ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
01 липня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/1446/24(916/106/25)
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Богатиря К.В., Принцевської Н.М.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Романової Анастасії Ігорівни
на рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2025 (повний текст складено та підписано 09.04.2025, суддя Найфлейш В.Д.)
у справі №916/1446/24(916/106/25)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ЦИТОМЕД ФАРМ»
до Фізичної особи-підприємця Романової Анастасії Ігорівни
про стягнення 205 500,00 грн
в межах справи №916/1446/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “ЦИТОМЕД ФАРМ»
В межах справи №916/1446/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “ЦИТОМЕД ФАРМ» в особі ліквідатора Заріцького Ю.М. звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Романової Анастасії Ігорівни про стягнення 205 500,00 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.04.2025 по справі №916/1446/24(916/106/25) позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 205 500 гривень, а також судовий збір у розмірі 2 466 гривень.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2025 по справі №916/1446/24(916/106/25) та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 02.06.2025 відкрито апеляційне провадження у цій справі та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Судом апеляційної інстанції було отримано заяви позивача та відповідача про затвердження мирової угоди, визнання оскаржуваного рішення нечинним та закриття провадження у справі.
Щодо вказаної мирової угоди, колегія суддів зазначає таке.
Одним із визначальних принципів господарського судочинства є принцип диспозитивної, закріплений в статті 14 ГПК України. Такий принцип полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ст. 14 ГПК України).
За змістом ч. 7 ст. 46 ГПК України сторони можуть примиритися, у тому числі, шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу. Результат домовленості сторін може бути оформлений мировою угодою.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі (ч. 3, 4 ст. 192 ГПК України).
До основних завдань та переваг мирової угоди належать процесуальна економія, спрощення роботи суду, можливість сторонам самостійно врегулювати основні питання, пов'язані із захистом порушених прав, за умови комплексного врахування інтересів всіх сторін. У такий спосіб мирова угода є однією з форм прояву свободи (диспозитивності) в реалізації сторонами господарського процесу своїх прав, що проявляється в укладенні між ними угоди про заміну зобов'язання, на підставі якого й виник спір, іншим зобов'язанням з метою врегулювання такого спору (постанова Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 911/427/19).
Мирова угода у позовному провадженні - це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір, на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу, у тому числі, на стадії виконання судового рішення. На відміну від звичайного договору, мирова угода у позовному провадженні укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/661/20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2024 у справі № 185/8179/22 щодо застосування ст. 207 ЦПК України, яка за змістом є аналогічною статті 192 ГПК України, зазначила, що мирова угода є юридичним документом, який створюється сторонами процесу і затверджується судом з метою вирішення спору шляхом досягнення взаємної згоди. Загальний наслідок укладення мирової угоди полягає в тому, що сторони приймають умови, які для них є прийнятними, замість того, щоб покладати вирішення спору на суд.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також вказала, що за своїм змістом процедура закінчення розгляду справи укладенням мирової угоди складається з декількох послідовних дій, що вчиняються сторонами та судом: 1) сторони справи укладають мирову угоду; 2) сторони повідомляють суд про укладання мирової угоди, подавши до суду спільну письмову заяву про це; 3) суд роз'яснює сторонам наслідки укладення сторонами мирової угоди; 4) суд перевіряє: чи не обмежені представники сторін вчинити дії з укладання мирової угоди; чи мирова угода укладається сторонами на підставі взаємних поступок; чи стосується мирова угода лише прав та обов'язків сторін; якщо у мировій угоді сторони вийшли за межі предмета спору, то чи мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб; 5) суд постановляє ухвалу, якою: затверджує мирову угоду; вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету; закриває провадження у справі.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №911/918/15 зазначив, що для встановлення обставин щодо правомірності закриття провадження у справі у зв'язку із затвердження мирової угоди сторін необхідно перевірити дотримання судом при затвердженні мирової угоди вимог статті 192 ГПК України, зокрема дослідити умови мирової угоди на предмет того, чи відповідають ці умови закону, чи не порушують права або охоронювані законом інтереси інших осіб, чи не є вони невиконуваними, а також чи відповідають дії представників сторін мирової угоди інтересам осіб, яких вони представляють, оскільки порушення будь-якої з наведених вимог є безумовною підставою для відмови у затвердженні мирової угоди і, як наслідок, відсутністю передумов для закриття провадження у справі з цих підстав.
Отже, надавши учасникам справи право на врегулювання спору між собою на засадах диспозитивності, законодавець в той же час визначив межі реалізації такого права, дотримання яких є обов'язковим і для учасників правовідносин, і для суду. Повноваження суду щодо ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди також є обмеженими та передбачають можливість відмови у затвердженні мирової угоди та продовження судового розгляду у вказаних випадках.
