вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"03" червня 2025 р. м. Київ Справа № 911/1179/25
Суддя Конюх О.В., при секретарі судового засідання Антоненко В.С., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу
за позовом Акціонерного товариства «Банк Форвард», м. Київ,
до відповідача Приватного акціонерного товариства «Нива», м. Вишневе Київської області,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ,
про розірвання договору оренди
за участю представників:
від позивача: Гриб Ю.М., адвокат, довіреність №07-35/л-25 від 01.05.2025;
від відповідача: Гнидка М.В., адвокат, ордер серії АА №1576878 від 12.05.2025;
від третьої особи: Линник Я.В., адвокат, довіреність №60-13139/24 від 26.12.2024;
позивач - Акціонерне товариство «Банк Форвард», м. Київ (далі по тексту - АТ «Банк Форвард») через систему «Електронний суд» звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 31.03.2025 до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Нива», м. Вишневе Київської області (далі по тексту - ПрАТ «Нива»), в якому просить суд:
1) розірвати договір №1НИВ0230002 оренди нежитлового приміщення від 02.06.2023, укладений між ПрАТ «НИВА», АТ «Банк Форвард» та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб з 31.12.2024;
2) стягнути з ПрАТ «НИВА» на користь АТ «Банк Форвард» 3028,00 грн. судового збору.
Позов обґрунтований тим, що 02.06.2023 між ПрАТ «НИВА» (орендодавець), АТ «Банк «Форвард» (орендар) та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було укладено договір оренди нежитлового приміщення площею 565,29 кв.м. за адресою м. Вишневе, вул. Промислова 10 для розміщення складу, із строком дії з моменту прийняття об'єкту оренди за Актом №1 до 28.02.2026. Метою укладення договору було розміщення та збереження майна банку до моменту продажу такого майна на електронних торгівельних майданчиках. Все майно банку було частково продано, залишок вивезено, приміщення прибрано, з 30.12.2024 не використовується та не буде використовуватися банком в процедурі ліквідації. 31.12.2024 приміщення знято з сигналізації. За таких обставин АТ «Банк Форвард» не має подальшої потреби у використанні орендованого приміщення.
Позивач твердить, що відповідно до рішення Правління НБУ від 07.03.2023 №90-рш та рішення виконавчої дирекції Фонду від 07.03.2023 №276 розпочато ліквідацію АТ «Банк Форвард» строком на три роки до 07.03.2026 включно. Відповідно до частин 2, 3 ст. 46 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з початку процедури ліквідації банку банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій; під час здійснення ліквідації банку у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань, крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
Позивач, посилаючись на ст. 652 ЦК України твердить, що договір може бути змінено або розірвано за згодою сторін у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Позивач твердить, що 20.11.2024 звертався до відповідача з листом про розірвання договору оренди, який було отримано відповідачем 24.11.2024, але залишено без відповіді та задоволення. 31.12.2024 орендодавцю було повторно направлено лист щодо розірвання договору оренди з додаванням проектів відповідної додаткової угоди та акту повернення майна з оренди, на який відповідач повідомив, що враховує звернення орендаря та вживатиме заходів для якнайшвидшого пошуку нових орендарів. Позивач, посилаючись на частину 2 ст. 652 ЦК України твердить, що якщо сторони не дійшли згоди щодо приведення договору у відповідність до обставин, що змінилися, або щодо його дострокового розірвання, договір може бути розірваний в судовому порядку за наявністю одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Позивач твердить, що договір укладався з метою розміщення складу на строк проведення процедури ліквідації, на момент укладення неможливо було точно передбачити дату продажу майна, у зв'язку з чим в момент укладення договору сторони виходили з того, що приміщення буде використовуватися під склад протягом всього строку та що така зміна обставин не настане.
Позивач твердить, що в реальній практиці неможливо повністю спрогнозувати продажі майна, що включається до ліквідаційної маси, що вимагає певної гнучкості у виконанні планів продажу, оскільки не завжди можна передбачити наявність попиту та ліквідність активів. У даному випадку виконано всі необхідні кроки для швидкого та ефективного продажу майна банку, а відповідну зміну обставин (зменшення строку продажу майна) сторона не могла передбачити та не могла усунути.
Позивач твердить, що подальше виконання договору оренди порушило б співвідношення майнових інтересів сторін, позаяк АТ «Банк Форвард» не має подальшої необхідності у використанні приміщення протягом передбаченого у ньому строку, відтак оренда приміщення створює для банку безпідставні та надмірні витрати коштів, які мали б бути направлені на виконання зобов'язань банку перед кредиторами. Відсутні умови договору або звичаї ділового обороту, відповідно до яких ризик наведеної зміни обставин та витрати, пов'язані з такою зміною, має нести одноособово банк.
