Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" липня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/639/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Павлове поле", м. Харків
про стягнення 1 214 806,85 грн
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області 26 лютого 2025 року із позовною заявою про стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Павлове поле" (надалі - Відповідач) загальної суми заборгованості у розмірі 1 214 806,85 грн (де: - основний борг у сумі 691 844,82 грн.; - пеня в сумі 239 584,40 грн; - три проценти річних у сумі 57 620,79 грн.; - інфляційні втрати у сумі 225 756,84 грн.), а також суми судового збору у розмірі 14 577,68 грн.
Ухвалою від 27.02.2025 року прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/639/25, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з абз. 1 ч. 6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відповідач, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Павлове поле", належить до осіб, які в силу ст. 6 ГПК України зобов'язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Як встановлено судом, Відповідач має зареєстрований електронний кабінет в системі «Електронний суд».
Відтак, для надання можливості Відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст. 165 та ст. 251 - 252 ГПК України, суд направив в електронний кабінет Відповідача ухвалу суду про відкриття провадження по справі № 922/639/25 від 27.02.2025, яка доставлена йому 28.02.2025 року о 18:45. У відповідності до абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Враховуючи день доставлення ухвали суду до електронного кабінету в силу абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України вважається, що ухвала отримана Відповідачем 03 березня 2025 року (перший робочий день після 28 лютого 2025 року), а отже останній мав право подати до суду відзив до 18 березня 2025 року (включно). Відповідач своїм право на подання відзиву не скористався, хоча судом надано занадто часу для реалізації цього права.
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.
Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.
Також, суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об'єкти, які живлять місто), пошкодження будівлі, де розміщений суд, а отже призвело до певних перебоїв у роботі, таким чином суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.
Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Крім того, суд звертає увагу, що в свою чергу Відповідач своїм правом наданим відповідно до ст. 251, ст. 252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та ОБ'ЄДНАННЯМ СПІВВЛАСНИКІВ БАГАТОКВАРТИРНОГО БУДИНКУ "ПАВЛОВЕ ПОЛЕ" 30.06.2021 року укладено договір постачання природного газу № 7364-НГТ-32.
На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 3 440 623,02 грн., що підтверджується актами прийманняпередачі природного газу, зокрема:
1) поставка липня 2021 р. - акт приймання-передачі природного газу від 31 липня 2021 р на суму 63 918,21 грн;
2) поставка серпня 2021 р. - акт приймання-передачі природного газу від 31 серпня 2021 р на суму 70 416,39 грн; - акт приймання-передачі природного газу від 31 серпня 2021 р на суму 17 107,14 грн; всього поставлено природного газу у серпні 2021- 87 523,53 грн.
3) поставка вересня 2021 р. - акт приймання-передачі природного газу від 30 вересня 2021 на суму 47 904,64 грн; - акт приймання-передачі природного газу від 30 вересня 2021 на суму 79 668,74 грн; всього поставлено природного газу у вересні 2021 - 127 573,38 грн.
4) поставка жовтня 2021 р. - акт приймання-передачі природного газу від 31 жовтня 2021 р. на суму 10 103,88 грн; - акт приймання-передачі природного газу від 31 жовтня 2021 р. на суму 175 771,75 грн; всього поставлено природного газу у жовтні 2021 - 185 875,63 грн.
5) поставка листопада 2021 р. - акт приймання-передачі природного газу від 30 листопада 2021 р. на суму 417 378,55 грн.
6) поставка грудня 2021 р. - акт приймання-передачі природного газу від 31 грудня 2021 р. на суму 559 099,56 грн; - акт приймання-передачі природного газу від 31 грудня 2021 р. на суму 7 451,12 грн; всього поставлено природного газу у грудні 2021- 566 550,68 грн.
7) поставка січня 2022 р. - акт приймання-передачі природного газу від 31 січня 2022 р. на суму 626 298,87 грн.
8) поставка лютого 2022 р. - акт приймання-передачі природного газу від 28 лютого 2022 р. на суму 487 120,36 грн.
