вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"20" березня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2396/24
Господарський суд Київської області у складі судді Смірнова О.Г., за участю секретаря судового засідання Дубенко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу№ 911/2396/24
за позовом: Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури (01601, Бульвар Лесі Українки, буд. 27/2)
в інтересах держави в особі
позивача: Київської обласної державної адміністрації (01196, м. Київ, площа Лесі Українки, буд. 1)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Нова Конча-Заспа Делюкс» (08173, Київська обл., Обухівський (Києво-Святошинський) р-н, с. Ходосівка, вул. Феодосія Печерського, буд. 35)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство “Спеціалізоване лісогосподарське підприємство “Київоблагроліс» (07201, Київська обл., Іванківський р-н, смт Іванків, вул. Івана Проскури, буд. 24)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Обухівська районна державна адміністрація Київської області (08700, Київська обл., місто Обухів(пн), вул. Малишка, будинок 10)
про витребування земельних ділянок та скасування державної реєстрації
за участю представників:
прокурор: Набок Ю.В. посвідчення від 01.03.2023 №069103
від позивача:не з'явився
від відповідача:Правдюк В.М., довіреність від 05.06.2023
від третьої особи -1: не з'явився
від третьої особи -2: не з'явився
Перший заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою за вих. №12/2-738вих-24 від 04.09.2024 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Конча-Заспа Делюкс» про витребування земельних ділянок та скасування державної реєстрації.
Разом з цим, в позовній заяві міститься клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс».
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2024 вищевказану позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.
Ухвалою суду від 17.09.2024 позовну заяву Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації за вих. №12/2-738вих-24 від 04.09.2024 залишено без руху в порядку ч. 1 ст. 174 ГПК України.
03.10.2024 на адресу суду від Київської обласної прокуратури надійшла заява, відповідно до якої частково усунуто недоліки, які зумовили залишення позовної заяви без руху.
10.10.2024 на адресу суду від Київської обласної прокуратури надійшло клопотання яким долучено до матеріалів справи доказ сплати судового збору.
Ухвалою суду від 18.10.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено третю особу яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» та призначено підготовче засідання 28.11.2024 о 13:45.
26.11.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому міститься клопотання про зобов'язання учасників справи надати докази на підтвердження існування події.
В судовому засіданні 28.11.2024 прокурор надав довідку за вих.№07-195вих24 від 28.11.2024.
Ухвалою суду від 28.11.2024 відкладено підготовче засідання на 12.12.2024 о 15:00.
09.12.2024 на адресу суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідно до якої прокурор просить врахувати ії під час розглялу справи.
12.12.2024 через систему “Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
В судовому засіданні 12.12.2024 судом оголошено перерву до 09.01.2025 о 15:00.
20.12.2024 через систему “Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 09.01.2025 продовжено строк підготовчого провадження, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Обухівську районну державну адміністрацію Київської області та відкладено підготовче засідання на 13.02.2025 о 17:00. Також зобов'язано Київську обласну прокуратуру та Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» надати докази, які підтверджують подію погодження та затвердження центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства відповідно матеріалів лісовпорядкування 2006, 2008 років Києво-Святошинського державного агролісництва ДП «СЛП «Київоблагроліс».
21.01.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності за вимогами позовної заяви.
22.01.2025 на адресу суду від прокурора надійшло клопотання про надання доказів на виконання ухвали суду від 09.01.2025.
11.02.2025 через систему «Електронний суд» від третьої особи-2 надійшли пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
13.02.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи.
Ухвалою суду від 13.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 06.03.2025 о 16:00.
Ухвалою суду від 06.03.2025 повідомлено Київську обласну державну адміністрацію, Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс», Обухівську районну державну адміністрацію Київської області про те, що судове засідання у справі № 911/2396/24 відбудеться 13.03.2025 о 17:00.
13.03.2025 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що з огляду на обставину неможливості бути присутнім на ньому через його процесуальну учать як представника іншої особи у цивільній справі, що перебуває на розгляді в Дарницькому суді міста Києва.
13.03.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи.
13.03.2025 на адресу суду від третьої особи - 2 надійшло клопотання про розгляд за відсутності представника.
