21 травня 2025 року
м. Київ
справа № 546/924/16-ц
провадження № 61-11282св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Укртрансгаз»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , виконавчий комітет Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області, Решетилівська селищна рада Решетилівського району Полтавської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 29 липня 2022 року в складі судді Зіненка Ю. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 червня 2023 року в складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Київтрансгаз» Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - ПАТ «Укртрансгаз») звернулося до суду з позовомдо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , виконавчого комітету Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області, Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області про визнання ордеру на житлове приміщення недійсним.
Позов обґрунтовано тим, що 27 травня 2016 року виконавчий комітет Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області прийняв рішення № 91, яким видав ордер на службову квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 68,2 кв. м, житловою площею 40,25 кв. м на ім'я ОСОБА_1 і його сім'ю: дружину ОСОБА_2 , сина ОСОБА_3 , сина ОСОБА_4 .
Позивач стверджував, що рішення виконавчого комітету Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області від 27 травня 2016 року № 91 є неправомірним та таким, що порушує його права та інтереси як законного користувача квартирою АДРЕСА_2 , у зв'язку із чим це рішення оскаржено в порядку адміністративного судочинства у справі № 546/632/16-а.
На виконання рішення виконавчого комітету Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області від 27 травня 2016 року № 91 Решетилівською селищною радою 27 травня 2016 року ОСОБА_1 з сім'єю було видано ордер № 53 серія ш-4 на спірне житлове приміщення.
Позивач вважав, що у цій справі виданий ордер підлягає визнанню недійсним, оскільки за вимогами чинного законодавства ордер міг бути виданий лише на вільне житлове приміщення, проте спірна квартира не була вільною і не могла бути надана у користування ОСОБА_1 із сім'єю.
Свої доводи позивач обґрунтовував тим, що на території селища Решетилівка розташований Решетилівський проммайданчик позивача, компресорна станція якого здійснює компримування природного газу в експортному газопроводі Єлець - Кременчук - Кривий Ріг. Відповідно до акта приймальної комісії від 29 грудня 1990 року «Про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта» введено в експлуатацію 105-ти квартирний житловий будинок в АДРЕСА_3 , який не передавався до комунальної власності територіальної громади селища Решетилівка.
Замовником будівництва було Диканське лінійне виробниче управління магістральних газопроводів (далі - Диканське ЛВУМГ). Рішенням виконавчого комітету Решетилівської районної ради народних депутатів від 07 травня 1991 року № 98 квартиру АДРЕСА_2 було включено до числа службових. Вказане рішення не скасовувалося та не визнавалося недійсним. Відповідно до укладених договорів Диканське ЛВУМГ самостійно здійснює оплату житлово-комунальних послуг, а саме за: водопостачання, водовідведення, надання електроенергії, вивезення сміття, послуги з обслуговування будинків. У квартирі АДРЕСА_2 мешкали працівники позивача та знаходилися матеріальні цінності, які обліковуються на балансі позивача.
20 січня 2017 року у судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 заявила клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішеннями Решетилівського районного суду Полтавської області у справах:
- № 546/632/16-а за адміністративним позовом ПАТ «Укртрансгаз» до виконавчого комітету Решетилівської селищної ради про скасування рішення від 25 травня
2016 року № 91;
- № 546/631/16-а за адміністративним позовом ПАТ «Укртрансгаз» до виконавчого комітету Решетилівської селищної ради про скасування рішення від 29 квітня
2016 року № 66;
- № 546/185/15-а за адміністративним позовом ПАТ «Укртрансгаз» до виконавчого комітету Решетилівської селищної ради про скасування рішення від 26 грудня
2014 року № 187.
Клопотання було обґрунтоване тим, що оскаржуваний ордер (предмет позову у цій справі) видано на підставі рішення виконавчого комітету Решетилівської селищної ради від 27 травня 2016 року № 91 (що оскаржується у справі № 546/632/16-а), яке в свою чергу було прийняте на підставі рішеннявиконавчого комітету Решетилівської селищної ради від 29 квітня 2016 року № 66 (що оскаржується у справі № 546/631/16-а), яке пов'язано із рішенням виконавчого комітету Решетилівської селищної ради від 26 грудня 2014 року № 187 (що оскаржується у справі № 546/185/15-а). Оскільки судові рішення в указаних справах не прийняті, однак вирішення цих адміністративних справ безпосередньо вплине на результат розгляду цієї справи, заявниця просила задовольнити клопотання.
Ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 20 січня 2017 року зупинено провадження у справі № 546/924/16-ц до вирішення інших справ, а саме: № 546/632/16-а, № 546/631/16-а та № 546/185/15-а.
Ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 10 березня 2021 року поновлено провадження у справі № 546/924/16-ц за позовом ПАТ «Укртрансгаз» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , виконавчого комітету Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області, Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області про визнання ордеру на жиле приміщення недійсним.
20 квітня 2021 року до суду надійшла заява представника позивача про зміну предмета позову.
Уточнений позов обґрунтовано тим, що у судових рішеннях, які набрали законної сили, установлено, що спірна квартира має статус службової та знаходиться у віданні позивача, а тому виконавчий комітет Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області не мав права приймати рішення від 27 травня 2016 року № 91 «Про видачу ордера на службову квартиру» та видавати відповідний ордер відповідачу ОСОБА_1 разом із сім'єю.
Враховуючи викладене, позивач просив суд:
- скасувати рішення від 27 травня 2016 року № 91 виконавчого комітету Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області;
- визнати недійним ордер № 53 серія Ш-4 на житлове приміщення, виданий 27 травня 2016 року ОСОБА_1 з сім'єю 4 особи на підставі рішення виконавчого комітету Решетилівської селищної ради від 27 травня 2016 року №91, на право зайняття житлового приміщення - службової квартири за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 184-192).
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанції
Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 29 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 26 червня 2023 року, позов АТ «Укртрансгаз» задоволено.
Скасовано рішення виконавчого комітету Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області від 27 травня 2016 року за № 91 «Про видачу ордеру на службову квартиру». Визнано недійсним ордер № 53 серія Ш-4 на жиле приміщення, виданий ОСОБА_1 із сім'єю з 4 осіб,на право зайняття житлового приміщення житловою площею 40,25 кв. м - службової квартири АДРЕСА_1 . Зобов'язано виконавчий комітет Решетилівської міської ради Полтавської області надати ОСОБА_1 інше жиле приміщення, яке має відповідати за розміром і благоустроєм наданому йому за ордером № 53 серія Ш-4. Відмовлено у задоволенні позову АТ «Укртрансгаз» до Решетилівської селищної ради Полтавської області.
Стягнено з виконавчого комітету Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області на користь АТ «Укртрансгаз» судовий збір у розмірі 1 378,00 грн. Стягнено з виконавчого комітету Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Укртрансгаз» судовий збір у розмірі 2 270,00 грн по 756,67 грн з кожного.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що рішенням виконавчого комітету Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області від 27 травня 2016 року № 91 «Про видачу ордеру на службову квартиру» порушено права позивача, тому воно є незаконними та підлягає скасуванню. Права позивача були порушені саме рішенням виконавчого комітету Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області, належним відповідачем щодо цієї позовної вимоги, враховуючи його актуальне найменування, є виконавчий комітет Решетилівської міської ради Полтавської області, тому у задоволенні вказаної позовної вимоги до Решетилівської міської (позивач помилково зазначив «селищної») ради слід відмовити.
Встановивши, що ордер видано на квартиру, яка не була вільна, тобто у порушення вимог статті 58 ЖК України, суди визнали недійсним спірний ордер № 53 серія Ш-4, що як наслідок виключає правові підстави для проживання ОСОБА_1 та членів його сім'ї у квартирі АДРЕСА_1 .
Водночас, оскільки не встановлено, що ОСОБА_1 та члени його сім'ї вселилися у спірну квартиру внаслідок їхніх неправомірних дій, суди поклали на виконавчий комітет Решетилівської міської ради Полтавської області обов'язок надати ОСОБА_1 інше житлове приміщення, яке має відповідати за розміром і благоустроєм наданому йому житловому приміщенню за недійсним ордером.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
24 липня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 29 липня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 червня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 29 липня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 червня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми частин четвертої, п'ятої, сьомої статті 82 ЦПК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20) та від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
Також заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:
- статей 4, 5 пункту 6 частини першої статті 15, статей 51, 52 Житлового кодексу Української РСР (у редакції станом на час прийняття рішення виконавчого комітету Решетилівської районної ради народних депутатів від 07 травня 1991 року № 98 «Про видачу ордерів на заселення новозбудованого будинку на АДРЕСА_3 ») щодо неналежності спірної квартири до відомчого житлового фонду;
- статей 58, 59, 117, 121, 122 Житлового кодексу Української РСР, пункту 21 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37, за умови, що у самого позивача відсутні документи, які надають йому право на вселення до спірного жилого приміщення.
Крім того, заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Заявник указує, що суди не зазначили належних доказів, на підставі яких встановили, що спірна квартира АДРЕСА_2 є службовою квартирою саме позивача АТ «Укртрансгаз». Єдиний ордер, який є в матеріалах справи та є правовою підставою для вселення у спірне житло, було видано ОСОБА_1 та його сім'ї. Квартира АДРЕСА_2 перебувала у віданні місцевих рад народних депутатів та відповідно належала до житлового фонду місцевих рад, а не відомчого житлового фонду, як про це зазначає позивач. Позивач не долучив до матеріалів справи спільних рішень адміністрації і профспілкових комітетів позивача, які б були затверджені виконавчим комітетом районної чи селищної ради народних депутатів та свідчили б про належність спірної квартири саме до відомчого житлового фонду позивача.
Згідно з рішенням виконавчого комітету Решетилівської районної ради народних депутатів від 07 травня 1991 року № 98 спірна квартира була службовою квартирою в/о Зоря, а не позивача, що виключає порушення будь-яких прав останнього. Суди помилково мотивували свої висновки про належність спірної квартири позивачу виключно посиланням на рішення судів в інших справах, які не мають для справи № 546/924/16-ц преюдиційного характеру, оскільки інші справи розглядалися за іншого суб'єктного складу учасників і у них не досліджувалися обставини, які є визначальними для правильного вирішення справи № 546/924/16-ц.
Поза увагою судів залишилося те, що позивач звернувся з адміністративним позовом до Решетилівського суду Полтавської області у справі № 546/632/16-a щодо скасування рішення від 27 травня 2016 року № 91 виконавчого комітету Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області, тобто без дотримання вимог процесуального закону щодо юрисдикції цього спору, що стало підставою для закриття провадження в адміністративній справі.
При цьому позов у справі, яка розглядається, доповнено позовною вимогою про скасування рішення від 27 травня 2016 року № 91 лише 20 квітня 2021 року, тобто поза межами позовної давності. У суді першої інстанції заявник посилався на обставини пропуску позовної давності і обґрунтовував свою позицію тим, що подання помилково позову в адміністративній справі, за наслідком чого було закрито провадження, не перериває визначений законом строк у цій справі, що суди помилково не врахували.
Висновок судів про те, що позивач є належним користувачем спірної квартири, ґрунтується на припущеннях.
Позиція інших учасників справи
У відзивах на касаційну скаргу, поданих до Верховного Суду, АТ «Укртрансгаз» та представник АТ «Укртрансгаз» Жирний О. просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанції.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що актом державної приймальної комісії від 29 грудня 1990 року «Про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту» прийнято в експлуатацію 105-ти квартирний житловий будинок, розташований на АДРЕСА_3 . Замовником будівництва було Диканське лінійно-виробниче управління магістральних газопроводів Київського виробничого об'єднання по транспортуванню і поставці газу (том 1, а. с.10-13).
Відповідно до архівного витягу від 08 листопада 2013 року № 05-12/118 із рішення виконавчого комітету Решетилівської районної Ради народних депутатів від 07 травня 1991 року № 98 «Про видачу ордерів на заселення новозбудованого будинку на АДРЕСА_3 », розглянувши матеріали житлової комісії щодо розподілу житлової площі в новозбудованому будинку на АДРЕСА_3 , вирішено видати ордери на заселення до житлового фонду за указаною адресою громадянам згідно з додатком, зокрема щодо квартири 79 зазначено «службова в/о Зоря 3-х кімнатна, житлова пл. 40,25» (том 1, а. с. 14-15).