9) поставка березня 2022 р. - акт приймання-передачі природного газу від 31 березня 2022 р. на суму 398 113,36 грн; - коригуючий акт приймання-передачі природного газу від 25 квітня 2022 р. на суму 397 331,22 грн.
10) поставка квітня 2022 р. - акт приймання-передачі природного газу від 30 квітня 2022 р. на суму 60 837,32 грн.
11) поставка травня 2022 р. - акт приймання-передачі природного газу від 31 травня 2022 р. на суму 78 370,45 грн.
12) поставка червня 2022 р. доводиться наступним: листом оператора ГТС від 17.01.2024 №ТОВВИХ-25-939 з алокацією за червень 2022 в обсязі 11 593,66 м.куб; -додатковою угодою №10/2 від 18.05.2022 року - ціна для Обсягу II за червень 2022 року з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужностей на добу наперед складає 29 485,50 грн; -податковою накладною від 30.06.2022 року, де зазначено той же обсяг, що і в листі оператора ГТС.
Податкова накладена надана на підтвердження здійснення господарської операції (факту поставки природного газу) в період, за який відсутній акт приймання-передачі природного газу.
Згідно п.3.5.4. У випадку ненадання/несвоєчасного надання актів/акту, зазначених в підпункті 3.5.1 Договору, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1. цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 цього Договору (в редакції додаткової угоди №8 від 30.12.2021 року). До позовної заяви на підтвердження спожитих обсягів в червні 2022 року надається лист оператора ГТС від 17.01.2025 №ТОВВИХ-25-939 з алокаціями.
Як стверджує позивач, оплату за переданий газ Відповідач здійснив частково на суму 2 748 778,20 грн та не виконав зобов'язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 Договору. Отже, розмір простроченого та несплаченого основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором складає 691 844,82 грн.
13 березня 2025 року відповідачем подано до суду відзив на позов (вх. № 6566) у якому заперечує проти задоволення позову в повному обсязі з наступних підстав.
Зазначено, що Відповідач у справі виступає у спірних відносинах з Позивачем саме як колективний споживач (від імені всіх фізичних осіб співвласників) та договір укладений для забезпечення та сприяння співвласникам будинку в отриманні житлово-комунальних послуг належної якості та у встановлений строк. При цьому зазначена в Договорі між сторонами мета отримання природного газу не впливає на вищенаведений статусу Відповідача та не надає йому ознак постачальника послуг з опалення населенню, оскільки Відповідач в силу свого статусу не перебуває в договірних відносинах з мешканцями квартир (населенням), а все майно багатоквартирних будниках, за змістом Закону, знаходиться в спільній власності власників квартир, а не Відповідача.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку створене фізичними особами - власниками квартир (побутовими споживачами житлово-комунальних послуг, населенням), укладає договори на постачання комунальних послуг із постачальниками від імені побутових споживачів як колективний споживач, і використовує поставлений газ виключно для власних побутових потреб мешканців будинку (виключаючи будь-яку комерційну чи професійну діяльність).
Оскільки позовні вимоги охоплюють період з липня 2021 по червень 2022, то до спірних правовідносин у цій справі підлягає застосуванню ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 530-IX. Відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу II Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 530-IX, що набрав чинності 17.03.2020, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Крім того, 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який триває і на даний час. Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05.03.2022 № 206 (у редакції станом на час виникнення спірних відносин) визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Отже, нарахування Позивачем пені за несвоєчасну сплату житлово-комунальної послуги по постачання природного газу, 3 % річних та інфляційних втрат за період дії карантину та воєнного стану є протиправним.
Щодо стягнення основної заборгованості, то Відповідач зазначає, що 23.08.2022 року ОСББ «Павлове Поле» звернулось до НКРЕКП зі скаргою на дії АТ «Харківміськгаз» та ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» в якому просила, зокрема здійснити дії, направлені на припинення порушення законодавства з боку АТ «Харківміськгаз» та ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», шляхом зобов'язання внести зміни до Інформаційної платформи ГТС про споживання газу ОСББ «Павлове Поле» за червень 2022 року в об'ємі 5916,7 м.куб замість 11593,66 м. куб та зобов'язати ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» виставити Акт приймання-передачі з розрахунку споживання 5916,7 м.куб замість 11593,66 м. куб.
