01 липня 2025 року
м. Київ
справа № 441/233/24
провадження № 61-7885к25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2025 року у справі за позовом Релігійної громади Римсько-католицької церкви смт. Великий Любінь Львівської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні квартирою,
У червні 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішеннясуду першої інстанції.
Проте, касаційна скарга не може бути прийнята та вирішено питання про відкриття провадження, з урахуванням наступного.
Всупереч пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України, до касаційної скарги заявницею не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому законом розмірі.
Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на час подання позовної заяви) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Станом на 01 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на час подання позовної заяви) судовий збір за подання позовної заяви немайнового характеру юридичною особою становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту сьомого пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за подання касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду справляється у розмірі, що становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (частина третя статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
З урахуванням зазначеного вище, заявнику необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 4 844,80 грн (3 028,00 х 200 % х 0,8).
До касаційної скарги додано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Таким чином, доплаті підлягає судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102, найменування податку, збору, платежу: судовий збір (Верховний Суд, 055). На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати оригінал квитанції (платіжного доручення), що підтверджує його сплату.
Крім того, касаційна скарга потребує уточнення.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі має бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Так, представником заявника зазначено про неврахування судами висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), наведено відповідне мотивування.
Водночас, на сторінці 2 касаційної скарги міститься посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 41, 47 Конституції України, статей 59, 131, 128-129 Житлового кодексу України.
Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 910/18531/19).
Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.
Саме лише посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, без його обґрунтування, не свідчить про виконання заявником вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо належного обґрунтування у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Зазначене свідчить про те, що обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судових рішень, представник заявника одночасно посилається на правові висновки, зроблені у постанові Верховного Суду, які не враховано апеляційним судом та на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах.
Оскільки підстави передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 389 ЦПК України (неврахування висновку Верховного Суду та відсутність висновку Верховного Суду) можуть бути взаємовиключними, особа, яка подає касаційну скаргу, у разі одночасного посилання на вказані підстави, має конкретизувати у касаційній скарзі яку саме норму (норми) права апеляційний суд застосував без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у подібних правовідносинах, а щодо застосування якої норми (норм) права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
Відсутність такої конкретизації у касаційній скарзі свідчить про неналежне виконання вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.
Враховуючи викладене, необхідно надати уточнену касаційну скаргу з урахуванням роз'яснень викладених в цій ухвалі, зокрема уточнити в частині посилань на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, та у разі посилання на таку підставу, - обґрунтувати її належним чином.
У відповідності до вимог частини другої і третьої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Керуючись статтями 185,392, 393 ЦПК України Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2, на постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2025 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених недоліків строк тривалістю в десять днів від моменту отримання копії цієї ухвали суду.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. Ю. Гулейков