ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.06.2025Справа № 910/15527/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бінотел"
до Писаренко Лесі Григорівни
про стягнення 1021985,54 грн.
за участі представників:
від позивача: Хорис А.О.
від відповідача: не з'явився,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бінотел» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Писаренко Лесі Григорівни про стягнення безпідставно набутих коштів за період з 21.02.2023 до 01.03.2023 у сумі 853252 грн., трьох процентів річних у сумі 46487,53 грн., інфляційних втрат у сумі 122246,01 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
20.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Протокольною ухвалою суду від 13.03.2025 суд відмовив у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження у справі, що мотивована відсутністю у відповідача статусу фізичної особи-підприємця.
При розгляді вказаної заяви судом ураховано, що спірні правовідносини у справі стосуються періоду лютий-березень 2023 року, в який відповідач мала статус фізичної особи - підприємця, та відповідачем не надано доказів того, що рахунок, на який позивачем здійснено перерахування грошових коштів, є особистим рахунком відповідача, що не використовувався нею при здійсненні підприємницької діяльності.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 24.08.2023 відповідач здійснила державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за власним рішенням.
За таких обставин, припинення підприємницької діяльності відповідача до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі.
Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі 904/1083/18, у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 921/367/19.
10.04.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення щодо пояснень позивача до відзиву на позовну заяву, в яких також містилися клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та про підтримку раніше поданого клопотання про витребування у позивача оригіналів поданих ним доказів.
На обґрунтування необхідності повернення до стадії підготовчого провадження відповідач зазначив, що підготовче провадження закрито до того, як відповідач дізналася про розгляд справи. Відтак, у випадку повернення до стадії підготовчого провадження відповідач зможе повноцінно брати участь у процесі збору і подання доказів суду.
Протокольною ухвалою суду від 19.06.2025 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про повернення до стадії підготовчого провадження.
Судом ураховано, що в постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 910/7103/21 зроблено висновок про те, що суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.
Отже, відмовляючи в задоволенні поданого клопотання, суд зауважив, що в матеріалах справи наявні докази вручення відповідачу 02.01.2025 ухвали суду про відкриття провадження у справі, у той час як відповідачем не доведено неможливості взяття процесуальної участі у справі з цього часу.
Також, протокольною ухвалою суду від 19.06.2025 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про витребування оригіналів доказів у позивача, а саме: видаткової накладної № ВН-0138 від 01 вересня 2020 року; видаткової накладної № ВН-0139 від 01 вересня 2020 року; видаткової накладної № ВН-0140 від 01 вересня 2020 року.
Суд зазначив, що відповідно до частини 6 статті 91 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу.
Водночас, наведені відповідачем підстави щодо необхідності витребування оригіналів певних доказів у позивача не є обґрунтованими, та не доводять, які саме обставини справи відповідні докази можуть підтвердити або спростувати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2025 відзив Писаренко Лесі Григорівни залишено без розгляду.
За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
21.02.2023 позивач здійснив перерахування на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 182 188,00 грн. із призначенням платежу «Оплата за ТМЦ (сервер Dell PowerEdge R630 Е5- 2660 64GB - 1 шт.), зг. р/ф № РФ-0196 від 20.02.2023 р. без ПДВ.»; 182 188,00 грн. із призначенням платежу «Оплата за ТМЦ (сервер Dell PowerEdge R630 Е5- 2660 64GB - 1 шт.), зг. р/ф № РФ-0197 від 20.02.2023 р. без ПДВ.»; 182 188,00 грн. із призначенням платежу «Оплата за ТМЦ (сервер Dell PowerEdge R630 Е5- 2660 64GB - 1 шт.), зг. р/ф № РФ-0198 від 21.02.2023 р. без ПДВ.»; 182 188,00 грн. із призначенням платежу «Оплата за ТМЦ (сервер Dell PowerEdge R630 Е5- 2660 64GB - 1 шт.), зг. р/ф № РФ-0199 від 21.02.2023 р. без ПДВ.»; 01.03.2023 у розмірі 124 500,00 грн. із призначенням платежу «Оплата за ТМЦ (телекомунікаційний пристрій модем HUAWEI Е173 - 50 шт.), зг. р/ф № РФ-0200 від 01.03.2023 р. без ПДВ.».
Судом установлено, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження укладення між сторонами в будь-якій спосіб договірних правовідносин у спірний період щодо продажу відповідачем вказаного товару позивачу. Також матеріали справи не містять рахунків-фактур та жодних доказів поставки відповідачем позивачу товару на суму 853252 грн. у зазначений період.
Із метою досудового врегулювання спору позивачем направлено 25.07.2023 відповідачу претензію № 1 за вих. № 254 від 21.07.2023 щодо негайного повернення позивачу безпідставно набутих коштів у загальному розмірі 853 252,00 грн.
