Справа № 183/10262/24
№ 2/183/1589/25
02 липня 2025 року Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
за участю секретаря судових засідань Григорьєвої В.С.,
розглянувши, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
В жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в обґрунтування якого зазначило, що 05.07.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр Фінансових Рішень» (далі ТОВ «ФК «ЦФР») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4735503065.
Відповідно до умов Договору, товариство надає клієнту кредит в розмірі 14 601,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцеві таку ж суму грошових коштів, сплатити проценти за користування ними та оплатити комісію за видачу комісії.
07.10.2016 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та АТ «Таскомбанк» було укладено Договір про відступлення прав вимоги №ТАСЦФР-10-2016, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЦФР» передає АТ «Таскомбанк» за плату належні йому права вимоги, а АТ «Таскомбанк» приймає належні ТОВ «ФК «ЦФР» права вимоги до позичальників та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені даним договором. Сторони погодили, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов'язаний набувати такі Права вимоги, шляхом підписання відповідних Реєстрів прав вимоги із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей Позичальників.
04.04.2024 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «Європейська агенція з поверненням боргів» укладено договір факторингу №Н1/11/17-Ф від 04.04.2024, відповідно до умов якого, ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов'язується передати (сплатити) АТ «ТАСКОМБАНК» суму фінансування, а АТ «ТАСКОМБАНК» зобов'язується відступити ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги за кредитними договорами, договорами поруки в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги.
Відповідно до додатку № 1 до Договору факторингу №Н1/11/17-Ф від 04.04.2024 Реєстру прав Вимоги, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набув права грошової вимоги до Відповідача в сумі 14 212,49 грн., з яких: 7787,39 грн. - загальна заборгованість за тілом кредиту; 0,62 грн. - загальна заборгованість за відсотками; 6424,48 грн. - загальна заборгованість за комісією; 0,00грн. - пеня/штрафи.
Ухвалою суду від 28 листопада 2024 року, було прийнято позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (виклику) сторін і відкрито провадження у справі, цією ж ухвалою сторонам було установлено строки для подання відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив на позовну заяву (а.с.38).
В судове засідання представник позивача не з'явився, в прохальній частині позовної заяви зазначив про розгляд справи за його відсутності, у разі неявки відповідача просив ухвалити заочне рішення.
Відповідач, відзив на позовну заяву не подала, в судове засідання повторно не з'явилася.
У відповідності до приписів частин 6, 10 статті 187 ЦПК України суд звернувся до Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.
За наявними даними ДМС України, місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на момент відкриття провадження по справі: АДРЕСА_1 .
Суд, беручи до уваги, що Сємвєродонемцьк Луганської області входить до Переліку територій, на яких ведуться (велись) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих території України від 22.12.2022 року № 309.
Через що, отримана судом інформація не дає можливості встановити у встановленому законом порядку місце перебування фізичної особи на даний час, тому подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі "Судова влада України".
Відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання.
З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Отже, відповідач була повідомлена належним чином про розгляд справи, причина неявки суду не відома, а тому у відповідності до ст. 280 ЦПК України, суд з погодження позивача, провів заочний розгляд справи, за наявними у справі доказами.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.
Суд, дослідивши подані докази, з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1.ст. 4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1.ст.13ЦПК України).
Судом установлено, що 05.07.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр Фінансових Рішень» (далі ТОВ «ФК «ЦФР») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4735503065. Згідно із основних параметрів кредитного договору та паспорту кредиту, сума кредиту становить 14 601,00 грн., строк кредиту 15 місяців, щомісячні проценти 2,75 %, річні загальні проценти 0,01, реальна річна процентна ставка 72,28 %.
07.10.2016 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр Фінансових Рішень» та Акціонерним товариством «ТАСКОМБАНК» було укладено договір про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Центр Фінансових Рішень» відступило АТ «ТАСКОМБАНК» за плату належні йому права вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі прав вимоги, зокрема до ОСОБА_1 на суму 14 212,49 грн.
