28 травня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/180/25
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Гевка В.Л.
розглянувши, у закритому судовому засіданні, у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом: Міністерства оборони України, пр-т Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03168
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “САЮЗ», вул. Поліська, будинок 3, м. Тернопіль, Тернопільська обл., 46002
про стягнення заборгованості у сумі 513 184 грн 00 коп., з яких 181 384 грн 00 коп. - пеня за порушення терміну поставки товару, 331 800 грн 00 коп. - штраф за прострочення понад 30 днів.
За участі представників сторін та їх учасників:
Позивача: не з'явився;
Відповідача: адвокат Багрій Юрій Михайлович, ордер на надання правничої допомоги серія ВО №1104251 від 05.05.2025.
1. Cуть справи.
Ухвалою суду від 31.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 29.04.2025.
Також, вказаною ухвалою суд задовольнив клопотання позивача, викладене у позовній заяві про закриті судові засідання у справі №921/180/25.
В порядку статті 183 ГПК України, підготовче засідання відкладено на 13.05.2025, про що судом постановлено ухвалу, без оформлення окремого документа.
У судовому засіданні 13.05.2025, судом закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 27.05.2025, про що судом постановлено ухвалу, без оформлення окремого документа.
У судовому засіданні 27.05.2025 відкрито розгляд справи по суті.
В порядку статті 216 ГПК України судове засідання по розгляду справи по суті відкладалось з підстав, зазначених в ухвалі суду, на 28.05.2025.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечує, з підстав, викладених у відзиві на позов, просить у позові відмовити.
Представник позивача у призначене судове засідання не прибув.
Суд, у закритому судовому засіданні 28.05.2025 ухвалив скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення.
2. Аргументи сторін.
2.1.Правова позиція позивача.
Позовні вимоги, викладені позивачем у позовній заяві б/н від 24.03.2025 (вх. №201 від 25.03.2025), мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе за Договором №370/3/5/3/2/22 від 15.08.2024 про закупівлю товарів за державні кошти на загальну суму (з урахуванням усіх додаткових угод) - 11 060 000,00 грн.
На підставі умов договору та із урахуванням порушення боржником терміну постачання Товару, останньому нараховано та заявлено до стягнення 181 384 грн 00 коп. - пеню за порушення терміну поставки товару, 331 800 грн 00 коп. - штраф за прострочення понад 30 днів.
Також, у наданих суду Поясненнях (вх№3030 від 28.04.2025) та Поясненнях (вх№3476 від 13.05.2025) звертає увагу, що укладаючи Договір сторони погодили всі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, обсяги та строки постачання Товару. А тому, зважаючи на невиконання відповідачем умов Договору у встановлені строки, останньому правомірно нараховано та заявлено до стягнення штрафні санкції та пеню.
Вказані обставини, на думку позивача, є підставою для захисту у судовому порядку порушеного його майнового права, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з даним позовом.
2.2.Правова позиція відповідача.
Відповідач стосовно позовних вимог заперечує, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, з мотивів, зазначених у відзиві (вх№2731 від 16.04.2025) на позовну заяву про стягнення штрафних санкцій в розмірі 513 184,00 грн.
При цьому стверджує, що оскільки на несвоєчасну поставку продукції вплинули форс-мажорні обставини, а саме повітряна тривога та обов'язок працівників підприємства слідувати в укриття, тому дії відповідача не можна вважати недобросовісними, а відтак вважає нарахування штрафних санкцій безпідставно нарахованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення.
3. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Як встановлено судом, між Міністерством оборони України (далі по тексту - Позивач, Замовник, Міноборони) та Товариством з обмеженою відповідальністю “САЮЗ» (далі по тексту - Відповідач, Постачальник) було укладено Договір про закупівлю товарів за державні кошти від 15.08.2024 № 370/3/5/3/2/22 (далі - Договір) на загальну суму з урахуванням усіх додаткових угод - 11 060 000,00 грн.
Згідно пункту 1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити Замовнику відповідно до ДК021:2015-35340000-9 - Частини вогнепальної зброї та боєприпасів (стрічка СЛ19 (10 ланок під патрон 12,7х108 мм)) (далі - Товар) спеціального призначення за номенклатурою у кількості, в строки та за цінами, які зазначені у Специфікації (Додаток 1), що є невід'ємною частиною цього Договору, а Замовник - прийняти і оплатити такий Товар.
