79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"27" червня 2025 р. Справа №907/452/24
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,
Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,
в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» від 01 квітня 2025 року
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20 лютого 2025 року (повний текст підписано 12.03.2025), суддя Пригара Л.І.
у справі №907/452/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України», м. Київ
до відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Легоцького», м. Ужгород
про стягнення 190 549,58 грн, у тому числі 139 203,46 грн заборгованості за поставлений природний газ, 34 514,83 грн пені, 10 918,94 грн інфляційних втрат та 5 912,35 грн 3% річних
встановив:
10 травня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Легоцького» про стягнення 190 549,58 грн, у тому числі 139 203,46 грн заборгованості за поставлений природний газ, 34 514,83 грн пені, 10 918,94 грн інфляційних нарахувань та 5 912,35 грн трьох процентів річних.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20 лютого 2025 року у справі №907/452/24 позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 139 203,46 грн заборгованості за поставлений природний газ та 1769,65 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідач взяті на себе договірні зобов'язання належним чином не виконав, допустивши заборгованість перед позивачем, як постачальником “останньої надії», за поставлений природний газ у вересні 2022 року (з 01.09.2022 по 30.09.2022) у розмірі 139 203,46 грн. Суд зазначає, що встановлена Кабінетом Міністрів України заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, поширюється на об'єднання співвласників багатоквартирного будинку як юридичну особу, що створена та діє виключно в інтересах фізичних осіб - власників квартир та приміщень у житловому будинку. Водночас із долученого до матеріалів позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що пеня за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання нарахована останньому позивачем у період із 01.11.2022 по 30.04.2023, а інфляційні втрати та три проценти річних у період із 01.11.2022 по 31.03.2024, тобто в межах строку дії карантину (що був скасований лише 30.06.2023) та воєнного стану на території України, який є чинним і досі. За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 34 514,83 грн пені, 10 918,94 грн інфляційних нарахувань та 5 912,35 грн трьох процентів річних є неправомірними, порушують права співвласників як побутових споживачів житлово-комунальних послуг, а тому, задоволенню не підлягають.
Частково не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 20 лютого 2025 року (з врахуванням заяви про уточнення вимог апеляційної скарги) у справі №907/452/24 в частині відмови у стягненні пені у сумі 34 514,83 грн, 3% річних у сумі 5 912,35 грн, інфляційні втрати у сумі 10 918,94 грн. Прийняти у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задоволити. Зокрема, вважає оскаржуване судове рішення таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, що у відповідності з приписами статті 277 ГПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення. Разом з тим, вказує, що ОСББ згідно Статуту ОСББ є виконавцем комунальної послуги та надає комунальну послугу - виробництво та постачання теплової енергії та гарячої води споживачам (співмешканцям будинку). Таким чином договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» не є договором надання комунальної послуги, тому що постачальник не приймає участі у виробленні комунальної послуги за договором постачання природного газу. Крім того, зазначає, що висновок ВП ВС у справі №906/1308/19 не є застосовним у справі що розглядається, оскільки предметом спору у справі №906/1308/19 був договір про передачу функцій на управління будинком, а тому такий висновок був доречним, оскільки укладення спірного договору без рішення загальних зборів порушувало право позивача як співвласника на управління будинком. Дійшовши висновку, що ОСББ є виробником теплової енергії суд мав би застосувати пункт 15 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ, який набрав чинності 18.04.2020 яким визначено, що тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), звільнено від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форми власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форми власності. Всупереч наведеному суд застосував Підпункт 4 пункту 3 розділу II “Прикінцеві положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» яким встановлено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Відповідно, не є правозастосовними до спірних правовідносин постанова Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану". Апелянт вважає, що три відсотки річних та інфляційні втрати входять до складу основного зобов'язання, а тому підлягають стягненню у повному обсязі незалежно від будь-яких обставин, отже, стягнувши суму основного боргу суд зобов'язаний був стягнути відсотки річних та інфляційні втрати, оскільки вони входять до складу основного зобов'язання. Чинне цивільне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг (постанова ВП ВС від 07.04.2020 у справі №910/4590/19). Таким чином, при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом неправильно витлумачено та застосовано Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», Закон України «Про житлово-комунальні послуги», Закон України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", що призвело до неправильного тлумачення та застосування норм матеріального права щодо надання житлово-комунальних послуг населенню та звільнення від відповідальності населення за несвоєчасні розрахунки за ці комунальні послуги. Ототожнення понять «житлово-комунальні послуги» та «постачання природного газу», яке регулюється спеціальним законодавством на ринку природного газу, що стало підставою для ухвалення незаконного рішення.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі №907/452/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20 лютого 2025 року; витребувано з місцевого господарського суду матеріали справи; відповідачу надано строк (15 днів з дня отримання ухвали) на подання суду відзиву на апеляційну скаргу; справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на підставі ч.10 ст.270 ГПК України.
