вбиральня літ. Ж; споруди. Загальна площа житлового будинку становить 72,3 м. кв., в тому числі житлова 40,1 м.кв. Житловий будинок складається із трьох житлових кімнат, двох коридорів, кладової, кухні та двох підсобних приміщень.
У вказаному будинку зареєстрований та проживає позивач ОСОБА_1 .
Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Тобто стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Таким чином, при вирішенні позову, пред'явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном.
Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування положень статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні, що викладено у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року в справі № 219/1551/17, від 27 квітня 2021 року в справі № 524/2579/18, від 29 січня 2021 року в справі № 629/511/17, від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16751/18.
У постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15 (провадження № 61-4860св18), від 01 червня 2023 року у справі № 344/2399/21 (провадження № 61-1592св23), від 11 грудня 2023 року у справі № 442/7979/21 (провадження № 61-3161св23), від 10 січня 2024 року у справі № 344/6767/14 (провадження № 61-6980св22) зазначено, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.
Згідно правових висновків викладених у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі №303/4849/16-ц та у постанові від 18.07.2019 у справі №210/2236/15-ц для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Таким чином, припинення права особи на частку в спільному майні поза її волею за рішенням суду на підставі позову інших співвласників (співвласника) можливе за наявності хоча б однієї з чотирьох передбачених частиною першою статті 365 ЦК України підстав, проте таке припинення в усякому випадку не повинно завдати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, і за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Згідно відповіді Комунального підприємства Львівської обласної ради «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» №2495 від 29.06.2023 щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна вбачається, що виходячи з конструктивних особливостей та планування житлового будинку АДРЕСА_1 , технічно провести виділ / поділ між двома співвласниками, зокрема виділити у натурі 1/12 частину будинку із збереженням цільового призначення та присвоєнням окремих поштових адрес відповідно до чинних вимог ДБН неможливо. Такий розподіл є можливим лише з відхиленням від чинних будівельних норм і вимог та з подальшою реконструкцією співвласниками необхідних приміщень.
Також встановлено, що відповідачка має інше нерухоме майно, тобто фактично забезпечена житловим приміщенням для власного проживання.
Отже, судом встановлено, що спірний будинок не може бути реально поділений між сторонами, оскільки такий поділ неможливий з технічної точки зору, спільне їх проживання є неможливим. Враховуючи кількість кімнат у будинку, встановлення порядку користування такою теж є неможливим, оскільки виділення будь-якої кімнати у користування не відповідатиме частці співвласника.
За ч. 2 ст. 365 ЦК України суд може постановити рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачами вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
У відповідності до платіжної інструкції № 43255853 від 01 грудня 2023 року ОСОБА_1 було внесено на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області 51 999 гривень для стягнення таких в користь відповідачки.
Загальна сума грошових коштів, внесених позивачем на депозитний рахунок суду для компенсації відповідачці вартості її частки відповідає вартості 1/12 частки будинку, визначеній в експертному висновку суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_10 (а. с.14).
Стаття 365 ЦК України регулює правовідносини щодо припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Водночас реалізація співвласником свого суб'єктивного права, передбаченого зазначеною статтею (подання відповідного позову з доведенням обставин, передбачених частиною першою статті 365 ЦК України, внесення вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду), спрямована не лише на припинення правовідношення спільної власності (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України), а саме на набуття відповідного права за рахунок припинення права власності іншого співвласника, що передбачене пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України (визнання права).
Набуття права власності позивачами на припинену частку відповідача у спільному майні в порядку статті 365 ЦПК України відповідає визначеній частиною п'ятою статті 11 ЦК України підставі виникнення цивільних прав та обов'язків.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2024 року в справі № 671/1543/21 (провадження № 61-18278сво23) виснував, що за умови доведення наявності підстав, передбачених частинами першою та другою статті 365 ЦК України, для припинення права на частку у спільному майні, право відповідача на таку частку підлягає припиненню. З метою уникнення ситуації правової невизначеності, недопущення спору при проведенні державної реєстрації права власності за позивачем судам доцільно задовольняти одночасно з вимогою про припинення права власності на частку у спільному майні й заявлену вимогу про визнання права власності на неї за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок вартість спірної частки.
У зв'язку з вищевикладеним, вимога про визнання за позивачем права власності на раніше належну відповідачу незначну частку у праві спільної власності на неподільне майно є тією вимогою, яка забезпечує досягнення мети поданого позову, а задоволення такої вимоги призводить до остаточного вирішення спору між сторонами.
Таким чином, суд приходить висновку, що спільне користування сторонами спірним майном є неможливим, річ є неподільною. Припинення права на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди відповідачці, оскільки остання забезпечена житлом, яке належить їй на праві власності, тривалий час не цікавилася спірним майном, будинком не користується та не утримувала його. Тягар утримання спірного майна несе позивач. Докази, які б свідчили, що припинення права власності відповідачки на частку у квартирі може завдати істотної шкоди її інтересам відсутні. З урахуванням того, що позивачем внесено на депозитний рахунок вартість частки належної відповідачці, суд вважає, що єдиним можливим варіантом вирішення спору, який виник між сторонами є припинення права власності на частку відповідачки із стягненням в її користь компенсації вартості такої частки.
Відтак, право власності ОСОБА_2 на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 слід припинити, стягнувши з ОСОБА_1 в користь відповідачки грошову компенсацію вартості 1/12 частки спірного майна та визнати за ним право власності на цю частку.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, із відповідачки ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь позивача сплачений ним судовий збір в розмірі 1 211, 20 грн.
На підставі ст. 365, 358 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст.10, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності - задовольнити.
Припинити право власності ОСОБА_2 на 1/12 частки будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/12 частки будинковолодіння що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 51 999 (п'ятдесят одна тисяча дев'ятсот дев'яносто дев'ять) гривень за рахунок коштів, внесених на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області, згідно з платіжним документом від 01 грудня 2023 року №43255853.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/12 частки будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок сплаченого судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 30.06.2025.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 );
Відповідачка: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 ).
Суддя: М. В. Мельникович