В результаті розгляду скарг Відповідача, НКРЕКП повідомила, що через технічну помилку у червні 2022 року виникло подвоєння нарахованих по точці обліку ОСББ «Павлове Поле» спожитих обсягів природного газу. НКРЕКП у діях АТ «Харківміськгаз» вбачало порушення вимог пункту 4 глави 3 розділу IX Кодексу та підпункту 4 пункту 7.1 розділу VII Типового договору щодо визначення об'єму спожитого природного газу.
14.02.2023 Відповідач звернувся до АТ «Харківміськгаз» із претензією, в якій просив здійснити дії щодо коригування показників споживання природного газу ОСББ «Павлове Поле» за червень 2022 року.
Як зазначає Відповідач, на даний час претензія залишається без розгляду, а показники споживання природного газу ОСББ «Павлове Поле» за червень 2022 року так і не скориговані, тому поставка природного газу за червень 2022 у розмірі 341 844,82 грн взагалі не може бути включена.
21 березня 2025 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 7345). Позивач просить задовольнити позов в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
На підставі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається із матеріалів справи, 30 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та ОСББ «Павлове Поле» (споживач) укладено договір постачання природного газу № 7364-НГТ-32.
У відповідності до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору. Згідно із п. 1.2. Договору природний газ, що постачається за цим Договором, використовується споживачем для власних потреб, або в якості сировини, а не для перепродажу.
Відповідно до п. 1.5. Договору у разі якщо об'єкти споживача підключені до газорозподільних мереж, розподіл природного газу, який постачається за цим Договором, здійснює оператор газорозподільних мереж, а саме АТ «Харківміськгаз», з яким споживач уклав відповідний договір.
Згідно із п. 5.1. Договору оплата за природний газ за цим Договором (окрім розрахункових періодів: жовтень 2021р., жовтень 2022р., жовтень 2023р., листопад 2021р., листопад 2022р., листопад 2023р., квітень 2022р., квітень 2023р., квітень 2024р., травень 2022р., травень 2023р., травень 2024р.) здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 50% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в пункті 2.1. цього Договору, - до 22 числа (включно) розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 22 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим періодом. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.
У відповідності до п.п. 5.1.1. Договору оплата за природний газ за розрахунковий період - жовтень 2021р., жовтень 2022р., жовтень 2023р. здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 30% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в пункті 2.1. цього Договору, - до 22 числа (включно) розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 22 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим періодом. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.
Згідно із п. 5.1.2. Договору оплата за природний газ за розрахунковий період - листопад 2021р., листопад 2022р., листопад 2023р. здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 40% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в пункті 2.1. цього Договору, - до 22 числа (включно) розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 22 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим періодом. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.
У відповідності до п. 5.1.3. Договору оплата за природний газ за розрахунковий період - квітень 2022р., квітень 2023р., квітень 2024р. здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 60% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в пункті 2.1. цього Договору, - до 22 числа (включно) розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 22 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим періодом. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.
Згідно п. 5.1.4. Договору оплата за природний газ за розрахунковий період - травень 2022р., травень 2023р., травень 2024р. здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в пункті 2.1. цього Договору, - до 22 числа (включно) розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 22 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим періодом. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.
Як зазначає позивач, у відповідача наявна заборгованість за спожитий природний газ за період з липня 2021 року по червень 2022 року. Загальна вартість переданого газу, на переконання позивача, складає 3 440 623,02 грн, з яких відповідачем сплачено 2 748 778,20 грн. На підтвердження своєї позиції позивач надав до суду акти приймання-передачі природного газу за спірний період, окрім червня 2022 року.
Щодо постачання природного газу за червень 2022 року позивач надає, зокрема, наступні документи:
- лист оператора ГТС від 17.01.2024 №ТОВВИХ-25-939 з алокацією за червень 2022 в обсязі 11 593,66 м.куб;
- податкову накладну від 30.06.2022 року, де зазначено той же обсяг, що і в листі оператора ГТС.