Позивач надав копії рахунків, квитанцій, актів звірки розрахунків за період з 01 січня 2016 року до 01 грудня 2016 року, у яких платниками комунальних послуг за спірну квартируу цих документах зазначені відповідно: ПАТ «Укртрансгаз», Диканське ЛВУМГ ф/і УМГ Київтрансгаз, ПАТ «Укртрансгаз» Філія «УМГ «Київтрансгаз», а також Філія УМГ «Київтрансгаз» (том 1, а. с. 51-72).
Між позивачем та виконавчим органом місцевого самоврядування неодноразово в порядку адміністративного судочинства вирішувалися спори щодо спірної квартири.
Так, 28 травня 2014 року виконавчим комітетом Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області прийнято рішення № 77, яким квартиру АДРЕСА_1 виведено з користування Диканського ЛВУМГ філії УМГ «Київтрансгаз» та переведено її в житловий фонд. Цим же рішенням квартиру взято на баланс територіальної громади Решетилівської селищної ради.
Постановою Решетилівського районного суду Полтавської області від 23 грудня 2014 року у справі № 546/1153/14-а, яка набрала законної сили, скасовано рішення виконавчого комітету Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області № 77 від 28 травня 2014 року. У цій справі встановлено, що рішення вказане прийняте з порушенням вимог закону, які регулюють процедуру передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні чи оперативному управлінні підприємств, установ, організацій.
26 грудня 2014 року виконавчим комітетом Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області прийнято рішенням № 187, яким з квартири АДРЕСА_5 , знято статус «готелю» (службової), повідомлено керівництво КС-5 про прийняття рішення та зобов'язано їх до 05 січня 2015 року вирішити питання про вивільнення квартири від наявних речей та матеріальних цінностей.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року у справі № 546/185/15-а, яка набрала законної сили, визнано незаконним рішення виконавчого комітету Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області № 187 від 26 грудня 2014 року. У цій справі встановлено, що на прийняття указаного рішення виконавчий комітет Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області не мав повноважень, оскільки чинним законодавством надання та зняття з квартири статусу «Службова» віднесено до компетенцій виконавчого комітету районної ради.
29 квітня 2016 року виконавчим комітетом Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області прийнято рішення № 66, яким спірну квартиру АДРЕСА_6 , визнано службовою квартирою Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області та закріплено її для заселення співробітниками ДСНС Решетилівського району.
Постановою Решетилівського районного суду Полтавської області від 16 січня 2018 року у справі № 546/631/16-а, яка набрала законної сили, скасовано рішення виконавчого комітету Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області № 66 від 29 квітня 2016 року. У цій справі встановлено, що виконавчий комітет селищної ради не мав повноважень щодо надання спірній квартирі статусу «Службова», оскільки чинним законодавством надання та зняття з квартири статусу «Службова» віднесено до компетенцій виконавчого комітету районної ради.
Рішенням виконавчого комітету Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області від 27 травня 2016 року № 91, керуючись, зокрема, рішенням № 66 виконавчого комітету у селищній раді від 29 квітня 2016 року «Про розгляд листа ГУ ДСУНС у Полтавській області», вирішено видати ордер на службову квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 68,2 кв.м, житловою площею 40,25 кв.м на ім'я ОСОБА_1 і його сім'ю: дружину ОСОБА_2 , сина - ОСОБА_3 , сина - ОСОБА_4 (том 1, а. с. 7). ОСОБА_1 видано ордер № 53 серія Ш-4 на жиле приміщення - службову квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 40,25 кв.м.
30 червня 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області про скасування рішення від 27 травня 2016 року № 91 про видачу ордера на службову квартиру АДРЕСА_1 (справа № 546/632/16-а).
Крім того, у вересні 2016 року ПАТ «Укртрансгаз» звернулося до суду з цим позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , виконавчого комітету Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області, Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області про визнання ордера на жиле приміщення недійсним.
Ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 11 лютого 2021 року у справі № 546/632/16-а, яка набрала законної сили, закрито провадження у справі за позовом ПАТ «Укртрансгаз» до виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про скасування рішення від 27 травня 2016 року № 91 на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України у зв'язку з тим, що справа не підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.