Враховуючи викладене, позивач просить суд розірвати договір оренди з 31.12.2024.
Ухвалою господарського суду Київської області від 04.04.2025 позовну заяву АТ «Банк Форвард» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/1179/25, за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 12.05.2025. Цією ж ухвалою суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ (далі по тексту - Фонд).
21.04.2025 через систему «Електронний суд» представник відповідача ПрАТ «Нива» подав відзив на позовну заяву, у якому просить суд у задоволенні позовних вимог АТ «Банк Форвард» відмовити у повному обсязі. Відзив обґрунтований тим, що умови, визначені у частині 2 ст. 652 ЦК України, необхідні для розірвання договору в судовому порядку, відсутні.
Посилаючись на позицію постанови Верховного Суду від 23.12.2021 у справі №925/81/21, відповідач твердить, що при укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникає під час виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для пред'явлення вимоги про розірвання договору.
Відповідач вважає відсутньою першу умову, передбачену частиною 2 ст. 652 ЦК України, позаяк позивач, укладаючи договір оренди, мав повне розуміння того, що він перебуває у стані ліквідації, що в процедурі ліквідації Банк зобов'язаний щоквартально скорочувати витрати не менш ніж на 15%, а також те, що визначення черговості продажу активів при формуванні плану продажу базується на багатьох принципах, в тому числі і зниження загального обсягу активів (майна) у найкоротший строк за рахунок продажу. Позивач в момент укладення договору абсолютно точно знав, що зобов'язаний здійснити продаж майна, яке планував зберігати в орендованому приміщенні.
Щодо третьої та четвертої умов частини 2 ст. 652 ЦК України, відповідач, посилаючись на позицію постанови Верховного Суду від 23.07.2019 у справі №910/13249/17, твердить, що випадки ускладнення у виконанні договору не можуть мати місце, якщо потерпіла сторона прийняла на себе ризик зміни обставин. Прийняття на себе ризику зміни обставин необов'язково повинно бути прямо відображено у договорі, такий висновок може слідувати із самого характеру та змісту зобов'язання. Відповідач твердить, що у пункті 2.5.2 Договору сторони встановили, що Фонд зобов'язаний відповідно до ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» своєчасно і в належному обсязі затверджувати кошторис витрат орендаря в частині його витрат щодо користування об'єктом оренди і межах цього договору з метою своєчасного виконання орендарем умов розділу 3 договору.
Також відповідач заперечує проти вимоги розірвати договір з 31.12.2024, посилаючись на те, що позивач фактично просить встановити юридичний іакт розірвання договору в минулому, однак встановлення юридичних фактів виходить за межі компетенції господарського суду. Відповідач посилається на позицію постанов Верховного Суду від 29.09.2021 у справі №910/17079/19, від 13.02.2018 у справі №916/849/17 та твердить, що ст. 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту права як визнання договору розірваним (припиненим), позаяк реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання відповідного договору.
Також відповідач заперечує можливість розірвання договору з дати, що відрізняється від дати набрання чинності рішенням суду. Відповідач посилається на позицію постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №916/667/18, у якій зазначено, що відповідно до частини третьої ст. 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припинається з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Тому на відміну від визнання судом договору недійсним, розірвання судом договору створює правові наслідки лише на майбутнє.
30.04.2025 через систему «Електронний суд» представник позивача подав відповідь на відзив, у якій додатково посилається на пункти 6.2.2, 6.2.3, 7.1.7 Принципів УНІДРУА 2016, зокрема твердить, що ст. 7.1.7 закріплює підхід, відповідно до якого сторона звільняється від відповідальності за невиконання договору, якщо невиконання викликане перешкодою, що перебуває поза контролем сторони, і яку не можна було ані передбачити, ані уникнути. Також позивач посилається на доктрину «Frustration of Purpose», усталену в англо-американському праві, відповідно до якої договір може бути розірваний, якщо після його укладення відпадає основна, об'єктивно відома сторонам мета, заради якої цей договір було укладено, навіть якщо виконання в буквальному сенсі є можливим.
Також позивач твердить про недобросовісність сторони орендодавця, який зловживає своїм правом, позаяк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з позивача за договором оренди, у справу №911/1069/25 - за січень 2025 року, у справу №910/4562/25 - за лютий 2025 року. Незважаючи на те, що прострочення орендної плати триває понад три місяці, орендодавець своїм правом на відмову від договору не скористався, нових орендарів не шукає, а продовжує утримувати чинність договору виключно для стягнення заборгованості, чим порушує, на думку позивача, баланс інтересів сторін.
09.05.2025 через систему «Електронний суд» представник третьої особи подав пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, у яких позов підтримує та просить суд його задовольнити, розірвати договір оренди приміщення від 02.06.2023 з 31.12.2024.
