вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
21 травня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/1035/24
Суддя Господарського суду Закарпатської області Мірошниченко Д.Є., за участю секретаря судового засідання Меліки І.В.,
розглянувши матеріали справи
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеропорт Київ Карго", м.Київ
про стягнення 629 744,97 грн заборгованості, розірвання договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 04-17/05-08 від 27.01.2017 та виселення орендаря
за участю представників:
позивача - Балаж Надія Іванівна, представник в порядку самопредставництва
відповідача - не з'явився
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеропорт Київ Карго" про стягнення 629 744,97 грн заборгованості, розірвання договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 04-17/05-08 від 27.01.2017 та виселення орендаря.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 04-17/05-08 від 27.01.2017 в частині сплати орендних платежів, внаслідок чого у відповідача станом на 01.10.2024 виникла та рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 526 028,93 грн. Крім того, за порушення строків оплати відповідачу нараховано 51 113,14 грн пені за період з 15.06.2023 по 15.10.2024 та 52 602,90 грн штрафу на підставі пункту 3.8 вказаного Договору. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, що знайшли вияв у тривалій несплаті орендних платежів, позивач також просить суд розірвати вищевказаний договір оренди та виселити орендаря.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/1035/24 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2024.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 13.01.2025 (з урахуванням ухвали суду від 17.01.2025 про виправлення описки) прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 907/1035/24 здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12.02.2025 о 10:30 год. та встановлено учасникам справи строк на подання до суду заяв по суті спору.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 12.02.2025 суд постановив продовжити строк підготовчого провадження та відкласти підготовче засідання на 19.03.2025 о 10:00 год. у зв'язку з неявкою відповідача.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19.03.2025 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу № 907/1035/24 до судового розгляду по суті на 30.04.2025 о 10:00 год.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді у соціальній додатковій відпустці у період з 23.04.2025 по 02.05.2025 включно відповідно до наказу Господарського суду Закарпатської області № 02.4-09/10-к від 17.04.2025, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 05.05.2025 суд відклав судове засідання на 21.05.2025 о 10:00 год.
Згідно з частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Судом встановлено, що ухвали суду від 13.01.2025 (про відкриття провадження у справі), від 12.02.2025 (про відкладення підготовчого засідання), від 19.03.2025 (про закриття підготовчого провадження) та від 05.05.2025 (про відкладення судового засідання) були направлені рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак були повернуті органами поштового зв'язку до суду з зазначенням причини повернення: "за закінченням терміну зберігання".
За приписами пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат відмовився", "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
При цьому, суд також враховує, що 29.06.2023 Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (далі також - ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.
Статтею 42 ГПК України передбачені права та обов'язки учасників справи, зокрема ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, а також виконувати процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Частинами 5 та 6 вказаної вище норми встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням ЄСІТС, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням ЄСІТС в порядку, визначеному Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
За змістом розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до ГПК України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.
Разом з тим, з 04.11.2023 набрав чинності Закон України від 19.10.2023 № 3424-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов'язків учасників судової справи" (далі - Закон № 3424-ІХ).
Згідно з новою редакцією частин 5 - 8 статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону № 3200-IX та з урахуванням змін внесених відповідно до Закону №3424-ІХ в абзац перший частини 6 статті 6 ГПК України та викладення частини 7 статті 6 ГПК України в новій редакції, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи (це, зокрема, фізичні особи, у тому числі фізичні особи-підприємці) реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Реєстрація в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.
Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою ЄСІТС або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відтак, з 18.10.2023, відповідач у відповідності до приписів частини 6 статті 6 ГПК України зобов'язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали Господарського суду Закарпатської області від 17.01.2025, а отже отримання ухвал Господарського суду Закарпатської області від 09.12.2024 та від 22.01.2025, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлень від 05.02.2025, від 06.03.2025 та від 10.04.2025 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвал Господарського суду Закарпатської області від 13.01.2025, від 12.02.2025 та 19.03.2025 відповідно.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження від 13.01.2025, у підготовчі та судові засідання не з'являвся, хоча про дату, час та місце їх проведення був повідомлений належним чином.
Згідно з частиною 9 статті 165 ГПК України, яка кореспондується з частиною 2 статті 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України та частини 2 статті 178 ГПК України.
Згідно з частиною 2 статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 ГПК України України).