Ухвалою суду від 13.03.2025 відкладено розгляд справи на 20.03.2025.
В судове засідання 20.03.2025 з'явились прокурор, який підтримав позовні вимоги, та представник відповідача, який проти позову заперечив.
Представники позивача та третіх осіб в судове засідання не з'явились, про дату та час проведення підготовчого судового засідання були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Неявка в судове засідання 20.03.2025 представників позивача та третіх осіб, належним чином повідомлених про дату та час розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи по суті, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті без їх участі.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правові норми, які підлягають застосуванню, враховуючи позицію прокурора, позивача, та доводи відповідача, суд встановив.
Позов прокурора в мотивовано тим, що Київською обласною прокуратурою виявлено порушення вимог земельного та лісового законодавства на території Обухівського району Київської області (на час вчинення правопорушення в адміністративних межах Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області).
Так, прокуратурою встановлено, що на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 06.10.2010 № 4123 «Про передачу у власність земельних ділянок 8-ми громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області» 8 громадян отримали у приватну власність земельні ділянки загальною площею 15,3017 га для ведення особистого селянського господарства, а саме:
- ОСОБА_1 отримала право власності на земельну ділянку площею 1,6888 га з кадастровим номером 3222487000:03:001:0984;
- ОСОБА_2 отримала право власності на земельну ділянку площею 1,6890 га з кадастровим номером 3222487000:03:001:0983;
- ОСОБА_3 отримала право власності на земельну ділянку площею 1,9239 та з кадастровим номером 3222487000:03:001:0982;
- ОСОБА_4 отримав право власності на земельну ділянку площею 2,0000 та з кадастровим номером 3222487000:03:001:0981;
- ОСОБА_5 отримала право власності на земельну ділянку площею 2,0000 та з кадастровим номером 3222487000:03:001:0980;
- ОСОБА_6 отримав право власності на земельну ділянку площею 2,0000 газ кадастровим номером 3222487000:03:001:0979;
- ОСОБА_7 отримала право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3222487000:03:001:0977;
- ОСОБА_8 отримала право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3222487000:03:001:0978.
Прокурор вважає, що вищевказане розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 06.10.2010 року №4123 прийнято всупереч вимог земельного та лісового законодавства, оскільки спірні земельні ділянки фактично перебували в постійному користуванні Києво-Святошинського державного агролісництва Київської обласної державної організації «КИЇВАГРОЛІС».
Також наголошує на тому, що відведення у власність вказаних земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства здійснено з грубими порушеннями вимог земельного та лісового законодавства, оскільи на теперішній час вказані землі також відносяться до земель лісогосподарського призначення, оскільки відповідно до листа № 455 від 30.12.2020 ВО «Укрдержліспроект», згідно з матеріалами лісовпорядкування 2006 року, вказані земельні ділянки на момент їх передачі у приватну власність, за даними публічної кадастрової карти, відносились до земель лісогосподарського призначення та перебували в постійному користуванні Києво-Святошинського державного агролісництва ДП «СЛП «Київоблагроліс» (квартал № 30), на підтвердження чого також надає викопіювання з публічної кадастрової карти України.
Таким чином важає, що Києво-Святошинською районною державною адміністрацією на підставі спірного розпорядження від 06.10.2010 № 4123 здійснено незаконне відведення земельних ділянок у приватну власність громадян, а рішення прийнято в порушення вимог ст. ст. 20, 22, 57, 93, 116, 122, 149 Земельного кодексу України та ст. ст. 16, 17, 18 Лісового кодексу України, оскільки розпорядником земель лісогосподарського призначення державної форми власності за межами населеного пункту є виключно Київська обласна державна адміністрація.
При цьому зазначає,що надалі право власності на вказані земельні ділянки перейшло до відповідача- ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс».
