760/23711/23
2/465/1526/25
Іменем України
(заочне)
30.05.2025 року м.Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Величка О.В.,
з участю секретаря судового засідання Венгринюк О.Р.,
представника позивача Крета О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави російська федерація про відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди, -
Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди.
В обґрунтування своєї позиції зазначає, що ОСОБА_1 , до 24.02.2023 року, тобто до початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, планував розпочати власну підприємницьку діяльність. Запустив процес створення юридичної особи: розробив статут, а 12.10.2022 року у Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки було зареєстровано його торговельну марку, що підтверджується свідоцтвом № НОМЕР_1 .
Однак, у зв'язку із оголошенням воєнного стану позивач був мобілізований відповідно до положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21.10.1993 року та розпочав військову службу як старший солдат, стрілець 1 відділення 1 стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 .
Під час проходження військової служби, потрапивши під артилерійський обстріл в районі населеного пункту Новокалинове Донецької області, 23.04.2022 року позивач отримав вогнепальне осколкове сліпе поранення лівої гомілки, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) від 23.04.2023 року та актом про нещасний випадок (у тому числі поранення) від 30.04.2023 року. У 66 ВМГ позивачу було проведено первинну хірургічну обробку рани, а 24.04.2023 року його було евакуйовано до КП "Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги" ДМР в м. Дніпро.
25.04.2023 року залізничним транспортом евакуйований у КНП "Тернопільська обласна клінічна лікарня" TOP, госпіталізований в ортопедо-травматологічне відділення. 26.04.2023 року проведено ВХО проникаючої рани з видаленням стороннього тіла. 28.04.2023 року переведений у військовий госпіталь Національної гвардії України, з 30.04.2023 року до 09.05.2023 року проходив лікування в ДУ "ТМО МВС України у Львівській області", а 09.05.2023 року евакуйований у військовий госпіталь НГУ в АДРЕСА_1 , що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №860.
Крім цього, за результатами медичного огляду військово-лікарською комісією позивача визнали придатним до військової служби, тобто позивач знову повернуся до виконання своїх службових обов'язків на невизначений строк.
Як стверджує позивач, повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України, а також введення правового режиму воєнного стану та оголошення загальної мобілізациї стали важливими факторами, які перешкодили завершенню процесу створення юридичної особи та реалізації ідеї підприємницької діяльності.
Вважає, що саме російська федерація несе відповідальність за компенсацію завданої йому шкоди у повному обсязі.
З урахуванням викладеного, глибини вже перенесених моральних страждань та тих нескінченних страждань, що будуть переслідувати його довготривалий час, перенесених моральних переживань, які продовжують тривати по даний час і ніколи не закінчаться та пов'язаних з цим істотними вимушеними змінами у його життєвих стосунках, часу та зусиль, величину моральної (немайнової) шкоди, яка, можливо, хоч частково відновить стан психологічного здоров'я позивача, він оцінює в розмірі 26 000 000 євро, що в еквіваленті становить 1 025 440 000 грн. і відповідає середньому розміру відшкодування моральної шкоди, який застосовується Європейським судом з прав людини у разі порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 12.10.2023 року вказану цивільну справу передано до Франківського районного суду м. Львова для розгляду за підсудністю.
Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 19.03.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
10.05.2024 року позивачем подано до суду уточнену позовну заяву, відповідно до якої позивач просить стягнути з держави російська федерація на його користь суму завданої йому моральної шкоди у зв'язку із порушенням його права на підприємницьку діяльність, права на життя, права на свободу та повагу до честі і гідності, права на свободу і особисту недоторканість, права на повагу до приватного і сімейного життя через початок повномасштабного вторгнення на територію України у розмірі 26 000 000 євро, що в еквіваленті становить 1 025 440 000 грн.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 04.10.2024 року замінено у справі відповідача Державу російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні на Державу російська федерація. Прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до Держави російська федерація про відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ухвали Франківського районного суду м. Львова від 17.12.2024 року підготовче провадження в цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача вимоги уточненої позовної заяви підтримав, просив такі задоволити, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві та уточненій позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, шляхом розміщення інформації про розгляд справи на офіційному веб-порталі судової влади України.
