вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
24.06.2025м. ДніпроСправа № 904/1676/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Молл" (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)
до ОСОБА_1 (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)
про стягнення заборгованості
Представники:
від позивача: Максимчук Є.В.;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Естейт Молл" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в загальному розмірі 333062,50грн, з якої: 179928,33грн основного боргу, 44858,84грн пені, 82200,00грн штрафу, 8100,49грн трьох відсотків річних, 17974,84грн інфляційних втрат. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди приміщення (суборенди) №АЕ-01/02/22-101 від 01.02.2022 в частині своєчасної та повної сплати орендної плати.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Молл" залишено без руху на підставі статей 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.
18.04.2025 позивач подав до канцелярії суду уточнену позовну заяву, до якої надав копію договору оренди приміщення №01/19 від 01.11.2019 та докази направлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів, та усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 20.05.2025.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2025 відкладено підготовче засідання на 10.06.2025.
У судове засідання 10.06.2025 відповідач не забезпечив явку свого представника, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином. Відповідач не надав відзив на позов.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 24.06.2025.
Відповідач відзив на позов не надав, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Господарським судом направлялась ухвали суду від 28.04.2025 (про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі), 14.04.2025, 20.05.2025, 10.06.2025 в електронному вигляді до електронного кабінету відповідача, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (а.с. 72, 149, 156, 160 том 1).
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, судом були вчинені всі передбачені законом заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.
Враховуючи дату доставлення ухвали суду від 28.04.2025 - 28.04.2025 (о 19:54), відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк до 14.05.2025 включно.
Будь-яких клопотань про продовження зазначеного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску строку суду також не повідомлено.
Станом на 24.06.2025 відповідач не надав до суду відзив на позов.
Згідно із частиною першою статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").
Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак не зробив цього, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду не надано.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, а також обізнаність відповідача про судовий розгляд справи, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
У судовому засіданні 24.06.2025 проголошене скорочене рішення суду.
Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
01.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Естейт Молл" (далі - орендодавець, позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - орендар, відповідач) укладено договір оренди приміщення (суборенди) №АЕ-01/02/22-101 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору на умовах цього договору орендодавець передає орендарю в тимчасове платне користування приміщення №101 площею 102кв.м на першому поверсі в будівлі центру, розташованого за адресою м. Дніпро, пр. Гагаріна, 27. Після закінчення ремонтних робіт, площа приміщення може бути відкоригована, шляхом підписання сторонами додаткової угоди до договору.
Згідно з пунктом 2.1 договору приміщення передається орендодавцем орендарю в оренду на термін: 35 місяців.
Термін оренди, зазначений в пункті 2.1 цього договору, обчислюється з дати підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення (пункт 2.2 договору).
Відповідно до пункту 3.1 договору орендна плата за договором є договірною і нараховується наступним чином:
- у період з 1-го по 3-ий місяць оренди (включно), орендна плата складає 500,00грн за 1кв.м приміщення в місяць;
- 4-го по 12-тий місяці оренди (включно), орендна плата складає 650,00грн за 1кв.м приміщення в місяць;
- в подальшому орендна плата складає 650,00грн за 1кв.м. приміщення в місяць;
В розмір орендної, за перший місяць оренди, включено експлуатаційні витрати орендодавця, складають 60,00грн за 1кв.м орендованої площі в місяць. З другого місяця оренди, експлуатаційні витрати не входять до розміру орендної плати і відповідно орендар відшкодовує орендодавцю вказані витрати, щомісячно відповідно до пункту 3.3 договору.
Орендна плата нараховується з 01.02.2022 (пункт 3.2 договору).
Пунктом 3.3 договору сторони визначили, що оплата орендарем орендної плати та експлуатаційних витрат здійснюється в термін до 15 числа кожного місяця за поточний місяць оренди, без надання рахунку орендодавцем.
Пункт 3.4 договору визначає, що орендна плата за договором не включає в себе відшкодування орендодавцю комунальних послуг, які орендарем оплачуються на підставі рахунків, щомісяця, не пізніше 10-го числа за минулий місяць оренди.
Орендар сплачує орендодавцю на підставі вимоги останнього наступні штрафні санкції за порушення умов договору, зокрема, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених пунктом 7.3.1 договору - пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочених платежів за кожний день прострочення до моменту погашення заборгованості. Якщо прострочення становить більше 5 (п'яти) календарних днів, орендар зобов'язаний сплатити на користь орендодавця штраф у розмірі 150 (сто п'ятдесят)грн за кожен день прострочення (пункт 9.1.1 договору).
Приписами пункту 10.1.1 договору встановлено, що договір припиняється в день закінчення терміну оренди, зазначений в пункті 2.1 договору, якщо він не був достроково розірваний сторонами відповідно до пунктів 10.1.2 і 10.1.3 договору.
Договір підписаний сторонами без зауважень та заперечень до нього.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що спірний договір визнавався недійсним в судовому порядку.
01.02.2022 між сторонами підписано акт приймання-передачі приміщення, за змістом якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування приміщення №101, площею 102кв.м, на першому поверсі в будівлі центру, розташованого за адресою м. Дніпро, пр. Гагаріна, 27 (а.с. 16 том 1).
01.07.2022 сторони уклали додаткову угоду до договору (а.с. 18 том 1). Відповідно до зазначеної додаткової угоди в період:
1. З 01.03.2022 по 31.03.2022 орендар звільняється від оплати орендної плати та експлуатаційних витрат. За вказаний період орендар відшкодовує орендодавцю лише комунальні послуги.
2. Внести зміни в пункт 3.1 договору виклавши останній абзац в наступній редакції: "В розмір орендної плати включено експлуатаційні витрати орендодавця, що складають 60,00грн за 1кв.м орендованої площі в місяць".
3. З 01.04.2022 по 30.04.2022 розмір орендованої плати складає 15000,00грн за все приміщення, з урахуванням експлуатаційних витрат орендодавця, що складають 2040,00грн. За вказаний період орендар відшкодовує орендодавцю комунальні витрати.
4. За травень 2022 року розмір орендної плати складає 22440,00грн та розмір експлуатаційних витрат складає 2040,00грн за все приміщення. За вказаний період орендар відшкодовує орендодавцю комунальні витрати.
5. За червень 2022 року розмір орендної плати складає 19890,00грн та розмір експлуатаційних витрат складає 2040,00грн за все приміщення. За вказаний період орендар відшкодовує орендодавцю комунальні витрати.
6. З 01.07.2022 по 31.08.2022 розмір орендної плати складає 19890,00грн та розмір експлуатаційних витрат складає 6120,00грн за все приміщення щомісячно. За вказаний період орендар відшкодовує орендодавцю комунальні витрати.
На виконання умов договору позивач в період з квітня 2022 року по вересень 2022 року надав відповідачу послуги з оренди приміщення на загальну суму 293928,33грн, що підтверджується підписаними сторонами акти приймання-передачі послуг:
- №59 від 28.02.2022 на суму 51000,00грн за лютий;
- №77 від 11.03.2022 на суму 7158,99грн;
- №100 від 30.04.2022 на суму 15000,00грн за квітень;
- №114 від 30.04.2022 на суму 12493,83грн;
- №127 від 31.05.2022 на суму 24480,00грн за травень;
- №143 від 31.05.2022 на суму 16951,39грн;
- №157 від 30.06.2022 на суму 21930,00грн за червень;
- №172 від 30.06.2022 на суму 23676,48грн;
- №187 від 31.07.2022 на суму 26010,00грнм за липень;
- №217 від 31.07.2022 на суму 32192,89грн;
- №201 від 31.08.2022 на суму 26010,00грн за серпень;
- №241 від 12.09.2022 на суму 27479,43грн;
- №258 від 30.09.2022 на суму 9545,32грн (а.с. 36-49 том 1).
Позивач виставив відповідачу рахунки:
- №62 від 14.02.2022 на суму 51000,00грн за лютий;
- №80 від 11.03.2022 на суму 7158,99грн;
- №106 від 25.04.2022 на суму 15000,00грн за квітень;
- №122 від 11.05.2022 на суму 12493,83грн;
- №135 від 23.05.2022 на суму 24480,00грн за травень;
- №153 від 01.06.2022 на суму 21930,00грн;
- №168 від 13.06.2022 на суму 16951,39грн;
- №183 від 06.07.2022 на суму 26010,00грн за липень;
- №200 від 07.07.2022 на суму 23676,48грн;
- №230 від 31.07.2022 на суму 32192,89грн;
- №213 від 01.08.2022 на суму 26010,00грн за серпень;
- №259 від 12.09.2022 на суму 27479,43грн;
- №289 від 30.09.2022 на суму 9545,32грн (а.с. 23-35 том 1).
Позивач зазначив, що за наведений період відповідачем було частково сплачено борг у розмірі 114000,00грн, що підтверджується платіжними дорученнями:
- №3 від 18.02.2022 на суму 51000,00грн;
- №6 від 18.02.2022 на суму 10000,00грн;
- №11 від 29.04.2022 на суму 10000,00грн;
- №15 від 13.05.2022 на суму 10000,00грн;
- №17 від 24.05.2022 на суму 5000,00грн;
- №20 від 30.05.2022 на суму 3000,00грн;
- №23 від 10.06.2022 на суму 3000,00грн;
- №11 від 20.06.2022 на суму 3000,00грн;
- №28 від 30.06.2022 на суму 5000,00грн;
- №45 від 25.07.2022 на суму 3000,00грн;
- №@2PL213816 від 28.07.2022 на суму 1000,00грн;
- №@2PL321322 від 17.08.2022 на суму 10000,00грн (а.с. 49-60 том 1).
З метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено вимогу за Вих.№20/09 від 20.09.2022 про сплату заборгованості, однак, на момент звернення до суду з позовною заявою, вимоги не задоволені та заборгованість відповідачем не погашена (а.с. 64, 65 том 1).
У зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати за договором оренди, позивач просить стягнути грошові кошти у сумі 179928,33грн.
Зазначене і стало причиною виникнення спору.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницька діяльність Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 припинена 16.09.2022, про що внесено запис за №2010350060001115350
Позивач звернувся з позовними вимогами до відповідача 08.04.2025, про що свідчить відтиск штампу вхідної кореспонденції Господарського суду Дніпропетровської області на першому аркуші позовної заяви.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Отже, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов'язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що фізична особа, яка мала статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15.12.2017 не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов'язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах були відкриті у господарському суді до настання таких обставин. Крім того, у разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постановах від 14.03.2018 у справі № 593/793/14-ц та від 05.06.2018 у справі № 338/180/17.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Згідно із статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18 роз'яснила наступне: "З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи - підприємця, яка є однією зі сторін у справі.
Відтак з 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18).
Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи те, що спір між сторонами виник щодо господарської діяльності між суб'єктами господарювання - Товариством з обмеженою відповідальністю "Естейт Молл" та ОСОБА_1 з виконання ними договору оренди приміщення (суборенди) №АЕ-01/02/22-101 від 01.02.2022, то даний спір відноситься до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін.
Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості, пені, штрафу та трьох відсотків річних.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору оренди нерухомого майна, строк дії договору, умови передачі майна та повернення його з оренди, час користування ним орендарем, наявність простроченої заборгованості, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов'язань за договорами.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За умовами частин першої, п'ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини третьої статті 285, частин першої та четвертої статті 286 Господарського кодексу України, орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до пункту 3.3 договору сторони визначили, що оплата орендарем орендної плати та експлуатаційних витрат здійснюється в термін до 15 числа кожного місяця за поточний місяць оренди, без надання рахунку орендодавцем. Разом з тим пункт 3.4 договору визначає, що орендна плата за договором не включає в себе відшкодування орендодавцю комунальних послуг, які орендарем оплачуються на підставі рахунків, щомісяця, не пізніше 10-го числа за минулий місяць оренди.
Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, за період з квітня по вересень 2022 року у останнього виникла заборгованість з оплати орендної плати та послуг з утримання орендованого майна у загальному розмірі 179928,33грн.
Доказів сплати орендної плати та оплати послуг з утримання майна в розмірі 179928,33грн відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не спростував.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу у розмірі 179928,33грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Окрім вимоги про стягнення основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню згідно з пунктом 7.3.1 договору в розмірі 44858,84грн за період з 01.10.2022 по 31.03.2023, штраф у сумі 82220,00грн, три відсотки річних у сумі 1793,75грн за період з 01.10.2022 по 31.03.2023 та інфляційні втрати у сумі 17974,84грн за період з жовтня 2022 року по лютий 2024 року, які розраховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (а.с. 3 - зворотній аркуш 3 том 1).
Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Орендар сплачує орендодавцю на підставі вимоги останнього наступні штрафні санкції за порушення умов договору, зокрема, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених пунктом 7.3.1 договору - пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочених платежів за кожний день прострочення до моменту погашення заборгованості. Якщо прострочення становить більше 5 (п'яти) календарних днів, орендар зобов'язаний сплатити на користь орендодавця штраф у розмірі 150 (сто п'ятдесят)грн за кожен день прострочення (пункт 9.1.1 договору).
Заявлена позивачем пеня розрахована у сумі 44858,84грн за період з 01.10.2022 по 31.03.2023.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що позивачем не враховано наступні положення законодавства.
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина п'ята статті 254 Цивільного кодексу України).
З огляду на викладене, з урахуванням дати виникнення у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем (п. 3.3 договору) та меж позовних вимог, правомірними є позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 42394,07грн за загальний період з 18.10.2022 (15.10.2022 та 16.10.2022 - вихідні дні) по 31.03.2023.
Щодо стягнення штрафу у розмірі 82220,00грн суд зазначає наступне.
Ці спірні кошти за своєю правовою природою є пенею і їх стягнення, при стягненні з відповідача пені на підставі пункту 9.1.1 договору, призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і те ж порушення, що є недопустимим з огляду на положення статті 61 Конституції України. Враховуючи зазначене, суд відмовляє в задоволені позовних вимог в частині стягнення штрафу.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат судом порушень не встановлено.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку трьох відсотків річних судом встановлено, що позивачем допущено помилки, як і при розрахунку пені.
З огляду на викладене, з урахуванням дати виникнення у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем та меж позовних вимог, правомірними є позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних у загальному розмірі 7952,61грн за загальний період з 18.10.2022 по 31.03.2024.
Згідно зі статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За статтею 89 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про більшу вірогідність доказів, наданих позивачем у підтвердження обґрунтування своєї позиції. Відповідно позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню. Такі висновки суду засновані передусім на відсутності належних спростувань з боку відповідача цих обставин.
За таких обставин законними й обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 248249,85грн, з якої: 179928,33грн основної заборгованості, 42394,07грн пені, 7952,61грн три відсотки річних, 17974,84грн інфляційних втрат.
Судом були досліджені всі документи, що знаходяться у справі та надана їм правова оцінка.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову всі судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин судовий збір покладається на відповідача у сумі 3723,74грн.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77- 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Молл" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в загальному розмірі 333062,50грн, з якої: 179928,33грн основного боргу, 44858,84грн пені, 82200,00грн штрафу, 8100,49грн трьох відсотків річних, 17974,84грн інфляційних втрат - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Молл" (49005, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, пр. Гагаріна, буд. 27, ідентифікаційний код 43321899) 179928,33грн основної заборгованості, 42394,07грн пені, 7952,61грн три відсотки річних, 17974,84грн інфляційних втрат та 3723,74грн - витрат по сплаті судового збору.
Відмовити в задоволені позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Молл" 82200,00грн штрафу, 2464,77грн пені, та 147,88грн трьох відсотків річних.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 02.07.2025.
Суддя В.О. Татарчук