Постачальник повинен поставити Замовнику передбачений цим Договором Товар, якість якого відповідає Технічним умовам ТУ У 25.4-33680419-403:2024 (далі - ТУ) в кількості, комплектності, за ціною та у строки, зазначені у Специфікації (Додаток 1).
Ціна (вартість) цього Договору становить 11 060 000,00 грн та включає всі податки та збори, загальновиробничі, адміністративні, операційні та інші витрати виконавця пов'язані з виготовленням товарів, виконанням робіт та наданням послуг, а також прибуток (постачальницька винагорода) виконавця. Ціна (вартість) за одиницю Товару - відповідно до Специфікації (Додаток 1).
Пунктом 5.1. Договору сторони погодили, що Постачальник зобов'язаний поставити Товар згідно з умовами цього Договору не пізніше строку, визначеному в Специфікації та надати документи, визначені в пункті 4.1.цього Договору. Дозволяється дострокове постачання Товару партіями.
Постачальник зобов'язаний, га умовах DDP відповідно до міжнародних правил з тлумаченням термінів "Інкотермс" (у редакції 2020 року), здійснити доставку Товару. (п.5.4. Договору).
Належним виконанням Сторонами цього Договору є підписаний Акт взаєморозрахунків (поставка товару). (Додаток 2). (п.5.6. Договору).
Датою виконання зобов'язань Замовником є дата повного розрахунку з Постачальником за умовами цього Договору. (п.5.7. Договору).
Пунктом 5.8 Договору визначено, що датою виконання Постачальником зобов'язань щодо поставки Товару є дата приймання Товару зазначеного в Акті приймання-передачі військового майна (Додаток 3).
Відповідно до пункту 6.1.2. Договору Замовник зобов'язаний: приймати поставлений Товар відповідно до Специфікацій із складанням Акту приймання-передачі військового майна (Додаток 3).
Крім того, Замовник має право контролювати поставку Товару у строки, встановлені цим Договором. (п.6.2.2 Договору).
Пунктом 6.3.1. сторонами погоджено, що Постачальник зобов'язаний : забезпечити поставлений Товар у строки, встановлені цим Договором.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань Сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим Договором. (п.7.1. Договору).
У відповідності до пункту 7.3.1. Договору за порушення строку поставки Товару та строків передбачених в п.2.6. та п.5.13.цього Договору Постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка ціни Товару щодо якого порушені строки поставки за кожний день прострочення. За прострочення поставки Товару понад 30 днів Постачальник додатково одноразово сплачує штраф у розмірі 10 (десять) відсотків вартості Договору.
Сторона, яка не може виконувати зобов'язання за Договором унаслідок виникнення істотної зміни обставин, повинна не пізніше ніж 7 (сім) календарних днів з з моменту їх виникнення повідомити в письмовій формі іншу Сторону. У разі не повідомлення у строк, який визначений у першому абзаці цього пункту, у письмовій формі іншої Сторони про настання істотної зміни обставин, вона позбавляється права посилатися на ці обставини навіть при наявності відповідного документа про істотну зміну обставин, що видається Торгово-промисловою палатою України або регіональним торг ново-промисловими палатами. (п.8.6. Договору).
У відповідності до п.8.9. Сторони усвідомлюють, що цей Договір укладається під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, а тому сам факт дії воєнного стану в Україні не буде вважатися обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами) / істотною зміною обставин, крім випадків настання конкретних подій / обставин (окупація території агресором, куди повинен поставитись Товар ; знищення безпосередньо бази / складів Постачальника, де виготовлявся / зберігався Товар тощо) під час дії правого режиму воєнного стану, що буде підтверджено документами, які видаються відповідними уповноваженими органами.
Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його двома Сторонами і діє до 31 грудня 2025 року, а з питань гарантійних зобов'язань - до повного виконання Сторонами зобов'язань по цьому Договору. (п.10.1. Договору з урахуванням Додаткової угоди №2 до договору №370/3/5/3/2/22 від 15.08.2024).
Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за порушення його умов, які мали місце під час дії Договору. (п.10.2. Договору).
Таким чином, між сторонами у справі виникли договірні правовідносини на підставі укладеного 15.08.2024 Договору про закупівлю товарів за державні кошти №370/3/5/3/2/22.
З матеріалів справи вбачається, що і сам Договір, і додатки та Додаткові угоди до нього підписані повноважними представниками сторін без заперечень, підписи скріплено печатками юридичних осіб.
Факт поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "САЮЗ" Товару у вказані у позовній заяві терміни підтверджується наявними у матеріалах справи Актами приймання-передачі запасів.
Відповідачем, наведені позивачем у позовній заяві відомості щодо допущених Товариством прострочок в частині своєчасної поставки Товару не заперечено, доказів на підтвердження протилежного, не надано.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. (ч. 1 ст. 75 ГПК України).
Тож, твердження позивача про факту порушення відповідачем строків поставки Товару спеціального призначення, а саме :
- Стрічки СЛ19 (10 ланок під патрон 12,7х108 мм) у кількості - 5000 одиниць вартістю 2 765 000,00 грн вважається прийнятою за Актом приймання-передачі запасів №6407 від 20.12.2024 (період нарахування пені з 16.12.2024 по 19.12.2024, прострочення 4 дні);
- Стрічки СЛ19 (10 ланок під патрон 12,7х108 мм) у кількості - 2000 одиниць вартістю 1106 000,00 грн вважається прийнятою за Актом приймання-передачі запасів №6429 від 21.12.2024 (період нарахування пені з 16.12.2024 по 20.12.2024, прострочення 5 днів);
- Стрічки СЛ19 (10 ланок під патрон 12,7х108 мм) у кількості - 2000 одиниць вартістю 1106 000,00 грн вважається прийнятою за Актом приймання-передачі запасів №6632 від 31.12.2024 (період нарахування пені з 16.12.2024 по 30.12.2024, прострочення 15 днів);
- Стрічки СЛ19 (10 ланок під патрон 12,7х108 мм) у кількості - 2000 одиниць вартістю 1106 000,00 грн вважається прийнятою за Актом приймання-передачі запасів №81 від 08.01.2025 (період нарахування пені з 16.12.2024 по 07.01.2025, прострочення 23 днів);
- Стрічки СЛ19 (10 ланок під патрон 12,7х108 мм) у кількості - 4000 одиниць вартістю 2212 000,00 грн вважається прийнятою за Актом приймання-передачі запасів №243 від 18.01.2025 (період нарахування пені з 16.12.2024 по 17.01.2025, прострочення 33 дні);
- Стрічки СЛ19 (10 ланок під патрон 12,7х108 мм) у кількості - 2000 одиниць вартістю 1106 000,00 грн вважається прийнятою за Актом приймання-передачі запасів №427 від 30.01.2025 (період нарахування пені з 16.12.2024 по 29.01.2025, прострочення 45 днів), є такими, що не підлягають доказуванню.
На підставі зазначеного, позивачем застосовано до відповідача штраф та пеню, передбачені пунктом 7.3.1. Договору, а саме :
Розрахунок пені :
За Актом приймання-передачі запасів №6407 від 20.12.2024: 2 765 000,00 грн. * 0,1% * 4 = 11 060,00 грн;
За Актом приймання-передачі запасів №6429 від 21.12.2024:1 106 000,00 грн. * 0,1% * 5 = 5 530,00 грн;
За Актом приймання-передачі запасів №6632 від 31.12.2024:1 106 000,00 грн. * 0,1% * 15 = 16 590,00 грн;
За Актом приймання-передачі запасів №81 від 08.01.2025: 1 106 000,00 грн. * 0,1% * 23= 25 438,00 грн;
За Актом приймання-передачі запасів №243 від 18.01.2025:2 212 000,00 грн. * 0,1% * 33= 72 996,00 грн;
За Актом приймання-передачі запасів №427 від 30.01.2025:1 106 000,00 грн. * 0,1% * 45 = 49 770,00 грн.
Відповідно, сума пені становить 181 384,00 грн (11 060,00 + 5 530,00 + 16 590,00 + 25 438,00 + 72 996,00 + 49 770,00).
Розрахунок штрафу за прострочення понад 30 (тридцять) днів що нараховано Постачальнику додатково одноразово, у розмірі 10 (десять) відсотків вартості невчасно поставленого Товару:
За Актом приймання-передачі запасів №243 від 18.01.2025 - прострочення понад 30 днів: 2 212 000,00 грн * 10 % = 221 200,00 грн.;
За Актом приймання-передачі запасів №427 від 30.01.2025 - прострочення понад 30 днів: 1 106 000,00 грн * 10 % = 110 600,00 грн.
