"02" липня 2025 р.
Справа №150/511/25
Провадження по справі №3/150/303/25
02 липня 2025 року с. Мазурівка
Суддя Чернівецького районного суду Вінницької області Цимбалюк Л.П., розглянувши матеріали, які надійшли від Могилів - Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, непрацюючого
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, -
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №353640, складеного 06.06.2025 поліцейським Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції Красуляком М.В., 06.06.2025 о 20 годині 02 хвилини по вул. Незалежності, 26 в с. Мазурівка Могилів-Подільського району Вінницької області ОСОБА_1 передав право керування транспортним засобом Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2 , який перебував в стані алкогольного сп'яніння. Зі згоди ОСОБА_2 огляд на предмет вживання алкоголю проводився у встановленому законом порядку із застосуванням приладу DRAGER 6810, прилад ARBF-0398, принтер ARBE-5024, тест №3474 від 06.06.2025. Відповідно до результатату алкотеста DRAGER стан сп'яніння ОСОБА_2 на час проведення освідування складав 1,63‰.
Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.9 г Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.130 КУпАП, тобто повторно, оскільки протягом року вчинив однорідне правопорушення, за яке останнього уже було піддано адміністративному стягненню, а саме: 16.04.2025 ОСОБА_1 згідно постанови Чернівецького районного суду Вінницької області (справа №150/309/25 (провадження по справі №3/150/191/25) визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень з позбавленням права керування транспортним засобами строком на три роки без оплатного вилучення транспортного засобу. Вище зазначене судове рішення набуло чинності 29.04.2025.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної справи, шляхом надіслання судової кореспонденції на вказану у протоколі про адміністративне правопорушення адресу проживання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із позначкою «вручено особисто». Причини неявки до суду не повідомляв, клопотань чи заяв від ОСОБА_3 не надходило.
Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності правопорушника ОСОБА_1 суд виходить з наступного:
Відповідно до ст.1 Конституції Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).
Згідно з ч.1 ст.9 Конституції України та ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-ІУ "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються вони у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Міжнародні договори України, які набрали чинності у встановленому законом порядку та встановлюють інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідних актах законодавства України, мають перевагу над внутрішньодержавними законодавчими актами. Однак у ч. 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
Особливе місце серед міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, належить Конвенції, ратифікованій Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції". Із моменту приєднання до Конвенції Україна взяла на себе низку зобов'язань у сфері захисту прав людини. Частиною таких зобов'язань відповідно до статей 32, 46 Конвенції є визнання Україною юрисдикції ЄСПЛ, яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, а також виконання остаточних рішень ЄСПЛ у справах проти України.
Відповідно до ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
У пункті 29 рішення по справі "Надточій проти України" Суд зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Проте, відповідно до практики Європейського суду, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України», сторони в розумінні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Важливе значення мають і висновки у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» - заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 , знаючи про наявність судового провадження відносно нього, ним не цікавився, жодних заходів, направлених на обізнаність щодо стану відомого йому судового провадження не вчиняв, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи відносно нього в суді, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, жодних заяви чи клопотань не направляв, а отже ОСОБА_1 не добросовісно користувався належними йому процесуальними правами та не виконував належним чином процесуальні обов'язки, в зв'язку з чим, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності правопорушника ОСОБА_1 на підставі наявних у справі доказів.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.268 КУпАП, при розгляді справ про адміністративне правопорушення, передбачених ч.5 ст.126 та ч.1 ст.130 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є обов'язковою.
Дослідивши та оцінивши в сукупності всі обставини справи, приходжу до наступного висновку.
Положеннями п.1.4 ПДР встановлено, що кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують правила дорожнього руху будуть діяти відповідно до цих Правил. При порушенні ПДР кимось із учасників дорожнього руху особа, що дотримується ПДР, повинна вжити заходів щодо забезпечення як власної безпеки, так і безпеки громадян.
Згідно пункту 2.9 г Правил дорожнього руху України водієві забороняється передавати керування транспортним засобом особам, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у хворобливому стані.