Відтак, відповідно до положень частин 8, 9 статті 165, частини 1 статті 251 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Представник позивача в судовому засіданні 21.05.2025 позовні вимоги підтримав з наведених в позовній заяві підстав в повному обсязі, надав усні пояснення щодо заявлених вимог у даній справі.
Відповідно до статті 240 ГПК України в судовому засіданні судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (правонаступник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області) (далі також - Орендодавець) та Товариством обмеженою відповідальністю "Аеропорт Київ Карго" (далі також - Орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 04-17/05-08 від 27.01.2017 (далі - Договір оренди) та додатковий договір від 23.11.2021 про внесення змін до цього договору, за умовами пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: бокс поглибленого огляду (літ. О) загальною площею 195,8 кв.м на митному посту "Ужгород" (далі - Майно), що розміщений за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Собранецька, 224, що перебуває на балансі Закарпатської митниці, код ЕДРПОУ 43985560, (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 31.07.2016 і становить за незалежною оцінкою 1 233 037,00 грн без ПДВ.
Згідно з пунктом 3.6 Договору оренди орендна плата перераховується у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюються платіж.
Відповідно до пункту 5.3 Договору оренди встановлено обов'язок Орендаря своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу.
Згідно з пунктом 9.1 Договору оренди за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
За умовами пункту 10.1 Договору оренди цей договір укладено строком на 10 (десять) років, що діє з 27.01.2017 по 26.01.2027 включно.
За положеннями пункту 10.9 Договору оренди у разі припинення або розірвання цього договору Майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу, за участю Орендодавця.
Судом встановлено, що 27.01.2017 об'єкт оренди був переданий Орендодавцем Орендарю, що підтверджується складеним між сторонами актом приймання-передавання майна в оренду.
Також встановлено, що 27.01.2017 право оренди щодо окремого індивідуального визначеного майна, що є предметом Договору оренди, було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується наданим позивачем витягом за індексним номером 286364153.
З метою досудового врегулювання спору, 11.06.2024 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях в порядку, передбаченому статтею 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 6, 11 ГПК України, скеровано на адресу Товариства обмеженою відповідальністю "Аеропорт Київ Карго" претензію № 11-11-02378, відповіді на яку матеріали справи не містять.
Подальше невиконання відповідачем умов Договору оренди в частині сплати орендної плати, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем станом на 01.10.2024 у розмірі 526 028,93 грн, стало підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача зазначеної суми боргу з орендної плати, розірвання договору оренди в примусовому порядку та виселення орендаря. Крім того, за порушення строків оплати позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 51 113,14 грн за період з 15.06.2023 по 15.10.2024 та штраф у сумі 52 602,90 грн на підставі пункту 3.8 Договору оренди.
НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ ТА ОЦІНКА СУДУ
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Нормою статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності та регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Таким чином, на день розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом із огляду на правила ЦК України та ГК України.
У відповідності до частини 1 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
Статтею 286 ГК України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Положеннями статті 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 ЦК України).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам в означеній частині, суд враховує, що на час укладення між сторонами Договору оренди № 04-17/05-08 від 27.01.2017 чинним був Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII від 10.04.1992 (далі - Закон № 2269-XII).
Відповідно до статей 2, 19, 29 Закону № 2269-XII (в редакції, що діяла на момент укладення Договору оренди) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.
Статтею 10 Закону № 2269-XII (в редакції, що діяла на момент укладення Договору оренди) визначено істотні умови договору оренди: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
За змістом статті 193 ГК України, статті 526 ЦК України господарське зобов'язання (зобов'язання) має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що за певних умов звичайно ставляться.
Враховуючи доведеність та обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення суми орендної плати в розмірі 526 028,93 грн, відсутність письмових заперечень та контррозрахунків із боку відповідача, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.
У відповідності до пунктів 3.7, 3.8 Договору оренди позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 51 113,14 грн пені за період з 15.06.2023 по 15.10.2024 та 52 602,90 грн штрафу.
На підставі пункту 3.7 Договору оренди, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.
Пунктом 3.8 Договору визначено, що у разі якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частини 4, 6 статті 231 ГК України).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум пені та штрафу, суд зазначає, що пеня в розмірі 51 113,14 грн, а також штраф у розмірі 52 602,90 грн нараховані правомірно (розгорнутий розрахунок пені та штрафу міститься в матеріалах справи) та підлягають стягненню з відповідача повністю.