Третя особа твердить, що Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.09.2023 №1140 уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ «Банк Форвард» з 20.09.2023 призначено Караченцева А.Ю., якому делеговано всі повноваження ліквідатора банку, визначені законом, зокрема статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних із реалізацією активів банку, звернення з вимогами та позовами про відшкодування шкоди (збитків) тощо.
Фонд з 07.03.2023 здійснює заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку; основною метою ліквідаційної процедури та головним завданням Фонду є збереження майна та коштів банку, здійснення гарантованої суми відшкодування вкладникам, спрямування отриманих у ліквідаційній процедурі коштів для задоволення вимог кредиторів.
Третя особа твердить про наявність у спірних правовідносинах всіх чотирьох умов, передбачених частиною 2 ст. 652 ЦК України для розірвання договору в судовому порядку у зв'язку із істотною зміною обставин.
Перша умова наявна, оскільки сторони, укладаючи договір, виходили з того, що така зміна обставин не настане. Відповідно до розділу ІІІ Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 24.03.2016 №388, граничний строк виставлення на продаж майна банку не може перевищувати строку ліквідації банку та починається з дати затвердження Фондом результатів формування ліквідаційної маси відповідного банку, що має бути відображено в плані продажу активів (майна) який підлягає затвердженню Фондом одночасно із результатами формування ліквідаційної маси. Строк ліквідаційної процедури банку встановлений до 07.03.2026: строк оспорюваного договору оренди закінчується 28.02.2026. на момент його укладення точну дату продажу майна передбачити було неможливо.
Друга умова наявна, позаяк Положенням №388 визначена чітка послідовність дій, порядок організації продажу активів (майна), що включені до ліквідаційної маси банку, з моменту підготовки до продажу активів і до моменту надходження коштів на рахунок банку. Але в реальній практиці неможливо точно спрогнозувати продажі майна, що потребує певної гнучкості у виконанні планів продажу, оскілки реальні обставини можуть суттєво відрізнятися від прогнозованих.
Третя умова наявна, позаяк орендоване приміщення є складським та його оренда обмежується відповідним цільовим призначенням. АТ «Банк Форвард» не має подальшої необхідності у використанні орендованого приміщення протягом строку, передбаченого договором, відповідно подальша оренда створює для банку безпідставні та надмірні витрати коштів, що мають бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів. Тобто подальша оренда спричиняє банку збитки, що призводить до порушення прав позивача, оскільки умови договору більше не відповідають волевиявленню сторін, що засвідчує необхідність припинення його виконання.
Четверта умова присутня, оскілки з тексту договору та звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе одна із сторін - сторона орендаря.
Третя особа також твердить про зловживання правом з боку орендодавця.
Ухвалою від 12.05.2025 підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 26.05.2025, про що присутні представники всіх учасників справи були повідомлені особисто під розпис.
19.05.2025 через систему «Електронний суд» представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, у яких просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Відповідач твердить, що Принципи УНІДРУА 2016 в силу власної преамбули та ст. 4 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин. Посилаючись на висновки постанов Верховного Суду від 27.08.2018 у справі №910/5110/17, від 23.07.2019 у справі №910/13249/17, від 01.08.2020 у справі №910/16784/20, від 04.03.2025 у справі №910/3688/24, відповідач твердить, що саме позивач при зверненні до суду з вимогами про розірвання договору насамперед повинен довести факт наявності передбачених чинним законодавством підстав для його розірвання. Відповідач також твердить про відсутність умов, зазначених в ч.2 ст. 652 ЦК України.
23.05.2025 через систему «Електронний суд» представник позивача подав додаткові пояснення у справі зокрема щодо застосування Принципів УНІДРУА для тлумачення, уточнення та заповнення прогалин у регулюванні договірних зобов'язань у «внутрішніх» правовідносинах та щодо додатково поданих доказів.
В судовому засіданні 26.05.2025 з розгляду справи по суті суд відповідно до ст. 216 ГПК України оголосив перерву до 03.06.2025, про що присутні представники всіх учасників справи були повідомлені особисто під розпис.
29.05.2025 через систему «Електронний суд» представник відповідача подав заяву, у якій просив суд долучити до матеріалів справи Договір про надання правової допомоги №15/02 від 15.02.2021, додаткову угоду від 18.04.2025 до Договору, Звіт від 29.05.2025 до Договору, Акт приймання-передачі від 29.05.2025 до Договору №15/02 від 15.02.2021; стягнути з АТ «Банк Форвард» на користь ПрАТ «Нива» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 45 000,00 грн.
В судове засідання з розгляду справи по суті 03.06.2025 з'явились представники всіх учасників справи.
Розглянувши позов АТ «Банк Форвард»» до ПрАТ «Нива», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про розірвання договору оренди, всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, господарський суд
відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).
