Справа №636/1386/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1558/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 4 ст. 111-1, ч. 1 ст. 263 КК України
Іменем України
30 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 12 червня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , -
встановила:
Вказаною ухвалою клопотання прокурора задоволено, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, з 12 червня 2025 року по 10 серпня 2025 включно, в державній установі «Харківський слідчий ізолятор».
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції захисник в апеляційній скарзі просить ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 12.06.2025 про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 скасувати, та постановити нову ухвалу, обравши більш м'який запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що клопотання прокурора є необґрунтованим та недоведеним, що застосування більш м'яких запобіжних заходів буде недостатнім для запобігання ризикам.
Захисник звертала увагу на те, що її підзахисний вже понад 2 роки знаходиться під вартою, всі свідки допитані, кожен не повідомляв про те, що чинився на нього тиск, з'ясовані всі обставини у кримінальному провадженні.
Продовження застосування виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на даний час нічим не виправдано. Ризики вже втратили свою дієвість, а нових не встановлено.
У ОСОБА_7 погіршується стан здоров'я, скарги на біль в ділянці грудини та приступи стенокардії.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи захисника, яка підтримала вимоги апеляційної скарги, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 була заслухана думка прокурорів, обвинуваченого та його захисника з цього приводу, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства та погоджується з висновками щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Так, ОСОБА_7 , обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 111-1, ч. 1 ст. 263 КК України, за найтяжче з яких передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від трьох до семи років.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Також суд апеляційної інстанції враховує положення ч. 6 ст. 176 КПК України, якою передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1142, 258-2586, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Доводи апеляційної скарги щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування спростовані матеріалами кримінального провадження та не свідчать про прийняття слідчим суддею необґрунтованого рішення.
Доводи сторони захисту не вказують про можливість на даному етапі застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою. Доводи про недоведеність вини не є предметом даного апеляційного перегляду, вказані твердження захисника можуть бути враховані судом першої інстанції під час судового розгляду та прийняття рішення по суті.
На даний час, таке обмеження права обвинуваченого ОСОБА_7 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги доводи захисника щодо стану здоров'я обвинуваченого. Разом з тим, доказів, які б свідчили про неможливість утримання обвинуваченого в умовах слідчого ізолятора за станом здоров'я, неможливість отримання ним належної медичної допомоги в умовах слідчого ізолятора, суду апеляційної інстанції не надано.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника обвинуваченого.
Крім того, з урахуванням часу перебування цього кримінального провадження в суді першої інстанції та доводів апелянтів, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду на необхідність дотримання розумних строків встановлених ст.28 КПК України.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 12 червня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Звернути увагу суду на необхідність дотримання вимог, передбачених ст. 28 КПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: