Справа № 392/1862/24
Провадження № 3/392/43/25
17 червня 2025 року м. Мала Виска
Суддя Маловисківського районного суду Кіровоградської області Назаренко К. П., розглянувши справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , охоронець компанії Ескадор в м. Кропивницький, іналід ІІІ групи, за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП),
До суду надійшов протокол про адміністративне правопорушення складений інспектором СРПП ВП №1 (м. Мала Виска) Новоукраїнського РВП майором поліції Мнекою М. М. серії ЕПР1 № 161134 від 28.10.2024 у якому вказано, що 28.10.2024 о 20:23 в с. Гаївка по вулиці Степовій, ОСОБА_1 , керував мотоблоком «Форте» без р. н., з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю із порожнини рота, почервоніння очей. Від проходження, в установленому законом порядку, освідування на визначення рівня алкогольного сп'яніння як на місці зупинки за допомогою спеціального технічного приладу «Drager Alkotester 6820», так і в найближчому медичному закладі відмовився. Від керування транспортним засобом відсторонений.
ОСОБА_1 в судове засідання з'явився, вину не визнав, просив допитати як свідка ОСОБА_2 . Пояснив, що 28.10.2024 між зятем його батька ОСОБА_2 та сусідом виник конфлікт, через що сусід вдарив ОСОБА_3 дрючком по голові. Викликана поліція запропонувала показати де проживає сусід (який на час приїзду вже пішов) для чого скористатися мотоблоком, що стояв на подвір'ї. Пшенишний і ОСОБА_4 пояснили поліцейським, що вони до того вживали алкогольні напої і не можуть керувати транспортними засобами. Однак поліцейські наполягли на своєму, вказавши, що вони будуть їхати за ними і освітлювати дорогу. Коли під'їхали до того сусіда, замість притягнути його до відповідальності, почали складати протокол щодо Пшенишного по 130-й статті.
Свідок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , показав, що 28.10.2024 він на мотоблоці виїхав зустрічати з роботи ОСОБА_1 . Привізши його додому вони повечеряли та вжили алкогольні напої. Біля 19ї год. ОСОБА_4 перебував надворі, і до подвір'я їхнього домоволодіння підійшов односельчанини ОСОБА_5 в стані сильного алкогольного сп'яніння. Без всяких очевидних причин, останній почав конфліктувати з ОСОБА_3 , вживав обсценну лексику та вдарив ОСОБА_3 дрючком по голові. Тому ОСОБА_4 з ОСОБА_6 вирішили викликати поліцію, яка приїхала приблизно через годину. Після нетривалої розмови і підписання заяви поліцейські запропонували їм показати де мешкає ОСОБА_5 , для чого скористатися мотоблоком, який стояв поряд на подвір'ї. Оскільки було темно (сонце того дня заходило о 16:37), і вони вживали алкогольні напої ОСОБА_4 з ОСОБА_6 спершу відмовилися користуватися мотоблоком. Однак поліцейські наполягли на своєму, вказавши, що вони будуть їхати за ними і освітлювати дорогу. Врешті ОСОБА_4 з ОСОБА_6 погодилися, за кермо сів ОСОБА_6 і вони поїхали польовими дорогами (приблизно 900 м) до ОСОБА_5 . Поліцейські їхали позаду і освітлювали дорогу. Коли під'їхали до ОСОБА_5 , замість притягнути останнього до відповідальності, почали складати протокол щодо ОСОБА_6 по 130-й статті.
З метою об'єктивного розгляду справи в суд 08.05.2025 та 17.06.2025 викликався інспектор СРПП ВП №1 (м. Мала Виска) Новоукраїнського РВП майор поліції ОСОБА_7 , однак останній в засідання не з'явився, причин неявки не пояснив.
Покази ОСОБА_3 та ОСОБА_6 узгоджуються з відеозаписом.
Так, на 6 хв 8 сек відеозапису (точний час - 20:20:31 28/10/2024, файл 2024_1028_201422_0000000_000000_0009.mp4) у відповідь на зауваження поліцейського, що він відчуває запах алкоголю, Пшенишний каже: "Ну ми ж казали вам", тобто підтверджується факт повідомлення поліцейських про вживання алкоголю перед поїздкою.