У відзиві та інших заявах по суті справи відповідач ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс» заперечувало проти позову в повному обсязі, вважаючи позовні вимоги прокуратури необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки земельні ділянки тривалий час використовувались як сільськогосподарські землі. Згідно проекту формування території і встановлення меж Ходосівської сільської Ради народних депутатів та сільського населеного пункту Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області 1994 року території, що пізніше були сформовані у спірні земельні ділянки входили до земель, які обліковувались як землі сільськогосподарського призначення ще за Радгоспом «Хотівський», що підтверджено відповідним державним актом на право постійного користування землею серії І-КВ №001599 від 01.12.1997р.Пізніше радгосп «Хотівський» був перетворений в КСП «Агрокомбінат «Хотівський», у зв'язку із чим Ходосівською сільською Радою народних депутатів 06.12.1999 р був виданий державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №002924.
Відповідач також зазначає, що вказане право постійного користування було припинене на підставі заяви землекористувача згідно розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації №1187 від 23.02.2010р, а земельна ділянка зарахована до земель запасу державної власності. Із врахуванням цього надання земельних ділянок громадянам на підставі оспорюваного розпорядження від 06.10.2010 року №4123 повністю відповідало закону.
На думку відповідача прокурором не доведено належними та допустимими доказами, що земельні ділянки були надані для лісогосподарських потреб та використовувались в лісогосподарському господарстві.
Друга третя особа- Обухівська районна державна адміністрація, надала суду поясненняю, в яких, з посиланням на положенням ст. ст. 20, 116, 122 ЗК України зазначила, що станом на дату прийняття розпорядження від 06.10.2010 № 4123, Києво-Святошинська державна адміністрація Київської області безпосередньо була уповноважена на розпорядження землями державної форми власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів для їх
передачі у власність чи у користування на користь фізичних та юридичних осіб. В особливості, була уповноважена здійснювати розпорядження землями державної форми власності за межами с. Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області.
Оцінивши та дослідивши надані до матеріалів справи докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з приписами частин 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Підстави для здійснення прокурором представництва держави в суді визначені у частинах третій і четвертій статті 23 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014.
Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до ч. 3 даної статті прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань.
Таким чином, прокурор має право здійснювати в господарському суді представництво законних інтересів держави в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, за виключенням державних компаній.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Стаття 80 Земельного кодексу України (ЗК України) тут і надалі у редакції від 17.08.2010) закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.
Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
Зверненню прокурора з даним позовом до суду передувало відповідне листування з Київською обласною державною адміністрацією, з якого вбачається, що відповідний орган не здійснив самостійний захист цих інтересів в суді, що свідчить про його бездіяльність та зумовлює висновки суду про дотримання прокурором вимог, що ставляться для визначення здійснення останнім представництва інтересів держави, як виправданого.
Таким чином, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», суд дійшов висновку, що у прокурора наявні підстави для представництва інтересів держави в суді в особі Української міської ради.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
В силу положень статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно- правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Відповідно до ст. ст. 19, 20, 55 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі на землі лісогосподарського призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
За змістом ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Згідно із ст. 57 ЗК України, яка кореспондує положення ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України (ЛК України) у редакції від 31.07.2009), земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
За приписами п. п. ґ) ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Частниами 1, 2 вказаної статті визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Згідно із п. 4 ст. 31 ЛК України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
Положеннями ч. ч. 1-3 ст. 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
За приписами ст. ст. 116, 125, 126 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Отже, відповідно до норм Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою із земель державної чи комунальної власності виникає виключно на підставі відповідного рішення уповноваженого органу державної влади чи місцевого самоврядування та посвідчується державним актом на право постійного користування, який підлягає державній реєстрації.
Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази прийняття такого рішення щодо земельних ділянок із кадастровими номерами 3222487000:03:001:0977, 3222487000:03:001:0978, 3222487000:03:001:0979, 3222487000:03:001:0980, 3222487000:03:001:0981, 3222487000:03:001:0982, а також відсутні державні акти на право постійного користування цими ділянками та їх державна реєстрація за Київською обласною державною організацією «Київагроліс», її правонаступником Державним підприємством «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «КИЇВОБЛАГРОЛІС» (ДП «СЛП «КИЇВОБЛАГРОЛІС») або іншими державними лісогосподарськими підприємствами.
