справа № 619/9595/24
провадження № 2/619/272/25
іменем України
02 липня 2025 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області в складі:
головуючого - судді Калиновської Л.В.,
за участю секретаря судового засідання - Булах С.М.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дергачі в режимі відеоконференції матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Смоляна Валерія Валеріївна про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, -
Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_1 звернулася до Дергачівського районного суду Харківської області з позовом, в якому просить визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки, № 112 для колективного садівництва, площею 0,1200 га у межах згідно з планом, кадастровий № 6322010100:08:000:0110, що розташована у садівничому товаристві «Ветеран-1» на території Дергачівської міської ради Харківського району, Харківської області, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , 21 червня 2023 року посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області В.В. Смоляною, - недійсним; скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1200 га у межах згідно з планом, кадастровий № 6322010100:08:000:0110, що розташована у садівничому товаристві «Ветеран-1» на території Дергачівської міської ради Харківського району, Харківської області, відновивши державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку за попереднім власником ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_1 ).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_4 належала земельна ділянка № НОМЕР_1 для колективного садівництва, площею 0,1200 га у межах згідно з планом, кадастровий № 6322010100:08:000:0110, що розташована у садівничому товаристві «Ветеран-1» на території Дергачівської міської ради Харківського району, Харківської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 18 лютого 2016 року державним нотаріусом Десятої Харківської державної нотаріальної контори Кривенець А.А., за реєстровим № 04-12. На вказаній земельній ділянці, до 2000 року побудовано садовий будинок загальною площею (35,3 кв.м.) з господарськими спорудами (вбиральня та душ). Незважаючи на те, що позивач користувався цим садовим будинком, через відсутність часу та фінансової можливості, не зареєстрував на нього право власності. Представник позивач вказує, що доказом існування побудованих споруд є технічний паспорт, виготовлений комунальним підприємством технічної інвентаризації «ІНВЕНРОС» станом на 24 вересня 2020 року на замовлення ОСОБА_4 , фотографіями та витягом з реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. Як вбачається з технічного паспорту за результатами проведеного технічного обстеження об'єкта - садовий будинок з господарськими будівлями, встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації. Також, будинок був забезпечений електропостачанням (підведено електричні стаціонарні мережі). В зв'язку з життєвими обставинами позивачем було прийнято рішення щодо продажу даної земельної ділянки та садового будинку. З метою підготовки документів для укладання договору купівлі-продажу ним вчинялися дії для оформлення документів для введення в експлуатацію та реєстрації права власності на садовий будинок на його ім'я. Технічний паспорт на садовий будинок було зареєстровано в реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва за реєстраційним номером TI01:2680-2145-5886-8643. Згідно з даними порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва дана технічна інвентаризація на теперішній час не змінена та має статус «діюча». Також, 07 червня 2023 року позивачем були подані документи для введення в експлуатацію даного садового будинку та господарських споруд, а саме декларація про готовність до експлуатації об'єкта за амністією. Декларація 08 червня 2023 року за реєстраційним номером - ІУ161230607198 була повернута на доопрацювання. Згідно з даними порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва за результатами пошуку за кадастровий № 6322010100:08:000:0110, на теперішній час знайдено два документи: документ про технічну інвентаризацію - за реєстраційним номером - TI01:2680-2145-5886-8643, дозвільні документи - за реєстраційним номером - ІУ161230607198.
Як вказує представник позивача, зазначені вище обставини підтверджують існування на земельній ділянці № НОМЕР_1 для колективного садівництва, площею 0,1200 га у межах згідно з планом, кадастровий № 6322010100:08:000:0110, побудов та споруд, а саме: садового будинку, загальною площею (35,3 кв.м.) з господарськими спорудами (вбиральня та душ).
Також, як зазначено у позові, в червні 2023 року позивач познайомився з ОСОБА_2 , яка виявила бажання придбати вищевказану земельну ділянку та садовий будинок. Відповідачка запропонувала йому допомогти з оформленням документів на садовий будинок, але після укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки № НОМЕР_1 для колективного садівництва, площею 0,1200 га у межах згідно з планом, кадастровий № 6322010100:08:000:0110. Між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 21 червня 2023 року укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Смоляною В.В. Згідно з умовами договору Продавець продав, а Покупець купив земельну ділянку № 112 для колективного садівництва, площею 0,1200 га у межах згідно з планом, кадастровий №6322010100:08:000:0110, що розташована у садівничому товаристві «Ветеран-1» на території Дергачівської міської ради Харківського району, Харківської області. Відповідно до умов договору, сторони домовились, що право власності на передану покупцю земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Згідно з інформаційною довідкою від 24 липня 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 388015277, право власності на земельну ділянку кадастровий номер № 6322010100:08:000:0110 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 68113963 від 21.06.2023 року, прийнятого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Копил В.В.