04.04.2024 року між Акціонерним товариством «ТАСКОМБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №НІ/11/17-Ф від 04.04.2024 року (далі - Договір факторингу), відповідно до умов якого, ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов'язується передати (сплатити) AT «ТАСКОМБАНК» суму фінансування, а AT «ТАСКОМБАНК» зобов'язується відступити ТОВ «ФК «ЄАПБ» Права Вимоги за Кредитними Договорами, Договорами Поруки в обсязі та на умовах; що існують на Дату відступлення Прав Вимоги (копія витягу з Договору факторингу додається).
Відповідно до додатку № 1 до Договору факторингу №Н1/11/17-Ф від 04.04.2024 року Реєстру прав Вимоги, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набув права грошової вимоги до Відповідача в сумі 14 212,49 грн., з яких: 7787,39 грн. - загальна заборгованість за тілом кредиту; 0,62 грн. - загальна заборгованість за відсотками; 6424,48 грн. - загальна заборгованість за комісією; 0,00грн. - пеня/штрафи.
Вирішуючи спір, суд ураховує такі положення законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. (ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України).
У п. 5 ч. 1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною 1 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства (ч.7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (ч.8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.ст. 626, 628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Положеннями ч. 2 ст.639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Частиною 1 ст.634 ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 1055 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч.ч.1,2 ст. 1056-1 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов'язання або односторонню зміну його умов.
Згідно п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). (ч.1 ст. 1078 ЦК України).
Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У Постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №161/16891/15-ц вказано, що відповідно до змісту ч. 1 ст.1050 ЦК України з урахуванням ст.ст. 526,527,530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Згідно з Переліком типових документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №578/5 до первинних документів, які фіксують факт виконання операції та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і у податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.
Відповідно до пунктів 62, 63 Розділу 4 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року №75 (далі-Положення), виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.
Отже, виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20, від 13.10.2021 у справі № 209/3046/20, від 01.06.2022 у справі № 175/35/16-ц.
Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 342/180/17 у постанові від 03.07.2019 зауважила, що розрахунок кредитної заборгованості, не підтверджує умови кредитування та суму заборгованості за кредитом, оскільки зазначений доказ не є підтвердженням виконаних позивачем банківських операцій та повністю залежить від волевиявлення банку.
Пункт 51 Розділу 3 Положення встановлює, що первинні документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов'язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи, який/яка склав/склала документ/від імені якого/якої складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Залежно від характеру операції та технології оброблення облікової інформації до первинних документів можуть уключатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції). Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі.
Також п.52 Розділу 3 Положення вказує, що первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку, а унесення виправлень до первинних документів не допускається (п.53 Розділу 3 Положення).
Банківська виписка має статус первинного документу. Розрахунок заборгованості, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є лише похідним від первинної бухгалтерської документації та може містити відомості про господарську операцію. Проте саме банківська виписка за картковими рахунками може бути належним доказом щодо заборгованості за кредитним договором, що споживач користувався кредитною карткою, ним вносились кошти на погашення заборгованості, або ні.
Проте, позивачем не надано суду доказів того, що ОСОБА_1 , згідно з умовами вищевказаного договору, було видано кредит та саме в сумі заявлених позовних вимог. Визначення даної суми в договорі не свідчить про її отримання відповідачем саме в такому розмірі.
Враховуючи відсутність доказів про перерахування кредитних коштів на банківський рахунок відповідача, як це передбачено умовами кредитного договору, відсутні підстави вважати, що первісний кредитор виконав умови вищевказаного договору.
Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування коштами, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а є односторонніми арифметичним розрахунком стягуваних сум, які повністю залежать від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), а отже не є належними доказами існування боргу.
Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за кредитними договором не є достатнім для висновку про існування боргу та у заявленому позивачем розмірі, оскільки сам розрахунок є внутрішнім документом та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти відповідачу.
Жодних належних та достовірних доказів, які б вказували на існування у ОСОБА_1 , перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованості за вищевказаним договором матеріали справи не містять.
Варто звернути увагу на те, що додаток до договорів факторингу (витяг з реєстру боржників, у якому зазначено прізвище, ім'я, по батькові боржника, номер договору та сума боргу) без банківської виписки з особового рахунку Позичальника жодним чином не підтверджує, яку суму коштів отримав відповідач за укладеним договором, яка частина тіла кредиту та відсотків була сплачена ним, а яка частина сплачена не була, стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування.