Прокурор звертаючись до суду з означеним позовом посилається на положення п. 5 Прикінцевих положень ЛК України та у контексті доказів, що підтверджують належність спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, розташованих у межах кварталу 30 Києво-Святошинського лісництва ДП «СЛП «КИЇВОБЛАГРОЛІС» та посилається на долучені до матеріалів справи листи Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» № 455 від 30.12.2020 та ДП «СЛП «КИЇВОБЛАГРОЛІС № 11 від 13.01.2022.
Так, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень ЛК України, до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Положення ст. 48 ЛК України визначають, що у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Так, враховуючи невизнання відповідачем обставин розробки та затвердження матеріалів лісовпорядкування 2006, 2008 років ухвалою суду від 09.01.2025 було зобов'язано Київську обласну прокуратуру та Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» надати докази, які підтверджують подію погодження та затвердження центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства відповідно матеріалів лісовпорядкування 2006, 2008 років Кисво-Святошинського державного агролісництва ДП «СЛП «Київоблагроліс».
Однак, доказів на виконання вказаної ухвали ДП «СЛП «КИЇВОБЛАГРОЛІС» не надано. Київською обласною прокуратурою надані пояснення та докази 22.01.2025, з яких випливає те, що на думку прокурора відповідні докази вже наявні в матеріалах справи.
Державне підприємство “Спеціалізоване лісогосподарське підприємство “Київоблагроліс» у наданій заяві про викоання ухвали суду повідомило, що свою господарську діяльність Підприємство веде на підставі матеріалів лісовпорядкування. Первинні матеріали лісовпорядкування на лісовий фонд, який в подальшому увійшов до складу Підприємства складені в 1979 році. В подальшому матеріали лісовпорядкування затверджені 02.12.2008 Протоколом другої лісовпорядної наради по розгляду перспективного плаплангу ведення лісового господарства Києво - Святошинського державного агролісництва Київської області, яке в 2011 році було приєднано до Підприємства. Отже, розробка матеріалів лісовпорядкування почалося в 2006 році і остаточне затвердження їх відбулося в 2008 році Протоколом другої лісовпорядної наради. Також повідомило, що на сьогоднішній день на Підприємстві наявні лише копія Протоколу Лісовпорядної наради, картографічні матеріали лісовпорядкування, 2008 року, копії яких наявні в матеріалах справи, а оригінали матеріалів лісовпорядкування, затверджених 02.12.2008 року відсутні, оскільки згідно протоколу обшуку від 26 листопада 2020 року, були вилучені Першим слідчим відділом Територіального управління ДБР у місті Києві.
Відповідно до положень ст. 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства. є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування (ч. 1). Проект організаці та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обгрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування (ч. 2). У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового госпордарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону (ч. 3). Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища (ч. 4). Затверджені матеріал лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів (ч. 5).
Прокурор у відповіді на відзив зазначає, що матеріали лісовпорядкування виготовлені у 2006 році та погоджені у 2008 році, тобто до прийняття спірного розпорядження у 2010 році, про що також зазначає перша третя особа.
Так, дійсно, під час звернення прокурором з даним позовом, ним надано перспективний план організації та ведення лісового господарства Києво-Святошинського державного агролісництва Київської області та протокол Другої лісовпорядної наради від 02.12.2008 по розгляду переспективного плану ведення лісового госопдарства Київо-Святошинскього державного агролісництва Київської області, який погоджено у 2008 році і в якому на стор. 70 у п. 13 загальних висновків відмічено відсутінсть матеріалів лісовпорядкування минулих років. Проте вказані докази відносяться до матеріалів лісового планування відповідно до ч. 2 ст. 48 ЛК України, які входять у матеріали лісовпорядкування, які в свою чергу і потребують владно-розпорядчого завтредження в порядку ч. 4 ст. 48 ЛК України відповідним органом виконавчої влади.
Доказів затвердження матеріалів лісовпорядкування у встановленому законом порядку станом на 06.10.2010 матеріали справи не містять.
При цьому судом враховано висновки Верховного суду, викладені у постановах від 26.05.2021 у справі № 367/4187/14-ц, від 15.09.2021 у справі № 373/462/19, від 07.12.2022 у справі № 911/121/21.