02.06.2023 між ПрАТ «Нива» (орендодавець), АТ «Банк Форвард» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Банк Форвард» (орендар) та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було укладено Договір №1НИВ0230002 оренди нежитлового приміщення, за умовами якого:
- Орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове оплачуване користування нежитлове складське приміщення загальною площею 565,29 кв.м. за адресою Київська область, м. Вишневе, вул. Промислова 10 (1.1). Об'єкт оренди може використовуватися орендарем винятково для розміщення складу. Цільове призначення використання об'єкта оренди протягом строку дії договору може бути змінене за письмовим узгодженням сторін (1.2);
- об'єкт оренди передається орендарю 02.06.2023 по Акту приймання-передачі (Акт №1) (1.5). Строк оренди починається з моменту прийняття об'єкта оренди за Актом №1 та закінчується 28.02.2026 (10.2);
- орендар має право на дострокове припинення Договору у випадках, передбачених договором та чинним законодавством (2.4.5);
- орендар передає орендодавцю об'єкт оренди в день закінчення строку оренди або дострокового припинення цього договору. Передача об'єкта оренди оформлюється Актом приймання-передачі (Акт №2), який складається у двох примірниках та підписується сторонами (9.1);
- Фонд зобов'язаний відповідно до ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» своєчасно і в повному обсязі затверджувати кошторис витрат орендаря в частині його витрат щодо користування об'єктом оренди в межах цього договору з метою своєчасного виконання орендарем умов розділу 3 (плата за оренду, інші платежі та порядок розрахунків) (2.5.2). Фонд має право на дострокове припинення договору у випадках, передбачених цим договором та чинним законодавством (2.6.1);
- плата за оренду нараховується орендареві з дати підписання Акту №1 (3.2), сплачується орендарем щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця (3.3). Крім плати за оренду орендар повинен компенсувати витрати на комунальні послуги, якими він користується, та витрати на комунальні послуги у місцях загального користування, які розподіляються між всіма орендарями пропорційно площі об'єкта оренди (3.6);
- сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених Договором, у випадку якщо це сталось внаслідок непереборної сили, яка безпосередньо вплинула на виконання цього договору (8.1). Під такими обставинами в цьому Договорі слід розуміти будь-які обставини, що виникли поза волею або всупереч бажанням сторін, і які неможливо передбачити або уникнути, включаючи: військові дії, природні катаклізми, епідемії, пожежі, повені, підтверджені документально - відповідними компетентними органами (ТППУ) (8.2);
- сторони дійшли згоди, що строк оренди та строк дії договору припиняється через 15 робочих днів після направлення орендодавцем відповідного письмового повідомлення орендарю у випадках, якщо: орендар використовує об'єкт оренди для здійснення інших видів діяльності, ніж визначені сторонами в пункті 1.2 договору; орендар своїми діями або бездіяльністю позбавляє інших орендарів можливості користуватись приміщеннями відповідно до укладених ними договорів оренди; орендар передав об'єкт оренди в подальшу оренду без письмового погодження з орендодавцем (10.3). Дія договору може бути припинена в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, за умови попередження листом у письмовій формі за 60 календарних днів до дати припинення (10.5). у випадку належного виконання усіх положень договору орендар має переважне право укладення нового договору оренди на новий строк (10.6);
- всі питання, які не врегульовані цим договором, підлягають вирішенню у відповідності до чинного законодавства. Спори, які виникають між сторонами, вирішуються шляхом переговорів. У випадку недосягнення згоди розглядаються господарським судом (12.1).
Також сторонами підписано додатки до Договору:
№1 План об'єкта оренди,
№2 Розмір плати за оренду, порядок розрахунків,
№3 Комунальні платежі;
№4 Акт №1 приймання-передачі, за яким ПрАТ «Нива» передало, а АТ «Банк Форвард» прийняло нежитлове складське приміщення загальною площею 565,29 кв.м., у тому числі площі загального користування 51,39 кв.м. у належному технічному стані;
№5 Ліміти використання орендарем комунальних послуг.
31.05.2023 сторони уклали Додаткову угоду №1, у якій погодили додаткову плату, якою є вартість експлуатаційних витрат;
01.07.2024 сторони уклали Додаткову угоду №2, у якій дійшли згоди внести зміни з 01.07.2024 щодо розміру орендної плати.
Позивач твердить, що орендоване приміщення використовувалося ним для зберігання рухомого майна банку, яке підлягало реалізації в процедурі ліквідації, що підтверджує копіями договорів на надання послуг з перевезення майна (від 05.07.2023 №11/НП-33, від 15.06.2023 №11/НП-28) укладеними з ФОП Олександровим С.Л., з додатками та Актами надання послуг, за якими було здійснено перевезення майна банку на склад м. Вишневе, вул. Промислова 10. Вказані обставини учасниками справи не заперечуються.
