вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"02" липня 2025 р. м. Київ Справа № 911/1518/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БНК ТРАНС»
до Приватного підприємства «ТРАНЗИТ»
про стягнення 58 953, 62 грн
Суддя В.М. Антонова
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
1.Стислий виклад позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «БНК ТРАНС» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства «ТРАНЗИТ» (далі - відповідач) про стягнення 58 953, 62 грн, з яких: 37 000, 00 грн основний борг, 18 453, 32 грн інфляційні втрати та 3 500, 30 грн 3% річних.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 509, 510, 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625, Цивільного кодексу України та ст. 1, 2, 4, 12, 19, 162, 163, 164 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором постачання нафтопродуктів через АЗС №НП-30-10-2021 від 13.10.2021, в частині повної та своєчасної оплати нафтопродуктів.
2.Стислий виклад позицій відповідача
Відповідач заперечує щодо задоволення позову та, зокрема, зазначає, що сума оплати перевищує суму поставки, що свідчить про відсутність непогашеної заборгованості. Крім того, акт звірки взаємних розрахунків не є первинним бухгалтерським документом та не підтверджує наявності заборгованості. Крім цього, вказує на необґрунтованість визначеного позивачем періоду прострочення, оскільки договором не передбачено терміну оплати в разі постачання товару на підставі видаткових накладних, зазначає, що позивачем не враховано дату початку перебігу простроченого зобов'язання після пред'явлення ним вимоги та не враховано часткові оплати.
3.Процесуальні дії в справі
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.05.2025 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
09.05.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків із долученою до неї новою редакцією позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі, постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
30.05.2025 від відповідача надійшов відзив.
06.06.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.
16.06.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
24.06.2025 від позивача надійшла заява про часткове погашення заборгованості, в якій зазначено, що відповідачем оплачено 16.04.2025 - 2 000, 00 грн та 13.05.2025 - 2 000, 00 грн, а тому сума боргу складає 33 000, 00 грн.
Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
13.10.2021 між позивачем (далі - продавець) та відповідачем (далі - покупець) укладено договір постачання нафтопродуктів через АЗС №НП-30-10-2021 (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого продавець зобов'язується через АЗС передати у власність нафтопродукти в асортименті: дизельне паливо, бензин А-95 (далі - товар), а покупець зобов'язується провести оплату та прийняти нафтопродукти, по ціні визначеній в рахунку, на умовах цього договору.
Згідно із пунктом 1.2. договору асортимент, кількість нафтопродуктів, визначаються сторонами додатково та фіксуються в рахунку на оплату, накладних або додатках до даного договору.
Пунктом 2.2. договору сторони погодили, що покупець здійснює передоплату за нафтопродукти протягом 2 банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, або за поставлений товар згідно видаткових накладних.
Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (п.2.3. договору).
За умовами пункту 2.4. договору оплата нафтопродуктів здійснюється покупцем на підставі платіжного доручення, в якому зазначається номер і дата рахунку на оплату або видаткової накладної, найменування нафтопродуктів, а також номер і дата договору поставки нафтопродуктів.
Загальна сума договору визначається шляхом складання сум всіх підписаних продавцем накладних про отримання товару протягом строку дії цього договору (п.2.5. договору)
Пункт 3.1. договору передбачає відпуск товару здійснюється через автозаправну станцію (далі - АЗС) продавця за відомостями або талонами (бланки-дозволи) продавця, а також по першій вимозі покупця або після надходження передоплати на розрахунковий рахунок продавця.
У пункті 5.5. договору сторони погодили, що за несвоєчасне виконання зобов?язань за договором, винна сторона сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь час прострочення.
Пунктом 9.2. договору передбачено, що договір вступає в дію з моменту підписання сторонами та обов?язкового скріплення печатками сторін (за наявності) і діє до « 31» грудня 2021 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов?язань по договору. Закінчення строку дії договору не звільняє винну сторону від відповідальності за його невиконання.
У випадку, якщо жодна із сторін за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення терміну дії даного договору не попередила іншу сторону про його розірвання, договір вважається пролонгованим (поновленим) на строк та на умовах, які існували на момент закінчення дії даного договору (п.9.3. договору)
Так, на виконання умов договору, за період з 11.02.2022 по 16.02.2022, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 48 939, 27 грн, що підтверджується видатковими накладними №314 від 11.02.2022 на суму 32 969, 27 грн, №319 від 12.02.2022 на суму 3 170, 00 грн та №355 від 16.02.2022 на суму 12 800, 00 грн.
Вказані видаткові накладні підписані і скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.
Також позивачем виставлені рахунки на оплату №314 від 11.02.2022 на суму 32 969, 27 грн, №319 від 12.02.2022 на суму 3 170, 00 грн та №355 від 16.02.2022 на суму 12 800, 00 грн.
У свою чергу відповідачем оплачено поставлений товар у загальній сумі 13 939, 27 грн (до звернення з даним позовом до суду), що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями: №206 від 21.02.2023 на суму 3 939, 47 грн, №546 від 05.05.2023 на суму 2 000, 00 грн, №917 від 10.08.2023 на суму 2 000, 00 грн, №1062 від 12.09.2023 на суму 2 000, 00 грн, №411 від 11.12.2024 на суму 2 000, 00 грн та №111 від 16.04.2025 на суму 2 000, 00 грн.
Крім того, після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження в даній справі (09.05.2025) відповідачем було частково сплачено суму боргу у загальному розмірі 2 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №149 від 13.05.2025 на суму 2 000, 00 грн.