Відповідач заперечує щодо визначених обсягів постачання за червень 2022 року.
Проаналізувавши надані сторонами документи, суд зазначає наступне.
По-перше, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі природного газу за червень 2022 року. Натомість, позивач надає на підтвердження обсягів постачання, зокрема, податкову накладну.
У постанові від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19 Верховний Суд зазначив, що фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції. У постанові від 04.11.2019 у справі № 905/49/15 Верховний Суд зробив висновки, що: податкова накладна як доказ може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.
У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
З урахуванням вищевикладеного, суд констатує про те, податкова накладна без наявності первинних документів не підтверджує факту здійснення господарської операції.
По-друге, 06 грудня 2022 року відповідач звернувся із скаргою до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). У цій скарзі відповідач, зокрема, просив здійснити дії, направлені на припинення порушення законодавства з боку АТ «Харківміськгаз» та ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдінг», шляхом зобов'язання внести зміни до Інформаційної платформи ГТС про споживання газу ОСББ «Павлове Поле» за червень 2022 року, який був незаконно збільшений на 5670,21 куб.м. по ціні 29485,50 грн. 1 тисячу м.куб., та зобов'язати ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдінг» внести коригування споживання виставивши скорегований Акт за червень 2022 року виключивши обсяг споживання 5670,21 куб.м. по ціні 29485,50 грн. 1 тисячу м.куб. та здійснити відповідний перерахунок.
В результаті розгляду скарги НКРЕКП надало лист за вих. № 550/16.3.2/7-23 від 16.01.2023 року. У цьому листі зазначено, зокрема, наступне:
«Відповідно до інформації, наданої АТ «Харківміськгаз», в результаті технічної помилки у червні 2022 року виникло подвоєння нарахованих по точці обліку ОСББ «Павлове Поле» спожитих обсягів природного газу.
АТ «Харківміськгаз» також повідомив, що за підсумками звітного періоду листопаду 2022 року було складено акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2022 № ХРГ0098053, в якому визначено об'єм спожитого природного газу за звітний місяць з урахуванням фактичних даних комерційних ВОГ та скориговано об'єм, нарахований у результаті технічної помилки в червні 2022 року.
Вищезазначений акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2022 № ХРГ0098053, АТ «Харківміськгаз» направив ОСББ «Павлове поле» електронною поштою».
Тобто, листом за вих. № 550/16.3.2/7-23 від 16.01.2023 року НКРЕКП констатувало, що визначені позивачем обсяги спожитого відповідачем природного газу є невірними.
При цьому, у цьому ж листі зазначено, що обсяги споживання були відкореговані в акті приймання-передачі природного газу від 30.11.2022 № ХРГ0098053. Однак, цей акт не був наданий до суду ані позивачем, ані відповідачем.
При цьому, у відповіді на відзив позивач зазначив, що враховуючий той факт, що споживання природного газу відповідачем було в червні 2022 року, а зараз 2025 рік, то пройшло достатньо часу для врегулювання даного питання (11 сторінка відповіді на відзив).
Однак, суд не може погодитися із таким твердженням позивача з огляду на наступне.
В матеріалах справи наявний лист за вих. № 1307/1 від 13.07.2022 відповідача, що адресований позивачу, про те, що відповідачу надсилали акт за червень у 2-х примірниках, однак газ пораховано за ціною обсягу 2, хоча газ за ціною обсягу 2 відповідач не замовляв. У зв'язку із цим, відповідач просив позивача переоформити акти приймання-передачі за червень 2022 року.
В подальшому, як описано вище, відповідач звертався зі скаргою до НКРЕКП. Перед зверненням зі скаргою відповідач 23.08.2022 року звертався до НКРЕКП із відповідним листом щодо врегулювання наявних розбіжностей.
У відповідності до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із п. 5.6. Договору звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання природного газу здійснюється Сторонами протягом десяти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін.
Відповідно до п. 11.1. Договору у разі виникнення спорів (розбіжностей) Сторони зобов'язуються розв'язувати їх шляхом переговорів та консультацій.