Також АТ «Банк Форвард», ТОВ «Гарбіс-Охорона» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб уклали Договір №740-ТО про надання послуг з технічної охорони від 27.06.2023, за яким складське приміщення загальною площею 565,29 кв.м. за адресою м. Вишеневе, вул. Промислова 10 було передано під охорону із встановленням охоронної сигналізації.
Позивач твердить, що у зв'язку із завершенням продажу майна відпала необхідність у використанні складського приміщення. Відповідно до Додаткової угоди від 24.12.2023 договір про надання послуг з технічної охорони від 27.06.2023 було розірвано з 31.12.2024 за згодою сторін.
Позивач звернувся до генерального директора ПрАТ «Нива» із листом від 20.11.2024 №1963 щодо розірвання договору та зарахування забезпечувальних платежів, у якому просив погодити пропозицію банку щодо розірвання договору оренди з 01.01.2025, зарахувати забезпечувальний платіж за останній місяць оренди грудень 2024 року, зарахувати комунально-забезпечувальні платежі у відшкодування вартості комунальних послуг за останній місяць оренди грудень 2024 року та підписати Додаткову угоду щодо розірвання Договору №1НИВ0230002 з 01.01.2025 за згодою сторін. Вказаний лист із проектом додаткової угоди були направлені ПрАТ «Нива» рекомендованим листом з описом №0100198978390 та отримані адресатом 24.11.2024, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
У відповідь ПрАТ «Нива» листом від 28.11.2024 №2263 (отриманий банком 03.12.2024, вхідна відмітка №02-3104) повідомило, що строк оренди закінчується 28.02.2026 року включно. Орендодавець врахує лист орендаря і буде намагатись якнайшвидше знайти потенційних орендарів для здачі приміщення в оренду. У випадку наявних потенційних орендарів повідомить АТ «Банк Форвард».
Позивач повторно звернувся до генерального директора ПрАТ «Нива» із листом від 31.12.2024 №2110/02 щодо розірвання договору оренди, у якому повідомляв, що 30.11.2024 все майно банку вивезено з приміщення, приміщення вивільнено, прибрано, не використовується та у подальшому не буде використовуватись; 31.12.2024 знімається з сигналізації. Банк просив підписати Додаткову угоду щодо розірвання Договору та Акт приймання-передачі приміщення. До листа було додано підписані з боку орендаря проекти Додаткової угоди про розірвання договору з 31.12.2024, та Акту приймання-передачі приміщення (повернення з оренди). Вказаний лист із додатками був направлені ПрАТ «Нива» рекомендованим листом з описом №0100199280222 та отримані адресатом 03.01.2025, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Доказів надання відповіді на вказаний лист матеріали справи не містять.
До матеріалів справи додано також лист від 10.01.2025 №25/02 (без доказів направлення або вручення), у якому банк просив ПрАТ «Нива» забезпечити присутність представника для передачі ключів від приміщення за місцезнаходженням приміщення 17.01.2025 з 10:00 до 12:00.
На відносини сторін не розповсюджуються положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна», про що сторони зробили застереження у пункті 12.7 договору.
За загальним правилом зобов'язального права договір є обов'язковим до виконання його сторонами та не може бути розірваний або змінений в односторонньому порядку, за виключенням вичерпного переліку випадків, передбачених законом, або випадку, якщо право на таку відмову передбачено самим договором.
Зазначеною нормою закріплено фундаментальний принцип обов'язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (схожий за змістом висновок міститься у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17).
За приписами пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства України.
Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Відповідно до ст. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Укладений між сторонами договір оренди не містить умов, за яких він може бути розірваний за ініціативою орендаря. Стаття 784 ЦК України містить умови, за яких наймач має право вимагати розірвання договору найму: 1) наймодавець передав річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі; 2) наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.
Тобто ні законом, ні договором не передбачено такої підстави для дострокового розірвання договору оренди з ініціативи орендаря, як відсутність необхідності та наміру подальшого користування орендованим приміщенням.
Фактичні обставини свідчать про те, що позивач вживав заходи для вирішення питання про дострокове розірвання договору, однак сторонами не було досягнуто згоди про дострокове розірвання договору за згодою сторін.
Відтак позивач звернувся до господарського суду з цим позовом, у якому твердить про наявність факту істотної зміни обставин, якими керувалися сторони, укладаючи договір, та просить суд розірвати його на підставі статті 652 ЦК України.
Відповідно до частин 1 та 2 вказаної статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі N 910/15484/17 викладено правовий висновок щодо застосування положень статті 652 Цивільного кодексу України.