Відповідно, сума штрафу становить 331 800,00 грн. (221 200,00 + 110 600,00).
Наведені обставини слугували підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Загальна сума неустойки (пені та штрафу) становить 513 184,00 грн (181 384,00 + 331 800,00).
4. Норми права, законодавство, судова практика, які застосував суд.
Відносини, що виникли між сторонами у справі, регулюються Цивільним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативними актами.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 1-2 ст. 551 ЦК України).За змістом статей 598-599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктами 3,4 частини 1 статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 1 ст. 617 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до статей 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору. Зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Згідно зі статтею 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За приписами частини 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Згідно із статтею 4 ГПК, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Згідно із статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до вимог статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до частин 1-3, 7 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
За частинами 1,3 статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: - потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; - сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; - у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.
Статтею 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Згідно з частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частинами 1-2 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Із змісту частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
5. Мотивована оцінка судом аргументів, наведених учасниками справи.
Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “САЮЗ» 181 384 грн 00 коп. пені за порушення терміну поставки товару, 331 800 грн 00 коп. штрафу за прострочення понад 30 днів, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору про закупівлю товарів за державні кошти від 15.08.2024 № 370/3/5/3/2/22.
З огляду на встановлений статтею 204 ЦК України принцип правомірності правочину, укладений між сторонами Договір є належною підставою, у розумінні ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання гл. 54 ЦК України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
На підставі встановлених обставин справи та з огляду на наявні у матеріалах справи докази, судом встановлено, що відповідачем взяті на себе зобов'язання за Договором про закупівлю товарів за державні кошти від 15.08.2024 № 370/3/5/3/2/22 виконано із порушенням термінів поставки Товару спеціального призначення.
Як вже зазначалось вище, відповідальність Виконавця (відповідача у справі) за порушення строків поставки Товару у вигляді пені у розмірі 0,1% відсотка ціни Товару щодо якого порушені строки поставки за кожний день прострочення. За прострочення поставки Товару понад 30 днів Постачальник додатково одноразово сплачує штраф у розмірі 10 (десять) відсотків вартості Договору.(п.7.3.1. Договору).
З матеріалів справи вбачається, що на підставі наведених положень Договору, позивачем нараховано за порушення строків поставки Товару спеціального призначення, а саме :
- Стрічки СЛ19 (10 ланок під патрон 12,7х108 мм) у кількості - 5000 одиниць вартістю 2 765 000,00 грн вважається прийнятою за Актом приймання-передачі запасів №6407 від 20.12.2024 (період нарахування пені з 16.12.2024 по 19.12.2024, прострочення 4 дні), - 11 060,00 грн;
- Стрічки СЛ19 (10 ланок під патрон 12,7х108 мм) у кількості - 2000 одиниць вартістю 1106 000,00 грн вважається прийнятою за Актом приймання-передачі запасів №6429 від 21.12.2024 (період нарахування пені з 16.12.2024 по 20.12.2024, прострочення 5 днів), - 5 530,00 грн;
- Стрічки СЛ19 (10 ланок під патрон 12,7х108 мм) у кількості - 2000 одиниць вартістю 1106 000,00 грн вважається прийнятою за Актом приймання-передачі запасів №6632 від 31.12.2024 (період нарахування пені з 16.12.2024 по 30.12.2024, прострочення 15 днів), - 16 590,00 грн;
- Стрічки СЛ19 (10 ланок під патрон 12,7х108 мм) у кількості - 2000 одиниць вартістю 1106 000,00 грн вважається прийнятою за Актом приймання-передачі запасів №81 від 08.01.2025 (період нарахування пені з 16.12.2024 по 07.01.2025, прострочення 23 днів), - 25 438,00 грн;
- Стрічки СЛ19 (10 ланок під патрон 12,7х108 мм) у кількості - 4000 одиниць вартістю 2212 000,00 грн вважається прийнятою за Актом приймання-передачі запасів №243 від 18.01.2025 (період нарахування пені з 16.12.2024 по 17.01.2025, прострочення 33 дні), - 72 996,00 грн;
- Стрічки СЛ19 (10 ланок під патрон 12,7х108 мм) у кількості - 2000 одиниць вартістю 1106 000,00 грн. вважається прийнятою за Актом приймання-передачі запасів №427 від 30.01.2025 (період нарахування пені з 16.12.2024 по 29.01.2025, прострочення 45 днів), - 49 770,00 грн.
Відповідно, сума нарахованої та заявленої до стягнення пені, становить 181 384,00 грн (11 060,00 + 5 530,00 + 16 590,00 + 25 438,00 + 72 996,00 + 49 770,00).
Крім того, зважаючи на те, що при поставці Товару за Актом приймання-передачі запасів №243 від 18.01.2025 та за Актом приймання-передачі запасів №427 від 30.01.2025, прострочення мало місце понад 30 діб, позивачем нараховано та заявлено до стягнення штраф в загальній сумі 331 800,00 грн.
У відповідності до п.7.3.1. Договору позивачем, також, нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штраф за прострочення понад 30 (тридцять) днів у розмірі 10 (десять) відсотків вартості невчасно поставленого Товару:
- за Актом приймання - передачі запасів №243 від 18.01.2025 - прострочення понад 30 днів: 2 212 000,00 грн * 10 % = 221 200,00 грн ;
- за Актом приймання - передачі запасів №427 від 30.01.2025 - прострочення понад 30 днів: 1 106 000,00 грн * 10 % = 110 600,00 грн.
Відповідно, сума штрафу становить 331 800,00 грн (221 200,00 + 110 600,00).
Суд, здійснивши власний розрахунок за допомогою програми: "ips.ligazakon.net/calculator", з урахуванням періоду нарахування визначеного позивачем, згідно із обмеженнями частини 6 статті 232 ГК України, суд вважає, що позивачем правомірно на підставі договору заявлено до стягнення з відповідача пені в розмірі 181 384,00 грн та штрафу в розмірі 331 800,00 грн.
Заперечення відповідача із посиланням на існування у спірних правовідносинах форс-мажорних обставин, судом оцінюється критично, з огляду на таке.
Відповідно до статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а згідно з вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з приписами статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
З матеріалів справи вбачається, що при підписанні Договору, зокрема пункту 8.9. сторони визнали та підтвердили, що укладення такого Договору здійснюється в умовах воєнного стану, введеного відповідно до Указу Президента України №64 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану".
Так, згідно з п.8.9. Договору Сторони усвідомлюють, що цей Договір укладається під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, а тому сам факт дії воєнного стану в Україні не буде вважатися обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами) / істотною зміною обставин, крім випадків настання конкретних подій / обставин (окупація території агресором, куди повинен поставитись Товар ; знищення безпосередньо бази / складів Постачальника, де виготовлявся / зберігався Товар тощо) під час дії правого режиму воєнного стану, що буде підтверджено документами, які видаються відповідними уповноваженими органами.
Наведене, на переконання суду, свідчить про те, що прийнявши на себе зобов'язання за Договором, відповідач усвідомлював можливість настання для нього ризиків у разі несвоєчасного виконання взятого на себе зобов'язання, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань. Відповідно, посилання ТОВ "САЮЗ" на воєнний стан, як на форс-мажорні обставини та як на підставу для звільнення його від відповідальності, суд вважає безпідставними.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Так, між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто, неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 наведено висновок, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Подібна правова позиція підтримана Верховним Судом і у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21.
У постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 Верховний Суд зазначив, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.
У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 наведено висновок про те, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
У постанові від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22 Верховний Суд вказав, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (позиція Верховного Суду, наведена у справі №910/9258/20).
Докази, які б підтверджували, що на виконання Договору про закупівлю товарів за державні кошти від 15.08.2024 № 370/3/5/3/2/22 впливали обставини непереборної сили, як і докази на підтвердження виконання відповідачем положень п 8.6. Договору (повідомлення Замовника про неможливість виконання зобов'язань за Контрактом унаслідок виникнення істотної зміни обставин) в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надані.
Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що в даному випадку Міністерство оборони України правомірно реалізувало передбачене як чинним законодавством так і Договором право на нарахування штрафних санкцій. Підстави для звільнення ТОВ "САЮЗ" від відповідальності за порушення строків поставки Товару спеціального при значення, відсутні.