Отже, несплаченим залишився товар на суму 33 000, 00 грн (48 939, 27грн - 13 935, 27 грн (до звернення до суду) - 2 000, 00 грн (після звернення до суду).
Також 31.12.2022 між сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків за договором поставки нафтопродуктів №НП-30-10-2021 від 13.10.2021 за 2022 рік, який містить посилання на вказані вище накладні та відповідно до якого, станом на 31.12.2022 борг відповідача перед позивачем складав 48 939, 27 грн.
Пізніше сторонами узгоджено акт звірки взаємних розрахунків за договором за 3 квартал 2024 року за яким заборгованість відповідача станом на 30.09.2024 складала 39 000, 00 грн.
07.04.2025 позивачем, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, направлено на адресу останнього претензію за вих.№07/04-2025юр. від 07.04.2025 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 58 109, 78 грн, з яких: 37 000, 00 грн основна заборгованість, 17 633, 81 інфляційні втрати та 3 475, 97 грн 3% річних протягом семиденного строку з моменту її отримання та яка отримана відповідачем 12.04.2025, що підтверджується трекінгом поштового відправлення №0813200138687.
Відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять.
Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором, в частині повної та своєчасної оплати товару, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 37 000, 00 грн основного боргу, 18 453, 32 грн інфляційних втрат та 3 500, 30 грн 3 % річних.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно із п.2.2. договору сторони погодили, що покупець здійснює передоплату за нафтопродукти протягом 2 банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, або за поставлений товар згідно видаткових накладних.
Як слідує із матеріалів справи позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 48 939, 27 грн, що підтверджується вказаними вище видатковими накладними.
Суд зазначає, що вказані вище видаткові накладні підписані та скріплені печаткою з боку відповідача без зауважень та заперечень.
Отже, враховуючи зазначене вище, строк оплати поставленого товару є таким, що настав.
У свою чергу відповідачем здійснено наступні оплати поставленого товару на загальну суму 13 939, 27 грн (до звернення з даним позовом до суду), що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями №206 від 21.02.2023 на суму 3 939, 47 грн, №546 від 05.05.2023 на суму 2 000, 00 грн, №917 від 10.08.2023 на суму 2 000, 00 грн, №1062 від 12.09.2023 на суму 2 000, 00 грн, №411 від 11.12.2024 на суму 2 000, 00 грн та №111 від 16.04.2025 на суму 2 000, 00 грн.
Крім того, після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження в даній справі (09.05.2025) відповідачем було частково сплачено суму боргу у загальному розмірі 2 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №149 від 13.05.2025 на суму 2 000, 00 грн.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження в справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Враховуючи те, що сума заборгованості в розмірі 2 000, 00 грн сплачена відповідачем після відкриття провадження в справі, суд закриває провадження в справі №911/1518/25 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 2 000, 00 грн, у зв'язку з відсутністю предмета спору в цій частині.
Крім цього, 31.12.2022 між сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків за договором поставки нафтопродуктів №НП-30-10-2021 від 13.10.2021 за 2022 рік, який містить посилання на вказані вище накладні та відповідно до якого, станом на 31.12.2022 борг відповідача перед позивачем складав 48 939, 27 грн.
Пізніше сторонами узгоджено акт звірки взаємних розрахунків за договором за 3 квартал 2024 року за яким заборгованість відповідача станом на 30.09.2024 складала 39 000, 00 грн.
Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.
Суд розцінює часткові оплати відповідача та погодження відповідачем актів звірки взаємних розрахунків, як визнання ним основного боргу.
Отже, несплаченим залишився товар на суму 33 000, 00 грн (48 939, 27 грн - 13 935, 27 грн (до звернення до суду) - 2 000, 00 грн (після звернення до суду).
Матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача суми основної заборгованості за договором в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару в розмірі 33 000, 00 грн, доказів її погашення, відповідачем не надано та вказана заборгованість не спростована, а тому суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог у частині стягнення основного боргу.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 19.02.2022 по 15.04.2025 в розмірі 3 500, 30 грн та 18 453, 32 грн інфляційних втрат за період з березня 2022 року по березень 2025 року.
Так, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат наданий позивачем у сумі 18 453, 32 грн за заявлений ним період з березня 2022 року по березень 2024 року, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги частині стягнення інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Також перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 19.02.2022 по 15.04.2025 в розмірі 3 500, 30 грн, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги частині стягнення 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст.74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 33 000, 00 грн основного боргу, 3 500, 30 грн 3% річних та 18 453, 32 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БНК ТРАНС» до Приватного підприємства «ТРАНЗИТ» про стягнення 58 953, 62 грн задовольнити частково.
2. Провадження в справі №911/1518/25 в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості в сумі 2 000, 00 грн - закрити.
3. Стягнути з Приватного підприємства «ТРАНЗИТ» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 8-В, ідентифікаційний код 21811911) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БНК ТРАНС» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 4, оф. 407, ідентифікаційний код 42586042) 33 000 (тридцять три тисячі) грн 00 коп. основного боргу, 3 500 (три тисячі п'ятсот) грн 30 коп. 3% річних, 18 453 (вісімнадцять тисяч чотириста п'ятдесят три) грн 32 коп. інфляційних втрат та 2 921 (дві тисячі дев'ятсот двадцять одна) грн 67 коп. судового збору.
4. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
5. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя В.М. Антонова