Рішення від 30.06.2025 по справі 905/169/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

РІШЕННЯ

іменем України

30.06.2025р. Справа №905/169/25 (208/11883/24)

Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.,

при секретарі судового засідання Кравець А.Є., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 )

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519)

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

в межах справи № 905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ»,

розпорядник майна боржника - арбітражний керуючий Карауш Юлія Вікторівна (свідоцтво № 1051 від 11.07.2013), -

представники учасників справи не з'явились, -

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Донецької області в межах справи про банкрутство № 905/169/25 розглядається цивільний позов ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що він працював в ТОВ «Краснолиманське» в період з 27.02.2018 по 07.09.2020, був звільнений за власним бажанням. Після звільнення, всупереч ст. 116 КЗпП України, відповідач-работодавець з ним не розрахувався, у зв'язку із чим позивач звертався до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі (справа № 235/3781/24). Згідно судового рішення від 17.06.2024 у справі № 235/3781/24 було стягнуто з ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період: січень 2020 року - червень 2020 року, серпень 2020 року - вересень 2020 року в сумі 93695 (дев?яноста трьох тисяч шестисот дев?яноста п?яти) гривень 37 копійок без утримання податків та інших обов?язкових платежів. Вказане рішення виконано лише 08.08.2024 в примусовому порядку.

Посилаючись на приписи ч. 1 ст. 47, ст. 116 та ч. 1 ст. 117 КЗпП України, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.05.2024 (наступний день після подачі позову до суду у справі № 235/3781/24) по 08.08.2024 (день фактичного розрахунку), що становить 64 робочих днів, у розмірі 78002,56 грн., виходячи з середньоденного заробітку у сумі 1218,79 грн.

Відповідач у додаткових поясненнях (документ сформований в системі “Електронний суд» 27.06.2025) зазначає, що згідно його даних, середньоденний заробіток ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на дату звільнення складає 920,29 грн, про що надає довідку б/н від 27.06.2025. Відповідач не оспорює, що, як зазначає позивач, час затримки розрахунку при звільненні становить 64 робочих днів. Таким чином, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 58898,56 грн.

У судовому засіданні 30.06.2025 сторони участі не приймали, про розгляд справи повідомлені у встановленому порядку, що підтверджується наявними доказами.

Також, всі процесуальні акти суду у цій справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу Судова влада України в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними та загальнодоступними для безоплатного перегляду згідно Закону України "Про доступ до судових рішень".

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КузПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з частиною 4 статті 7 КУзПБ у разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.

Позивачем не надано суду письмові пояснення щодо звернення/не звернення до господарського суду із заявою про грошові вимоги до боржника з таким самим предметом як у цьому спорі в порядку ст. 45 КУзПБ в межах справи № 905/169/25. Судом таких обставин не встановлено.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

З огляду на необхідність розгляду господарської справи впродовж розумних строків в контексті встановлених п. 1 статті 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року гарантій, явка представників учасників справи у судове засідання не була визнана обов'язковою, учасники справи мали достатньо часу для висловлення своєї правової позиції і надання доказів на підтвердження аргументів, тому суд вважає можливим розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами у цьому судовому засіданні в приміщенні суду у відсутність учасників справи, що не з'явились.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом і не оспорюється сторонами, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) працював в ТОВ «Краснолиманське» в період з 27.02.2018 по 07.09.2020, був звільнений за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України згідно наказу № 252 к від 07.09.2020, про що внесені відповідні записи до трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 .

Після звільнення відповідач-работодавець не провів з позивачем остаточний розрахунок у порядку і строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

ОСОБА_1 звертався до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ТОВ «Краснолиманське» про стягнення заборгованості по заробітній платі, посилаючись на те, що в день звільнення - 07.09.2020 він знаходився на підприємстві відповідача, де отримав трудову книжку, проте не отримав остаточного розрахунку по заробітній платі. На підставі наведеного просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі за період з 27.02.2018 по 07.09.2020.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17.06.2024 у справі № 235/3781/24 (провадження № 2/235/1163/24) позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволені частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період: січень 2020 року - червень 2020 року, серпень 2020 року - вересень 2020 року в сумі 93695 (дев?яноста трьох тисяч шестисот дев?яноста п?яти) гривень 37 копійок без утримання податків та інших обов?язкових платежів. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Міськрайонним судом було встановлено, що згідно з довідкою ТОВ «Краснолиманське» № 372 від 22.05.2024 заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1 станом на дату складання довідки становить 93695,37 грн, у тому числі: січень 2020 року - 7,77 грн, лютий 2020 року - 6659,81 грн, березень 2020 року - 10524,46 грн, квітень 2020 року - 13887,68 грн, травень 2020 року - 18260,53 грн, червень 2020 року - 20515,29 грн, серпень 2020 року - 9750,28 грн, вересень 2020 року - 14089,55 грн. Сума заборгованості зазначена після утримання всіх обов?язкових податків та зборів. За таких обставин, суд дійшов висновку, що право позивача на отримання заробітної плати було порушено відповідачем і підлягає захисту судом шляхом стягнення заборгованості по заробітній платі за період: січень 2020 року - червень 2020 року, серпень 2020 року - вересень 2020 року в сумі 93695,37 грн без утримання податків та інших обов?язкових платежів.

Вказане рішення сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили 18.07.2024, про що свідчать відомості Єдиного державного реєстру судових рішень офіційного веб-портала Судова влада України.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, обставини, встановлені Красноармійським міськрайонним судом Донецької області у рішенні від 17.06.2024 у справі № 235/3781/24 мають преюдиційний характер і повторному доведенню не потребують.

З наданих до матеріалів справи доказів встановлено, що згідно платіжної інструкції № 4014 від 08.08.2024 заборгованість у сумі 93695,37 грн. сплачена позивачу під час примусового виконання судового рішення у виконавчому провадженні № 75673261.

Предметом розгляду у справі, що розглядається господарським судом, є вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ “Краснолиманське» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.05.2024 по 08.08.2024 у сумі 78002,56 грн.

Відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні визначена ст. 117 КЗпП України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України, у редакції, що діяла на дату виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (Офіційне тлумачення положення частини першої статті 233 див. в Рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012).

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012 вирішено в аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 559/321/16-ц (провадження №14-367цс18) встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін.

Вказаний строк застосовується судом незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першої статті 9 ЦК України норми цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.

Як свідчать матеріали цієї справи, до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з вимогами до ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що розглядається господарським судом в межах справи про банкрутство, позивач звернувся в системі «Електронний суд» 18.10.2024 (через 2 місяці та 10 днів з дня примусового виконання судового рішення у справі № 235/3781/24), тобто з дотриманням встановленого законом тримісячного строку з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012.

Суд бере до уваги, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Як зазначає позивач, а відповідач не оспорює, час затримки розрахунку при звільненні починається з 11.05.2024 і закінчується 08.08.2024, та становить 64 робочих днів.

Відповідно до наведеного позивачем за текстом позовної заяви розрахунку, середній заробіток позивача за 1 робочий день становить 1218,79 грн., а загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки за підрахунком позивача становить 78002,56 грн. (1218,79 грн. х 64 р.д.).

Згідно наданої ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» довідки від 27.06.2024, середньоденний заробіток ОСОБА_1 , таб.№ НОМЕР_3 (ІПН НОМЕР_1 ) на дату звільнення (07.09.2020) склав 920,29 грн., а саме: липень 2020 року - відпустка, серпень 2020 року - 7362,30 грн. (7362,30 / 8 = 920,29).

За правилами пункту 2 розділу II Порядку №100, при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, врахуванню підлягають виплати за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення.

Позивач не подавав відповідь на відзив, відомості наданої відповідачем довідки від 27.06.2025 про середньоденний заробіток на дату звільнення не оспорює.

Отже, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців (64 р.д.), виходячи з середньоденного заробітку позивача за даними роботодавця у сумі 920,29 грн., становить 58898,56 грн.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на матеріали справи та норми чинного законодавства господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та відповідно про їх задоволення частково, в сумі 58898,56 грн. В іншій частині вимог слід відмовити.

Сплачений позивачем судовий збір за розгляд справи підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених вимог, у сумі 731,65 грн. (58898,56 грн. х 968,96 грн. / 78002,56 грн. = 731,65 грн).

Керуючись ст.ст. 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 58898,56 грн. та відшкодування сплаченого судового збору в сумі 731,65 грн.

В решті вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення підписано 02.07.2025.

Суддя Н.В. Величко