ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.07.2025Справа № 910/5332/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Родинне джерело» (03186, м. Київ, вул. Авіаконструктора Антонова, буд. 2-Б, ідентифікаційний код 38569623)
до Фізичної особи-підприємця Коханської Людмили Вячеславівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
про стягнення заборгованості 407 331, 61 грн,
Представники сторін: не викликались.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Родинне джерело» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Коханської Людмили Вячеславівни про стягнення заборгованості 407 331,61 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору про надання інформаційних та консультаційних послуг № 1/ДО 14122020 від 14.12.2020, позивачем було сплачено на користь відповідача аванс у розмірі 394 598,91 грн. Проте відповідач свої зобов'язання за договором в частині надання послуг виконав не в повному обсязі, а саме останнім було надано послуги на загальну суму 177 060,32 грн, таким чином позивач просить суд стягнути з відповідача суму, за ненадані послуги у розмірі 6 551 євро 94 центів, що еквівалентно 287 387,74 грн (відповідно до курсу євро станом на 29.11.2024, що становить 43,6910 грн). Крім того, позивач нарахував до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 19 281,11 грн та інфляційні втрати у розмірі 92 662,76 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5332/25, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановлено строки, зокрема відповідачу для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
19.05.2025 до суду від Фізичної особи-підприємця Коханської Людмили Вячеславівни надійшла заява про відправлення матеріалів справи, у якій відповідач просить суд продовжити їй строк для надання відзиву на позовну заяву, а також надіслати копію позовної заяви та доданих до неї документів, оскільки такі позивачем не були направлені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2025 продовжено відповідачу строк, для подання до відзиву до 05.06.2025 включно.
09.06.2025 до суду від Фізичної особи-підприємця Коханської Людмили Вячеславівни надійшла заява про залучення захисника.
30.06.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" відповідачем подано додаткові пояснення, в який зокрема відповідач просив суд застосувати строки позовної давності.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
14.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Родинне джерело» (надалі - замовник/позивач) та Фізичною особою-підприємцем Коханською Людмилою Вячеславівною (надалі - виконавець/відповідач) було укладено договір про надання інформаційних та консульських послуг № 1/ДО14122020 (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору з метою реалізації даного договору, замовник доручає виконавцю провести власними силами та із використанням власних засобів інформаційну роботу щодо: 1) проведення перемовин, а також 2) пошуку та відбору потенційних донорів, 3) пошуку та базовому відбору потенційних сурогатних (замінних) матерей, а виконавець зобов'язується надати йому, у відповідності до умов даного договору, спеціальну інформацію (кваліфіковану консультацію) необхідного змісту, а замовник зобов'язується прийняти послугу (послуги) та оплатити її.
Договір має пролонгований характер і за виконанням кожного запиту відбору вважається пролонгованим до наступних запитів в визначених договором межах. У разі наявності, невідкладних специфічних запиті вартість їх виконання погоджується сторонами в окремому порядку (п. 1.8. договору).
За умовами п. 1.9. договору конкретний перелік, найменування, кількість, строки та місце надання послуг узгоджуються сторонами додатково. Параметри запиту замовника мають коректувались за принципом добросовісності і прозорості критеріїв між сторонами до проведення самої процедури пошуку і супутніх перемовин із кандидатами.
Згідно з п. 2.1. договору замовник зобов'язується:
протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту набрання чинності цим договором надати виконавцю необхідні документи та інформацію для надання передбачених цим договором інформаційно-консультаційних послуг;
повідомити виконавця про причини невідповідності кандидатури потенційного донора та / або кандидатури потенційної сурогатної матері;
оплатити виконавцю винагороду за надані послуги у розмірі та порядку визначеному цим договором;
приймати належним чином надані послуги у відповідності до Актів надання послуг.