Наслідком вживання алкоголю є некритичне ставлення до власного стану, переоцінювання власних можливостей, недооцінювання небезпеки, уповільнення реакції, підвищення часу реакції. Дозволений рівень алкоголю в крові водія в Україні не повинен перевищувати 0,2 проміле. Проміле позначається символом ‰ і означає тисячну частку.
Відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції передбачена ст.130 КУпАП.
Суд звертає увагу, що поліцейським інкримінується ОСОБА_1 вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, тобто повторне вчинення правопорушення, оскільки протягом року вчинив однорідне правопорушення, за яке останнього уже було піддано адміністративному стягненню.
Натомість, як свідчать дані автоматизованої системи документообігу суду ОСОБА_1 притягався до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП та ч.2 ст.130 КУпАП.
Так, ОСОБА_1 згідно постанови Чернівецького районного суду Вінницької області (справа №150/321/24 (провадження по справі №3/150/170/24) визнано винним у скоєнні адміністративних правопорушень, передбачених ст.124, ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення за ст. 124 та ст.130 КУпАП та на підставі ч.2 ст.36 КУпАП застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000,00 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Вище зазначене судове рішення набуло чинності 29.07.2024.
Окрім того, 16.04.2025 ОСОБА_1 згідно постанови Чернівецького районного суду Вінницької області (справа №150/309/25 (провадження по справі №3/150/191/25) визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень з позбавленням права керування транспортним засобами строком на три роки без оплатного вилучення транспортного засобу. Вище зазначене судове рішення набуло чинності 29.04.2025.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Згідно приписів ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. При цьому, всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.
У зв'язку із застосуванням даного принципу саме інспектор поліції, як особа, що виявила факт адміністративного правопорушення, повинен зібрати докази наявності події і складу адміністративного правопорушення, винуватості особи, тобто довести наявність законних підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відповідальність за дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачено ч.3 ст.130 КУпАП.
З врахуванням вище викладеного, приходжу до висновку, що дії ОСОБА_1 охоплюються змістом положень ч.3 ст.130 КУпАП, а не ч.2 ст.130 КУпАП, як про те зазначається у протоколі про адміністративне правопорушення. Однак, суд не вбачає за за доцільне перекваліфікувати дії ОСОБА_1 , оскільки це погіршуватиме становище особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Статтею 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Одним із завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом (ст.245 КУпАП).
Відповідно до положень статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП доведена матеріалами справи, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, складеним працівником Могилів - Подільського РВП ГУНП у Вінницькі області.
Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Дослідивши та оцінивши в сукупності всі обставини справи, керуючись законом та правосвідомістю, приходжу висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, оскільки, докази по справі є належними та достатніми.
Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самими правопорушником, так і іншими особами (ст.23 КУпАП).
Згідно п.5 Підрозділу 1 Розділу XX «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Податкового кодексу України якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень.
Відповідно до статті 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюються законом.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року, №3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ч.2 ст.4 вище зазначеного Закону у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлена - 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік» від 19.11.2024, №4059-IX встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 3028 гривень 00 копійок.
Виходячи із положень Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року, №3674-VI, приходжу до висновку про стягнення із ОСОБА_1 , на якого накладається адміністративне стягнення за вчинене адміністративне правопорушення, судового збору.
На підставі Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року, №3674-VI та керуючись ст., ст.130 ч.2, 280, 283, 284 КУпАП, -
Визнати винним ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне у вигляді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень з позбавленням права керування транспортним засобами строком на три роки без оплатного вилучення транспортного засобу.
Стягнути із ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Постанова може бути оскаржена згідно статей 287-289 КУпАП особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, потерпілим, протягом десяти днів з дня її винесення.
В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк може бути поновлено органом, правомочним розглядати дану справу.
Відповідно до ст.307 КУпАП штраф повинен бути сплачений правопорушником не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу.
У разі несплати штрафу у визначений законодавством термін в порядку примусового виконання постанови з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу відповідно до ст.308 ч.2 КУпАП.
Платіжні документи, що свідчать про сплату штрафу, подаються до суду до набрання постанови законної сили.
СУДДЯ: Л.П. ЦИМБАЛЮК