02.07.2025
іменем України
Справа № 642/1082/25
Провадження №1-кп/642/314/25
02 липня 2025 року
м. Харків
Холодногірський районний суд м.Харкова у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2
сторін кримінального провадження:
прокурорів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Харкові обвинувальний акт по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025221220000151 від 28.01.2025 за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Старий Крим, Кіровського району, АР Крим, громадянин України, українець, із середньо спеціальною освітою, не одружений, зареєстрований та фактично мешкає: АДРЕСА_1 , не працює, на утриманні не має осіб, раніше неодноразово судимий, останній раз засуджений 25.04.2024 Харківським районним судом Харківської області за ч.2 ст.190 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років, на підставі ст.75 КК України від вибування покарання звільнений з іспитовим строком на 3 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України, -
І.Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним
Відповідно до ч. 1,2 ст. 28 Конституції України, кожен має право на повагу до його гідності; ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Пунктом 3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Пунктами 14, 17 ч.1 ст.1 Закону регламентовано, що психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи; фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
ОСОБА_5 в порушення вимог ст.28 Конституції України, вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», безпричинно, умисно, систематично вчиняє психологічне насильство по відношенню до своєї матері ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що призводить до психологічних страждань останньої, а також погіршення якості її життя, що виражається у формі втрати енергійності, втомі, фізичному дискомфорті, втраті повноцінного сну та відпочинку.
Так, 25.07.2024 року об 11-53 годині ОСОБА_5 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив конфлікт зі своєю матір?ю ОСОБА_6 , насильство в сім?ї, а саме: умисні дії психологічного характеру, які полягали у образах нецензурною лайкою. За вказані дії постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 14.08.2024 ОСОБА_5 визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП та призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 170 гривень.
Крім цього, 15.09.2024 року близько 21-30 години ОСОБА_5 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 вчинив конфлікт зі своєю матір?ю ОСОБА_6 , насильство в сім?ї, а саме: умисні дії психологічного характеру, які полягали у образах нецензурною лайкою. За вказані дії постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 16.10.2024 ОСОБА_5 визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та призначено покарання у вигляді штрафу, у розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян , що становить 340 гривень.
Крім того, 02.04.2024 року близько о 07-00 години ОСОБА_5 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 вчинив конфлікт зі своєю матір?ю ОСОБА_6 , насильство в сім?ї, а саме: умисні дії психологічного характеру, які полягали у образах нецензурною лайкою. За вказані дії постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 24.01.2025 ОСОБА_5 визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУПАП та призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 60 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1020 гривень.
Таким чином, ОСОБА_5 , будучи особою неодноразово притягнутим до адміністративної відповідальності за ч.1 та ч.2 ст.173-2 КУпА за вчинення домашнього насильства, вчинив умисний злочин проти життя та здоров'я особи за наступних обставин:
Так, 24.01.2025 року приблизно о 10-00 годині, ОСОБА_7 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 умисно вчинив відносно своєї матері ОСОБА_6 психологічне насильство, яке до цього носило систематичний характер, а саме: кричав на неї, ображав нецензурною лайкою, принижував людську гідність, погрожував фізичною розправою, що призвело до психологічних страждань потерпілої.
Внаслідок таких систематичних дій з боку ОСОБА_5 потерпіла
ОСОБА_6 постійно перебуває у стані емоційного пригнічення та у неї спостерігається погіршення психологічного самопочуття, зниження самооцінки, втрата позитивних емоцій та жаги до життя, погіршенні якості життя в цілому.
Таким чином, згідно висновку практичного психолога, доцента кафедри соціології та психології ХНУВС ОСОБА_8 від 08.02.2025, у потерпілої ОСОБА_6 виявлено ознаки переживання психологічного насильства у складі домашнього насильства, а також ознаки переживання стресового стану в наслідок зазначених подій.
ІІ. Позиція обвинуваченого щодо пред'явленого обвинувачення та висновки суду
Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_7 вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України, визнав у повному обсязі, фактичні обставини кримінального правопорушення (дата, час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину) та його правову кваліфікацію не оспорює, у вчиненому щиро розкаюється та просить суд його суворо не карати.
Показання обвинуваченого ОСОБА_7 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Враховуючи той факт, що обвинувачений ОСОБА_7 визнав свою вину у повному обсязі та не оспорює фактичні обставини скоєного кримінального правопорушення, як вони встановлені в обвинувальному акті, суд, вислухавши думку прокурора та обвинуваченого, дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
При цьому судом з'ясовано в учасників судового провадження, чи правильно вони розуміють зміст цих фактичних обставин, чи не має сумнівів у добровільності їх позиції, та на виконання вимог ч. 3 ст. 349 КПК України роз'яснено їм, що у такому випадку учасники будуть позбавлені права оскаржити визнані обставини в апеляційному порядку.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути кримінальне провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого.