З вищезазначених положень законодавства та Договору вбачається, що саме сторони разом, а не тільки одна сторона, мають врегульовувати наявні суперечності між ними. Тобто, позивач мав разом із відповідачем вирішувати наявні технічні помилки в обсягах споживання за червень 2022 року. Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідач вчиняв активні дії щодо вирішення спору відносно обсягів споживання за червень 2022 року, а саме: звертався до позивача, писав скарги до НКРЕКП, звертався до АТ «Харківміськгаз», а позивач не сприяв вирішенню цього спору.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З урахуванням наявності між сторонами спору щодо обсягів споживання за червень 2022 року, відсутності в матеріалах справи акта приймання-передачі природного газу за червень 2022 року, наявності листа НКРЕКП за вих. № 550/16.3.2/7-23 від 16.01.2023 року, у якому констатовано подвоєння обсягів споживання природного газу за червень 2022 року, відсутності доказів врахування наявної технічної помилки щодо подвоєння обсягів споживання за червень 2022 року, суд прийшов до висновку, що надані відповідачем докази на підтвердження неправильного розрахунку обсягів спожитого природного газу за червень 2022 року є більш вірогідними, аніж докази позивача, надані на спростування цього.
За викладених обставин, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу за червень 2022 року у розмірі 341 844,82 грн (заявлений позивачем).
В свою чергу, суд встановлено, що позивачем підтверджено належними та допустимими доказами наявність заборгованості з оплати природного газу за Договором в період з липня 2021 року по травень 2022 року у розмірі 350 000,00 грн, що підлягають стягненню з відповідача.
Щодо стягнення пені, 3% та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Початком відліку періоду прострочення зобов'язання (моментом прострочення) у відповідності до ст. 253 ЦК України, є день, наступний після визначеної (кінцевої) дати виконання цього зобов'язання.
За приписами п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частинами 1-3 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною 1 ст. 625 ЦК визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, з аналізу ст. 625 ЦК України вбачається, що право на звернення з позовними вимогами про стягнення коштів на підставі ч. 2 зазначеної статті виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання.
За змістом ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 13 ЦК України, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
У відповідності до п. 7.2. Договору у разі прострочення Споживачем оплати згідно пунктів 5.1. та 8.4. цього Договору, він зобов'язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Разом з тим, суд враховує положення абз. 1 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1405 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг»), яким установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285).
Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206, ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.
Тобто, положеннями абз. 1 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 встановлено, починаючи з 24.02.2022 до припинення чи скасування воєнного стану в Україні, заборону на нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги, а також визначено категорію осіб, на яких розповсюджується така заборона, а саме: населення (у тому числі населення, що проживає у будинках, де послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані, зокрема на територіях можливих бойових дій відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій).
Згідно зі ст. 1 Закону України від 12.05.2015 «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Як було встановлено судом, згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 в редакції, яка є чинною на момент прийняття судом даного судового рішення (далі по тексту - Перелік), Харківська міська територіальна громада, в тому числі і саме місто Харків з 15.09.2022 по теперішній час перебуває на території можливих бойових дій (підпункт «Харківський район» пункту 1.8 «Харківська область» частини 1 «Території можливих бойових дій» розділу I «Території, на яких ведуться (велися) бойові дії» Переліку). У період з 24.02.2022 до 15.09.2022 відносилася до території активних бойових дій.
Згідно зі ст.4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
Об'єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об'єднання визначається цим Законом та іншими законами України.
Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
Об'єднання є юридичною особою, що створюється відповідно до закону. Об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками.
Тож, законодавець визначає ОСББ як юридичну особу приватного права (створену в добровільному порядку шляхом її заснування власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку на підставі домовленості між собою), створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.
Водночас відносини, що виникають у процесі надання послуг з управління багатоквартирним будинком, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до ст.5 означеного Закону до житлово-комунальних послуг належать:
житлова послуга послуга з управління багатоквартирним будинком;
комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
За визначеннями, наведеними у ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»:
послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб'єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору;
управитель багатоквартирного будинку - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
Споживачами такої послуги може бути індивідуальний споживач (фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги), або колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №906/1308/19.