Однак, відповідач відповіді на претензію не надала, грошові кошти позивачу не повернула, що зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 24.08.2023 відповідач здійснила державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за власним рішенням.
Відповідно до приписів статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) завдання шкоди у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зазначеної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Судом установлено, що позивачем відповідно до платіжних доручень від 21.02.2023, 01.03.2023 перераховано відповідачу грошові кошти в сумі 853252 грн. за товар із посиланням у призначенні платежів на певні рахунки-фактури.
Водночас, із матеріалів справи слідує, що між сторонами не укладено в будь-якій спосіб договору купівлі-продажу (поставки) товару в спірний період із продажу відповідачем позивачу вказаного в платіжних інструкціях товару. Також матеріали справи не містять рахунків-фактур та жодних доказів поставки відповідачем позивачу товару на суму 853252 грн. у зазначений період.
При цьому, суд зауважує, що надані позивачем до матеріалів справи копії видаткових накладних за 2020 рік, постачальником в яких зазначено ФОП Писаренко Лесю Григорівну, в якості підтвердження наявності між сторонами в минулі періоди господарських правовідносин, не стосуються предмету розгляду даного спору.
Одночасно, суду не надано доказів того, що рахунок, на який позивачем здійснено перерахування спірної суми грошових коштів, є особистим рахунком відповідача, що не використовувався відповідачем при здійсненні підприємницької діяльності.
Ураховуючи, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчили би про наявність достатніх правових підстав для утримання відповідачем 853252 грн., а також відсутні докази повернення позивачу вказаної суми коштів, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 853252 грн., у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.
Також позивачем нараховані три проценти річних у сумі 46487,53 грн. та 122246,01 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.
Зі змісту статей 1212, 1214 ЦК України слідує, що строк повернення набутих особою без достатньої правової підстави грошових коштів не встановлений.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 ЦК України).
Відтак, у розумінні частини 1 статті 612, частини 2 статті 625 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, після спливу цього строку.
У свою чергу, позивач звернувся до відповідача з претензією про повернення грошових коштів 25.07.2023 року.
Відповідно до пункту 1) частини 1 розділу І Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) місцевої - Д+2, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.
Згідно з пунктами 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення "EMS" - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику.
Отже, з урахуванням строку пересилання направленого 25.07.2023 поштового відправлення (Д+2) та строку його зберігання (один місяць) об'єктом поштового зв'язку, протягом якого відповідач міг відправлення отримати, прострочення з виконання вимоги позивача про повернення коштів наступило з 28.08.2023 року.
Здійснивши арифметичний перерахунок з урахуванням визначеного позивачем кінцевого періоду нарахування, суд дійшов висновку про стягнення нарахованих на суму 853252 грн. за період із 28.08.2023 до 16.12.2024 трьох процентів річних у розмірі 33384,90 грн. та за період із 28.08.2023 до 31.11.2024 інфляційні втрати в розмірі 112804,96 грн.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 35000 грн. суд дійшов висновку про наступне.
На обґрунтування заявлених до розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем долучено до матеріалів справи в копіях договір про надання юридичних послуг від 01.05.2024 № 01/05/2024-3 та додаткову угоду від 09.12.2024 № 2.
Згідно з пунктами 1, 2 додаткової угоди за надання правничої допомоги щодо ведення судової справи в Господарському суді міста Києва про стягнення з Писаренко Лесі Григорівни грошових коштів, ТОВ «Бінотел» (замовник) сплачує АО «Еторум» (виконавцю) гонорар у розмірі 35000 грн.
Відповідно до постанови Об'єднаної палати Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року по справі № 922/445/19 та постанови Об'єднаної палати Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 22.11.2019 року по справі № 902/347/18, для розподілу понесених судових витрат стороні необхідно подати лише договір про надання правничої допомоги та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
Частиною 6 статті 126 ГПК України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Натомість, відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката в порядку частин 5, 6 статті 126 ГПК України не заявлялося.
Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу. Дана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 18.12.2018 у справі №910/4881/18.
Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката покладаються на відповідача в розмірі 34227,95 грн.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бінотел" задовольнити частково.
Стягнути з Писаренко Лесі Григорівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бінотел" (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д; ідентифікаційний код 38021032) 853252 (вісімсот п'ятдесят три тисячі двісті п'ятдесят дві) грн. безпідставно набутих коштів, 33384 (тридцять три тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 90 коп. трьох процентів річних, 112804 (сто дванадцять тисяч вісімсот чотири) грн. 96 коп. інфляційних втрат, 34227 (тридцять чотири тисячі двісті двадцять сім) грн. 95 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також 14991 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто одну) грн. 62 коп. витрат зі сплати судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено: 01.07.2025 року.
Суддя К.В. Полякова