Справа: № 953/8079/24 Головуючий І інстанції: ОСОБА_1
Провадження: № 11-кп/818/1527/25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження строку тримання під вартою обвинуваченому
01 липня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , без участі прокурора, без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме обвинуваченого та його захисника, належним чином повідомлених про розгляд справи, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 06 06 2025 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою клопотання прокурора задоволено та продовжено відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 04 серпня 2025 року (включно) із визначенням застави у розмірі 211 960 грн (двісті одинадцять тисяч дев'ятсот шістдесят гривень).
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить застосувати до нього інший більш м'який запобіжний захід, а саме цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронних пристроїв контролю, або домашній арешт.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягався, має вищу освіту, на обліку в наркоцентрах не стояв, активно сприяв розкриттю правопорушення, перешкоджати слідству не збирається, впливати на свідків також не збирається, має постійне місце мешкання, був військовослужбовцем, вчиняти нові кримінальні правопорушення не планує.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Обвинувачений ОСОБА_6 про дату та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином. Жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, від останнього не надходило. На особистій участі не наполягав.
Прокурор ОСОБА_7 про дату та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином. Жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, від останнього не надходило. На особистій участі не наполягав.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 надіслав до канцелярії Харківського апеляційного суду заяву в якій просить проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторони захисту, подану скаргу підтримує, просить задовольнити.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали суду за відсутності обвинуваченого, його захисника та прокурора, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, доводи учасників по справі, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1,5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, яке є тяжким та за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років з конфіскацією майна або без такої.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років, то усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, з метою його уникнення, може вчинити дії направлені на переховування від суду.
Враховуючи той факт, що на даний час не всі межі державного кордону України знаходяться під контролем її влади, ОСОБА_6 матиме можливість незаконно перетнути державний кордон України, переслідуючи все ту ж мету - уникнення від кримінальної відповідальності.
Колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді стосовно того, що відносно ОСОБА_6 розглядається обвинувальний акт у кримінальному провадженню № 12021221170000346 від 09.04.2021 за ч. 2 ст. 186 КК України Шевченківським районним судом м. Полтави, що також підвищує ризики можливого переховування обвинуваченого від правоохоронних органів та суду. Заперечення захисника і обвинуваченого щодо неможливості врахування вказаної обставини слідчий суддя визнав необґрунтованими, адже наявність двох кримінальних проваджень щодо однієї особи може збільшити мотив особи для переховування.
Разом з цим колегія суддів погоджується з існуванням ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки враховуючи обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, тобто вчинення кримінального правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту, офіційно не працевлаштований та не має офіційних джерел отримання прибутку, є достатні підстави вважати, що обвинувачений не зупиниться перед вчиненням інших кримінальних правопорушень.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як вбачається з клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 ризики, передбачені п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК України, не зменшилися, при цьому сторона обвинувачення надала оцінку протиправності дій, скоєних обвинуваченим, суворості покарання, у разі доведення його винуватості, відомостям, які характеризують особу обвинуваченого, навівши підстави, які вказують про необхідність продовження строку дії обраного раніше запобіжного заходу.
Твердження обвинуваченого в апеляційній скарзі про те, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягався, має вищу освіту, на обліку в наркоцентрах не стояв, активно сприяв розкриттю правопорушення, перешкоджати слідству не збирається, впливати на свідків також не збирається, має постійне місце мешкання, був військовослужбовцем, вчиняти нові кримінальні правопорушення не планує, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки самі по собі ці обставини не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише такий запобіжний захід, як тримання під вартою із заставою.
Крім того, ці обставини, виходячи із доводів апеляційної скарги, існували і на час подій, які інкримінуються ОСОБА_6 , та не стали стримуючим фактором для обвинуваченого при вчиненні протиправних діянь.
Крім того, під час розгляду клопотання слідчим суддею вивчалась можливість застосування відносно ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначених ризиків, але, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 КПК України, було зроблено вмотивований висновок про те, що на даному етапі судового розгляду не є можливим застосувати до обвинуваченого інший запобіжний захід, ніж тримання під вартою із заставою.
З таким висновком погоджується і апеляційний суд.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає на доцільне відмовити обвинуваченому щодо обрання більш м'якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, зважаючи на наступне.
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до 8 років з конфіскацією майна або без такої, має реальну можливість отримати значний термін покарання у вигляді позбавлення волі, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, вчинив кримінальне правопорушення за ч.2 ст.289 КК України, що є тяжким злочином, а саме - злочином проти безпеки руху та експлуатації транспорту, у період воєнного стану, тобто з використанням надзвичайної обстановки для реалізації своєї мети, захист цього права має особливе суспільне значення, а отже у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав інтересів суспільства.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що застава у розмірі 211 960 грн. є достатньою для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, з врахуванням всіх повідомлених даних по особі обвинуваченого, даних про його майновий та сімейний стан та обставин інкримінованих правопорушень, і внесення застави саме у такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, зупинення його злочинної діяльності.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів приймає до уваги рішення Конституційного Суду України від 13 06 2019 в тій його частині, де звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу чи альтернативного запобіжного заходу у виді застави, колегія суддів вважає, що, наразі, «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
А тому, відсутні підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, які, на думку захисника обвинуваченого є підставами для скасування ухвали суду, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
На думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності продовження строків тримання під вартою із заставою ОСОБА_6 та не вбачається підстав для відмови у задоволенні клопотання прокурора.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, ст.ст. 176-206, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 06 06 2025 року про продовження щодо обвинуваченого за ч.2 ст. 289 КК України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 04 08 2025 року, включно, із визначенням розміру застави, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ ______________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4