Таким чином суд приходить до переконання, що лише виписки з особових рахунків Позичальника є належними та допустимими доказами, що підтверджують рух коштів по конкретному рахунку, вміщують записи про операції та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості за кредитним договором.
Разом з тим, позивачем не було долучено до матеріалів справи банківську виписку з особового рахунку ОСОБА_1 за період, який включає період кредитування.
Також, представником позивача не надано доказів повідомлення боржника про відступлення права грошової вимоги за договором факторингу №НІ/11/17-Ф, укладеного між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «ФК «ЦФР».
ОСОБА_1 не є стороною укладених договорів факторингу, що свідчить про те, що вищевказаний розмір заборгованості із нею не узгоджувався, її обґрунтованість нею не перевірялась.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі №909/968/148 зазначила, що договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
У постанові Верховного Суду у постанові від 17.01.2020 у справі №916/2286/16 вказано, що метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Натомість, позивачем не надано доказів сплати Фактором ТОВ «ФК «ЄАПБ») Клієнту ТОВ «ФК «ЦФР» грошових коштів (ціни продажу), як це визначено умовами укладених договорів факторингу, а відтак відсутні підстави вважати, що відбулося відступлення прав вимоги до боржника ОСОБА_1 від ТОВ «ФК «ЦФР» до ТОВ «ФК «ЄАПБ» за договором № 4735503065 від 05.07.2021.
Представником позивача, у якості доказу переходу права вимоги від ТОВ «ФК «ЦФР» до ТОВ «ФК «ЄАПБ» за договором № 4735503065, надано договори факторингу. Однак, такі договори факторингу не є належними доказами відступлення права вимоги, оскільки містить лише копії окремих аркушів договорів факторингу, що не є витягом з документа в розумінні ч. 2 ст. 95 ЦПК України, оскільки не відповідає вимогам щодо оформлення витягів з документів, встановлених чинним законодавством України. Також, належним чином засвідчені копії окремих аркушів договору факторингу не є належним чином засвідченою копією самого документа.
З огляду на вищезазначене, суд не приймає надані позивачем копії окремих аркушів договору факторингу як належний, допустимий та достовірний доказ у розумінні ст. 77-79 ЦПК України.
Разом з тим, на підтвердження переходу права грошової вимоги надано витяг з реєстру боржників, який є додатком до договорів факторингу, який не містить підписів посадових осіб ТОВ «ФК «ЦФР» і відтисків печаток, тобто його зміст міг бути змінений в односторонньому порядку та викладений в зручній для позивача формі, що не відповідає оригіналу, тому є неналежним доказом.
Отже, позивачем не доведено перехід права вимоги до відповідача від ТОВ «ФК «ЦФР» до ТОВ «ФК «ЄАПБ» за договором № 4735503065.
Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданої відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справ або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У постанові Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 219/1704/17 вказано, що за загальним правилом тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову, покладається на позивача.
Отже, з урахуванням викладеного, представником позивача не надано суду належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів того, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» має право грошової вимоги до ОСОБА_1 щодо стягнення з нього заборгованості за кредитним договором № 4735503065, відсутні докази отримання ОСОБА_1 кредитних коштів та наявності у нього заборгованості, яка виникла внаслідок порушення ним умов вищевказаних договору, не доведено правильність розрахунку розміру заборгованості.
Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ч. 1 ст.76 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є показання свідків, письмові докази, речові, електронні докази і висновки експертів.
Відповідно до ст.ст. 77, 78 ЦПК України, суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Як вже зазначалось вище, позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відбулось укладання договору факторингу, відповідно до якого позивач в подальшому набув право грошової вимоги до відповідача, що взагалі позбавляє суд можливості встановити, чи має позивач право на звернення до відповідача з вказаним позовом.
Звертаючись з позовом до суду, позивач у позові виклав обставини, якими обґрунтовував заявлені вимоги та зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, як і не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовом із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування, просив розглянути справу без їхньої участі, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
За таких обставин, суд приходить до переконання, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, у зв'язку з їх недоведеністю.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати покладаються на сторону позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» код ЄДРПОУ 35625014, адреса: вул. Симона Петлюри, буд. 30, м. Київ, 01032;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Сорока О.В.