20 квітня 2021 року до суду у цій справі надійшла заява представника позивача про зміну предмета позову, в якій позивач просив суд: скасувати рішення № 91
від 27 травня 2016 року виконавчого комітету Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області; визнати недійним ордер № 53 серія
Ш-4 на житлове приміщення, виданий громадянину ОСОБА_1 з сім'єю 4 особи на право зайняття житлового приміщення - службової квартири за адресою: АДРЕСА_4 (том 1, а. с. 184-192).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є неприйнятними з огляду на таке.
У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У частині першій статті 13 зазначеного Кодексу також визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частина третя цієї ж статті прямо вказує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
З урахуванням наведених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, з урахуванням уточнених вимог, позивач посилався на те, що обставини належності йому на праві власності спірної квартири встановлені судовими рішеннями в адміністративних справах, які набрали законної сили (справи № 546/1153/14-а, № 546/185/15-а та № 546/631/16-а).
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суди попередніх інстанцій у цій справі зазначили, що судовими рішеннями у вказаних вище адміністративних справах установлено, що спірна квартира АДРЕСА_2 є службовою квартирою позивача АТ «Укртрансгаз».
Згідно зі статтею 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
Відповідно до статті 59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами відомостей, що не відповідають дійсності, про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.
Ордер на жиле приміщення з огляду на його видачу на зайняте жиле приміщення може бути визнаним недійним лише у випадку, якщо особа, яка фактично проживає у приміщенні зайняла його на законних підставах (позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-83цс15).
Суди встановили, що ордер було видано на квартиру, що не була вільна, як того вимагає стаття 58 ЖК України, та вказали, що позовні вимоги АТ «Укратрансгаз» в цій частині підлягають задоволенню, а ордер за № 53 серія Ш-4 - визнанню недійсним.
Згідно із статтею 9 ЖК України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду. Ніхто не може бути виселений із займаного ним приміщення або обмежений у праві користуватись жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян.
Відповідно до частини другої статті 117 ЖК України у випадках визнання ордера на жиле приміщення недійсним з інших підстав, крім випадку, передбаченого частиною першою статті 117 ЖК України, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.
У випадку, коли позов пред'явлено особами, права яких порушено видачею ордера, суд покладає на орган, що здійснює управління житловим фондом, обов'язок надати відповідачам те жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше, яке за змістом частини другої статті 117 ЖК України має відповідати за розміром і благоустроєм наданому за ордером.
У цій справі суди не встановили, що ОСОБА_1 та члени його сім'ї вселились у спірну квартиру внаслідок їхніх неправомірних дій, а тому правомірно поклали на виконавчий комітет Решетилівської міської ради Полтавської області обов'язок надати відповідачу ОСОБА_1 інше житлове приміщення, яке має відповідати за розміром і благоустроєм наданому йому за ордером.
Оцінюючи доводи відповідача про застосування позовної давності, суди вказали, що 30 червня 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області про скасування рішення від 27 травня 2016 року № 91 про видачу ордеру на службову квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1 і його сім'ю: дружину ОСОБА_2 , синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 11 лютого 2021 року у справі № 546/632/16-а, яка набрала законної сили, закрито провадження у справі за позовом ПАТ «Укртансгаз» до виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області, ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 , про скасування рішення від 27 травня 2016 року № 91 на підставі
пункту 1 частини першої статті 238 КАС України у зв'язку з тим, що справу не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
20 квітня 2021 року до суду надійшла заява представника позивача про зміну предмета позову, відповідно до якої представник позивача просив: скасувати рішення від 27 травня 2016 року № 91 виконавчого комітету Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області; визнати недійним ордер на жиле приміщення № 53 серія Ш-4, виданого ОСОБА_1 із сім'єю 4 особи на право зайняття житлового приміщення службової квартири за адресою: АДРЕСА_4 .
07 червня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Решетилівського районного суду Полтавської області з заявою про застосування позовної давності у цій справі.
Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами (висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19).
Суди встановили, що з адміністративним позовом позивач звернувся до суду у червні 2016 року, а ухвала про закриття провадження у справі за цим позовом була постановлена лише в лютому 2021 року.
