Справа № 643/10832/24
Провадження № 2/639/265/25
(Заочне)
01 липня 2025 року Новобаварський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді - Труханович В.В.,
за участю секретаря - Яременко В.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Каленської Н.В. ,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Новобаварського районного суду міста Харкова цивільну справу №643/10832/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав,
У вересні 2024 року до Московського районного суду м. Харкова звернулася ОСОБА_1 із позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей по Салтівському району Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно його доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 березня 2015 року.
У сторін є спільна дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач зазначає про те, що відповідач фактично не виконує своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, навчання, відпочинок, не спілкується з дитиною. Відповідач не цікавиться життям своєї дитини, не відвідує її.
Крім того, позивач зазначає про те, що відповідач матеріально не забезпечує дитину, навіть не сплачує аліменти, які були з нього стягнути на підставі рішення суду.
На думку позивача, позбавлення батьківських прав відповідача є єдиним можливим засобом забезпечення дитині спокійного життя, гармонічного виховання, що повністю буде відповідати інтересам дитини.
Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з зазначеною позовною заявою.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2024 року справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей по Салтівському району Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав передано на розгляд Жовтневого районного суду м. Харкова.
Згідно супровідного листа Московського районного суду м. Харкова 15.10.2024, справа надійшла до Жовтневого районного суду м. Харкова 18.10.2024.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей по Салтівському району Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав. Призначено підготовчі судові засідання.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 грудня 2024 року замінено неналежну третю особу у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей по Салтівському району Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав- Служба у справах дітей по Салтівському району Харківської міської ради на належну третю особу - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 травня 2025 року задоволено клопотання представника позивача про допит свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Закрито підготовче провадження у цивільній справі № 643/10832/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав. Призначено справу до судового розгляду в судове засідання.
Ухвалою суду від 01 липня 2025 року прийнята відмова позивача від раніше заявленого клопотання щодо допиту свідка ОСОБА_5 .
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Каленська Н.В., яка діє на підставі ордеру, в судовому засіданні позов підтримали, просили його задовільнити, посилаючись на обставини, які викладені у рішенні вище. Проти винесення заочного рішення не заперечували.
Відповідач по справі в судове засідання не з'явився, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, причина неявки суду не відома. Клопотання про відкладення справи до суду не надходили. Відзив на позовну заяву до суду також не надходив. У зв'язку з цим, суд, згідно вимогам ч. 4 ст. 223 та ст. ст. 280, 281 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, проти чого не заперечувала і позивач по справі.
Представник третьої особи в судове засідання також не з'явився, надала заяву про розгляд справи у її відсутність, проти задоволення позову не заперечувала, просила прийняти рішення в інтересах дитини.
Суд, вислухавши пояснення позивача та її представника, допитавши свідків, дослідивши надані та долучені до матеріалів справи докази, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Відповідно до ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Судом було встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_4 , батьками якої є: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_8 . що підтверджується Свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 , виданого Московським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції 23 травня 2013 року. (а.с. 10 )
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 березня 2015 року шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 розірвано. ( а.с. 9 )
03 листопада 2023 року ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_9 , прізвище дружини змінено на ОСОБА_8 . ( а.с. 18 )
Отже, позивач ОСОБА_1 , як мати дитини ОСОБА_4 , має право на звернення до суду з даним позовом.
Як зазначає позивач з 2015 року батько дитини фактично не виконує своїх батьківських обов'язків по вихованню доньки, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, навчання, відпочинок, не спілкується з дитиною. Відповідач не цікавиться життям своєї дитини, не відвідує її. Останні раз він бачив свою доньку в 2015 році, коли дівчинці було два роки. Відповідач матеріально не забезпечує дитину, має заборгованість по аліментам, які були з нього стягнути на підставі рішення суду. ОСОБА_3 тривалий час проживає в рф, там був неодноразово одружений, має інших дітей. Крім того, з соціальних мереж позивачці відомо про те, що ОСОБА_3 служить у лавах російської армії.