Судом встановлено, що ухвала суду належним чином надіслана сторонам у справі, доставлена до їх електронних кабінетів - 08 квітня 2025 року о 18:14 год., що підтверджується довідками про доставку електронного листа, підписаними відповідальним працівником.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду не надходив.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч.3 ст.263 ГПК України).
Заяв про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно з ч.1 ст.273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст.2 ГПК України.
Поняття “розумного строку» не має чіткого визначення, проте, розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, №4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №№32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012).
Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) №880 від 04.07.2017 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №917-р від 22.07.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» визначено постачальником “останньої надії» на ринку природного газу.
У зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником, оператором газотранспортної системи (далі оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі оператори ГРМ) об'єми природного газу, спожитого відповідачем у вересні 2022 року (з 01.09.2022 по 30.09.2022), автоматично включено до портфеля постачальника “останньої надії» Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий відповідачем природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.
В інформаційній платформі споживач Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Легоцького» з ЕІС-кодом 56XQ00012PS8T00N був закріплений за постачальником “останньої надії» ТОВ “ГК “Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В) (позивачем у справі) в період із 01.09.2022 по 30.09.2022.
Факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника “останньої надії» та віднесення спожитого останнім газу до портфеля постачальника “останньої надії», підтверджується долученою позивачем до матеріалів справи копією листа оператора ГТС №ТОВВИХ-24-3558 від 07.03.2024 із інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з EIC-кодом 56XQ00012PS8T00N; інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» від оператора ГРМ (Форма №10); відомостями з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживача з EIC-кодом 56XQ00012PS8T00N (надано у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі оператора ГТС).
Типовий договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» (далі договір) затверджений постановою НКРЕКП №2501 від 30.09.2015.
За змістом п. 2.1. договору визначено, що за цим договором постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Згідно із п. 2.2. договору, обов'язковою умовою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором ГРМ договору розподілу природного газу або оператором ГТС договору транспортування природного газу (для прямих споживачів).
За положеннями п. 3.1., 3.3. договору, постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.
Відповідно до п. 4.1. договору, постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов'язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті.
Пунктами 4.2. - 4.4. договору встановлено, що об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу. Постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено). Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
У разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 4.5. договору).
Згідно із підп. 1 п. 5.1. та підп. 1 п. 5.2. договору, споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому договорі та зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору.
На підставі п. 8.1, 8.2. договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством. Постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, а споживач відшкодовує збитки, понесені постачальником, виключно у разі: - порушення споживачем строків розрахунків з постачальником в розмірі, погодженому сторонами в цьому договорі; - відмови споживача надати представнику постачальника доступ до свого об'єкта, що завдало постачальнику збитків, в розмірі фактичних збитків постачальника.
За змістом п. 11.1. договору, цей договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) договору не звільняє споживача від обов'язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором.
Протягом строку дії договору споживач має право укласти договір постачання природного газу з іншим постачальником. У такому випадку цей договір достроково припиняється по завершенню газової доби, що передує газовій добі початку постачання новим постачальником (п. 11.3. договору).