За загальним правилом, передбаченим статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання його сторонами, а цивільні права, які випливають із договору, захищаються у тій самій мірі та у той самий спосіб, що і права, які прямо чи опосередковано передбачені актами цивільного законодавства.
Стабільність та обов'язковість договірних відносин втілена також у положеннях статті 651 Цивільного кодексу України, якими не допускається одностороння зміна або розірвання договору, крім випадків, коли це передбачено законом або самим договором.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це перебачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.
Відповідно до частини другої статті 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору одночасно з наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір.
Застосування статті 652 Цивільного кодексу України є відображенням дії у договірних правовідносинах справедливості, добросовісності, розумності як загальних засад цивільного судочинства з огляду на ті обставини, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані фактори, що істотно порушують баланс інтересів сторін та суттєво знижують очікуваний результат для кожної зі сторін договору.
Існування одночасно умов, що відповідно до частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України є необхідним для встановлення ускладнень у виконанні, достатніх для розірвання договору, вимагає з'ясування змісту кожної окремо взятої умови.
Першою умовою є умова про те, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. Відповідно до даної умови, події, що нібито викликали ускладнення у виконанні договору і які можна назвати "істотною зміною обставин" повинні мати місце або стати відомими заінтересованій стороні після укладення договору. Названа умова є відсутньою, якщо буде встановлено, що заінтересована у розірванні договору сторона знала про ці події і могла прийняти їх до уваги в момент укладення договору, а не легковажно ігнорувати їх. Легковажно проігноровані події, які і створили ускладнення, або іншими словами «істотну зміну обставин», створюють неможливість для сторони, яка заінтересована розірвати договір, покладатися на ускладнення.
У даному випадку суд встановив відсутність першої умови, передбаченої частиною 2 ст. 652 ЦК України, позаяк зміна обставин, про яку твердить позивач та третя особа, полягає лише у тому, що в орендаря відпала потреба у використанні орендованого приміщення.
Позивач укладав договір оренди приміщення з конкретною метою - зберігання рухомого майна банку, що ліквідується, до моменту його реалізації. При цьому порядок реалізації майна встановлений Положенням щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженим рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 №388, а кінцевий строк виставлення на продаж такого майна обумовлений датою закінчення строку ліквідації банку відповідно до рішення Правління НБУ від 07.03.2023 №90-рш та рішення виконавчої дирекції Фонду від 07.03.2023 №276 (пункт 3 розділу ІІІ Положення).
При цьому згаданий пункт 3 розділу ІІ Положення регламентує не термін реалізації (дату, у яку майно має бути реалізовано) а саме кінцевий строк виставлення на продаж, тобто передбачає певний період часу для реалізації майна банку, що ліквідується, який не може бути більшим за строк ліквідації банку.
З огляду на викладене, порядок реалізації, та строк реалізації майна були достеменно відомі позивачу та Фонду на момент укладення договору оренди; позивач та Фонд достеменно знали, що майно банку, що ліквідується, буде реалізовано, і може бути реалізовано у будь-який момент протягом строку ліквідації банку.
Тобто позивач та Фонд, які обізнані із законодавчо регламентованою процедурою ліквідації банку, проявивши мінімальну обачність та передбачливість, могли вимагати включення у договір оренди пунктів, які б передбачали можливість та умови дострокового розірвання договору оренди з ініціативи орендаря та порядок дій сторін у випадку завершення реалізації майна банку раніше визначеного у договорі строку його дії.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що у даному випадку відсутній факт суттєвої зміни обставин, яку сторони не могли передбачити на момент укладення договору (щодо якої невідомо було, настане вона чи ні).
Другою необхідною умовою є умова про те, що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися.
Суд наголошує, що у даному випадку істотна зміна обставин під дією зовнішніх незалежних від сторін причин відсутня. Суть спірних правовідносин в тому, що після завершення зберігання в орендованому приміщенні рухомого майна орендарем фактично була досягнута мета, задля якої договір оренди був укладений, у зв'язку з чим у орендаря відпала потреба у подальшому користуванні орендованим приміщенням. Разом із тим, така ситуація цілком прогнозована; позивач та Фонд, проявивши мінімальну обачність та передбачливість, мали б запобігти такому стану на стадії укладення договору оренди.
Третьою необхідною умовою є умова про те, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Для встановлення наведеної умови слід довести порушення еквівалентності у відносинах сторін. Майнові інтереси сторін мають перебувати в збалансованому стані. Виконання договору за істотної зміни обставин може призвести до порушення цього балансу.
У досліджуваних відносинах третя умова відсутня, позаяк за відсутності істотної зміни обставин під дією зовнішніх незалежних від сторін причин, мета договору (на яку розраховував позивач, укладаючи договір) була досягнута.
Суд погоджується з тим, що після реалізації рухомого майна та досягнення мети договору оренди подальше виконання договору для позивача втратило комерційний інтерес, і подальша сплата орендної плати та інших платежів призводить до збільшення витрат без отримання корисного результату. Разом із тим, розглядаючи спірні правовідносини, суд має враховувати також інтереси іншої сторони - орендодавця, який укладав договір оренди з метою отримання орендних платежів протягом строку дії договору, добросовісно виконував свої обов'язки за договором оренди та вправі очікувати добросовісного виконання умов договору іншою стороною.
Четвертою необхідною умовою є умова про те, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Випадки ускладнення у виконанні договору не можуть мати місця, якщо потерпіла сторона прийняла на себе ризик зміни обставин. Прийняття на себе ризику зміни обставин не обов'язково повинно бути прямо відображено у договорі, такий висновок може слідувати із самого характеру та змісту зобов'язання.
У досліджуваних відносинах четверта умова відсутня, позаяк позивач та Фонд, будучи обізнаними із законодавчо встановленою процедурою ліквідації банку та порядком та строками реалізації його рухомого майна, за власним волевиявленням уклали договір без включення умов про його дострокове розірвання з ініціативи орендаря у випадку дострокової реалізації майна банку, та зобов'язалися виконувати договір протягом строку його дії.
Подібна позиція щодо застосування судом ст. 652 ЦК України викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 23.07.2019 у справі №910/13249/17.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З огляду на викладене, відсутність всіх необхідних умов, передбачених частиною 2 ст. 652 ЦК України унеможливлює втручання у договірні відносини сторін та розірвання договору в судовому порядку. У даному випадку питання розірвання оспорюваного договору підлягає вирішенню відповідно до частини 1 ст. 651 ЦК України за згодою сторін, що узгоджується із положеннями частин 1 та 2 ст.14 ЦК України, відповідно до яких цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Посилання позивача та третьої особи на Принципи міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА 2016) є безпідставними, позаяк відповідно до їх преамбули
вони застосовуються, коли сторони домовилися про те, що до їхнього договору будуть застосовуватися ці Принципи;
вони можуть застосовуватися, коли сторони домовилися про те, що їхній договір регулюється загальними принципами права, lex mercatoria або іншими подібними нормами;
вони можуть застосовуватися, якщо сторони не обрали жодного права для регулювання свого договору;
вони можуть бути використані для тлумачення або доповнення міжнародних уніфікованих правових інструментів;
вони можуть використовуватися для тлумачення або доповнення національного законодавства;
вони можуть слугувати зразком для національних та міжнародних законодавців.
З огляду на викладене, вказані Принципи незастосовні до спірного договору оренди, який укладений між юридичними особами, створеними за законодавством України, регулюється національним законодавством та не містить угоди сторін про те, що їх відносини будуть регулюватися вказаними Принципами.
Також у даному випадку безпідставним є посилання на їх допоміжну функцію як джерела тлумачення, уточнення та заповнення прогалин у регулюванні договірних зобов'язань, позаяк спірні правовідносини вичерпно врегульовані вищенаведеними нормами національного законодавства, порядок застосування яких роз'яснено Верховним Судом.
Також безпідставним є посилання позивача та третьої особи на зловживання правом з боку відповідача, позаяк не є таким правомірні очікування орендодавця добросовісного виконання орендарем укладеного договору оренди протягом строку його дії.
Безпідставним є посилання позивача на англійське судове рішення 1903 року Krell v. Henry, оскільки, по-перше, вказане рішення не є для господарського суду джерелом права, по-друге, за змістом стосується випадку, коли фізичні перешкоди для орендного користування приміщенням відсутні, однак мета укладення договору, відома обом сторонам, в результаті зміни зовнішніх обставин стала неможливою. Натомість у розглядуваних спірних правовідносинах істотна зміна зовнішніх обставин відсутня, а позивач як орендар у повній мірі досяг мети укладення оспорюваного договору оренди.
Суд погоджується із твердженням відповідача про те, що вимога позивача розірвати договір з 31.12.2024 суперечить ст. 188 ГК України, ст. 653 ЦК України та не відповідає сталій позиції Верховного Суду, позаяк на відміну від визнання договору недійсним розірвання договору судом створює правові наслідки лише на майбутнє. Разом із тим вказаний факт не має самостійного значення у зв'язку із відсутністю сукупності обов'язкових визначаених законом умов для розірвання оспорюваного договору в судовому порядку.
Інші посилання та аргументи сторін судом уважно розглянуті, досліджені та не спростовують висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи позиції сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову АТ «Банк Форвард» у справі №911/1179/25 повністю.
У зв'язку із відмовою у позові суд у порядку ст. 129 ГПК України судові витрати позивача залишає за позивачем.