Питанння затвердження матеріалів лісовпорядкування також підіймалось під час розглялу справи № 369/8845/21 Києво-Святошинскьим районним судом, який, відповідно до ухвали від 08.12.2022 витребовував вказані докази.
З наданих до матеріалів справи доказів вбачається, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13.11.2023р. у справі № 759/18935/23 було встановлено відповідін іосбютавини, зокрема встановлено, що: «Протоколом №5 від 28.02.1948 року засідання виконкому Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих було вирішено пункт 65-а: в зв'язку із знищенням німецькими окупантами державного акту, якого було видано с.г. артілі «Нове Життя» с. Ходосіївка в 1936 р., дозволити виготовити та видати взамін знищеного новий державний акт № 445823 на основі проведених землевпорядних робіт та закріпленням в межах, що визначені в державному акті площ 1755,76 га. Всього закріплюється за с.г. артіллю 1755, 76 га. Постановою №65-а підтверджується факт видачі с.г. артілі «Нове Життя» с. Ходосіївка державного акту на площу 1755,76 га, в тому числі участки під лісами місцевого значення - 0,00 га; участки під лісами державного лісфонду - 0,00 га. Додатково Протоколом №8 від 17.03.1948 року засідання виконкому Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих було вирішено пункт 67-а: в зв'язку із знищенням німецькими окупантами державного акту, якого було видано с.г. артілі «Нове Життя» в 1936 р., дозволити РЗВ виготовити та видати взамін знищеного новий державний акт №407464 на основі проведених землевпорядних робіт та закріпленням в межах, що визначені в державному акті №407464 площею 836,84 га. Всього закріплюється за с.г. артіллю 836,84 га. Постановою №67-а підтверджується факт видачі с.г. артілі «Нове Життя» державного акту на площу 836,84 га, в тому числі участки під лісами місцевого значення - 0,00 га; участки під лісами державного лісфонду - 0,00 га. 24.01.1959 року рішенням Києво-Святошинського Райвиконкому депутатів трудящих було затверджено рішення загальних зборів членів колгоспу «Нове життя» с. Ходосіївка та загальних зборів уповноважених членів колгоспу «Родина» с. Хотів, де члени колгоспів вирішили об'єднати колгосп «Нове життя» с. Ходосіївка та колгосп «Родина» с. Хотів в один колгосп. Об'єднаний колгосп вирішено назвати ім. Леніна с. Хотів. 13.04.1963 року рішенням №86 Києво-Святошинського Райвиконкому депутатів трудящих було ухвалено затвердити рішення загальних зборів колгоспників про перетворення їх у радгоспи: «Хотівський», «Мічурінський», «Тарасівський», «Димерський», «Катюжанський» та приєднання колгоспу «Комуніст» с. М. Борщагівка як відділка до радгоспу «Совки», колгоспів ім. 1-го Травня с. Ясногородка, «Перемога» с. Глібовка, як відділки до радгоспу «Козаровицький». Радгосп «Хотівський» було утворено на базі колгоспу ім. Леніна, с. Хотів».
Разом з тим, на підтвердження права постійного користування землею ДП «СЛП «КИЇВОБЛАГРОЛІС» та віднесення спірних земельних ділянок до земель лісового фонду прокурор надав лист Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» № 455 від 30.12.2020 та ДП «СЛП «КИЇВОБЛАГРОЛІС № 11 від 13.01.2022, тоді як умовою застосування положень п. 5 Прикінцевих положень ЛК України до спірних правовідносин є підтвердження факту надання спірних земельних ділянок у постійне користування Київській обласній державній організації «Київагроліс», її правонаступнику-Державному підприємству «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «КИЇВОБЛАГРОЛІС» саме до 28.03.2006 включно, оскільки вказаний п. 5 Перехідних положень ЛК України, був вперше внесений Законом України від 08.02.2006 № 3404-IV «Про внесення змін до Лісового кодексу України», який набув чинності 29.03.2006, доказів чого матеріали справи не містять.
