Справа № 643/12067/24
Провадження № 6/643/223/25
02.07.2025 м. Харків
Салтівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді Броницької М.В.,
за участю секретаря судового засідання Борисенко Я.С.,
заявника - представника відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові заяву представника Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, -
встановив:
Рішенням Салтівського районного суду міста Харкова від 07.05.2025 (надалі - Рішення суду) задоволено позов ОСОБА_2 до Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, визнано незаконним звільнення ОСОБА_2 на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України відповідно до наказу від 17.09.2024 № 0104-2/2094 «Про особовий склад»; поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого викладача Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна з 18.09.2024; стягнуто з Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 99 316,99 грн, із утриманням з цієї суми загальнообов'язкових платежів (податків) відповідно до закону. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць в розмірі 13 270,79 грн допущено до негайного виконання. З відповідача на користь Держави стягнуто судовий збір в розмірі 3 633,60 грн.
23.06.2025 за вх. № 31724/25 канцелярією суду зареєстровано сформовану 20.06.2025 в системі «Електронний суд» заяву представника Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Герасименко Марини Василівни про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено таке. В частині, допущеній до негайного виконання Рішення, університет свої зобов'язання перед ОСОБА_2 виконав, про що останню повідомлено шляхом направлення їй копії наказу від 08.05.2025 № 0104-2/902 «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 ». Позивачу проведено виплату за час вимушеного прогулу в межах платежу за місяць у розмірі 13 270, 79 грн, а також нараховано 22 % єдиного внеску в розмірі 2 920,00 грн.
09.06.2025 на Рішення суду подано апеляційну скаргу. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 13.06.2025 справу № 643/12067/24 (провадження № 22-ц/818/3924/25) витребувано з Салтівського районного суду міста Харкова.
18.06.2025 Державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкриті виконавчі провадження:
- ВП № 78401344 за виконавчим листом № 643/12067/24 від 16.06.2025, виданим Сальівським районним судом міста Харкова про поновлення ОСОБА_2 на посаді старшого викладача Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна з 18.09.2024;
- ВП № 78400941 за виконавчим листом № 643/12067/24 від 16.07.2025 про стягнення з Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 99 316,88 грн, із утриманням з цієї суми загальнообов'язкових платежів (податків) відповідно до закону.
Заявник зазначає, що згідно норми ч.2 ст. 273 ЦПК України, у разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, таке рішення набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У зв'язку з наведеним вище відповідач звернувся в суд із даною заявою.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.06.2025 справа матеріали заяви поступили у провадження головуючого судді Броницької М.В.
Згідно абзацу другого ч. 1 ст. 432 ЦПК України, якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Судом встановлено, що обидва виконавчі листи видані 16.06.2025 за заявою стягувача ОСОБА_2 після того, як рішення Салтівського районного суду міста Харкова від 07.05.2025 набрало законної сили 12.06.2025. Строк пред'явлення кожного з виконавчих листів до виконання - 13.06.2028.
Відтак відповідно до ч.3 ст.432 ЦПК України, призначено дату та час судового засідання, про що повідомлено учасників судового розгляду.
Заявник у судовому засіданні підтримала заяву із зазначених у ній підстав.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, просила відкласти розгляд матеріалів скарги у зв'язку з оскарженням нею постанов державного виконавця.
Заявник проти відкладення розгляду матеріалів заяви заперечувала.
Суд, заслухавши думку присутнього у залі учасника, відмовив у задоволенні клопотання про відкладення засідання, оскільки подані в його обґрунтування підстави не впливають на можливість розгляду матеріалів заяви в даному судовому засіданні, виходячи з положень ст. 432 ЦПК України.
Заслухавши учасника розгляду матеріалів заяви, дослідивши надані матеріали, суд дійшов наступного.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, Держави (п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Частиною 2 статті 11 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - Суд), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.
У рішеннях Суду у справі Савіцький проти України, заява № 38773/05, від 26.07.2012 та у справі Глоба проти України, заява № 15729/07, від 05.07.2012 вказано, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду однієї зі сторін.
Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду однієї зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.97, у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002 року, "Ясюнієне проти Литви" (Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 року у справі Чижов проти України, заява № 6962/02, зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Нормою ч. 2 ст. 432 ЦПК України визначено, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи:
- матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання)
- процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документа, зокрема: видача виконавчого документа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий документ виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого документа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого документа; помилкової видачі виконавчого документа, якщо вже після видачі виконавчого документа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого документа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого документа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого документа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього документа до виконання (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові Першої судової палати КЦС від 13.03.2019 по справі N 755/388/15-ц).
Як роз'яснив ВСС України в інформаційному листі від 01.07.2015 "Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах" у зв'язку з відсутністю чіткого визначення "інших причин" для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у суддів виникали труднощі під час її застосування. Так, словосполучення "або з інших причин" не стосується припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.
Заявник стверджує, що два виконавчі листи не підлягають виконанню у зв'язку з їх добровільним виконанням боржником до видання виконавчого документа.
Водночас суду не надано жодного доказу добровільного виконання рішення суду, оскільки саме лише видання наказу про поновлення на роботі не виступає підтвердженням фактичного поновлення незаконно звільненого працівника. Крім того в частині майнових зобов'язань рішення суду допущено до негайного виконання в межах платежу за місяць, в той час коли виконавчий лист виданий на суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Нормою п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що окремою самостійною підставою закінчення виконавчого провадження виступає фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14-18, 19-1 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Відповідно до норми ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Нормою ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження серед іншого має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.
Тому лише виконавець може в рамках виконавчого провадження всебічно перевірити, чи виконано рішення суду, а відтак не допустити незворотного порушення як інтересів стягувача, так й інтересів боржника.
З врахуванням викладеного, заява відповідача про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню необґрунтована та непідтверджена належними та допустимими доказами у справі, а відтак задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 10, 13, 149,150, 258-261, 263, 352-354, 432 ЦПК України, суд -
постановив:
У задоволенні заяви представника Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Герасименко Марини Василівни про визнання такими, що не підлягають виконанню, двох виконавчих листів, виданих Салтівським районним судом міста Харкова на виконання рішення Салтівського районного суду міста Харкова від 07.05.2025, котре набрало законної сили 12.06.2025, а саме: Виконавчого листа № 643/12067/24 від 16.06.2025 про поновлення ОСОБА_2 на посаді старшого викладача Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна з 18.09.2024 та Виконавчого листа № 643/12067/24 від 16.06.2025 про стягнення з Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 99 316 (дев'яносто дев'ять тисяч триста шістнадцять) гривень 88 (вісімдесят вісім) копійок, із утриманням з цієї суми загальнообов'язкових платежів (податків) відповідно до закону - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду ухвали в апеляційному порядку, якщо її не скасовано.
Суддя М.В. Броницька