7 хв 5 сек (20:21:27 28/10/2024) Пшенишний каже: "Це просто що ми вас визвали і так получилось", тобто факт виклику поліцейських по зовсім іншій події мав місце, поліцейські на відео цього факту не спростовують. 8 хв 54 сек (20:23:17) "Нє, так ми ж вас визвали, а ви...", 9:10 (20:23:33) "Ми вас визвали, а ви... Ви ж казали, що ззаду будете їхать".
Дослідивши матеріали справи, надані суду докази, вислухавши у судовому засіданні пояснення ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_2 , суддя дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 вчинив адміністративне правопорушення, - адже з наданих суду матеріалів суддя не може визнати жодний письмовий документ доказом на підтвердження обвинувачення, що висунуте ОСОБА_6 у вчиненні правопорушення, за яке він може бути притягнений до відповідальності саме за ч. 1 ст. 130 КУпАП, - відсутні навіть зізнавальні пояснення самої особи.
Відповідно до ст. 1 КУпАП завданням Кодексу про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством. А, відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Ст. 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Як вказано у ст. 280 КУпАП, суддя, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 8 Конституції, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Саме суди є останньою правовою інстанцією у державі, в якій кожен громадянин за необхідності шукає захисту своїх прав, свобод та інтересів. Ст. 48 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись водночас принципом верховенства права, та, згідно з положеннями ст. 129 Конституції України - суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
17.07.1997 Україна ратифікувала Європейську Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід'ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію у національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з усіх питань, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Так, відповідно до ст. 32 Конвенції, питання тлумачення та її застосування належить до виключної компетенції ЄСПЛ, рішення якого є невід'ємною частиною Конвенції.
За визначенням ст. 9 Конституції України та ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші правила, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто у такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов'язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи. Притягнення до адміністративної відповідальності має відбуватися відповідно до встановленого законодавством порядку. У ст. 7 КУпАП зазначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і у порядку, встановлених законом.
Щодо обґрунтованості поширення на вказану категорію справ гарантій Конвенції необхідно зазначити таке. Якість складання протоколу є дуже важливою стадією оформлення справи про адміністративне правопорушення, й фактично є «обвинуваченням» держави щодо особи, що потребує належного до цього ставлення. Відповідно звернуто увагу уповноважених осіб на необхідності дотримання правил та процедур під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, прав та гарантій особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, належному фіксуванні доказів вчинення правопорушення та їх зберіганні тощо.
У справах проти України ЄСПЛ розглядав питання про віднесення правопорушень, передбачених КУпАП, до «кримінального аспекту» в розумінні Конвенції, що, з огляду на суворість передбаченого покарання правопорушення, не є незначними, тому такі адміністративні провадження слід вважати по суті кримінальними і такими, що вимагають застосування всіх гарантій ст. 6 Конвенції.
Одночасно, практика ЄСПЛ щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення зосереджена навколо фундаментальних засад здійснення правосуддя у справах про адміністративні правопорушення, зокрема, забезпеченні дотримання положень Конвенції в частині реалізації ст. 6, яка гарантує кожному право на справедливий суд.
ЄСПЛ у багаточисельних рішеннях висловив правову позицію щодо розгляду національними судами справ про адміністративні правопорушення. Так, у рішенні ЄСПЛ «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності хоч якогось із них будь-яке правопорушення має розцінюватися як кримінальне і розглядатися за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень.
Такими критеріями є: «критерій національного права», який визначає, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; «критерій кола адресатів», відповідно до якого правопорушення має розглядатися як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; «критерій мети та тяжкості наслідків» за змістом якого, вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. Зазначені положення знайшли в подальшому своє відображення у численних рішеннях ЄСПЛ, зокрема: «Лутц проти Німеччини», «Карелін проти Російської Федерації», «Гурепка проти України», «Лучанінова проти України» та в інших.
Так, у справі «Гурепка проти України» з огляду на свою усталену прецедентну практику, ЄСПЛ зазначив, що не має сумніву в тому, що в силу суворості санкції дана справа за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носило кримінальний характер з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції.
А у справі «Михайлова проти України» ЄСПЛ зазначає, що з огляду на суворість покарання, адміністративне провадження як те, що здійснювалося щодо заявниці у цій справі, має розглядатися як «кримінальне» для цілей Конвенції та протоколів до неї (рішення у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine, заява № 61406/00, п. 55, від 06.09.2005) і, отже, з залученням гарантій ст. 6 Конвенції та, відповідно, гарантій ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції.