Так, в матеріалах справи № 911/2396/24 міститься проект формування території та встановлення меж Ходосіївської сільської Ради народних депутатів та сільського населеного пункту Ходосіївка Києво-Святошинського району Київської області» розроблений Київським відділенням Українського науково-дослідного і проектно-вишукувального інституту по землеустрою на підставі договору №1 від 25.01.1994 року, відповідно дл таблиці «Склад земельних угідь по землекористувачам Ходосівської сільської Ради народних депутатів» в розділі «І. За межами населеного пункту» в рядках 1-12 обліковується серед інших землекористувач: радгосп «Хотівський» (1689,6 га) та інші. Серед землекористувачів відсутні лісовпорядні організації, окрім Боярської ЛДС. Згідно Графічних матеріалів (додаток до Проекту) План меж сільської ради народних депутатів та меж населеного пункту - землекористування Боярської ЛДС ідентифікується на північній частині Ходосівської сільської ради, тобто в іншому місці, що також підтверджено ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13.11.2023 у справі № 759/18935/23.
Також в матеріалах справи міститься копія Державного акту на право постійного користування землею серії І-КВ №001599 від 01.12.1997, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 82 за яким Радгоспу «Хотівський» було передано 1716,3 га.
Як зазначає відповідач, після реорганізації Радгоспу «Хотівський» у Колективне сільськогосподарське підприємство Агрокомбінат «Хотівський» на підставі розробленої в 1998 році ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» технічної документації по складанню державних актів на право колективної власності та постійного користування землею КСП «Агрокомбінат «Хотівський» було отримано 06.12.1999 року Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №002924 на підставі, в тому числі і рішення Ходосівської сільської ради 1-ї сесії 23-скликання від 22 квітня 1998 року.
В подальшому КСП Агрокомбінат «Хотівський» (код ЄДРПОУ 00849405) був перетворений в Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрокомбінат «Хотівський» з тим самим кодом ЄДРПОУ 00849405 шляхом реорганізації, що в т.ч. встановлено рішенням Франківського районного суду м. Львова від 25.02.2005 у справі № 2-2303/05.
Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, передбачений пунктом 6 Перехідних положень Земельного Кодексу України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі 1-17/2005).
Разом з тим, відповідачем подано докази з яких випливає що в 2008 році на замовлення СГТОВ «Агрокомбінат «Хотівський» розроблена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель колективної власності та постійного користування колишнього КСП Агрокомбінат «Хотівський» в межах Хотівської, Лісниківської та Ходосівської сільських рад Києво-Святошинського району Київської області. За результатами проведення інвентаризації земель КСП Агрокомбінат «Хотівський» земельній ділянці, в межах якої на сьогоднішній день розташована земельні ділянки Відповідача, був визначений кадастровий номер 3222487000:03:001:0751 площею 92,6043 га.
Право користування СГТОВ «Агрокомбінат «Хотівський» відповідними земельними ділянками сільськогосподарського призначення було припинене на підставі розпорядження Києво-Святошинської РДА №1187 від 23.02.2010р., копія якого наявна в матеріалах справи.
Прокурор зазначаючи у відповіді на відзив, що питання відсутності правонаступництва СТОВ «Агрокомбінат «Хотівський» від КСП Агрокомбінат «Хотівський» досліджувалося Вищим господарським судом України у постанові від 24.09.2009 по справі № 216/12-06/9 за позовом СТОВ «Агрокомбінат «Хотівський» до Управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області та Хотівської сільської ради про визнання права власності на земельні ділянки, таких доказів до матеріалв ісправи не надає.
Відповідач також надає висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, складений 17 березня 2023 року № 07/23-22-23 на підставі договору, укладеного з ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс», згідно висновків якого, за відсутністю каталогів координат в актуальному стані кутів (точок) поворотів меж лісових ділянок кварталу № 30 Києво-Святошинського державного агролісництва, немає можливості провести повне дослідження, надати об'єктивний та обґрунтований висновок щодо розташування земельних ділянок з кадастровими номерами 3222487000:03:001:0977, 3222487000:03:001:0978, 3222487000:03:001:0979, 3222487000:03:001:0980, 3222487000:03:001:081, 3222487000:03:001:082 в межах кварталу № 30 Києво-Святошинського державного агролісництва та його таксаційних виділів; території земельних ділянок з вказаними кадастровими номерами знаходиться в межах території колишньої земельної ділянки № 23 площею 92,60143 га. кадастровий номер 3222487000:03:001:0751, що також підтверджується схемою земельних ділянок, наданої сертифікованим інженером-геодезистом що додана до відзиву.