Відповідно до п. 11.5. договору, усі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані за зазначеними в цьому договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача. У разі отримання постачальником від споживача заяви про бажання використовувати у взаємовідносинах електронний документообіг усі документи і повідомлення за цим Договором також можуть бути складені відповідно до законодавства про електронний документообіг та використання електронних документів. У такому разі такі документи і повідомлення мають юридичну силу оригіналу документа.
Положеннями пункту 2 глави 7 розділу XII Кодексу ГТС визначено, що у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).
З відомостей із інформаційної платформи оператора ГТС вбачається, що ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» здійснювало постачання природного газу відповідачу як постачальник “останньої надії».
Таким чином, об'єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається оператором ГРМ в інформаційну платформу оператора ГТС та використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу щодобово.
За твердженням позивача, він проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС. Вартість природного газу визначається шляхом множення об'ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.
З 01.10.2021 ціна природного газу, що постачається постачальником “останньої надії» щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника “останньої надії», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №809 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №1102 від 25.10.2021).
З 01.12.2021 ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов договору публікується/оприлюднюється на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price, відповідна роздруківка (архів тарифів за вересень 2022 року) наявна в матеріалах справи.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач у період із 01.09.2022 по 30.09.2022 поставив відповідачу природний газ в об'ємі 1,29773 тис.куб.м. на загальну суму 139 203,46 грн.
Позивачем на виконання умов договору складено та надіслано на адресу відповідача акт приймання передачі природного газу №12517 від 30.09.2022 та рахунок на оплату №25948 від 10.10.2022 за розрахунковий період 01.09.2022 - 30.09.2022 на загальну суму 139 203,46 грн.
Факт надіслання відповідачу зазначеного акта приймання передачі природного газу, а також рахунку на оплату за вересень 2022 року підтверджується долученими до матеріалів справи копіями списків згрупованих поштових відправлень від 21.10.2022 та фіскального чеку від 21.10.2022.
Зазначені в акті приймання передачі природного газу №12517 від 30.09.2022 та рахунку на оплату №25948 від 10.10.2022 обсяги природного газу, передані позивачем, як постачальником “останньої надії», що прийняті відповідачем, підтверджуються також листом оператора ГТС №ТОВВИХ-24-3558 від 07.03.2024 із інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з EIC-кодом 56XQ00012PS8T00N (відповідача у справі).
За твердженням позивача, ним належним чином та в повному обсязі було виконано взяті на себе зобов'язання постачальника “останньої надії» відповідно до договору і в період із 01.09.2022 по 30.09.2022 поставлено відповідачу природний газ в об'ємі 1,29773 тис.куб.м. на загальну суму 139 203,46 грн (із урахуванням вартості транспортування), тоді як відповідач свої зобов'язання за договором у частині оплати вартості спожитого природного газу не виконав, унаслідок чого в останнього виникла та рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 139 203,46 грн, крім того, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з останнього 34 514,83 грн пені, 10 918,94 грн інфляційних нарахувань та 5 912,35 грн 3% річних, що стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» у травні 2024 року до суду з позовом про стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Легоцького» вищевказаних сум.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. 525, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до абз. 1, 4 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про ринок природного газу», постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами. Постачання природного газу постачальником “останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» є публічним.
Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1378/27823 (далі Кодекс ГТС).
Відповідно до положень пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), інформаційна платформа це електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу. Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (пункт 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Отже суб'єкти ринку природного газу (в даному випадку позивач та відповідач як продавець та покупець природного газу відповідно) користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.
Таким чином, позивач як суб'єкт ринку природного газу має право доступу до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.
Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №2496 від 30.09.2015 (далі Правила), постачальник “останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.
Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника “останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» не потребує двостороннього підписання. На письмове звернення споживача постачальник “останньої надії» зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу.
Договір постачання між постачальником “останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП №2496 за 30.09.2015 (далі Правила), врегульовано відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи. Дія цих Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та операторів ГРМ/ГТС.