В цьому ж рішенні ЄСПЛ стверджує про порушення п. 1 Конвенції через відсутність безсторонності, яка забезпечується, серед іншого, присутністю сторони обвинувачення, яка необхідна для усунення обґрунтованих сумнівів, що можуть виникнути щодо безсторонності суду. Також ЄСПЛ розглядав й питання дотримання принципу безсторонності у випадку відсутності прокурора під час частини або всього провадження щодо заявників у низці справ.
Зокрема, в рішеннях у справах «Озеров проти Росії» (Ozerov v. Russia, заява № 64962/01), пункти 53-58, від 18.05.2010, та «Кривошапкін проти Росії» (Krivoshapkin v. Russia), заява № 42224/02, п. 44-46, від 27.01.2011, ЄСПЛ встановив порушення принципу безсторонності щодо випадків, коли прокурор був відсутнім у всіх судових засіданнях у кримінальних справах заявників, але суди перейшли до дослідження доказів, у тому числі допиту обвинувачених і свідків, та засудили заявників. ЄСПЛ дійшов висновку, що за таких обставин суди переплутали ролі прокурора та судді, і, таким чином, надали підстави для обґрунтованих сумнівів щодо їхньої безсторонності. І в рішенні «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia, заява № 926/08, п. 51-84 від 20.09.2016, ЄСПЛ встановив порушення принципу безсторонності у справі про адміністративне правопорушення щодо заявника, під час якого прокурор був відсутнім.
Роль посадової особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, обмежувалася переданням суду протоколу та підтверджуючих доказів. Після виконання цієї функції ця посадова особа не відігравала ролі у провадженні, так само як і прокуратура. Іншими словами, під час провадження у суді не було «сторони обвинувачення» або «прокурора». Це означало, що у судовому засіданні не було нікого, хто б міг заперечити заявниці (п. 63 рішення ЄСПЛ у справі «Михайлова проти України). Згідно з п. 64 зазначеного рішення за таких обставин ЄСПЛ зазначив, що суд, який розглядав справу, не мав іншого вибору, окрім як взяти на себе функцію пред'явлення та, - що є більш важливим, - нести тягар підтримки обвинувачення під час усного розгляду справи. ЄСПЛ не переконаний в тому, що існували достатні гарантії, здатні усунути обґрунтовані сумніви щодо негативного впливу процесу на безсторонність суду.
Ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України закріплений принцип презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, за якими ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь. Роз'яснення суворого додержання, закріпленого у ст. 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості містяться також у п. 18 Постанови № 9 Пленуму ВСУ від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».
Крім того, ст. 6 Конвенції визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Рішенням ЄСПЛ у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 ЄСПЛ також визнав, що провадження у справах про адміністративні правопорушення вважається кримінальними у розумінні Конвенції, і у справі «Надточій проти України» зазначив, що Уряд України визнав кримінально-правовий характер КУпАП.
Ч. 2 ст. 6 Конвенції, передбачено, що кожен, хто обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, - вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у законному порядку. У зв'язку з вищезазначеним, суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає «обережності дій суду» при вирішені питання про тягар доказування в такій категорії справ. Суд також не може змінювати суть «обвинувачення», викладене у протоколі про адміністративне правопорушення.
В цьому контексті ЄСПЛ нагадує, що, як він встановив у рішенні у справі «Карелін проти Росії», в разі, якщо здійснюється усний судовий розгляд з метою встановлення обґрунтованості будь-якого «кримінального обвинувачення», висунутого проти підсудного, та якщо було надано адекватну можливість з'явитися у судове засідання і сторона захисту не відмовилася від неї у встановленому порядку, присутність сторони обвинувачення є, як правило, необхідною для усунення обґрунтованих сумнівів, які можуть виникнути щодо безсторонності суду (п. 64 рішення ЄСПЛ у справі Михайлова проти України).
Допустимість доказів - це їх придатність для використання у судовому процесі за формальними ознаками, на відміну від вимоги щодо належності, тобто придатності їх для використання за змістом. Критерієм допустимості доказів є належне їх джерело та належна процесуальна процедура їх одержання. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманої внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Матеріали даної справи не містять доказів роз'яснення особі його прав, у тому числі - права на захист та не свідчити проти себе, як і не містять відомостей про наявність в обвинуваченого захисника.
ЄСПЛ у справі "Саундерс проти Сполученого Королівства" вказав, що рівень певності, якого має досягати суддя за системою "внутрішнього переконання" чи системою "поза межами розумного сумніву", який є важливим для постановлення справедливого рішення, не повинен досягатися шляхом примусу до зізнання.
Отже, обвинувачення має довести "кожний факт", пов'язаний зі злочином, щоб "не існувало жодної розумної підстави для сумнівів". Правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого по суті означає, що жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувальних тез у справі, тобто, воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення. Ця вимога має на меті охорону законних інтересів обвинуваченого і служить гарантією досягнення істини у справі.
Таким чином, правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого виступає гарантією не тільки для обвинуваченого, воно служить також гарантією досягнення мети правосуддя. Завдяки даному правилу досягається об'єктивна істина, так як обвинувачення ґрунтується тільки на безсумнівних доказах і безспірних фактах.
В рішенні ЄСПЛ у справі "Коробов проти України" (п. 65) також зазначено, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом". Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
З чинної судової практики України вбачається наступне.
Постановою Київського апеляційного суду від 01.12.2021 у справі № 761/35181/21 зазначено, що "сам по собі факт визнання особою вини у вчиненні адміністративного правопорушення не може бути достатнім доказом та не звільняє від обов'язку надання особами, уповноваженими на складання протоколів про адміністративні правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини".
А Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 25.11.2019р. у справі №324/1203/16-к (провадж. №11-кп/807/329/19) колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ зазначено, що "У даному кримінальному провадженні судова колегія вважає за необхідне згідно ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК України, як складову національного законодавства, дотримуючись принципу верховенства права та законності застосувати практику ЄСПЛ. Так, у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, ЄСПЛ наголошує про те, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150).... Крім того, висновок суду щодо визнання протоколу огляду місця події від 21.04.2016, з посиланням на порушення вимог процесуального закону, недопустимим доказом, а визнанні в якості речових доказів вилучені речі з місця події, такими, що не відповідають концепції «плодів отруйного дерева», а тому також недопустимими - не спростовуються апелянтами, про що свідчить зміст поданих апеляцій". Сучасними судами України все частіше використовуються правові доктрини для формування правозастосовчої практики. Доктрина «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonous tree) була сформульована ЄСПЛ у наступних справах: «Гефген проти Німеччини»; «Тейксейра де Кастро проти Португалії»; «Шабельник проти України»; «Балицький проти України»; «Нечипорук і Йонкало проти України»; «Яременко проти України». Ця доктрина родом з країн з англо-саксонської системи права. Іноді у судовій практиці використовується інша її назва - «плід отруєного дерева». Відповідно до цієї доктрини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його (джерела) допомогою, також будуть вважатися неналежними (справа «Гефген проти Німеччини»). Недопустимими є докази, здобуті завдяки інформації, яка отримана внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
На думку ЄСПЛ, необхідно надавати оцінку допустимості всього ланцюга доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу.
Так, у рішенні по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» ЄСПЛ зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від: їх доказової сили; того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.
У рішеннях по справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії» та «Шабельник проти України» ЄСПЛ застосував різновид доктрини «плодів отруйного дерева», а саме: коли визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і ті докази, які не були б отримані, якби не було отримано перших. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.
ЄСПЛ виходить з того, що при недопустимості одного доказу в єдиному ланцюжку суд повинен вирішити питання про справедливість судового розгляду в цілому. Тобто якщо процес по даній справі в цілому і загалом справедливий, то й отримані у незаконний спосіб докази можуть бути прийнятними (рішення ЄСПЛ у справі «Хан проти Сполученого Королівства», «Schenk v.Switzerland»).
У кримінальному процесуальному законі Україні вищезазначена доктрина була імплементована в положеннях ч. 1 ст. 87 КПК України, згідно з якою недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду застосував доктрину «плодів отруйного дерева» у справах №488/2433/15, №676/3183/15-к. А у справі № 455/2/17 ККС визнав правильним висновок апеляційного суду про те, що речові докази не можуть вважатись допустимими доказами, оскільки є похідними від первинних доказів, які визнано недопустимими доказами.