У даному контексті суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, за яким можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому, щодо порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Таким чином, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 526 028,93 грн заборгованості зі сплати орендної плати, 51 113,14 грн пені та 52 602,90 грн штрафу, документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Таким чином, позов в цій частині підлягає задоволенню.
Разом з тим, позивач просить суд розірвати Договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 04-17/05-08 від 27.01.2017, покликаючись на порушення відповідачем істотних умов договору.
Відповідно до частини 3 статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
При цьому, повинні враховуватися приписи частини 2 статті 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.
Зі змісту статті 782 ЦК України випливає, що однією з підстав для дострокового розірвання договору є невнесення плати протягом трьох місяців підряд.
Визначена статтею 782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця.
Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною 1 статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.
Водночас орендоване майно є державним, а тому, на спірні правовідносини поширюється також дія Закону № 2269-XII, згідно з частиною 3 статті 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань.
Із системного аналізу вищенаведених правових норм слідує, що договір оренди державного майна може бути за рішенням суду достроково розірваний у випадку істотного порушення умов договору другою стороною.
Істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору державного (комунального) майна, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю). Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд у постанові від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17.
Норми статті 188 ГК України та статті 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору.
Згідно з частинами 2, 3 статті 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
У відповідності до частини 1 статті 27 Закону № 2269-XII (в редакції, що діяла на момент укладення Договору оренди) у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Беручи до уваги наведене вище, дослідивши всі обставини справи, суд дійшов висновку, що позивач довів належними та допустимими доказами факт невиконання відповідачем усіх умов договору, без будь-якого обґрунтування з боку відповідача причин їх відсутності, тобто матеріалами справи доведено, що відповідач у порушення умов договору не виконував вимоги щодо своєчасної оплати орендної плати, що є істотним порушенням умов договору, приписів глави 58 ЦК України та параграфу п'ятого глави 30 ГК України, які регулюють відносини оренди (найму), а також майнових прав позивача, як власника цього майна.
Виходячи із матеріалів справи, які свідчать про наявність заборгованості зі сплати орендної плати, враховуючи ту обставину, що зазначена умова спірного договору віднесена законодавством до істотних умов договору, несплата орендної плати судом трактується як суттєве порушення умов договору у розумінні статті 610, частини 2 статті 651 ЦК України, одним із наслідків якого згідно зі статтею 611 ЦК України законодавець визначає розірвання договору, у зв'язку з чим позовна вимога про розірвання Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 04-17/05-08 від 27.01.2017 підлягає задоволенню.
Таким чином, керуючись викладеним вище, суд вважає, що позовна вимога про розірвання Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 04-17/05-08 від 27.01.2017 є обґрунтованою, відповідачем не спростованою та такою, що підлягає задоволенню.
Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України (частина 4 статті 291 ГК України).
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З урахуванням висновку щодо задоволення судом позовної вимоги про розірвання Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 04-17/05-08 від 27.01.2017 на підставі частини 2 статті 651 ЦК України у зв'язку із істотним порушенням відповідачем умов цього Договору оренди, суд також дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги щодо виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеропорт Київ Карго" з орендованого нежитлового приміщення.
При цьому судом також враховується, що належних та допустимих доказів самостійного повернення відповідачем об'єкта оренди на час ухвалення рішення у даній справі матеріали справи не містять.
Отже, резюмуючи наведене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК Українидоказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК Україниобов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У статті 76 ГПК Українивстановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеропорт Київ Карго" (03151, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 96, код ЄДРПОУ 36406879) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (79000, м. Львів, вул. Коперника, буд. 4, код ЄДРПОУ 42899921) заборгованість в сумі 526 028,93 (п'ятсот двадцять шість тисяч двадцять вісім гривень 93 коп.) грн, пеню в сумі 51 113,14 (п'ятдесят одна тисяча сто тринадцять гривень 14 коп.) грн та штраф в сумі 52 602,90 (п'ятдесят дві тисячі шістсот дві гривні 90 коп.) грн.
3. Розірвати договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 27.01.2017 № 04-17/05-08, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аеропорт Київ Карго".
4. Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Аеропорт Київ Карго" (03151, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 96, код ЄДРПОУ 36406879) з орендованого нежитлового приміщення: бокс поглибленого огляду (літ.О) загальною площею 195,8 кв.м на митному посту "Ужгород", що знаходиться за адресою: Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Собранецька, 224.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складене та підписане 01.07.2025.
Суддя Д. Є. Мірошниченко