При цьому, частиною 2 ст. 274 ГПК України, яка регулює питання укладення мирової угоди на стадії апеляційного перегляду судового рішення суду першої інстанції, визначено, що якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
Судова колегія наголошує на тому, що аналіз положень ч. 1 ст. 192 ГПК свідчить, що мирова угода - це результат дискреційних повноважень сторін спору координаційного (договірного) характеру з метою припинити спір, виражений в укладеному ними та поданому на затвердження суду правочині - мировій угоді, яка набирає чинності з моменту її затвердження судом.
Взаємними поступками є добровільна відмова кожної із сторін від чого-небудь (певних вигод, умов, намірів тощо) або послаблення своїх вимог на користь врегулювання конфлікту. Узгодження взаємних поступок є виключним правом сторін, яким вони користуються на власний розсуд, виходячи із власної оцінки комерційної доцільності, господарських, цивільних чи ділових взаємовідносин із контрагентом, майнових або немайнових інтересів тощо. Сутність поступок може носити кількісний (прощення боргу у певній частині тощо) або якісний характер (розстрочення боргу на певний строк). Втручання суду в оцінку взаємних поступок обмежене підставами для відмови у затвердженні мирової угоди, визначеними ч. 5 ст. 192 ГПК України.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.06.2025 по справі №917/141/24.
У даному випадку сторонами не надано до суду мирової угоди у вигляді окремого документа, а її зміст вказано у прохальних частинах заяв позивача та відповідача про затвердження мирової угоди.
Так, у прохальних частинах заяв, позивача та відповідача просять суд апеляційної інстанції:
«Затвердити мирову угоду між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЦИТОМЕД ФАРМ» та Фізичною особою-підприємцем Романовою Анастасією Ігорівною та зазначити в резолютивній частині рішення наступні умови угоди:
1) Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦИТОМЕД ФАРМ» визнає наявність грошових зобов'язань перед Фізичною особою-підприємцем Романовою Анастасією Ігорівною на підставі Договору про надання консультаційних послуг №4 від 01.10.2028, Акту надання послуг №1 від 21.08.2018, Акту надання послуг №41 від 02.11.2018 на загальну суму 205500,00 грн, як плати за надані нею послуги.
2) Фізична особа-підприємець Романова Анастасія Ігорівна визнає належним та повним виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ЦИТОМЕД ФАРМ» грошових зобов'язань перед Фізичною особою-підприємцем Романовою Анастасією Ігорівною на підставі Договору про надання консультаційних послуг №4 від 01.10.2028, Акту надання послуг №1 від 21.08.2018, Акту надання послуг №41 від 02.11.2018 на загальну суму 205500,00 грн.
3) Сторони дійшли згоди про те, що витрати, які вони понесли у зв'язку з розглядом справи не відшкодовуються.
4) Сторони дійшли згоди про те, що не мають претензій один до одного та спір щодо предмету справи відсутній.»
Отже, зі змісту наданої сторонами мирової угоди вбачається, що остання не містить жодних взаємних поступок в вигляді добровільної відмови кожної зі сторін від певних вимог, намірів, умов тощо та/або послаблення своїх вимог на користь врегулювання конфлікту.
Як вже було вказано вище, мирова угода є юридичним документом, який створюється сторонами процесу і затверджується судом з метою вирішення спору шляхом досягнення взаємної згоди.
Однак, у даному випадку зміст поданої сторонами мирової угоди не свідчить про вирішення спору між сторонами шляхом його добровільного врегулювання, оскільки така мирова угода фактично є відмовою позивача від заявлених позовних вимог, з огляду на те, що відповідачем було надано докази відсутності у нього заборгованості перед позивачем. Тобто, жодних умов щодо взаємних поступок, що притаманно мировій угоді, надана сторонами на затвердження мирова угода в цій справі не містить.
Слід також відзначити, що затвердження мирової угоди на стадії апеляційного перегляду справи, у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства, тягне за собою визнання нечинним оскаржуваного рішення та закриття провадження у справі, а тому затвердження мирової угоди, яка не відповідає вимогами закону, спричинить відповідно безпідставне визнання рішення нечинним та закриття провадження.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що подана сторонами мирова угода не підлягає затвердженню судом.
Разом з цим, до суду апеляційної інстанції надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ЦИТОМЕД ФАРМ» в особі ліквідатора Заріцького Ю.М. про відмову від позову в якій останній просить закрити провадження по справі №916/1446/24(916/106/25) за апеляційною скаргою ФОП Романової Анастасії Ігорівни на рішення Господарського суду Одеської області від 04 квітня 2025 року по справі №916/1446/24(916/106/25), яким задоволено позовні вимоги ТОВ «ЦИТОМЕД ФАРМ» до ФОП Романова Анастасія Ігорівна про стягнення заборгованості у розмірі 205 500,00 грн у зв'язку із неналежним та несвоєчасним здійснення виконання грошового зобов'язання щодо повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів) на підставі статті 231 ГПК України та закрити апеляційне провадження по справі №916/1446/24(916/106/25) за апеляційною скаргою ФОП Романової Анастасії Ігорівни на рішення Господарського суду Одеської області від 04 квітня 2025 року по справі №916/1446/24 (916/106/25) на підставі статті 274 ГПК України.
