ЄУН 932/4825/25
Провадження №2-а/932/110/25
Іменем України
02.07.2025 Шевченківський районний суд міста Дніпра в складі головуючого судді Салькової В.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову №221 від 05.03.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ) АДРЕСА_1 , а провадження у справі закрити.
В обґрунтування вимог зазначив, що 14.04.2025 - після того, як були заблоковані його банківські рахунки у зв'язку з відкриттям виконавчого провадження №ВП 77664737, він дізнався, що відносно нього прийнята постанова №221 від 05.03.2025.
Цією постановою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КпАП України за те, що після отримання повістки для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 він своєчасно не з'явився у встановлений термін для уточнення (оновлення) облікових даних, чим порушив вимоги абз.5 ч.10 ст.1, п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», на нього був накладений штраф в сумі 25500,00 грн.
Вважає постанову такою, що підлягає скасуванню з огляду на відсутність належних даних, які б підтверджували факт вчинення ним адміністративного правопорушення. Жодним чином відповідачем не доведений факт отримання ним повістки, належного її направлення за відповідною адресою, також відповідачем застосовані норми законодавства, які жодним чином не стосуються порядку направлення/отримання та відповідальності за нез'явлення за викликом по повістці.
Так, він знаходиться на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 08.05.2024. В період з 18.05.2024 по 16.07.2024 уточнив/оновив необхідні облікові дані, що підтверджується витягом з додатку Резерв+. В межах обумовлених законом строків у травні 2024 року ним була пройдена ВЛК. З огляду на факт батьківства та виховання ним трьох неповнолітніх дітей ним подавалися необхідні документи щодо надання відстрочки від призову до лав Збройних Сил України, він неодноразово з'являвся за викликом по повісткам.
04.03.2025 він прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою отримання довідки про продовження відстрочки, але йому було повідомлено, що ним порушені правила обліку, оскільки він не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 за черговою повісткою. В процесі з'ясування обставин справи працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 наполягали на належному відправленні повістки на адресу позивача: АДРЕСА_2 , посилаючись, що в ІНФОРМАЦІЯ_2 обліковується саме вказана адреса позивача.
Разом з цим він неодноразово повідомляв ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується витягом з додатку Резерв+, що його дійсна адреса: АДРЕСА_3 . Окремо він повідомляв ІНФОРМАЦІЯ_2 , що фактично постійно працює у м. Києві та мешкає за адресою: АДРЕСА_4 . З його облікової картки вбачається, що вона містить недостовірні дані - адресу реєстрації: АДРЕСА_2 .
04.03.2025 йому на території ІНФОРМАЦІЯ_2 було доведено, що доки він не сплатить штраф за неявку по повістці, відстрочка оформлена не буде. Крім того, на його вимогу надати докази на підтвердження того, що повістка була направлена засобами поштового зв'язку «Укрпошта»: квитанцію про направлення поштового відправлення або повернутий поштовий конверт, а також інформацію по трек-номер про відстеження поштового відправлення з сайту «Укрпошти» тощо, такої інформації надано не було. Відносно нього був складений протокол №221 від 04.03.2025, яким інкримінована суть адміністративного правопорушення - неявка по повістці 03.01.2025 після отримання повістки для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 , своєчасно не з'явився в установлений термін для уточнення (оновлення) облікових даних, чим порушим вимоги абз.5 ч.10 ст.1, п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В протоколі йому було запропоновано з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 05.03.2025 о 12-00 для участі у розгляді справи.
05.03.2025 він прибув о 12-00 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , до нього вийшла для спілкування особа, яка представилася юристом ІНФОРМАЦІЯ_2 , ним усно та письмово було надано пояснення (заперечення) до протоколу №221 від 04.03.2025.
Оскаржувана постанова №221 від 05.03.2025 за його участі не складалася та йому не вручалася.
Наголошує, що не отримував повістки від відповідача та не знав про необхідність явки до відповідача, вважає порушеними норми процесуального права, бо постанова прийнята за його відсутності, докази його належного сповіщення про дату, час та місце розгляду справи відсутні.
