Ухвала від 02.07.2025 по справі 629/5614/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 629/5614/21 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/1601/25 Суддя доповідач ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого - ОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4

­­­­за участю секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

захисника - адвоката ОСОБА_8 ,

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 23 червня 2025 року, якою продовжено строк тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 у кримінальному провадженні за ознаками злочину, передбаченогоч.4 ст. 189 КК України,-

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів, тобто по 21 серпня 2025 року, включно, без визначення застави.

На зазначену ухвалу слідчого судді обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову, якою обрати стосовно нього більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, поклавши на нього процесуальні обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України.

В обґрунтування апеляційної скарги обвинувачений посилався на те, що ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України є недоведеними. Посилався на незадовільний стан свого здоров'я. Вказував на позитивні характеристики та міцні соціальні зв'язки. Вважав, що інший, більш м'який, запобіжний захід буде достатнім для забезпечення виконання ним своїх процесуальних обов'язків.

Крім того, з апеляційною скаргою звернувся захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 , який просив ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою обрати ОСОБА_7 більш м'який запобіжний захід, поклавши на нього певні процесуальні обов'язки, передбачені с. 194 КПК України.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги посилався на те, що ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України втратили свою актуальність, оскільки потерпілий ОСОБА_10 вже був допитаний. Вказував, що у цьому кримінальному провадженні декілька обвинувачених та лише ОСОБА_11 . Перебуває під вартою. Посилався також на відомості про особу обвинуваченого, існування міцних соціальних зв'язків, має постійне місце проживання. Посилався на практику ЄСПЛ. Крім того захисник посилався на існування хронічних захворювань у обвинуваченого, наявність яких, на його думку, обумовлює необхідність зміни запобіжного заходу на більш м'який ніж тримання під вартою.

Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника, які підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити, а також пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та вважав оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що в провадженні Златопільського міськрайонного суду Харківської області перебуває кримінальне провадження № 12022221110000310 від 02 червня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 189 КК України.

23 червня 2025 року прокурор звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про продовження строку обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України.

В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.4 ст. 189 КК України. Зазначав, що кримінальне правопорушення було вчинене ним у складі організованої групи, з погрозами насильства на потерпілим та ого близькими родичами, пошкодження та знищення їхнього майна, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах. Також прокурор вказував на існування ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України. Поряд з цим, прокурор вказував, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, неповнолітніх дітей та малолітню дитину, однак неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, неодноразово був оголошений у розшук у зв'язку із переховуванням від органу досудового розслідування та суду, востаннє затриманий працівниками правоохоронного органу 03 липня 2024 року біля Державного кордону України, порушив умови запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Вирішуючи питання про продовження строку запобіжного заходу стосовно ОСОБА_7 , суд першої інстанції вважав існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, а саме, можливість переховування обвинуваченого від суду; незаконного впливу на свідків та потерпілих; вчинення інших кримінальних правопорушень. Поряд з цим суд першої інстанції надав оцінку відомостям про особу обвинуваченого, зокрема тому, що ОСОБА_7 перебував у розшуку, та був затриманий, у тому числі і за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.4 ст. 189 КК України.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та відомості, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження або вчинити інше кримінальне правопорушення, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.

Перевіряючи доцільність продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою та продовження існування ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, можливість ОСОБА_7 переховуватись від суду; незаконно впливати на потерпілого; вчинити інші кримінальні правопорушення, колегія суддів вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та відомості про особу обвинуваченого.

Згідно відомостей про особу обвинуваченого вбачається, що ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий, в тому числі за вчинення корисливих злочинів, офіційно не працевлаштований.

Враховуючи підвищену суспільну небезпечність інкримінованого обвинуваченому особливо тяжкого злочину, згідно обвинувачення, та усвідомлюючи можливість отримання покарання у вигляді позбавлення волі на значний термін, є ймовірність того, що він може переховуватись від суду; незаконно впливати на свідків та потерпілих у цьому кримінальному провадженні або вчинити інше кримінальне правопорушення.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, яке, згідно обвинувачення, інкримінується обвинуваченому, а саме за ч.4 ст. 189 КК України, є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема права власності, а також здоров'я людини, що відповідно до ст.3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю в Україні.

Поряд з цим належить врахувати, що у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції прокурор пояснив, що у цьому кримінальному провадженні, раніше у часі, ОСОБА_7 , перебуваючи під домашнім арештом, був оголошений у розшук та був затриманий прикордонним нарядом на відстані 75 метрів від державного кордону України, при вчиненні спроби незаконно перетнути державний кордон України в Словацьку Республіку, в складі групи осіб. Водночас, під час спроби незаконного перетину державного кордону України обвинувачений ОСОБА_7 здійснив злісну непокору законній вимозі військовослужбовця Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, а саме: на неодноразово повторювану законну вимогу старшого прикордонного наряду зупинитись вдався до втечі, в складі групи осіб.

Ці відомості підтверджуються відомостями, які містяться в матеріалах судового провадження, а тому є об'єктивними.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілих, вчинити інше кримінальне правопорушення, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.

Зазначене вказує на неможливість в цьому конкретному випадку застосування до обвинуваченого іншого більш м'якого запобіжного заходу.

При встановленні наявності ризику впливу на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та потерпілими, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, статті 95, 224 КПК).

Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що на цьому етапі судового розгляду обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.

При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

За таких обставин доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на відомостях, які містяться в матеріалах провадження.

Належить врахувати, що в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник потерпілого вказував, що поведінка ОСОБА_7 під час судового провадження свідчить про існування ризику, передбаченого п.3 ч.1 т. 177 КПК України. У зв'язку з такими діями обвинуваченого було подано відповідну заяву до правоохоронного органу на підставі якої до ЄРДР були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення.

Враховуючи такі відомості, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції про існування ризиків, в тому числі, передбаченого п.3 ч.1 ст. 177 КПК України.

Таким чином, суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження саме такого запобіжного заходу як тримання під вартою щодо ОСОБА_7 й належно з'ясував всі обставини, які мають значення для вирішення цих питань.

Колегією суддів не встановлено переконливих відомостей про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою або процесуальної ефективності застосування інших менш суворих запобіжних заходів.

Щодо апеляційних доводів стосовно наявності у ОСОБА_7 захворювань, які унеможливлюють перебування його під вартою, колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити, що наявність захворювань, які унеможливлюють перебування обвинуваченого в умовах СІЗО повинні підтверджуватися відповідними висновками судово-медичної експертизи, щодо проведення якої підозрюваний має процесуальне право заявляти клопотання.

Відсутність вищевказаного висновку судово-медичних експертів позбавляє суд апеляційної інстанції процесуальної можливості враховувати зазначені доводи, без їх підтвердження певними висновками експертів, як підстави для скасування або зміни раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Отже, доводи апеляційних скарг щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді є безпідставними, оскільки судом першої інстанції було належним чином перевірено та досліджено докази, надані прокурором та стороною захисту, враховані докази, які вказують на обґрунтованість підозри, а також відомості, які характеризують особу обвинуваченого. При цьому, висновки суду першої інстанції належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що обрання стосовно ОСОБА_7 іншого, більш м'якого виду запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для запобігання ризикам, передбаченим п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 та відсутності на цей час жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційних скарг обвинуваченого та захисника.

Керуючись ст.ст. 376, 392, 393, 404, 405, 407 ч. 3 п. 1, 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.

Ухвалу Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 23 червня 2025 року- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий-

Судді: