19.06.2025 Справа № 756/10053/24
Справа № 756/10053/24
Провадження № 2/756/600/25
19 червня 2025 року м. Київ
Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Діденка Є.В.,
за участю секретаря - Павлишина О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Російська Федерація, про відшкодування моральної шкоди,
У серпні 2024 року Позивач звернулась до суду зі вказаним позовом, у якому просить стягнути з Відповідача на свою відшкодування моральної шкоди у розмірі 35 000,00 євро в еквіваленті 1 554 045,50 грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що до 24.02.2022 р. вона проживала разом із сім'єю у м. Олександрія Кіровоградської області, однак з початком збройної агресії ситуація у місті загострювалась. З метою збереження особистого життя Позивач разом із матір'ю та сестрою 14.03.2022 р. виїхали у Республіку Польща. У зв'язку із тим, що Позивач сумувала за рідними та близькими, що залишились в Україні, за особистим житлом, вона повернулась в Україну 20.04.2022 р. У зв'язку зі збройною агресію Російської Федерації проти України Позивач зазнала душевних страждань і принижень, переносів стресу і побоювання за свою безпеку, були порушені нормальні життєві зв'язки та погіршилися відносини з оточуючими людьми, кожного дня вживає додаткові заходи для організації свого житла та захисту порушеного права. Моральні страждання внаслідок стресу Позивача викликані через постійні повітряні тривоги та необхідність перебувати тривалий час в укритті, бомбардування об'єктів критичної інфраструктури, а також постійну необхідність, яка виникла саме через воєнні дії в Україні, докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушених прав.
Ухвалою судді Оболонського районного суду м. Києва від 14 серпня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано Позивачу строк для усунення недоліків.
11.09.2024 р. Позивач усунула недоліки згідно з ухвалою суду.
Ухвалою судді Оболонського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою судді Оболонського районного суду м. Києва від 06 травня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання Позивач не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись засобами електронного зв'язку, про що в матеріалах справи наявна довідка про успішну доставку смс-повідомлення Позивачу та шляхом направлення судової повістки на адресу, зазначену в позові, однак конверт повернувся без вручення із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Разом із позовною заявою Позивач просить суд розгляд справи проводити без її участі.
Відповідач у судове засідання у повноваженого представника не направив, оголошення про виклик Відповідача опубліковане на офіційному сайті Оболонського районного суду м. Києва. Клопотань або заяв про відкладення на адресу суду від Відповідача не надходило.
З урахуванням положень статті 128 ЦПК України, суд вважає, що було вжито всіх можливих і розумних заходів для повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, а тому його слід вважати належним чином повідомленим про судове засідання.
Дослідивши письмові докази по справі, суд доходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково з огляду на таке.
Згідно з копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 народилась у м. Олександрія, Кіровоградська обл., Україна.
Відповідно до копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 Позивач ОСОБА_1 перетинала український кордон 14.03.2022 р. у зв'язку із повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року та початком проведення воєнних дій, що підтверджено відміткою у закордонному паспорті та повернулась в Україну 20.04.2022 р.
Згідно з копією Витягу з реєстру територіальної громади №2024/007513936 від 26.06.2024 р. ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини другої статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Згідно із частиною шостою статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01 серпня 1975 р., договори укладені між Україною та росією, в т.ч. про українсько-російський державний кордон, російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статті 2 Статуту ООН.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
Суд ураховує, що обставини окупації відповідачем частини території України, обстріли населених пунктів, в тому числі і м. Києва, та руйнування його інфраструктури, житлових будинків, убивство жителів цього міста, є загальновідомими обставинами, які в силу частини третьої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, та який наступними указами Президента України неодноразово продовжувався, та триває станом на момент постановлення судового рішення по даній справі.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів; особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від Російської Федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН у міждержавній справі України проти росії ухвалив рішення про вжиття тимчасових заходів, згідно з яким визначив, що Російська Федерація має негайно зупинити воєнні дії, які вона розпочала на території України 24 лютого 2022 року.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
27 квітня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Згідно із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 р. у справі № 490/9551/19 (провадження № 61-19853св21) з огляду на те, що починаючи з 2014 року, загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України, то у категорії справ про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю, завданої внаслідок збройної агресії РФ на території України, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
Вирішуючи вимоги позивача про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, суд виходить із такого.
Російська федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Згідно з вимогами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішення, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Отже, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі №686/13212/19.
Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.95 року передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені та доведені.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
З огляду на це, суд вважає належним, обраний Позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені РФ відносно неї.
Позивач до початку військової агресії з боку російської федерації, як повноправний громадянин своєї країни, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя, що було порушене військовими діями російської федерації проти України. Доказів на спростування цього суду не надано.
Суд погоджується із доводами Позивача про те, що порушивши її основоположні права і свободи, Російська Федерація завдала їй тяжких моральних страждань. З огляду на особливий цинізм, з яким російською федерацією порушуються основоположні права й свободи людини в Україні, позивач Перебуває у пригніченому стані, переживає за своє майбутнє в умовах невизначеності і постійного страху, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків. Судом також враховується, що протиправні дії Російської Федерації змусили позивачку змінити свій звичний ритм життя, переїхати до іншої країни, облаштовувати там своє життя, що також завдає їй моральних страждань.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (див. постанову Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 591/4825/17, провадження № 61-1188св18).
При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Разом з тим, з огляду на мету інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала Позивачка, множинний характер порушень конституційних прав Позивачки, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її житті, переїзд до іншої країни, неможливість користуватися помешканням, у якому вона проживала, час та зусилля, необхідні для можливості відновлення попереднього стану, а тому суд дійшов висновку, що справедливою сумою компенсації її моральних страждань буде 200 000 грн.
Згідно з частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
З урахуванням задоволення позову, на підставі статті 141 ЦПК України, з Відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2000 грн.
Керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Держави Російська Федерація, про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Держави Російська Федерація (місцезнаходження посольства Російської Федерації в Україні: м. Київ, просп. Повітряних Сил, 27) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000 грн. 00 коп.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Держави Російська Федерація (місцезнаходження посольства Російської Федерації в Україні: м. Київ, просп. Повітряних Сил, 27) на користь Держави Україна судовий збір у розмірі 2 000 грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя Є.В. Діденко