Представник позивача вважає, що оспорюваний договір суперечить вимогам законодавства, та незаконно позбавив позивача можливістю розпорядитися своєю власністю, а саме садовим будинком загальною площею (35,3 кв.м.), який розташований на земельній ділянці № НОМЕР_1 для колективного садівництва, площею 0,1200 га у межах згідно з планом, кадастровий №6322010100:08:000:0110. Зазначив, що фактично укладено договір, який стосується його власності: земельної ділянки та садового будинку, зазначивши у ньому неправдиві відомості. В оспорюваному договорі (п. 1.1) зазначено, що продавець ( ОСОБА_4 ) продав, а покупець ( ОСОБА_2 ) купив за даним договором земельну ділянку. В п. 4.4. зазначено, що на відчужуваній земельній ділянці відсутні будь-які побудови та споруди, що як вже зазначалося вище не відповідає дійсності. Оскільки, будівництво даного садового будинку відбувалося самочинно та за власні кошти, в позивача була проблема з введенням в експлуатацію даного садового будинку.
Також як вказує представник позивача, на момент підписання оспорюваного договору, на вказаній земельній ділянці знаходився і знаходиться по теперішній час садовий будинок з господарськими будівлями, які, можливо ввести в експлуатацію і зареєструвати право власності. Між позивачем і ОСОБА_2 існувала домовленість про реєстрацію права власності на ім'я позивача садового будинку з господарськими будівлями, що в подальшому надасть можливість укласти договір купівлі-продажу даного садового будинку. Побудований садовий будинок позивач вважаю своєю власністю та стверджує, що ОСОБА_2 навмисно ввела його в оману щодо відчуження земельної ділянки, а в подальшому оформлення садового будинку ім'я позивач та можливості його відчуження.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 10.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Витребувано у приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Харківської області Смоляної Валерії Валеріївни (62303, Харківська область, Харківський район, м. Дергачі, вул. Сумський шлях, буд. 30): копію договору купівлі-продажу земельної ділянки №112 для колективного садівництва, площею 0,1200 га у межах згідно з планом, кадастровий №6322010100:08:000:0110, що розташована у садівничому товаристві «Ветеран-1» на території Дергачівської міської ради Харківського району, Харківської області, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , від 21 червня 2023 року; копії документів, які надавалися сторонами для укладання даного договору купівлі-продажу.
23.12.2024 до суду від Приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального Харківської області Копил В. надійшли витребувані докази.
06.01.2025 відповідач ОСОБА_2 надала відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначила, що позивач не вказує з яких саме підстав він просить визнати оспорюваний договір недійсним. Ніяких домовленостей, ні до укладення, ні під час укладення договору, щодо подальшого оформлення права власності на будинок між нею і позивачем не досягалось, оскільки обом сторонам було відомо, що житловий будинок на ділянці споруджено без належного на те дозволу і такий житловий будинок не може бути введений в експлуатацію. Також відповідач вказала, що твердження позивача про те, що вона запропонувала допомогти йому з оформленням документів на садовий будинок (після укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки) є таким, що позбавлене логічного змісту. Оскільки введення об'єктів самочинного будівництва в експлуатацію віднесено до повноважень органів Державної інспекції архітектури та містобудування України і адміністративна процедура введення в експлуатацію об'єкта самочинно збудованого нерухомого майна не вимагає попереднього відчуження земельної ділянки. Вважає, що позивач не довів сам факт обману, не навів жодних істотних обставин, які дозволяють дійти висновку про вчинення ним оспорюваного правочину під впливом обману, як і не довів наявність умислу в діях контрагента. З огляду на вищенаведене відповідач просила у задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою Дергачівського районного суду від 10.04.2025 підготовче судове засідання у справі закрито та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Дергачівського районного суду від 16.05.2025 клопотання представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 задоволено; постановлено судове засідання у справі призначене на 24.06.2025 об 11 год 40 хв, проводити в режимі відеоконференції між Дергачівським районним судом Харківської області та Шевченківським районним суду м. Харкова, за участю позивача ОСОБА_4 ; зобов'язано позивача ОСОБА_4 з'явитись 24.06.2025 об 11 год 40 хв до Шевченківського районного суду м. Харкова для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Позивач, ОСОБА_4 в призначений час та день не з'явився для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції до Шевченківського районного суду м. Харкова.
Представник позивача, Дем'яненко О.О. в судовому засіданні просила суд задовольнити позовну заяву з підстав зазначених у позові.
Представник відповідача, ОСОБА_3 та відповідач, ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, посилаючись на те, що позивачем не доведено факт обману при укладенні договору, та не наведено жодних істотних обставин, які дозволяють дійти висновку про вчинення позивачем, ОСОБА_4 оспорюваного правочину під впливом обману, також не доведено наявності умислу.
Третя особа - приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Смоляна В.В. у судове засідання не з'явилася, причину неявки не повідомила, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлялася, шляхом направлення рекомендованого поштового відправлення.
Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.
Оцінюючи аргументи, викладені в позові та поясненнях щодо нього, суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Як встановлено матеріалами справи, між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 21 червня 2023 року укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Смоляною В.В.