Відповідач подав заяву від 29.05.2025, у якій просить суд стягнути з позивача витрати на професійну правову допомогу в сумі 45 000,00 грн. До заяви додано
копію Договору №15/02 про надання правової допомоги від 15.02.2021, укладеного між адвокатом Гнидкою М.В. та ПрАТ «Нива», відповідно до якого адвокат зобов'язується надати клієнту правову допомогу за окремими письмовими та/або усними дорученнями в усіх правовідносинах, що склалися між клієнтом та будь-якими юридичними та фізичними особами, установами, організаціями, органами, міністерствами та будь-якими судами будь-якої інстанції (пункт 1.1). Розмір гонорару адвоката сторони вирішили погодити у попередніх розрахунках витрат на професійну правничу допомогу, що складається адвокатом щодо кожного доручення клієнта (пункт 4.1);
копію Додаткової угоди від 18.04.2025 до Договору №15/02 від 15.02.2021, відповідно до якої сторони дійшли згоди, що гонорар адвоката за представництво в суді першої інстанції та іншу правову допомогу, пов'язану із розглядом справи №911/1179/25 за позовом АТ «Банк Форвард» до ПрАТ «Нива» про розірвання договору визначається наступним чином: 20000,00 грн. складання та подання відзиву; 15 000,00 грн. складання та подання заперечень; 5000,00 грн. участь у судових засіданнях (за 1 засідання); 2000,00 грн. письмові заяви і клопотання (за 1 документ). Послуги вважаються наданими з моменту ухвалення рішення. Оплата гонорару здійснюється на підставі Акту приймання-передачі наданих послуг у строк не пізніше 2 місяців з моменту підписання Акту;
копію Звіту про надану професійну правничу допомогу від 29.05.2025 на загальну вартість послуг адвоката 45 000,00 грн., який підписаний адвокатом та клієнтом та скріплений печатками обох сторін;
копію Акту приймання-передачі наданих послуг від 29.05.2025, за яким адвокат надав, а клієнт без зауважень прийняв професійну правову допомогу по представництву інтересів клієнта у Господарському суді Київської області по судовій справі №911/1179/25 загальною вартістю 45 000,00 грн.
Крім того, у відзиві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, відповідно до якого відповідач вказав, що очікує понести витрати на професійну правову допомогу в сумі 50 000,00 грн., що включає 20 000,00 грн. за складання та подання відзиву, 15000,00 грн. за складання та подання заперечень, 5000,00 грн. за участь у кожному судовому засіданні, 2000,00 грн. письмові заяви та клопотання.
Щодо вказаних вимог суд зазначає таке.
Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом частини другої статті 126 ГПК України до витрат на професійну правничу допомогу належать розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 18.01.2024 у справі №9901/459/21 зазначила, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись
Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Тобто, норми, якими встановлено, що «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку, викладеному у вищевказаній постанові.
При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Суд звертає увагу на те, що надані позивачем документи на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію, зокрема, пропорційності, співмірності та розумної необхідності таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, а також у постанові Верховного Суду від 25.08.2022 у справі № 911/3323/14.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Вирішення питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова КЦС ВС від 23.10.2024 у справі №753/25081/21).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Стосовно того, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, вже висловлювалася Велика Палата Верховного Суду (пункт 21 додаткової постанови від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 підтримала цей висновок.
Суд вважає, що складність наданих адвокатом послуг та загальний обсяг витраченого адвокатом часу на правову допомогу у справі №911/1179/24 не відповідають визначеній у додатковій угоді від 18.04.2025 та Звіті від 29.05.2025 вартості таких послуг, позаяк справа не є складною для спеціаліста-правника, не містить великої кількості доказів, не потребувала подання великої кількості заяв та клопотань, та участі у великій кількості судових засідань; стосується застосування ст. 651-653 ЦК України, відповідно не потребувала ані тривалого дослідження законодавства, ані складного аналізу судової практики, ані виконання розрахунків.
Суд вважає, що гонорар адвоката у розмірі 45 000,00 грн. є завищеним та не співмірним із складністю справи, обсягом наданих послуг та ринковими цінами адвокатських послуг у м. Києві.
Відтак, суд вважає суму судових витрат відповідача на правову допомогу 6056,00 грн. розумно необхідною, співмірною та обґрунтованою, тому саме така сума належить до включення до судових витрат по справі та розподілу між сторонами відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 73-92, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У позові Акціонерному товариству «Банк Форвард» до Приватного акціонерного товариства «Нива» відмовити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Банк Форвард» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 105, ідентифікаційний код 34186061) на користь Приватного акціонерного товариства «Нива» (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 10, ідентифікаційний код 19253407)
6 056,00 грн. (шість тисяч п'ятдесят шість гривень нуль копійок) витрат на правову допомогу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписано 02.07.2025.
Суддя О.В. Конюх