Виходячи з визначених термінів, ОСББ є колективним споживачем, тобто юридичною особою, що об'єднує споживачів власників жилих та нежилих приміщень у будинку.
ОСББ не є фізичною особою чи фізичною особою - підприємцем, а як юридична особа ОСББ не має свого власного споживання. ОСББ, згідно з нормами чинного законодавства, сприяє отриманню співвласниками багатоквартирного будинку комунальних послуг. ОСББ має особливий статус, відмінний від інших юридичних осіб, оскільки створюється та функціонує як непідприємницьке товариство згідно окремого спеціалізованого Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", має статус неприбутковості, та не є суб'єктом господарювання, не використовує воду та теплову енергію для власних потреб. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №916/3837/21.
Отже, відповідач - ОСББ "Павлове Поле" виступає у спірних правовідносинах з позивачем - ТОВ Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг за Договором, як колективний споживач від імені всіх фізичних осіб співвласників, що є кінцевими споживачами природного газу, поставленого за цим Договором для виробництва теплової енергії з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. А відтак, відповідач - ОСББ "Павлове Поле" відноситься до категорії осіб, на яких розповсюджуються положення абз. 1 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 щодо заборони на нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором).
Як вбачається із представленого до суду розрахунку похідних вимог, вони (похідні вимоги) нараховані за період з моменту введення воєнного стану. Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 239 584,40 грн; 3% річних у сумі 57 620,79 грн. та інфляційних втрат у сумі 225 756,84 грн, - є такими, що суперечать положенням абз. 1 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволення вказаних позовних вимог у повному обсязі.
Окремо суд звертає увагу, що подібні правовідносини між цими ж сторонами однак за іншим договором вже були предметом розгляду Господарського суду Харківської області в межах справи № 922/2924/24. Так, рішенням Господарського суду Харківської області від 11 листопада 2024 року в межах справи № 922/2924/24 у задоволенні позову в частині стягнення 3%, інфляційних втрат та пені відмовлено з аналогічних підстав. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 22 січня 2025 року рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2024 у справі №922/2924/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 123 971,37 грн, 3% річних у розмірі 16 369,68 грн та інфляційних втрат в розмірі 25 916,52 грн. - залишено без змін.
Аналогічно в межах справи № 922/2236/24 рішенням Господарського суду Харківської області від 02.09.2024 року відмовлено позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат. Суд виснував, що нарахування відповідачу до стягнення пені, 3% річних та інфляційних за період дії воєнного стану не узгоджується з положеннями Постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" від 05.03.2022 №206. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2024 року рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2024 у справі № 922/2236/24 залишено без змін.
Означене вище свідчить про усталеність судової практики щодо вирішення питання про стягнення з відповідача, ОСББ, 3% річних, пені та інфляційних втрат за період дії воєнного стану за порушення зобов'язань за договором про постачання природного газу.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.
Згідно зі ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.
Звертаючись до категорії стандарту доказування, суд відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 902/1038/21, від 25.06.2020 у справі N 924/233/18, від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). При цьому, важливим стає те, не скільки доказів буде надано за кількістю, а їх змістовна вага, тобто домінування не у кількісному, а у якісному вимірі.
Суд ще раз звертає увагу, що всім учасникам справи було надано достатньо часу для здійснення свого процесуального обов'язку шляхом подання пояснень чи заперечень з посиланням на певні докази.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину "Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)", у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОБ'ЄДНАННЯ СПІВВЛАСНИКІВ БАГАТОКВАРТИРНОГО БУДИНКУ "ПАВЛОВЕ ПОЛЕ" (61103, місто Харків, проспект Леніна, будинок 77; код ЄДРПОУ: 36222923) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ" (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1; код ЄДРПОУ: 42399676) основний борг у сумі 350 000,00 грн, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 4200,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 341 844,82 грн, пені в розмірі 239 584,40 грн, 3% річних у розмірі 57 620,79 грн та інфляційних втрат у розмірі 225 756,84 грн - відмовити.
Повне рішення складено "01" липня 2025 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою.
Суддя І.П. Жигалкін