Просив суд скасувати оскаржувану постанову, закрити провадження у справі та стягнути з відповідача судові витрати у справі.
Відповідач відзиву на позов, будь-яких заяв або клопотань суду не подав.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 08.05.2024 є військовозобов'язаним, солдатом, рядовим, придатним до військової служби за станом здоров'я.
Позивач є батьком трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 .
05.07.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 видана довідка №3572 про надання відстрочки ОСОБА_1 від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі абз.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як чоловіку, на утриманні якого перебуває троє і більше дітей віком до 18 років, на строк до 11.08.2024.
04.03.2025 відносно позивача був складений протокол №221 про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КпАП України, в якому суттю адміністративного правопорушення зазначено неявку по повістці 03.01.2025.
05.03.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 прийнято постанову №221 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КпАП України, згідно з якою ОСОБА_1 , місцем проживання якого є АДРЕСА_3 , після отримання повістки для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 своєчасно не з'явився в установлений термін для уточнення (оновлення) облікових даних, чим порушив вимоги абз.5 ч.10 ст.1, п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», на позивача накладений штраф в розмірі 25500,00 грн.
Згідно зі скріншотом військово-облікового документу в мобільному застосунку Резерв+ станом на 15.04.2025 ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , є військовозобов'язаним та придатним до військової служби, дані уточнив вчасно 04.03.2025, але має порушення правил військового обліку. Адресою позивача зазначено АДРЕСА_3 .
03.04.2025 головним державним виконавцем Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрите за вищевказаною постановою №221 виконавче провадження №77664737.
За відомостями облікової картки позивача до військового квитка (тимчасового посвідчення) серії НОМЕР_2 зазначеною в ній адресою місця реєстрації (проживання) ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 .
Долучені позивачем копії повісток від 10.05.2024 та 16.05.2024 №39062 та №39990 відповідно містять адресу проживання ОСОБА_1 як АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 . Підтвердження про відправку їх засобами поштового зв'язку та вручення/невручення позивачеві в матеріалах справи відсутні.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до ч.1 ст.22 цього Закону громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Загальні правила військового обліку визначені статтею 33 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до якої військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний (ч.3 ст.33 Закону).
Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.5 ст.33 Закону).
Відповідно до п.79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; виявляють призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.
Підпунктом 2 пункту 1 Додатку 2 «Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» Порядку №1487 визначене, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до п.3 Додатку 2 «Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» Порядку №1487 призовники, військовозобов'язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення.
ОСОБА_1 закидається порушення вимог абз.5 ч.10 ст.1, п.2, ч.1 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідальність за що передбачена ч.3 ст. 210-1 КпАП України та настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
За визначенням, наведеним у Законі України «Про оборону України», особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває дотепер.
Абз.5 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначає, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Пункт другий ч.1 ст.37 цього ж Закону вказує, що Взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України: на військовий облік військовозобов'язаних: які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву; призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених статтею 10-1 цього Закону; які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов'язаних; військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов'язаних; зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби; які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі; які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку; які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань; призовники, які отримали спеціальні звання рядового, сержантського, офіцерського (начальницького) складу; жінки з дотриманням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону; які отримали військові звання офіцерського складу після проходження військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу.
Відповідно дост.235 КпАП України територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до статті 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Стаття 280 КпАП України встановлює обов'язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Виходячи з наведених правових норм, в контексті спірних правовідносин визначальним для кваліфікації дій позивача як порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, є факт неявки позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 у встановлений термін за повісткою.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 серед іншого посилається на необізнаність про наявність повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 03.01.2025, відсутність доказів її отримання ним.
Суд зазначає, що відповідач, будучі вчасно повідомленим про надходження позову та його зміст і вимоги, не подав у визначений судом строк відзиву на позов та доказів на підтвердження правомірності своїх дій та рішень.