Також позивач зазначила, що наразі вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 . Саме його ОСОБА_11 називає батьком, а він в свою чергу повністю виконує батьківські обов'язки відносно дівчини.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 березня 2015 року з ОСОБА_3 стягнуті аліменти на користь ОСОБА_8 на утримання їх спільної малолітньої доньки ОСОБА_4 у розмірі 450 грн. на місяць. (а.с. 12)
Постановою державного виконавця Московського ВДВС Харківського МУЮ від 22 квітня 2015 року відкрито виконавче провадження. ( а.с. 13)
Згідно розрахунку заборгованості по аліментам від 04 березня 2025, ОСОБА_3 має заборгованість по аліментам на утримання доньки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 114 868, 63 грн. ( а.с. 135-138)
З відповіді комунального закладу «Харківський ліцей №124 Харківської міської ради» від 31.07.2024 за №01-24/29 вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 01 вересня 2019 року навчається у даному учбовому закладі. За період навчання дитини батько, ОСОБА_3 не звертався до класного керівника з проханням надати йому інформацію про успіхи у навчанні ОСОБА_11 . Зв'язок із класним керівником підтримувала лише мати - ОСОБА_1 , яка відвідує батьківські збори, приймає активну участь у житті класу та школи. ( а.с. 17)
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , мати позивачки, ОСОБА_6 , подруга сім'ї, пояснили .що після розірвання шлюбу між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у 2015 році, останній з донькою ОСОБА_11 не спілкувався, участі у її житті не приймав, матеріально не забезпечував. Їм відомо про те, що ОСОБА_3 разом зі своїми батьками ще у 2015 році виїхав до рф, де постійно і проживає. ОСОБА_11 називає батьком нинішнього чоловіка її матері, ОСОБА_14 . Про свого біологічного батька дівчина ніколи не згадує та нічого про нього не питає.
Згідно із ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).
Відповідно до Висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, складеного Департаментом служб у справах дітей Харківської міської Ради від 31.03.2005 №166, вважають за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої дочки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . ( а.с. 184-185 )
Частиною1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 5 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачає, що держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.
Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Згідно з пунктом 1 статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Як Суд зазначив у рішенні у справі «Нойлінґер та Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), ([ВП], заява № 41615/07, ЄСПЛ 2010 року): «136. Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю [рішення у справі «Гнахоре проти Франції» (Gnahore v. France), заява № 40031/98, п. 59, ЄСПЛ 2000-ІХ]. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany), [ВП], заява № 25735/94, п. 50, ЄСПЛ 2000-VIII, та у справі «Марсалек проти Чехії» (Marsalek v. the Czech Republic), заява № 8153/04, п. 71, від 4 квітня 2006 року)».
У цьому контексті недостатньо встановити, що дитину може бути поміщено у краще середовище для її виховання (див. рішення у справі К. і Т., зазначене вище, п. 173). Не може також бути виправданим захід, що роз'єднує сімейні зв'язки, самим лише посиланням на ненадійний стан батьків, що може бути вирішено за допомогою менш радикальних засобів, такими як цільова матеріальна допомога та соціальна підтримка, а не шляхом розлучення сім'ї (див., наприклад, рішення у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 50, від 18 грудня 2008 року).
У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90)0, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.
Дитина має право на отримання інформації про відсутніх батьків, якщо це не завдає шкоди її психічному і фізичному здоров'ю.
Згідно із частиною 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до частини 2 статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України (статті 164-167).
Дане поняття є «оціночним» і підлягає дослідженню в кожному конкретному випадку з урахуванням цілої сукупності чинників і факторів.
В пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова № 3) роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (абзац 2 пункту 16 Постанови № 3).
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Вирішення питання про позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (Рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», § 54, § 58).
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.
Стаття 81 ЦПК України надає право сторонам та іншим учасникам справи подавати докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позбавлення батьківських прав є виключним і надзвичайним засобом впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.
Отже, враховуючи те, що позивачем було в повній мірі доведено факт ухилення відповідача від виконання ним своїх батьківських обов'язків, суд приходить до висновку, щодо необхідності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав підлягає задоволенню в повному обсязі.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 4, 5 , 13, 76-81, 133, 141, 265, 280-282 ЦПК України, ст. ст. 7, 19, 150, 164, 165, 166 СК України, ст. ст. 8, 12, 14, 15 Закону України «Про охорону дитинства», суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільно-процесуальним законодавством.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, код ЄДРПОУ: 26489104, місцезнаходження: м. Харків, вул. Чернишевська, б. 55.
Повний текст рішення складено 02.07.2025.
Суддя В. В. Труханович