Поряд із цим, у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду викладено узагальнюючий висновок щодо визначення підстав для зменшення розміру неустойки, нарахованої за порушення зобов'язання, відповідно до якого і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч. 1-2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
Разом з тим, відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням частини першої статті 550 ЦК України.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 04.02.2020 року справа № 918/116/19.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Проте, на думку суду, зменшення розміру пені і штрафу на 100 % чи на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 року № 918/116/19.
Також, у постанові від 30.03.2018 у справі №902/538/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що виходячи із принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, у тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.
Таким чином, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом з урахуванням приписів ст. 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Суд враховує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не може становити непомірний тягар для нього і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Відповідно до п.58 рішення від 10.02.2010 (заява №4909/04) Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29)
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що обґрунтованим та справедливим буде зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу на 50 %, враховуючи, що зменшення розміру штрафних санкцій на 100% чи 99 % нівелюватиме саме значення пені та штрафу як відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв'язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (п. 54 рішення від 28.10.2010 (заява №4241/03) Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Таким чином, зважаючи на те, що відповідачем умови Договору щодо поставки товарів спеціального призначення виконано в повному обсязі, відсутність зауважень замовника щодо якості поставленого товару, що одним із основних завдань держави, особливо в умовах воєнного стану, є стимулювання вітчизняного суб'єкта господарювання, до заохочення на укладення та підписання Договорів про закупівлю товарів за державні кошти, беручи до уваги компенсаційний характер неустойки, відсутність доказів понесення позивачем будь-яких збитків внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань, суд зменшує на 50 % правомірно заявлені до стягнення позивачем з відповідача - 181 384 грн 00 коп. - пені та 331 800 грн 00 коп. - штрафу.
У зв'язку з чим до задоволення судом та стягненню з відповідача в користь позивача підлягають 90 692 грн 00 коп. - пені за порушення терміну поставки товару (50 % від 181 384 грн 00 коп.) та 165 900 грн 00 коп. - штрафу за прострочення понад 30 днів (50 % від 331 800 грн 00 коп.).
6. Судові витрати.
Відповідно до частин 1,2 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Таким чином, розподіл судового збору залежить від правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог. (Постанова Верховного суду України від 29 квітня 2025 року у справі № 921/297/24)
Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При цьому, суд вважає за необхідне скористатись своїм правом визначеним частиною 9 статті 129 ГПК України та покласти судовий збір повністю на відповідача у справі так як вважає, що спір у справі виник внаслідок невиконання ним своєчасно взятих на себе зобов'язань по оплаті поставки товару.
Позивачем, при зверненні до суду сплачено судового збору - 6 159 (шість тисяч сто п'ятдесят дев'ять) грн 00 коп. судового збору. (платіжна інструкція №370/3/220 від 19.03.2025).
А тому, судовий збір в розмірі 6 159 (шість тисяч сто п'ятдесят дев'ять) грн 00 коп. суд покладає на відповідача у справі та він підлягає стягненню в користь позивача.
Враховуючи зазначене вище, керуючись положеннями статей 2, 42, 86, 129, 233, 236, 238, 241, з 253 по 259 у сукупності з іншими статтями Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “САЮЗ» на користь Міністерства оборони України, пр-т Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03168 - 90 692 (дев'яносто тисяч шістсот дев'яносто дві) грн 00 коп. - пені за порушення терміну поставки товару та 165 900 (сто шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот) грн 00 коп. - штрафу за прострочення понад 30 днів.
3. В задоволення решти позовних вимог, відмовити.
4. Судові витрати покласти на відповідача.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “САЮЗ» на користь Міністерства оборони України, пр-т Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03168 - 6 159 (шість тисяч сто п'ятдесят дев'ять) грн 00 коп. судового збору.
6. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.
Позивач: Міністерство оборони України, пр-т Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03168, (код ЄДРПОУ 00034022) ;
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю “САЮЗ», вул. Поліська, будинок 3, м. Тернопіль, Тернопільська обл., 46002, (код ЄДРПОУ 33680419).
Рішення господарського суду набирає законної сили у порядку статті 241 ГПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається у порядку, визначеному статтями з 253 по 259 ГПК України. Повне рішення складено - 02.07.2025.
Повний текст рішення надіслати учасникам справи до їх електронних кабінетів в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя В.Л. Гевко