ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.06.2025Справа № 910/1051/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будін Торг»
до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Дніпропетровській та Запорізькій області
про визнання права власності
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання від 30.06.2025.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із вказаною позовною заявою до відповідача про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДІН-ТОРГ» права власності на транспортний засіб марки: Автомобіль марки КrASZ-F210FP, VIN номер кузова НОМЕР_1 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 позовну заяву було залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків та спосіб їх усунення.
11.02.2025 позивачем через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано заяву про усунення недоліків, відповідно до якої, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 06.02.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 31.03.2025.
У судове засідання 31.03.2025 представники сторін не з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 було продовжено строк підготовчого провадження та відкладено розгляд справи на 21.04.2025.
У судове засідання 21.04.2025 представники сторін не з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 було відкладено розгляд справи на 12.05.2025.
У судове засідання 12.05.2025 представники сторін не з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 було відкладено розгляд справи на 26.05.2025.
29.05.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будін Торг» надійшла заява про залучення третьої особи.
У судове засідання 26.05.2025 представники сторін не з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 було відкладено розгляд справи на 16.06.2025.
04.06.2025 від Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Дніпропетровській та Запорізькій області надійшли пояснення по справі.
У судове засідання 16.06.2025 представники сторін не з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 було закрито підготовче провадження та призначено справу по суті на 30.06.2025.
У судове засідання 30.06.2025 представники сторін не з'явились.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті Господарський суд міста Києва, -
14 травня 2021 року між ТОВ «Будін-Торг» (далі - Позивач) та АТ КБ «ПриватБанк» (далі - Відповідач) було укладено договір фінансового лізингу № DNVKFLODDNQOD-1 (далі - Договір).
Відповідно до Додатку 1 до Договору специфікації майна, відповідач передає позивачу у лізинг транспортний засіб: 1. Автомобіль марки КrASZ F210FP бортовий тентований виробництва 2019 року, серійний номер НОМЕР_1, вартістю 817 450, 00 грн.
Відповідно до пункту 4.1 Договору Протягом усього строку цього Договору Майно є власністю Банка. Майно переходить у власність Лізінгоодержувача після сплати Банку всієї суми лізингових та інших платежів за цим Договором, але не раніше одного року з моменту передачі Майна Лізингоодержувачу. Позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Договором та розрахувався з Банком в повному обсязі.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір фінансового лізингу - це договір, за яким надаються послуги з фінансового лізингу.
Згідно з ч. 2 статті 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріали справи свідчать, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання перед банком за договором фінансового лізингу і здійснив на користь відповідача передбачені договором платежі, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу від 19.12.2024.
Сторони склали акт прийому-передачі майна, за яким банк передав Позивачу вищевказаний автомобіль, а також надано пакет документів для переоформлення автомобіля на Позивача.
Наказом АТ КБ «Приватбанк» вирішено провести перереєстрацію транспортного засобу, зняти його з балансу банку та доручити перереєстрацію директору ТОВ «Будін-торг» - Хонелідзе Г.Г. У зв'язку з цим банком була видана довіреність від 19.12.2024, якою був уповноважений Позивач на зняття автомобіля з обліку та постановку на ім'я останнього.
Позивач зазначає, що звернувшись до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Дніпропетровській області (філія ГСЦ МВС) в особі територіального сервісного центру МВС № 1242 (ТСЦ МВС № 1242) з питання перереєстрації автомобіля на ім'я Позивача, отримали відмову з посиланням на те, що в Єдиному реєстрі боржників міститься запис про боржника - АТ КБ «ПриватБанк».
Таким чином Позивачу було відмовлено у постановці на облік придбаного ним автомобіля з причин, які від нього не залежали.
Отже, як встановлено судом, наявність пакету документів, переданого Відповідачем, не призвела до зняття автомобіля з реєстраційного обліку та проведення такої реєстрації за Позивачем. На переконання Позивача неможливість зареєструвати автомобіль за собою через включення банку до реєстру боржників порушує його право власності, внаслідок чого товариство не може в повній мірі розпоряджатись своїм майном.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до абзацу другого ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.
Згідно зі ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до першого-четвертого абзаців пункту 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів № № 1388 від 07.09.1998 (далі - Порядок) державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку: договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках; укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20, положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.
У той же час, відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону України «Про дорожній рух», у разі звернення особи, яка внесена до Єдиного реєстру боржників, для здійснення перереєстрації, зняття з обліку транспортного засобу з метою його відчуження територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України зобов'язані відмовити у вчиненні реєстраційної дії, про що не пізніше наступного робочого дня повідомити зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про такий транспортний засіб.
Також відповідно до абзацу дев'ятого пункту 15 Порядку у разі надходження до сервісного центру МВС звернення щодо транспортного засобу, відомості про власника якого містяться в Єдиному реєстрі боржників, перереєстрація транспортного засобу не здійснюється, крім випадків, коли: перереєстрація транспортного засобу не пов'язана з його відчуженням; транспортний засіб придбано на електронному аукціоні в порядку, установленому статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження"; транспортний засіб отримано в рахунок погашення боргу в порядку, установленому статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження"; транспортний засіб придбано в порядку, установленому статтею 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"; транспортний засіб безоплатно отримано відповідно до пункту 14 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою КМУ № 985 від 11.07.2002.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб,що передбачені Конституцією та законами України.
У даному випадку судом встановлено, що банк передав транспортний засіб позивачу у власність, втім, означена передача не призвела до реєстрації автомобіля за позивачем, що обмежує останнього у користуванні своїм правом, передбаченим законом, оскільки за даними реєстрів МВС власником вказаного автомобіля є відповідач-боржник.
Враховуючи викладене, суд вважає, що існують перешкоди з боку банку у реалізації ТОВ «Будін-торг» свого права власності, таке право Позивача фактично не визнається Відповідачем.
Банком не заперечується право власності Позивача на транспортний засіб, всі документи, які були необхідні для перереєстрації автомобілю з боку Банку було підписано і передано Позивачу.
Сервісний центр МВС діяв відповідно до приписів пункту 15 Порядку, відтак, доводи відповідача про те, що АТ КБ «Приватбанк» є неналежним Відповідачем у справі є безпідставними, тоді як саме перебування банку в реєстрі боржників стало підставою для відмови в реєстрації права власності на автомобіль за позивачем.
При цьому суд враховує, що згідно з п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
За змістом ч. 1, 5, 7 ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження" єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.
За інформацію з Єдиного реєстру боржників, відповідно до якої станом на час розгляду справи щодо АТ КБ «Приватбанк» в реєстрі боржників містяться записи по виконавчих провадженнях, де банк виступає боржником.
Тому на підставі наведеного не виключається можливості того, що на транспортний засіб, за який позивачем сплачено грошові кошти за договором лізингу, може бути звернуто стягнення в рамках виконавчих проваджень Відповідача.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання йото права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За змістом наведеної норми позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.
Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.
Згідно зі ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Таким чином, оскільки наявність інформації про банк у реєстрі боржників стала підставою для відмови у реєстрації автомобіля за ТОВ «Будін-торг» та Відповідачем фактично здійснюються перешкоди у користуванні правом власності Позивача, суд вважає, що Позивач обрав правильний спосіб захисту порушеного права.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
За приписами частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Із наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб'єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40).
Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.
Ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
На підставі наведеного та враховуючи приписи статей 319, 321, 392, 386 ЦК України, суд вважає, що позивач обрав належний та ефективний спосіб захисту свого порушеного права, який призведе до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У даному випадку, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позов про визнання права власності, підлягає задоволенню.
Крім того, Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 13 000,00 грн.
На підтвердження здійснених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано: копії договору про надання правничої допомоги від 01.01.2025 № б/н укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю промислова група «Будін-торг» та адвокатом Сахончик О.О.,ордер на надання правничої (правової) допомоги.
Відповідач у своїх запереченнях вважає розмір заявлених відповідачами витрат на професійну правничу допомогу завищеним, необґрунтованим та неспівмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом фактично наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), предметом позову та значенням справи для сторони.
Положеннями статті 123 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126).
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Отже, враховуючи вищенаведене, оцінивши подані представником позивача докази на підтвердження понесених ним витрат та беручи до уваги заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи підлягають розподілу у розмірі 8 000, 00 грн, оскільки такі витрати співрозмірні з предметом спору.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі задоволення позову витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДІН-ТОРГ» (49000, вул. Князя Володимира Великого, буд.16, кім.87, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., код ЄДРПОУ 35740762) право власності на транспортний засіб марки: Автомобіль марки КrASZ-F210FP, VIN номер кузова НОМЕР_1 .
3. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1д, ідентифікаційний код 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІН-ТОРГ» (49000, вул. Князя Володимира Великого, буд.16, кім.87, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., код ЄДРПОУ 35740762) витрати зі сплати судового збору в розмірі 9 809 (дев'ять тисяч вісімсот дев'ять) грн 40 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн. 00 коп.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано 02.07.2025.
Суддя І.В. Алєєва