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому, відповідно до частини четвертої названої статті Кодексу у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
З огляду на це та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у частині першій статті 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд за згодою представника позивача, вважає за можливе розглянути справу за відсутності належно повідомленого про судове засідання відповідача з дотриманням встановлених законом вимог і постановити заочне рішення.
Дослідивши матеріали справи, обґрунтування позовних вимог, проаналізувавши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , виданим 16.01.2008 року Баранівським РВ УМВС України в Житомирській області.
05.06.2012 року завершив навчання за програмою молодшого спеціаліста з оброблювання деревини у Малинському лісотехнічному коледжі, а в подальшому у 2014 та 2018 роках відповідно здобув вищу освіту за освітнім рівнем бакалавр та магістр у Державному вищому навчальному закладі "Національний лісотехнічний університет України" за спеціальністю технології деревообробки..
12.10.2022 року у Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки було зареєстровано торговельну марку позивача "Тепло по Домашньому", що підтверджується свідоцтвом № НОМЕР_1 , оформленим ДП "Український інститут інтелектуальної власності". Згідно даного свідоцтва власник торговельної марки ОСОБА_1 отрмав право на її використання для групи товарів, визначених Кл.20 Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків та переліку товарів і послуг.
Позивач ОСОБА_1 планував здійснювати підприємницьку діяльність, для цього впродовж 2022-2024 років замовив у ФОП ОСОБА_2 розробку програмного забезпечення обліку структурних технологічних операцій, здійснив оплату за реєстрацію домену prostowood.com.ua, здійснив придбання офісної та комп'ютерної техніки, обладнання для маркування товарів етикетками і терміналу збору даних, що підтверджується договором про надання послуг вгалузі ІТ №210123 від 20.01.2023 року, актом наданих послуг №1 до договору від 28.05.2024 року, платіжними інструкціями, фіскальними чеками, рахунками на оплату, гарантійними талонами, наданими позивачем і долученими до матеріалів справи.
Згідно довідки № 2309 від 15.05.2024 року ОСОБА_1 проходить військову службу під час мобілізації та військового стану у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України з 25.02.2022 року, наказ № 49.
Як вбачається із посвідчення серії НОМЕР_4 від 30.12.2022 року, виданого Головним управлінням Національної гвардії України, ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни.
Аналогічно довідкою Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України №2310 від 16.05.2024 року підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно у період з 09.04.2022 року до 23.04.2022 року, з 08.08.2022 року до 21.11.2022 року, з 23.02.2023 року до 25.06.2023 року, з 22.09.2023 року до 20.12.2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в м. Покровськ Донецької області.
23.04.2022 року позивач під час проходження служби при виконанні службових обов'язків поблизу населеного пункту Новокалинове Донецької області отримав вогнепальне осколкове сліпе поранення лівої гомілки, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) від 23.04.2022 року та актом про нещасний випадок (у тому числі поранення) від 30.04.2022 року.
У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.
24.02.2022 розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України, у зв'язку із чим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан.
Зазначені обставини є загальновідомими та ніким не оспорюються, а тому, не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Окрім того, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Отже, судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому, держава російська федерація є належним відповідачем у даній справі.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року у справі № 760/17232/20-ц.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24.02.2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24.02.2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з російською федерацією.
З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди російської федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.
Таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14.04.2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), у постанові від 08.06.2022 року у справі № 490/9551/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167цс20 (пункт 58).
02.03.2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
14.04.2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
27.04.2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309, із урахуванням змін, внесених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №360 від 14.10.2024 року, на території с. Новокалинове Донецької області велися і ведуться активні бойові дії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326 затверджено порядок визначення шкоди та збитків, завданих внаслідок збройної агресії.
Верховний Суд у постанові від 18.05.2022 року у справі № 428/11673/19 дійшов висновку, що звернення позивача до українського суду із позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією росії проти України, є можливим засобом захисту права.
Отже, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації росією окремих територій Української держави, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на державу, що здійснює окупацію (російську федерацію), а держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1,3 Основного Закону України).
Суд враховує, що преамбула Статуту Організації Об'єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об'єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.