Згідно з абзацом 3 пункту 3 розділу І Правил (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), постачання природного газу постачальником “останньої надії» здійснюється на підставі договору, який має відповідати типовому договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», що затверджується Регулятором. Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» є публічним.
Особливості здійснення постачання природного газу споживачу постачальником “останньої надії» встановлені розділом VI Правил.
Так, відповідно до пункту 1 розділу VI Правил, постачальник “останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501, який є публічним, а його умови однаковими для всіх споживачів. Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника “останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» не потребує двостороннього підписання. На письмове звернення споживача постачальник “останньої надії» зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу. Договір постачання між постачальником “останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Пунктом 2 розділу VI Правил, у свою чергу, встановлено, що за договором постачання природного газу постачальник “останньої надії» зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником “останньої надії» не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником “останньої надії».
Постачальник “останньої надії» зобов'язаний на головній сторінці свого сайту розмістити діючу редакцію договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», яка має відповідати типовому договору, роз'яснення щодо його укладання, а також ціну природного газу для споживачів, визначену згідно з вимогами цього розділу. Постачальник “останньої надії» зобов'язаний постачати природний газ споживачам за ціною, за якою він зобов'язався постачати природний газ споживачам відповідно до умов конкурсу на обрання постачальника “останньої надії». Ціна на природний газ публікується на веб-сайті постачальника “останньої надії». Розрахунок за поставлений постачальником “останньої надії» природний газ здійснюється споживачем в установлений договором термін (п. 4, 8 розділу VI Правил).
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства випливає, що у випадку настання обставин, визначених ч. 1 ст. 15 Закону України “Про ринок природного газу», а також розділом VI Правил, постачальник “останньої надії» надає послуги з постачання природного газу та не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу, а факт приєднання споживача до публічного договору постачання природного газу від постачальника “останньої надії» відбувається внаслідок фактичного постачання природного газу такому споживачу без укладеного договору з іншим постачальником.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 633 Цивільного кодексу України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору (ч. 5 ст. 633 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Як встановлено судом першої інстанції, між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як споживачем, було укладено договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» на умовах публічного договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», розробленого з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, Закону України “Про ринок природного газу» та Правил постачання природного газу, затверджених Постановою НКРЕКП №2496 від 30.09.2015.
За змістом пункту 2 глави 7 розділу XII Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП №2493 від 30.09.2015 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).
Факт включення відповідача 01.09.2022 до Реєстру споживачів постачальника “останньої надії» та віднесення спожитого останнім газу до портфеля постачальника “останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується наданим позивачем листом оператора ГТС №ТОВВИХ-24-3558 від 07.03.2024 із інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з EIC-кодом 56XQ00012PS8T00N; інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» від оператора ГРМ (Форма №10); відомостями з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживача з EIC-кодом 56XQ00012PS8T00N (надано у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі оператора ГТС).
За твердженням позивача, нарахування вартості спожитого споживачем природного газу проводиться ним виключно на підставі даних оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, отриманими у процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС, а вартість природного газу, у свою чергу, визначається шляхом множення об'ємів природного газу на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.
