Справа № 444/1052/25
Провадження № 2-о/444/146/2025
01 липня 2025 року м. Жовква
Жовківський районний суд Львівської області у складі:
головуючий суддя Зеліско Р. Й.
секретар судового засідання Сенько М.-Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Жовква Львівської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Рава-Руська міська рада Львівського району Львівської області про встановлення факту належності особі правовстановлюючих документів,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, який має юридичне значення. Просить суд встановити факт належності документів особі, а саме, що свідоцтва про право на спадщину за заповітом -на житловий будинок АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 1,5535 га на території тодішньої Забірської сільської ради (нині - Рава-Руської ОТГ Львівського району Львівської області),земельну ділянку площею )0.5100 га на території тодішньої Забірської сільської ради (нині - Рава-Руської ОТГ Львівського району Львівської області),земельну ділянку площею )0.2420 га по АДРЕСА_1 ,видані Рава-Руською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП відсутній, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . з підстав зазначених у заяві.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, хоча про дату, час та місце проведення такого був повідомлений належним чином, однак подав на адресу суду заяву про розгляд справи у його відсутності. Зазначив що заявлені вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити.
Представники зацікавленої особи: Рава-Руської державної нотаріальної контори Західного міжрегіального управління Міністерства юстиції (м. Львів) в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце проведення такого були повідомлений належним чином.
А тому, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи без участі заявника, представника зацікавленої особи, які не з'явилися в судове засідання, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце проведення такого, зважаючи на подані ними заяви про розгляд справи у їх відсутності.
Оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.
Ч. 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" міститься роз'яснення про те, що суди при прийнятті заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть розглядати їх в порядку окремого провадження, якщо встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право (пункти 1 і 3).
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Судом встановлено, що встановлення юридичного факту не пов'язане із спадкуванням та можливим подальшим вирішенням спору про право, встановлення факту, що має юридичне значення не може вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб (спадкоємців), а тому, суд прийшов до висновку, що вирішення питання встановлення юридичного факту приналежності документу необхідно розглядати саме в порядку окремого провадження.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення » в окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:
- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить
виникнення, зміна або припинення особистих майнових прав громадян;
- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений
документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Заявник зазначив, що жодного спору про право не має.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, ч. 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Цивільного процесуального кодексу України. Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють правовідносини щодо встановлення фактів, які мають юридичне значення, а саме: встановлення факту родинних відносин, визначають обсяг суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.
Судом встановлено, що у 2020 році ОСОБА_1 отримав у Рава-Руській державній нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
При оформленні свідоцтв про право на спадщину за заповітом, заявник подав нотаріусу на той момент чинний паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , в якому датою народження ОСОБА_1 було вказано ІНФОРМАЦІЯ_2 . У повторно виданному 04.11.2024 року свідоцтві про народження датого народження позивача ОСОБА_1 зазначено ІНФОРМАЦІЯ_2 .
21 жовтня 2022 року ОСОБА_1 отримав новий паспорт громадянина України, в якому датою народження також вказано ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с. 6).
Таким чином, нині існують розбіжності між датою народження, зазначеною у свідоцтві про народження і паспорті громадянина України ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та правовстановлюючих документах - свідоцтвах про право на спадщину за заповітом (08 березня 1961 р.).
Факт належності ОСОБА_1 вищезгаданих правовстановлюючих документів підтверджується тим, що майно, зазначене у свідоцтвах, позивач успадкував за заповітом свого батька . Розбіжність у даті народження в свідоцтві про народження і паспорті та у свідоцтвах про право на спадщину викликана виключно усуненням компетентними органами помилок у свідоцтві про народження і в паспорті.
На цей час у ОСОБА_1 виникла потреба розпорядитись частиною успадкованого майна ,однак, у зв'язку з розбіжністю в датах народження у паспорті та правовстановлюючих документах це зробити не можливо.
З метою усунути розбіжності в документах позивач звертався до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області та до Рава-Руської державної нотаріальної контори.
ГУ ДМСУ у Львіській області підтвердило, що паспорт із зазначеною датою народження ІНФОРМАЦІЯ_3 було видано у зв'язку з виявленням помилки у свідоцтві про народження та попередньому паспорті, в яких датою народження значилось 08 березня (а.с.13-14)
Рава-Руська державна нотаріальна контора на звернення ОСОБА_1 повідомила, що усунути розбіжності в документах чи встановити юридичний факт у нотаріальному порядку не можливо( а.с. 16).
Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Частиною 2 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт,що має юридичне значення, встановлення факту не пов'язується з наступний вирішенням спору про право.
Вважаю, що вказаний вище спосіб захисту прав заявника буде ефективним в силу того, що встановлення даного юридичного факту породжує правові наслідки і від нього залежить виникнення певних прав у заявника (зокрема, право розпорядження майном).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суди розглядають справи про встановлення фактів належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Частинами 1, 2, 4 ст. 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Приписами п. 1 ст. б Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п. 36 рішення ЄСП/1 від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).
Частиною першою та частиною п'ятою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Викладені у цій заяві обставини підтверджуються належними письмовими доказами - документами, копії та оригінали яких долучено до неї.
Суд враховує, що встановити юридичний факт, по іншому, як рішенням суду неможливо.
Суд приходить до висновку, що враховуючи наведені вище обставини, зазначений заявником факт, що має юридичне значення, знайшов своє підтвердження, і як наслідок, у суду є всі підстави встановити такий.
Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для задоволення вимог ОСОБА_2 .
Керуючись статтею 4, 6, 7, 12, 76, 77, 81, 258-259, 263, 264, 268, 294, 315-319, 354, 355 ЦПК України, суд -
Заяву задоволити.
Встановити факт належності правовстановлюючих документів - свідоцтв на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 ,
земельну ділянку площею 1,5535 га на території тодішньої Забірської сільської ради (нині - Рава-Руської ОТГ Львівського району Львівської області).
земельну ділянку площею )0.5100 га на території тодішньої Забірської сільської ради (нині - Рава-Руської ОТГ Львівського району Львівської області).
земельну ділянку площею )0.2420 га по АДРЕСА_1 ,
видані Рава-Руською державною нотаріальною конторою - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП відсутній, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Зеліско Р. Й.