За формального підходу судів першої та апеляційної інстанцій щодо вирішення питання про позовну давність це позбавило б позивача можливості на звернення з позовом у порядку цивільного судочинства, зважаючи на сплив позовної давності. Крім того, суди врахували, що позивач звернувся із заявою про уточнення позовних вимог до Решетилівського районного суду Полтавської області після того, як дізнався, що цей спір підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Отже, з урахуванням недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принципи справедливості, добросовісності і розумності, виходячи з фактичних обставин справи, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виснував, що позовна давність позивачем пропущена з поважних причин та дійшов висновку про поновлення позовної давності та відмову у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу такої давності.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що спірний ордер було видано на квартиру, яка не була вільна, що суперечить вимогам статті 58 ЖК України, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги АТ «Укртрансгаз» підлягають задоволенню, рішення від 27 травня 2016 року № 91 виконавчого комітету Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області є незаконними та підлягає скасуванню,а ордер № 53, серія Ш-4 - визнанню недійсним.
З таким висновком судів колегія суддів Верховного Суду погоджується.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми частин четвертої, п'ятої, сьомої статті 82 ЦПК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20) та від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
У справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18) розглянуто позов ТОВ «Агрофірма «Яковлівська» до фізичних осіб (учасників товариства) про стягнення коштів (дивідендів), отриманих без достатньої правової підстави.
У справі № 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20) розглянуто позов фізичних осіб до ПП Агрофірма «Славутич» та інших фізичних осіб про визнання недійсними рішень загальних зборів, редакцій статуту підприємства та про визнання нікчемним договору купівлі-продажу.
У справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) розглянуто позов першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Бориспільське лісове господарство» до сільської ради, фізичних осіб, ТОВ «Березова роща», ТОВ «Сілквей комунікейшн», ТОВ «Зелена садиба» про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об'єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.
Наведені заявником у касаційній скарзі справа № 917/1345/17, № 917/1338/18 та № 359/3373/16-ц за предметом та підставами позову є відмінними від справи, яка переглядається, оскільки в указаних заявником справах не розглядалися питання скасування рішення органу місцевого самоврядування про видачу ордера на службову квартиру та визнання недійсним відповідного ордера.
Таким чином, висновки щодо застосування норм права, які викладені в указаних постановах Верховного Суду, на які посилався заявник у касаційній скарзі, не є подібними, а правовідносини є різними, що обумовлює і різність їх правового регулювання.
Заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статей 4, 5 пункту 6 частини першої статті 15, статей 51, 52 ЖК Української РСР щодо неналежності спірної квартири до відомчого житлового фонду; статей 58, 59, 117, 121, 122 ЖК Української РСР, пункту 21 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР
від 04 лютого 1988 року № 37, за умови, що у самого позивача відсутні документи, які надають йому право на вселення до спірного жилого приміщення.
Наведене вище доводи заявника фактично зводяться до необхідності тлумачення положень законодавства для висновку про неналежність права користування спірною квартирою позивачу, що є відмінним від обставин, які встановлені судами у цій справі. Тому необхідність формування висновків Верховного Суду у справі, яка переглядається, заявник належним чином не обґрунтував.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не зазначили належних доказів, на підставі яких встановили, що спірна квартира є службовою квартирою саме позивача не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки суди установили, що в адміністративних справах № 546/1153/14-а, № 546/185/15-а та № 546/631/16-а ухвалені рішення, що набрали законної сили, якими установлено, що спірна квартира АДРЕСА_2 є службовою квартирою позивача АТ «Укртрансгаз».
Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково не застосували у цій справі наслідки спливу позовної давності є також необґрунтованими, оскільки у цій справі суди обґрунтовано поновили позивачу позовну давність та навели відповідні аргументи для своїх висновків.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з судовим рішенням про задоволення позову і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржених судових рішення, які відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.
Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судами попередніх інстанцій рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у цій справі сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «RUIZ TORIYA v. SPAINE», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява № 49684/99, § 2).
Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскарженого судового рішення. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року
у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04, пункт 47).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 29 липня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Сердюк
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська