вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" липня 2025 р. Справа № 910/1275/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Демидової А.М.
суддів: Ходаківської І.П.
Владимиренко С.В.
розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 (повне рішення складено та підписано 27.03.2025) (суддя Павленко Є.В.)
у справі № 910/1275/25 Господарського суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хоббіт хаус"
до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю
про стягнення 190 006,91 грн
Короткий зміст і підстави позовних вимог
У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Хоббіт хаус" (далі - ТОВ "Хоббіт хаус", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Фірма "Т.М.М." - ТОВ) про стягнення 190 006,91 грн, з яких 161 998,00 грн безпідставно набутих коштів, 6 368,51 грн трьох процентів річних та 21 640,40 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем було здійснено оплату виставлених відповідачем рахунків, проте товар останнім не поставлено, як і не надано обумовлених послуг та не передано наймачу об'єкт оренди.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 у справі № 910/1275/25 позов задоволено частково та стягнуто з Фірми "Т.М.М." - ТОВ на користь ТОВ "Хоббіт хаус" 161 998,00 грн основної заборгованості та 2 065,31 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що спірна сума коштів, яка складає 161 998,00 грн та була перерахована позивачем внаслідок виконання взятих на себе зобов'язань за виставленими відповідачем рахунками, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідачем на момент прийняття рішення не надано документів, які свідчать про повернення вказаних коштів чи виконання ним взятих на себе зобов'язань із поставки погодженого між сторонами товару, надання обумовлених послуг чи передачі речі позивачу в найм (оренду).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 у справі № 910/1275/25, Фірма "Т.М.М." - ТОВ звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 11, 202, 626, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. 45, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, стягнути з позивача витрати на правову допомогу в суді першої інстанції в розмірі 16 000,00 грн та витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 16 000,00 грн.
Зокрема, скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази відмови покупця до постачальника від виконання договору, утримувані постачальником кошти попередньої оплати не є безпідставними, а тому постачальник не може вважатись особою, яка зобов'язалась їх повернути на вимогу позивача на тій підставі, що позивач направив лист-вимогу.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 (колегія суддів у складі: головуючого Демидової А.М., суддів Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фірми "Т.М.М." - ТОВ на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 у справі № 910/1275/25; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Зважаючи на воєнний стан в Україні, тривалі повітряні тривоги, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій та забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав.
Позиції учасників справи
Позивач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що відповідач не заперечує відсутність між ними будь-яких договорів, у рахунках не міститься умов поставки товару, а тому вони не можуть вважатись спрощеною формою укладення договору.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, протягом вересня-жовтня 2023 року ТОВ "Хоббіт хаус" на підставі виставлених відповідачем рахунків: від 24 серпня 2023 року № 282 на суму 144 098,12 грн з ПДВ, від 31 серпня 2023 року № 284 на суму 9 900,00 грн з ПДВ, від 13 жовтня 2023 року № 353 на суму 4 000,00 грн та від 17 жовтня 2023 року на суму 4 000,00 грн з ПДВ, перераховано на користь Фірми "Т.М.М." - ТОВ грошові кошти за товари та послуги в загальному розмірі 161 998,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями платіжних інструкцій: від 18 жовтня 2023 року № 1148 на суму 4 000,00 грн із призначенням платежу: "Оплата за роботу крана зг.рах. № 354 від 17.10.2023 у сумі 3333.33 грн., ПДВ - 20 % 666.67 грн.", від 15 жовтня 2023 року № 1124 на суму 4 000,00 грн із призначенням платежу: "Оплата за роботу крана зг.рах. № 353 від 13.10.2023 у сумі 3333.33 грн., ПДВ - 20 % 666.67 грн.", від 11 жовтня 2023 року № 1097 на суму 105 818,12 грн із призначенням платежу: "Оплата за товар зг.рах. № 282 від 24.08.2023 у сумі 88181, 77 грн., ПДВ - 20 % 17 636.35 грн.", від 2 жовтня 2023 року № 1050 на суму 38 280,00 грн із призначенням платежу: "Оплата за оренду опалубки зг.рах. № 282 від 24.08.2023р. У сумі 31900,00 грн., ПДВ - 20 % 6380.00 грн.", від 1 вересня 2023 року № 837 на суму 9900,00 грн із призначенням платежу: "Оплата зг.рах. № 284 від 31.08.2023р. У сумі 8250,00 грн., ПДВ - 20 % 1650.00 грн.".
Також, у зазначених рахунках вказано, що: "Оплата даного рахунка означає згоду платника з умовами постачання товару. Товар відпускається по факту приходу грошей на р/р постачальника".
Відповідач, у свою чергу, оплачений позивачем товар не поставив, обумовлених послуг не надав, об'єкт оренди не передано.
27.01.2025 позивач направив на адресу відповідача вимогу-повідомлення від 16.01.2025, в якій просив повернути йому сплачені за вказаними вище платіжними інструкціями грошові кошти в загальному розмірі 161 998,00 грн. Належні докази направлення відповідачу вказаної вимоги засобами поштового зв'язку наявні в матеріалах справи.
Залишення зазначеної вимоги відповідачем без відповіді та задоволення і стало підставою для звернення ТОВ "Хоббіт хаус" із позовом у даній справі.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно із частиною першою статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначено у статтях 642-643 ЦК України.
У частині першій статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем було виставлено, а позивачем оплачено ряд рахунків, зокрема, з призначенням платежу: "за роботу крана…", "оплата за оренду опалубки…", "оплата за товар…".
При цьому відповідних договорів сторонами укладено не було. Докази надання відповідачем оплачених позивачем послуг, поставки товару, та надання в оренду речі в матеріалах справи відсутні.
Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України).
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч. 3 ст. 1212 ЦК України).
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Основна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17).
За приписами ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Апеляційний господарський суд у даному випадку зважає на те, що згідно з положеннями статті 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
Водночас, як було зазначено вище, в силу положень ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Разом із тим, доказів досягнення сторонами згоди щодо істотних умов виконання зобов'язань сторонами, строку поставки, оренди тощо, строку дії договору матеріали справи не містять, а відтак посилання відповідача на укладення договору у спрощений спосіб є безпідставним.
З огляду на викладене, а також встановлені факти нездійснення відповідачем поставки товару, надання послуг, надання речі в оренду протягом тривалого (більше, ніж півтора року) строку, за відсутності укладеного(их) між сторонами договору(ів), неповернення коштів на вимогу позивача, спірні кошти є такими, що набуті без відповідної правової підстави, а відтак правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення коштів у розмірі 161 998,00 грн.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, в частині висновків суду першої інстанції щодо позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат апеляційна скарга доводів не містить. Водночас, порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права в цій частині судом апеляційної інстанції не встановлено.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
За таких обставин, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 у справі № 910/1275/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, передбачені ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.М. Демидова
Судді І.П. Ходаківська
С.В. Владимиренко