ЄСПЛ під провокацією (поліцейською) розуміє випадки, коли задіяні посадові особи, які є або співробітниками органів безпеки, або особами, що діють за їх дорученням, не обмежують свої дії лише розслідуванням кримінальної справи по суті неявним способом, а впливають на суб'єкт з метою спровокувати його на скоєння злочину, який в іншому випадку не було би скоєно, задля того щоб зробити можливим виявлення злочину, тобто, отримати докази та порушити кримінальну справу (рішення ЄСПЛ у справі «Раманаускас проти Литви» 05.02.2008).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про національну поліцію» у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Тобто під час виконання своїх повноважень працівники поліції керуються виключно нормами чинного законодавства і не можуть виходити за їх межі, вчиняючи дії не передбачені законодавством. Зокрема, нормами законодавства не передбачено, щоб поліцейські, достовірно знаючи, що водій вживав алкоголь, роз'яснювали йому право керувати транспортним засобом при їх супроводі, замість відсторонення від такого керування, а за тим складати протокол про правопорушення, яке самі ж спровокували.
У свою чергу, згідно зі ст. 63 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а вина особи має бути доведена у встановленому законом порядку. Тобто, обвинувачення водія у вчиненні правопорушення за ст. 130 КУпАП не може ґрунтуватись на незаконних діях поліцейських.
Схожі висновки містяться і в судовій практиці, наприклад, постановах Київського апеляційного суду від 04.11.2021 у справі № 759/17154/21, від 21.05.2019 у справі № 753/1833/19.
Крім цього, відповідно до статті 266 КУпАП установлено, що водії, щодо котрих є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під дією лікарських препаратів, які знижують їхню увагу і швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування транспортними засобами й огляду на відповідний стан.
Відповідно до наказу від 07.11.2015 № 1395 «Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», розд. 10. «Особливості оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 130 КУпАП» визначено:
«Особи, які керують транспортними засобами, стосовно яких у поліцейських є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
У разі відсторонення особи від керування транспортним засобом можливість керування цим транспортним засобом надається уповноваженій нею особі, яка має посвідчення водія відповідної категорії та може бути допущена до керування транспортним засобом.
Під час відсторонення особи від керування транспортним засобом поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів відсторонення проводиться у присутності двох свідків».
В матеріалах справи відсутній відеозапис моменту, коли поліцейські прибули на виклик та вирушили до сусіда ОСОБА_6 і ОСОБА_8 , супроводжуючи мотоблок. Саме в цей момент, коли ОСОБА_6 і ОСОБА_4 сідали на мотоблок, перед тим зізнавшись, що вони вживали алкоголь, поліцейські і мали відсторонити їх від керування, не доводячи справу до правопорушення. Натомість поліцейські під'юдили їх, вчинивши таким чином провокацію правопорушення.
Враховуючи, що поліцейськими не було відсторонено Пшенишного від керування мотоблоком, ними допущено грубе порушення Інструкції. Згідно концепції "плодів отруйного дерева" всі наступні докази не можна вважати здобутими належним чином та допустимими.
Статтями 9 та 247 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням визнається винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути почато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов'язковими елементами якого є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із вказаних елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.
Об'єктом даного адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері безпеки дорожнього руху. Об'єктивна сторона правопорушення виявляється у відмові від проходження, в установленому законом порядку, огляду на визначення рівня алкогольного сп'яніння. Суб'єкт адміністративного правопорушення - спеціальний (фізичні осудні особи, які досягли 14-річного віку, що керують транспортними засобами). Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу. Відсутність або недоведення вини особи виключає склад правопорушення.
Враховуючи викладене, суддя не має підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, зважаючи на те, що достатніх допустимих та належних доказів вчинення ним будь-який дій щодо скоєння адміністративного правопорушення, визначеного ч. 1 ст. 130 КУпАП, під час розгляду адміністративного матеріалу в суді не здобуто, а ті, що надані в якості підтвердження вчинення правопорушення, на переконання суду, є сумнівними з наведених вище обставин. Отже, суддею встановлено, що докази вчинення правопорушення не можуть бути враховані на підтвердження наявності в діях особи складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Підсумовуючи наведене, враховуючи такі засади провадження як диспозитивність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини особи, суддя дійшов висновку про відсутність складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП є підставою для закриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 8, 55, 62, 129 Конституції України, ст.ст. 9, 247, 252, 266, 268, 280, 283, 284, 287-289, 294 КУпАП, ч. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,
Провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю доказів на підтвердження складу та події адміністративного правопорушення.
Постанову можна оскаржити до Кропивницького апеляційного суду протягом 10 днів після збігу яких вона набирає законної сили за відсутності оскарження.
Суддя К. П. НАЗАРЕНКО