печерський районний суд міста києва
Справа № 757/27051/25-к
пр. 1-кс-23922/25
26 червня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12.12.2024, у межах кримінального провадження №62024000000000181 від 23.02.2024,-
05.06.2025 до Печерського районного суду міста Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12.12.2024, у межах кримінального провадження №62024000000000181 від 23.02.2024.
25.06.2025 на адресу суду від адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 надійшло клопотання про доповнення клопотання про скасування арешту майна.
В обґрунтування доводів клопотання зазначено, що в провадженні Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань перебуває кримінальне провадження №62024000000000181 від 23.02.2024.
В межах даного кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12.12.2024 (справа № 757/36661/24-к) - задоволено частково клопотання прокурора про арешт майна.
Накладено арешт із забороною відчуження та розпорядження на будинок АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Накладено арешт із забороною відчуження та розпорядження транспортний засіб «BMW X4», 2020 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , VIN: НОМЕР_3 , що належить на праві власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
З мотивувальної частини ухвали слідчого судді вбачається, що підставами накладення арешту на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_4 є забезпечення збереження речових доказів (п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України). Інших цілей арешту майна ухвала слідчого судді на містить.
Адвокат ОСОБА_3 зазначає, що у застосуванні арешт майна відпала потреба, а тому, такий арешт підлягає скасуванню в порядку статті 174 КПК України з огляду на наступне:
ОСОБА_4 є фізичною особо-підприємцем, має постійний дохід. За період з 2020 по 2022, загальний дохід від підприємницької діяльності склав майже 6 000 000 гривень.
Вищезазначений транспортний засіб «BMW X4», 2020 року випуску, ОСОБА_4 придбала з власних доходів, і користувалась ним у своїй повсякденній діяльності. ОСОБА_5 , як її чоловік, вказаний автомобіль не використовував та не придбавав.
Тобто, придбання вказаного автомобіля повністю відповідало рівню доходу, отриманого нею за останні три роки її підприємницької діяльності, не зважаючи на те, що вона здійснює підприємницьку діяльність з 2015 року.
Будинок ОСОБА_4 будувала на належній їй земельній ділянці з 2014 року. Будинок було побудовано в період з 2014 по 2018, тобто до моменту доповнення Кримінального кодексу статтею 368-5, на підставі Закону.
Таким чином, попри формальне визнання будинку речовим доказом у кримінальному провадженні, він не є і не може бути речовим доказом у кримінальному провадженні №62024000000000181 від 23.02.2024, оскільки не відповідає вимогам статті 98 КПК України.
Адвокат ОСОБА_3 також зазначає, що результати моніторингу способу життя суб'єкта декларування - ОСОБА_5 , проведеного Національним агентством з питань запобігання корупції. Національним агентством з питань запобігання корупції на підставі листа Державного бюро розслідувань, направленого в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62024000000000181 від 23 лютого 2024 року, за фактом можливого вчинення кримінального правопорушення директором Подільського лісового офісу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» ОСОБА_5 за ст. 368-6 КК України.
За результатами даного моніторингу надіслано листа № 10-2-02-21301 від 20 серпня 2024 року до Державного бюро розслідувань із наступним змістом: «У ході вказаного моніторингу способу життя, з урахуванням наявної інформації у Національного агентства з питань запобігання корупції, встановлено, що ОСОБА_5 набув у власність активи, вартість яких на 1 744 734.63 грн перевищує його законні доходи.»
Частиною 1 статті 368-5 КК України встановлюється кримінальна відповідальність за набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, активів, вартість яких більш ніж на шість тисяч п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян перевищує її законні доходи.
Таким чином, зазначає, що набуття ОСОБА_5 активів, вартість яких на 1 744 734, 63 гри перевищує його законні доходи не є кримінально караним злочином.
Відтак, результати моніторингу способу життя суб'єкта декларування - ОСОБА_5 свідчать про відсутність в діях ОСОБА_5 ознак події кримінального правопорушення передбаченого статтею 368-5 КК України та подальший арешт майна є таким, шо не відповідає визначеним статтею 2 КПК України завданням кримінального провадження.
Накладений ухвалою арешт, підлягає скасуванню на підставі частини 1 статті 174 КПК України у зв'язку з тим, що подальша потреба в арешті майна відпала.
Представник власника майна в судове засідання не з'явився, про місце і час розгляду клопотання повідомлявся належним чином, подав заяву про розгляд клопотання без участі власника майна та його представника.
Представник Офісу Генерального прокурора у судове засідання не з'явився, про місце і час розгляду клопотання повідомлявся належним чином, подав заперечення на вказане клопотання, зазначивши, що слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на майно, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовим доказом у даному кримінальному провадженні постановою слідчого від 14.08.2024.
Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду клопотання слідчим суддею не здійснювалась.
Слідчий суддя, вивчивши клопотання, матеріали, якими воно обґрунтовується, заперечення прокурора, приходить до наступного.
Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань, за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024000000000181 від 23.02.2024 за ч. 1 ст. 263, ст. 368-5 КК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12.12.2024 (справа №757/36661/24-к) - задоволено частково клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 , про арешт майна у кримінальному провадженні №62024000000000181 від 23.02.2024.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Виходячи із аналізу викладеного, вказана норма пов'язує право слідчого судді на скасування арешту майна, із можливістю надання учасникам процесу, доказів та відомостей, які вказуватимуть, що в його застосуванні відпала потреба та доведеності перед слідчим суддею їх законності та переконливості.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, згідно вимог ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Так, як вбачається із ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12.12.2024, метою арешту майна, є збереження речових доказів.
Аналізуючи положення кримінально процесуального законодавства з приводу накладення арешту на майно особи, обов'язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину, наявність обґрунтованої підозри, підставу для арешту майна; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що визначено положенням ч. 2 ст. 173 КПК України.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що слід врахувати необхідність забезпечення справедливого балансу між конкуруючими інтересами відповідної особи і суспільства в цілому. Необхідно зважати й на те, що цілі, згадані в цьому положенні можуть мати певне значення при визначені того, чи забезпечено баланс між вимогами відповідних суспільних інтересів і основоположним правом заявника на власність. В обох контекстах держава користується певним полем розсуду при визначені заходів, які необхідно вжити для забезпечення дотримання Конвенції. Рішення «Sargsyan v. Azerbaijan», n.220.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
Відповідно до положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Разом з тим, як вбачається із наданих суду матеріалів, відсутні відомості вважати, що арештоване майно, відповідає критеріям визначеним ст. 98 КПК України і є безпосередньо предметом кримінального правопорушення, що розслідується, а прокурором не доведено зворотнього, а відтак посилання на наявність правових підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.
При цьому підозра ОСОБА_4 не пред'являлась, що в свою чергу вказує на безпідставність такого обмеження права власника на мирне володіння та користування своїм майном.
У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).
Наявність доказів у кримінальному провадженні має давати впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Разом з тим, слідчому судді не надано доказів та не доведено існування правових підстав для подальшого збереження арешту майна, та відсутніми ризиками, які слугували підставами для накладення арешту на майно, зважаючи на досить тривале перебування майна під арештом, а відтак клопотання підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-175, 309, 392, 532 КПК України, -
Клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12.12.2024, у межах кримінального провадження №62024000000000181 від 23.02.2024 - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі №757/36661/24-к від 12.12.2024 у кримінальному провадженні № 62024000000000181 від 23.02.2024, а саме на: будинок АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; транспортний засіб «BMW X4», 2020 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , VIN: НОМЕР_3 , що належить на праві власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1