Згідно з п. 2.3. договору виконавець зобов'язується:
власними силами і за свій рахунок проводити пошук претендентів;
забезпечити якісне надання замовнику інформаційно-консультаційних послуг в обсязі та на умовах, визначених цим договором;
надавати виконавцю первинну документацію в повному обсязі та оформлену належним чином (рахунки-фактури, відомості, податкові накладні та ін.);
не розголошувати виявлені в ході роботи або повідомлені йому дані, які є - інформацією конфіденційного характеру або складають комерційну таємницю.
У розділі 3 договору сторонами узгоджено ціну договору та порядок здійснення розрахунків, зокрема:
Ціна цього договору відповідає сукупному розміру виплат замовником коштів за надані послуги виконавцем протягом строку дії договору (п. 3.1.).
Послуги надаються на передоплатній основі (п. 3.2).
Мінімальний розмір передоплати встановлено в половину вартості послуг які мають буди надані виконавцем (п. 3.3.).
Ціна та перелік послуг за цим договором визначена в додатку № 1 до даного договору, що є невід'ємною частиною цього договору. Розрахунки проводяться в національній валюті України (гривні, UAH) із прив'язкою її курсу до ціни Євро (EUR, €) (п. 3.4.).
Остаточна оплата послуг здійснюється замовником протягом 3 (трьох) банківських днів, з моменту підписання-сторонами Акту наданих послуг, на підставі виставленого рахунку (п. 3.5.).
Платежі за даним договором здійснюються шляхом перерахування грошових коштів в Українській гривні (UAH) в безготівковій формі, шляхом перерахунку валютного еквівалента за офіційним курсом НБУ на день виставлення рахунку (п. 3.6.).
Цей договір відповідно до п. 6.1. вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (у разі наявності).
Строк цього договору починає свій перебіг у момент, підписання сторонами цього договору та закінчуєтеся «31» грудня 2022 року (п. 6.2. договору).
У випадку відсутності письмового повідомлення будь-якою із сторін бажання розірвати цей договір не менш ніж за 10 (десять) днів до закінчення його чинності, його дія вважається продовженою на 3 (три) роки (п. 6.3. договору).
За умовами п. 6.4. договору закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Договір вважається виконаним належним чином якщо виконавець здійснив необхідний обсяг робіт а замовник отримав необхідну кількість кандидатів за характеристиками свого запиту що підтверджується документами та актом приймання і виконання робіт. Після кожного такого підтвердження відбувається остаточній розрахунок між сторонами (п.6.5. договору).
Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним законодавством України, зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору (п. 6.6 договору).
Як вбачається із матеріалів справи, сторонами затверджено додаток № 1 до договору, яким визначено ціни та перелік послуг до договору про надання інформаційних та консульських послуг.
За доводами позивача, на виконання умов п. 2.2. та п. 2.3. договору, замовником перераховано авансові платежі на рахунок виконавця у розмірі 394 598,91 грн, що підтверджується платіжними інструкціями кредитового переказу: № 9884 від 15.12.2020 на суму 16 984,20 грн; № 10085 від 29.12.2020 на суму 51 877,03 грн; № 10344 від 21.01.2021 на суму 17 451,47 грн; № 10345 від 21.01.2021 на суму 104 708,79 грн; № 10954 від 05.03.2021 на суму 101 788,71 грн; № 11422 від 06.04.2021 на суму 101 788,71 грн.
Відповідачем у свою чергу було надано послуги на загальну суму 177 060,32 грн, що підтверджуєтеся актами наданих послуг: № 2 від 21.02.2021 на суму 90 747,62 грн; № 1 від 10.06.2021 на суму 34 435,67 та № 1 від 16.12.2021 на суму 51 877,03 грн.
А відтак, як зазначає позивач, станом на 30.09.2023 відповідачем не надано послуги на суму 217 538,59 грн.
У позовній заяві, позивач вказує на ту обставину, що за умовами п. 3.4 договору розрахунки проводяться в національній валюті України (гривні, UAH) із прив'язкою її курсу до ціни Євро (EUR, €), а тому на момент виникнення кредиторської заборгованості у сумі 217 538,59 грн - дана сума у еквіваленті до евро становила 6 551,94 евро, розрахунок якого наведений у позовній заяві.