В даній заяві позивач зазначає, що бажає скористатись своїм правом передбаченим чинним процесуальним законодавством на відмову від позову.
Позивач також зазначає, що відмова від позовних вимог не порушує будь-чиїх прав та обов'язків, відсутні жодні заперечення проти заяви про відмову від позовних вимог від інших учасників даного судового процесу.
Крім того, позивач зазначає, що йому відомі та зрозумілі наслідки відмови від позовних вимог.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ЦИТОМЕД ФАРМ» в особі ліквідатора Заріцького Ю.М. про відмову від позову та закриття провадження по справі колегія суддів зазначає наступне.
Пункт 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України передбачає право позивача на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог).
Відповідно до статті 274 ГПК України у суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Суд констатує, що відмова від позову - це одностороннє вільне волевиявлення позивача, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги і на закриття порушеного позивачем процесу. Відмова позивача від позову є формою реалізації диспозитивності господарського судочинства.
З огляду на зазначене вище, підставами для відмови господарським судом у задоволенні заяви про відмову від позову є: 1) обмеження представника відповідної сторони у повноваженнях на вчинення процесуальної дії (відмови від позову); 2) відмова позивача від позову у справі, в якій особу представляє її законний представник, суперечить інтересам особи, яку він представляє.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №925/2151/14, від 08.10.2020 у справі №910/5084/16.
Згідно з ст. 14 ГПК України одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, який полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Складовою зазначеного принципу є можливість суб'єкта відмовитися від свого права чи інтересу. Тобто право особи на звернення до суду з позовом рівною мірою стосується й права такої особи на відмову від такого позову або частини позовних вимог та є формою реалізації одного із принципів господарського судочинства.
Отже, право позивача на відмову від позову на будь-якій стадії провадження у справі, у тому числі у суді апеляційної інстанції, гарантується, тому позивач наділений правом відмовитися від позову, зокрема, в суді апеляційної інстанції, і така заява повинна відповідати вимогами статті 191 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів встановила, що заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ЦИТОМЕД ФАРМ» подано арбітражним керуючим Заріцьким Ю.М., який у відповідності до відомостей які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є ліквідатором боржника.
Також у заяві про відмову від позову Товариства з обмеженою відповідальністю “ЦИТОМЕД ФАРМ» в порядку ст. 191 ГПК України повідомило, що йому відомі наслідки відмови від позову та про нечинність судового рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 191 ГПК України у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
З огляду на зазначене вище та враховуючи, що заява про відмову від позову підписана уповноваженою особою, а зазначена відмова від позову є формою реалізації принципу диспозитивності господарського судочинства, передбаченого положеннями ст. 14 ГПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для прийняття відмови позивача від позову.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині.
У зв'язку із прийняттям відмови позивача від позову, колегія суддів визнає нечинним судове рішення суду першої інстанції та закриває провадження у цій справі.
Частиною 2 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку, суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним під час подання відповідної апеляційної чи касаційної скарги, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого під час подання відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
Згідно з ч. 4 ст. 7 Закону України “Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
Отже, враховуючи наявність у даному випадку відмови позивача від позову на стадії перегляду рішення в апеляційному порядку, колегія судів вважає за необхідне повернути скаржнику 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні відповідної апеляційної скарги, що становить 2311,87 грн.
Керуючись ст.ст. 191, 231, 234, 274 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
1. Відмовити у задоволенні заяв сторін про затвердження мирової угоди.
2. Прийняти відмову Товариства з обмеженою відповідальністю “ЦИТОМЕД ФАРМ» від позову по справі №916/1446/24(916/106/25).
3. Визнати нечинним рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2025 по справі №916/1446/24(916/106/25).
4. Провадження у справі №916/1446/24(916/106/25) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ЦИТОМЕД ФАРМ» до Фізичної особи-підприємця Романової Анастасії Ігорівни про стягнення 205 500,00 грн - закрити.
5. Повернути Фізичній особі-підприємцю Романовій Анастасії Ігорівні з Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2311 (дві тисячі триста одинадцять) гривень 87 коп., сплачений за платіжною інструкцією №55 від 22.04.2025.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Датою складання та підписання даної ухвали є 01.07.2025.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Богатир К.В.
Суддя Принцевська Н.М.