Враховуючи відсутність у справі відомостей на підтвердження обізнаності ОСОБА_1 про виникле зобов'язання з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 03.01.2025, суд, беручи до уваги неподання відповідачем доказів на підтвердження правомірності прийнятої постанови, вважає недоведеними в ході розгляду справи правомірність оскаржуваного рішення та наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210-1 КпАП України. Так, доказів направлення та вручення повістки позивачеві відповідачем не надано, також відсутня сама копія цієї повістки, що не дає суду змоги встановити, на яку саме адресу вона надсилалася в разі її направлення. З'ясування вказаного питання є важливим з огляду на те, що відомості оскаржуваної постанови, протоколу про адміністративне правопорушення, відомості мобільного застосунку Резерв+, копія облікової картки позивача та копії наданих ним повісток містять три різні адреси місця проживання/перебування, і тому неможливо встановити, на яку саме адресу в разі направлення надсилалася повістка про виклик ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 03.01.2025.
Відповідно до ст.278 КпАП України орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Разом із тим з оскаржуваної постанови вбачається, що відповідач, приймаючи її, не відобразив в ній посилання на докази одержання ОСОБА_1 повістки про виклик, та взагалі не зазначив, коли саме позивач мав з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За вимогами ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даній справі відповідач належними і допустимими, а також достатніми за своїм змістом доказами не довів правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності, не довівши факт надсилання позивачеві повістки для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Отже, суд констатує перелічені вище порушення, допущені відповідачем під час складання оскаржуваної постанови, відсутність в матеріалах справи доказів про обізнаність позивача про наявність повістки, та погоджується з доводами позивача про необхідність скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі.
При цьому суд зазначає, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) унормоване, що не зважаючи на обов'язок, визначений у п. 1 статті 6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) щодо зобов'язання судів давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ від 18.07.2006). Отже, враховуючи положення практики ЄСПЛ, слід зазначити, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від суду, якщо він лише констатує наявність порушень відповідно до норм закону. Таким чином, за умови встановлення суттєвих порушень з боку відповідача при прийнятті оскаржуваної постанови немає потреби надавати відповідь на інші твердження, наведені позивачем.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу в сумі 10000,00 грн та судового збору в розмірі 605,60 грн, суд зазначає таке.
Положеннями п.1 ч.3 ст.132 КАС України визначене, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Також за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №2040/6747/18, зокрема, зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, є неспівмірним.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18 та від 19.12.2019 у справі №520/1849/19.
Так, згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з визначенням, наведеним у статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, вказані положення закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено не тільки те, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також і те, що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а їхній розмір є розумним та виправданим.
В даній справі на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, стороною позивача надано Договір №С5-13 від 14.04.2025, додаткову угоду №1 від 14.04.2025, копію квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №НП 3332385 на суму 10000,00 грн від платника ОСОБА_1 отримувачеві АО «ТСТ». Умовами додаткової угоди передбачений обсяг послуг з правничої допомоги, сукупна вартість яких становить 10000,00 грн, який складається з консультації, складання позовної заяви та участі в судових засіданнях в разі їх призначення.
Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, зокрема її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, тобто без проведення судових засідань, типовість спірних правовідносин, а також обсяг адвокатських послуг, що був фактично необхідним для захисту інтересів позивача в суді у зв'язку з вирішенням цієї справи та не потребував участі адвоката в судових засіданнях, суд доходить переконання про зменшення витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи те, що задоволення позовних вимог скасовує обов'язок позивача сплатити штраф, первісно призначений йому в сумі 25500,00 грн, виходячи з принципів розумності та співмірності, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 2550,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Таким чином, судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в сумі 2550,00 грн та судового збору в сумі 605,60 грн, понесені ОСОБА_1 , підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі викладеного та керуючись статями 77,132,134,139,243-246,286 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_7 , код за ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову №221 від 05.03.2025 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КпАП України.
Закрити справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КпАП України.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань витрати на правничу допомогу в сумі 2550,00 грн та витрати на сплату судового збору в розмірі 605,60 грн, а всього - 3155 (три тисячі сто п'ятдесят п'ять) грн 60 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів дня проголошення рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду виготовлене й підписане 02.07.2025.
Суддя: В.С. Салькова