Згідно приписів ч. 6 ст. 1 ЛК України земельна лісова ділянка-земельна ділянка лісового фонду Украхїни з визначеними межами, яка недається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.
Відповідно до ст. 5 ЛК України визначає, що до земель лісогосподарського призначенні належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку, та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Згідно ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Відповідно до ст. 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.
Згідно ст. 12 Лісового Кодексу України Громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом. Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, стоврені ними на набутих увалсність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі. Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.
Зі змісту наведених положень вбачається, що законодавство цілком допускає можливість володіння приватними особами лісовими ділянками.
Заперечуючи проти позову відповідач також посилається на рішення Києво- Святошинського районного суду Київської області від 09.03.2023 у справі № 369/8845/21, та постанову Київскього апеляційного суду від 18.10.2023, відповідно до яких судами встановлювались ті самі обставини на підставі тих самих доказів, що приймається судом до уваги в порядку ч. 4 ст. 75 ГПК України, як обставини, які не потребують доказування.
Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відтак, звертаючись до суду, учасники судового процесу, зокрема й прокурор, повинні враховувати, що доведення своєї позиції щодо предмету спору та наповнення доказової бази закон покладає на учасників судового процесу, а не на суд. Жоден учасник справи не заявляв клопотання про призначення у справі судової експертизи.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Підсумовуючи вищевикладене, прокурором не доведено віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення та їх одночасну передачу у постійне користування на користь ДП «СЛП «Київоблагроліс» за владно-розпорядчим рішенням уповноваженого державного органу відповідно до норм Земельного Кодексу України, в т. ч. наявність матеріалів лісовпорядкування ДП «СЛП «Київоблагроліс», затверджених згідно закону, які могли би посвідчувати право постійного користування такого підприємства за попередньої наявності правовстановлюючого рішення про передачу таких спірних земель у відання такого державного лісогосподарського підприємства відповідно до положень Лісового Кодексу України.
Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Окрім того, господарський суд, при вирішенні даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі «Проніна проти України», яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах- учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі “Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як такі, що не спростовують вищевикладених висновків суду.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності.
Загальні положення щодо позовної давності та порядку її обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами, визначені у главі 19 Цивільного кодексу України.
Виходячи з вимог ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.
Таким чином, оскільки судом відмовлено у задоволенні даного позову з підстав його необґрунтованості, то заява про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин не застосовуються.
Крім того, суд звертає увагу учасників справи на таке.
Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а відтак і «майном».
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Фонд "Батьківська турбота» проти України» (CASE OF BATKIVSKA TURBOTA FOUNDATION v. UKRAINE) (Заява № 5876/15) Суд наголосив, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три чіткі норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, носить загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає, що держави мають право, серед іншого, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Однак ці норми не є непов'язаними: друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном і тому повинні тлумачитися у контексті принципу, закріпленого першою нормою (див., наприклад, рішення у справі «Скордіно проти Італії № 1» [ВП] (Scordino v. Italy (no. 1) [GC], заява № 36813/97, пункт 78, ЄСПЛ 2006?V).
Відповідно до другого речення ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб'єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява № 33202/96, п.120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і «Москаль проти Польщі», заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п.74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119) (п.70);
- принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі», п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (рішення у справі «Москаль проти Польщі», п. 73). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII) (п.71).
Судові витрати прокуратури по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Київську обласну прокуратуру.
У судовому засіданні, яке відбулось 20.03.2025, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.
Керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 74, 86, 123, 129, 233, 236, 238, ч. 1 ст. 240 ГПК України, суд
1. У задоволенні позову Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Конча-Заспа Делюкс», треті особи - Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс», Обухівська районна державна адміністрація Київської області про витребування земельних ділянок та скасування державної реєстрації відмовити.
2. Витрати зі сплати судового збору покласти на Київську обласну прокуратуру.
Повне рішення складено 01.07.2025.
Суддя О.Г. Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.