Як вбачається із долученого позивачем до матеріалів позовної заяви архіву тарифів природного газу ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» за вересень 2022 року судом встановлено, що ціна природного газу без урахування вартості послуги із транспортування та ПДВ становила (за 1 куб.м.): - станом на 01.09.2022 113,874353 грн; - станом на 02.09.2022 108,213717 грн; - станом на 03.09.2022 84,941218 грн; - станом на 04.09.2022 84,941218 грн; - станом на 05.09.2022 86,796113 грн; - станом на 06.09.2022 111,357867 грн; - станом на 07.09.2022 109,255363 грн; - станом на 08.09.2022 97,934152 грн; - станом на 09.09.2022 98,012403 грн; - станом на 10.09.2022 93,414737 грн; - станом на 11.09.2022 93,414737 грн; - станом на 12.09.2022 91,284408 грн; - станом на 13.09.2022 91,633207 грн; - станом на 14.09.2022 95,855100 грн; - станом на 15.09.2022 103,255105 грн; - станом на 16.09.2022 93,564145 грн; - станом на 17.09.2022 80,954212 грн; - станом на 18.09.2022 80,954212 грн; - станом на 19.09.2022 80,953062 грн; - станом на 20.09.2022 76,456996 грн; - станом на 21.09.2022 84,346822 грн; - станом на 22.09.2022 82,501956 грн; - станом на 23.09.2022 81,239447 грн; - станом на 24.09.2022 80,103677 грн; - станом на 25.09.2022 80,103677 грн; - станом на 26.09.2022 80,066750 грн; - станом на 27.09.2022 77,764874 грн; - станом на 28.09.2022 92,306079 грн; - станом на 29.09.2022 89,125166 грн; - станом на 30.09.2022 82,830165 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що нарахування позивачем заборгованості за спожитий відповідачем природний газ відбувалося на підставі остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XQ00012PS8T00N (лист оператора ГТС №ТОВВИХ-24-3558 від 07.03.2024), інформації щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» від оператора ГРМ (Форма №10); відомостями з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживача з EIC-кодом 56XQ00012PS8T00N та на підставі нормативно встановленої вартості природного газу згідно з вищенаведеними нормами, відповідно до яких обсяг споживання відповідачем природного газу у вересні 2022 року (з 01.09.2022 по 30.09.2022) становив 1,29773 тис.куб.м. вартістю 139 203,46 грн.
За приписами п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України “Про ринок природного газу», споживач зобов'язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що факт поставки позивачем природного газу відповідачу у спірний період підтверджений документально та не спростований останнім належними і допустимими доказами, встановив, що заборгованість відповідача перед позивачем в загальному розмірі 139 203,46 грн та дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.
У відповідності до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Покликаючись на наявне прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивач також просить стягнути з останнього 34 514,83 грн пені (у порядку п. 4.5. договору), 10 918,94 грн інфляційних нарахувань та 5 912,35 грн 3% річних.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 4.5. договору передбачено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Водночас відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону України “Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги», послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб'єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору, а управитель багатоквартирного будинку - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб. Споживачами такої послуги може бути індивідуальний споживач (фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги), або колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №906/1308/19.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи Статуту відповідача, затвердженого протоколом загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Легоцького» №1 від 26.11.2016, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Легоцького» (далі Об'єднання) створено власниками квартир, житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку №19 А на вулиці Легоцького в місті Ужгород відповідно до Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку». Місцезнаходження Об'єднання: Україна, м. Ужгород, вул. Легоцького, 19, корпус А, приміщення 4. Найменування Об'єднання: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Легоцького». Скорочене найменування Об'єднання: ОСББ “Легоцького» (п. 1.1. Статуту).
Відповідно до п. 1.5. Статуту, Об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між членами Об'єднання.
Згідно з п. 2.1. Статуту, метою створення Об'єднання є забезпечення захисту прав його членів і дотримання ними своїх обов'язків, належного утримання та використання неподільного і загального майна житлового комплексу, своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом.
Завданням та предметом діяльності Об'єднання є забезпечення: - належного утримання будинку та прибудинкової території; - реалізації прав власників приміщень в житловому комплексі на володіння та користування спільним майном; - сприяння членам Об'єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами; - виконання членами Об'єднання своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю Об'єднання (п. 2.2. Статуту).
З аналізу вищенаведених положень Статуту та норм чинного законодавства випливає, що ОСББ не є фізичною особою чи фізичною особою-підприємцем, а як юридична особа ОСББ не має свого власного споживання; ОСББ сприяє отриманню співвласниками багатоквартирного будинку комунальних послуг.
ОСББ має особливий статус, відмінний від інших юридичних осіб, оскільки створюється та функціонує як непідприємницьке товариство згідно з окремим Законом України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, має статус неприбутковості, та не є суб'єктом господарювання, не використовує природний газ для власних потреб.
ОСББ в частині споживання природного газу на побутові потреби по аналогії закону підпадає під визначення колективний побутовий споживач газу у випадку, коли ці організації об'єднують мешканців у багатоквартирних будинках та діють в їхніх інтересах для забезпечення комфортних умов проживання у будинку.
Відповідний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №916/3837/21 та від 13.02.2024 у справі №922/1717/23.
Діяльність об'єднання співвласників багатоквартирного будинку спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов його функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, а відтак, така діяльність є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючого суб'єкта (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №910/11650/17 та від 29.09.2021 у справі №910/15687/20).
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що на балансі відповідача обліковується дахова котельня, при цьому, відповідно до листа АТ “Закарпатгаз» від 26.01.2022, природний газ в будинку по вул. Легоцького, 19А в м. Ужгород споживається для обігріву жилих приміщень, поквартирно лічильники відсутні.
Тобто, теплова енергія, яка отримується в результаті перетворення даховою котельнею (яка є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку, в якому створено об'єднання відповідача) природного газу призначена не для реалізації, а виключно для забезпечення потреб мешканців багатоквартирних будинків в опаленні житлових приміщень та гарячій воді.
Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що відповідач у справі виступає у спірних відносинах з позивачем саме як колективний побутовий споживач (від імені всіх фізичних осіб-співвласників), та договір із його боку укладено для забезпечення та сприяння співвласникам будинку в отриманні житлово-комунальних послуг належної якості та у встановлений строк.
Схожа за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2024 у справі №922/1717/23.
Як зазначалось судом попередньо, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку є колективним споживачем, тобто юридичною особою, що об'єднує споживачів власників житлових та нежитлових приміщень у будинку, а отже відповідач є споживачем комунальної послуги.
Підпунктом 4 пункту 3 розділу II “Прикінцеві положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» встановлено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Як вбачається зі змісту постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», відповідно до статті 29 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінет Міністрів України постановив установити з 12.03.2020 до 03.04.2020 на всій території України карантин.
В подальшому, строк дії карантину неодноразово продовжувався.
Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» постановлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже в період із 11.03.2020 по 30.06.2023 на всій території України діяв карантин із метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України “Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» №206 від 05.03.2022 (зі змінами) встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором).
Враховуючи наведене в сукупності, суд зазначає, що встановлена Кабінетом Міністрів України заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, поширюється на об'єднання співвласників багатоквартирного будинку як юридичну особу, що створена та діє виключно в інтересах фізичних осіб - власників квартир та приміщень у житловому будинку.
Водночас із долученого до матеріалів позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що пеня за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання нарахована останньому позивачем у період із 01.11.2022 по 30.04.2023, а інфляційні втрати та три проценти річних у період із 01.11.2022 по 31.03.2024, тобто в межах строку дії карантину (що був скасований лише 30.06.2023) та воєнного стану на території України, який є чинним і досі.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
Судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування відповідачу до стягнення пеню, інфляційних втрат та 3% річних в межах строку дії карантину (що був скасований лише 30.06.2023) та воєнного стану на території України, що не узгоджується з положеннями названих нормативно-правових актів.
Тому суд першої інстанції правильно вказав, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 34 514,83 грн пені, 10 918,94 грн інфляційних нарахувань та 5 912,35 грн трьох процентів річних є неправомірними, порушують права співвласників як побутових споживачів житлово-комунальних послуг, а тому, задоволенню не підлягають.
Беручи до уваги все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 139 203,46 грн. та відмову у задоволенні 34 514,83 грн пені, 10 918,94 грн інфляційних нарахувань та 5 912,35 грн трьох процентів річних.
Доводи скаржника про скасування рішення місцевого господарського суду в цій частині є безпідставними.
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги позивача - без задоволення.
Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
ухвалив:
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 20 лютого 2025 року у справі №907/452/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» - без задоволення.
Матеріали справи №907/452/24 повернути до Господарського суду Закарпатської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Бонк Т.Б.