Оскільки, як зазначає позивача, станом на 29.11.2024 офіційний курс гривні щодо евро становив 43,8626 грн, то відповідно борг відповідача перед позивачем складає 287 387,74 грн (6 551,94 евро х 43,8626), яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку. Окрім цього, позивачем також пред'явлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 19 281,11 грн та інфляційні втрати у розмірі 92 662,76 грн.
З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з претензією № 304 від 19.10.2023, у якій вказав на порушення відповідачем умов договору та вимагав повернути грошові кошти у сумі 252 605,46 грн протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії.
Однак, як вказує позивача, вказана претензія повернулася відправнику, у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
В подальшому, 16.12.2024 позивач направив відповідачу претензію №2, у якій повторно вказав на порушення відповідачем умов договору та вимагав повернути грошові кошти у сумі 287 387,74 грн протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії. Дана претензія, також повернулася на адресу позивача.
Позивач, у позовній заяві також зазначає, що намагаючись, вирішити шляхом досудового врегулювання спору, позивач намагався інформувати відповідача щодо заборгованості за ненадані послуги через месенджер Viber на 2 (два) відомі позивачу контактні номери телефонів, були направлені електронні повідомлення з повного інформацією щодо заборгованості відповідача. На жодне електронне повідомлення не було отримано позивачем відповіді.
А тому позивач звернувся до суду про стягнення заборгованості у судовому порядку.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов до висновку, що останній за своєю правовою природою є договором надання послуг.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (стаття 905 ЦК України).
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з частиною другою статті 193 ГК України сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Звертаючись в суд з указаним позовом позивач обґрунтовує свої вимоги невиконанням зобов'язань відповідачем за договором про надання інформаційних та консульських послуг № 1/ДО14122020 від 14.12.2020 та стягнення з відповідача суми авансу у розмірі 394 598,91 грн за не надані послуги за договором.
Як вбачається зі змісту договору про надання інформаційних та консульських послуг № 1/ДО14122020 сторонами не визначено строки надання послуг виконавцем.
Судом встановлено, що виходячи з умов пунктів 6.2., 6.3. договору термін його дії продовжено до 31.12.2025, оскільки в матеріалах справи відсутні докази щодо письмового повідомлення сторін про бажання розірвати такий договір, як і відсутні докази щодо розірвання вказаного договору за згодою сторін чи у судовому порядку.
Статтею 907 Цивільного кодексу України визначено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.
Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Як вбачається із умов договору у пунктах 6.7, 6.8., сторонами узгоджено, якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним законодавством України, цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору. Цей договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному в Україні законодавстві.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Докази досягнення двосторонньої згоди щодо розірвання договору матеріали справи також не містять.
Таким чином, як встановлено судом вище, оскільки договір про надання інформаційних та консульських послуг № 1/ДО14122020 станом, на момент вирішення спору по суті, є діючим, матеріали справи не містять доказів розірвання договору, а також враховуючи те, що умовами договору сторонами не визначено строки надання послуг виконавцем, суд приходить до висновку що позивачем не доведено належними та допустимими доказами настання строку виконання надання послуг (виконання робіт) за договором, що в свою чергу виключає можливість стягнення сплачених за цим договором коштів з відповідача.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
З урахуванням наведеного вище, відсутні підстави для стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 394 598,91 грн за не надані послуги за договором про надання інформаційних та консульських послуг № 1/ДО14122020 від 14.12.2020, оскільки позовні вимоги позивача є передчасними.
Оскільки, позовна вимога про стягнення 394 598,91 грн за не надані послуги не підлягає задоволенню, похідні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 19 281,11 грн та інфляційні втрати у розмірі 92 662,76 грн також не підлягають задоволенню.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку про наступне.
За визначенням ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися з вимогою про захист цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.
Беручи до уваги, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 407 331, 61 грн,
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 236 - 239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 02.07.2025.
Суддя Пукшин Л.Г.