Пункт 122 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005 року, підкреслює, що всі держави зобов'язані поважати права людини та основні свободи.
Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19.12.2016 року).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - це, в тому числі, це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Силові дії російської федерації, що тривають з 20.02.2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року визначено, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією.
Відповідно до ст. 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії російської федерації з 20.02.2014 року.
За нормою ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Таким чином, російська федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 року № 760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено наступне: визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував, що предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
Суд також ураховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.
За пунктом 2 Будапештського меморандуму російська федерація взяла на себе зобов'язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Суд вважає, що російська федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому, не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування шкоди.
Беззаперечний факт порушення російською федерацією територіальної цілісності України та прав і основоположних свобод громадян України не є безумовною підставою для відшкодування кожному громадянину України, зокрема позивачу, майнової шкоди. Така шкода може бути відшкодована у разі фактичного завдання шкоди громадянам внаслідок незаконної збройної агресії.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з частинами 2, 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Частиною 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації російської федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні російській федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Таким чином, виходячи з приведеного аналізу законодавчих актів та міжнародних договорів, Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005 року, суд вважає обґрунтованими твердження позивача щодо того, що вчинивши збройну агресію проти України та окупувавши частину її території, російська федерація порушила його право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку, а також право на соціальний і міжнародний порядок, право на підприємницьку діяльність, при яких можуть бути повністю здійснені права і свободи, викладені у Загальній декларації прав людини.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Способи захисту цивільних прав визначено ст. 16 ЦК України.
Пунктом 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Судом встановлено, що позивач відчуває душевні страждання, які не дають йому можливості проживати повноцінним життям та жити так, як він це робив до збройної агресії російської федерації проти України, зазнає безперервного душевного болю та страждань, втрати душевного спокою, постійно відчуває невпевненість. Наведене зумовлене, зокрема, усвідомленням позивачем неможливості на невизначену перспективу реалізувати свої плани на зайняття підприємницькою діяльністю, для здійснення якої ним вживалися підготовчі дії, що вимагали вкладення інтелектуальних, матеріальних і моральних зусиль. На даний час в умовах триваючої війни та після перенесеного поранення ОСОБА_1 переживає відчуття душевного спустешення у зв'язку із руйнуванням життєвих намірів, його переслідує думка про невизначеність власного майбутнього і своїх перспектив, втрати часу і нможливості самореалізації, в тому числі як підприємця.
Враховуючи приведені позивачем обґрунтування душевних страждань, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний ним спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у вигляді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені російською федерацією відносно нього.
Водночас, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
З урахуванням викладеного суд вважає за необхідне обмежити розмір відшкодування моральної шкоди розміром 500 000,00 грн., оскільки така сума, на думку суду, з урахуванням обставин, покладених в обґрунтування завдання відповідачем позивачеві шкоди, та обставин, установлених судом, буде достатньою для розумного задоволення потреб потерпілої особи.
З урахуванням часткового задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір у розмірі 5 000,00 грн., який визначено у розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір», пропорційно до задоволених позовних вимог.
Що ж до вимог позивача про визначення грошового еквіваленту відшкодування заподіяної моральної шкоди у валюті "євро", суд виходить з такого.
За змістом ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях (ч. 1 ст. 533 ЦК України).
Також Верховний Суд у своїй постанові від 20.06.2024 рку у справі №216/5657/22 сформулював правовий висновк про недопустимість визначення розміру заподіяної внаслідок збройної агресії РФ моральної шкоди в іноземній валюті.
Отже, оскільки позов стосується позадоговірного способу відшкодування шкоди, в якому не визначено іншу валюту зобов'язання, суд вбачає підстави для відмови в позові в частині визначення еквіваленту відшкодування в іноземній валюті.
Враховуючи наведене та на підставі ст.ст. 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Держави російська федерація про відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Держави російська федерація на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 500 000 (п'ятсот тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з Держави російська федерація на користь держави судовий збір в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.
Повний текст рішення суду складено 09.06.2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 .
Відповідач: Держава російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації, м. Москва, вул. Житня, 14, корпус 1.
Суддя Величко О.В.