Згідно з умовами договору продавець - ОСОБА_4 продав, а покупець - ОСОБА_2 купив земельну ділянку № НОМЕР_1 для колективного садівництва, площею 0,1200 га у межах згідно з планом, кадастровий №6322010100:08:000:0110, що розташована у садівничому товаристві «Ветеран-1» на території Дергачівської міської ради Харківського району, Харківської області.
Згідно з інформаційною довідкою від 24 липня 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 388015277, право власності на земельну ділянку кадастровий номер № 6322010100:08:000:0110 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 68113963 від 21.06.2023 року, прийнятого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Копил В.В.
Як вбачається з п.4.2 оспорюваного договору, його підписанням позивач погодився, що за своїм змістом договір повністю відповідає волевиявленню сторін, вони розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; волевиявлення сторін є вільним і відповідає їх внутрішній волі; договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину; ціна продажу відповідає їх дійсним намірам і попереднім домовленостям; сторони не визнані в установленому законом порядку недієздатними (повністю або частково); вони не перебувають у хворобливому стані, не страждають у момент укладення цього договору на захворювання, що не перешкоджають усвідомленню його суті; не перебувають під впливом лікарських, наркотичних засобів, психотропних речовин; вільне володіння українською мовою дозволяє кожному з них правильно розуміти зміст цього договору; підписання цього договору підтверджуватиме факт відсутності взаємних претензій щодо ціни земельної ділянки та проведеного розрахунку.
Позивач посилався на те, що при укладенні оспорюваного договору відповідачка ОСОБА_2 ввела його в оману щодо відчуження земельної ділянки, а в подальшому оформлення садового будинку на його (позивача) ім'я та можливості його відчуження.
Тобто, фактично позивач просить визнати оспорюваний договір недійсним, як такий, що вчинений під впливом обману.
Проте доводи позивача є неспроможними, про що свідчать умови договору, які перелічені вище та підпис позивача у цьому договорі.
Так, згідно ч.1 ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номеру.
Відповідно до положень ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч. 2 ст. 331 ЦК).
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України принцип свободи договору є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом і сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акту законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з положеннями ст.204 ЦК України, правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Положеннями ч.1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (п.п. 19, 20), відповідно до ст. 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Якщо одна зі сторін правочину навмисно ввела іншу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (ч. 1 ст. 230 ЦК).
Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 910/15715/19, від 19.09.2023 у справі №910/17098/21).
Крім того, у постанові від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц Верховний Суд роз'яснив, що наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення.
Тобто недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, які виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.
Неправильне сприйняття особою фактичних обставин під час укладення спірного правочину, який був укладений за добровільною згодою сторін, ознайомлення з його змістом, на думку суду, вказує на відсутність підстав для визнання договору недійсним.
Таким чином, для визнання договору купівлі-продажу недійсним необхідно мати вагомі підстави, які підтверджуються достатніми та допустимими доказами.
Так, укладаючи договір купівлі-продажу сторони визначили предмет, ціну договору та строки його виконання, позивач підписуючи договір погодився з його умовами.
Окрім того, в тексті позовної заяви є посилання позивача на фіктивність оспорюваного правочину.
Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину.
Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину. Таку правову позицію висловив Верховний Суд у справі № 903/439/18 від 27.03.2019.
Тобто, укладаючи договір, його сторони не бажають виникнення, зміни, припинення цивільних прав та обов'язків, волевиявлення обох сторін такого правочину не збігається з їх внутрішньою волею. Разом з тим, якщо наміру обох сторін договору не виконувати договір не встановлено, то правові підстави для визнання такого договору фіктивним відсутні (Постанова Верховного Суду у справі № 331/8830/15-ц від 28.08.2019).
При укладенні оспорюваного правочину волевиявлення сторін було направлено на виникнення реальних наслідків, тобто на припинення права власності на земельну ділянку у позивача та, відповідно, виникнення такого права у відповідача. Вказане підтверджується інформаційною довідкою від 24.07.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої право власності на предмет договору, земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий №6322010100:08:000:0110 було зареєстровано за ОСОБА_2 .
Твердження позивача про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки незаконно позбавив можливості розпорядитися своє власністю, а саме садовим будинком є безпідставним, оскільки до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва.
Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у справах, що виникаються з приводу самочинно збудованого майна (справа від 12 квітня 2023 року №511/2303/19).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оспорюваний позивачем договір відповідає вимогам чинного законодавства, а підстави для визнання його недійсним відсутні.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно ч.ч. 1, 2 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
У ч.ч. 1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Разом з тим, враховуючи наведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, та те, що позивачем не надано достатніх доказів, які б підтвердили позовні вимоги, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 5, 13, 76-81, 128, 223, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Смоляна Валерія Валеріївна про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне ім'я (найменування) позивача та відповідача:
Позивач: ОСОБА_4 , адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Третя особа: Приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Смоляна Валерія Валеріївна, адреса 62303, Харківська область, Харківський район, м. Дергачі, вул. Сумський шлях, буд. 30.
Суддя Л. В. Калиновська