З огляду на те, що кримінальне провадження розглянуто судом в порядку ч.3 ст.349КПК України, інші докази, здобуті в ході досудового розслідування, під час судового розгляду не досліджувались.
ІІІ. Частина статті закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений
Суд, вивчивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали досудового розслідування, вважає, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення доведена повністю та кваліфікує його дії за ст. 126-1 КК України у вчиненні домашнього насильства, тобто умисному систематичному вчиненні психологічного насильства щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до психологічних страждань та погіршенні якості життя потерпілої особи.
ІV. Обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, а також мотиви суду при призначенні покарання
Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_7 встановлено, що він раніше неодноразово судимий, останній раз засуджений 25.04.2024 Харківським районним судом Харківської області за ч.2 ст.190 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років, на підставі ст.75 КК України від вибування покарання звільнений з іспитовим строком на 3 роки, вчинив кримінальне правопорушення в період відбуття іспитового строку, під час розгляду справи був оголошений у розшук, тобто ухилявся від явки до суду, має негативні характеристики з місця військової служби, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, тяжких захворювань чи інвалідності не має, офіційно не працевлаштований, неодружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 відповідно до п. 1 ч.1 ст.66 КК України, є щире каяття.
Верховний Суд України у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612км18) вказав, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Обставиною, що обтяжують покарання відповідно до п.1 ч.1 ст.67 КК України, є рецидив злочинів.
Прокурор в судовому засіданні просив призначити обвинуваченому ОСОБА_5 покарання за ч.1 ст.126-1 КК України - у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки, застосувати ст.71 КК шляхом частково приєднання невідбутого покарання за вироком Харківського районного суду Харківської області від 25.04.2024 року та призначити ОСОБА_5 до відбування остаточне покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі.
Вимогами ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Згідно з ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України та практику Європейського суду з прав людини, яка застосовується як джерело права.
Так, у постанові ВСУ від 01 лютого 2018 року (справа № 634/609/15-к, провадження № 51-658 км17) зазначено, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції;принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, якіє багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих таобтяжуючих покарання обставин (статті 66,67 КК України), визначенні «інших обставин справи».
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд виходить із положень ст.ст.50,65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України є кримінальним проступком, наявність пом'якшуючої та обтяжуючої покарання обставин, дані про особу винного, у зв'язку з чим суд вважає можливим призначити обвинуваченому ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі.
Разом із цим відповідно до ч.3 ст. 78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення, суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими встаттях 71,72 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», за сукупністю вироків (ст.71 КК) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування
основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також
коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 червня 2020 року по справі № 766/39/17.
Оскільки інкриміноване кримінальне правопорушення ОСОБА_5 вчинив в період відбуття іспитового строку за вироком Харківського районного суду Харківської області від 25.04.2024, яким був засуджений за ч.2 ст.190 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років, на підставі ст.75 КК України від вибування покарання звільнений з іспитовим строком на 3 роки, тому суд частково приєднує невідбуту частину покарання за цим вироком та призначає йому остаточне покарання із застосуванням положень ст. 71 КК України у вигляді позбавлення волі.
Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст.75 КК України, або ж застосування ст.69 КК України до обвинуваченого, суд не знаходить, у зв'язку з відсутністю для цього передумов, а застосування таких положень Закону буде явно несправедливим через м'якість покарання.
На переконання суду, призначення такого покарання обвинуваченому буде відповідати вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що відповідає положенням ст. 65 КК України.
V. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вирок
Цивільний позов не заявлено.
Судові витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.
В ході досудового розслідування та під час розгляду справи по даному кримінальному провадженню обвинуваченому ОСОБА_5 не обирався запобіжний захід та підстав для його обрання немає.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 370,374,376,381,382 КПК України, суд,-
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.
На підставі ч.1 ст.71 КК України,за сукупністю вироків, до призначеного за цим вироком покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Харківського районного суду Харківської області від 25.04.2024 року та призначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до відбування остаточне покарання у виді 5 (п'яти) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.
Вирок може бути оскаржений в порядку статті 394 КПК України до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Холодногірський районний суд м. Харкова протягом 30 (тридцяти) днів з дня його оголошення.
Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Роз'яснити обвинуваченому право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Суддя ОСОБА_9