Справа № 182/7112/24
Провадження № 2/0182/844/2025
Іменем УКРАЇНИ
23.06.2025 м. Нікополь
Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька -Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом Гончарук Михайла Петровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про стягнення коштів за попереднім договором -
В провадження Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про стягнення коштів за попереднім договором.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача посилається на те, що 11.03.2024 року між позивачем та відповідачем було укладено Попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки. Згідно п.1 Попереднього договору, відповідачка взяла на себе зобов'язання в майбутньому продати Позивачу земельну ділянку, загальною площею 2,9900 га (цільовим призначенням: для ведення сільськогосподарського виробництва; кадастровим номером 5321881700:00:001:0075), за ціною 226 200 грн. 00 коп. 13.03.2024 року позивач переказав на банківський рахунок відповідача 150 000 грн. 00 коп. в якості забезпечувального платежу, що було передбачено п.6 Попереднього договору. Решту суми позивач мав сплатити в день укладення основного договору. Таким чином, позивач виконав всі умови Попереднього договору, що були визначені сторонами, як передумова для укладення основного договору. Однак, відповідач не виконала свої зобов'язання, що були передбачені Попереднім договором, не уклала з Позивачем договір купівлі-продажу Земельної ділянки, не повернула грошові кошти, що були сплачені Позивачем в якості забезпечувального платежу. Натомість, 30.05.2024 року, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідачка продала Земельну ділянку ТОВ «Земельний край» (код ЄДРПОУ: 45240212), тобто, дані обставин свідчать про те, що у відповідачки з 31.05.2024 року виник обов'язок повернути отримані від позивача грошові кошти. Однак, відповідачка відмовилась як від укладання договору, так і від повернення коштів, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Таким чином, оскільки в позасудовому порядку спір врегулювати не вбачається за можливе, представник позивача просить суд с тягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 забезпечувальний платіж у розмірі 150 000 грн. 00 коп., а також 150 000 грн. 00 коп. штрафної санкції за відмову від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки; 3 % річних, згідно ст.625 ЦК України, за порушення грошового зобов'язання, станом на 27.11.2024 року - в розмірі 4 450 грн. 82 коп. та інфляційні втрати, згідно ст. 625 ЦК України, за порушення грошового зобов'язання, станом на 27.11.2024 року - в розмірі 18 701 грн. 39 коп. Окрім цього, представник позивача просить суд стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати, включаючи витрати на правову допомогу.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2025 року дану справу було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідачу було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст.178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову (а.с.27-28).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка про розгляд справи була повідомлена належним чином, однак, своїм правом, визначеним ст.178 ЦПК України, не скористалась, будь-які заяви чи клопотання на адресу суду не надала. Конверт, який був адресований за останньою відомою адресою її місця проживання та перебування, повернуся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.30).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як встановлено судом, 11.03.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки. Згідно п.1 Попереднього договору, відповідачка взяла на себе зобов'язання в майбутньому продати позивачу земельну ділянку, загальною площею 2,9900 га (цільовим призначенням: для ведення сільськогосподарського виробництва; кадастровим номером 5321881700:00:001:0075), за ціною 226 200 грн. 00 коп. (а.с.18). У відповідності до п.6 Попереднього договору, в якості забезпечувального платежу, 13.03.2024 року позивач переказав на банківський рахунок відповідача 150 000 грн. 00 коп., про що свідчить квитанція про грошовий переказ (а.с.9). Тобто, з поданих матеріалів справи вбачається, що стороною позивача умови договору були дотримані, натомість, відповідачка як сторона договору передбачені Попереднім договором умови не виконала, договір купівлі-продажу земельної ділянки з позивачем не уклала і кошти, які були сплачені на її рахунок позивачем, не повернула та в добровільному порядку вищевказані дії вчинити не бажає, що фактично свідчить про те, що сторонами в позасудовому порядку спір врегулювати не вбачається за можливе.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
У відповідності до вимог ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст.530 цього Кодексу.
В силу статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 3 Попереднього договору передбачено, що сторони зобов'язуються укласти основний договір, зазначений в п.1 цього договору, не пізніше, ніж 3 місяці з моменту повідомлення орендаря про намір відчужити земельну ділянку. Попри, це всупереч всьому цьому, відповідачка отримавши забезпечувальний платіж, дії щодо укладання основного договору не вчинила, що в свою чергу свідчить про порушення умов попереднього договору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, згідно ч.1 ст.81 ЦПК України.
Так, враховуючи вищевказані вимоги закону, а також матеріали справи, суд вважає, що, якщо в попередньому договорі купівлі земельної ділянки не вказано термін укладення основного договору, то такий договір вважається таким, що не має строку. Тобто, це означає, що основний договір купівлі-продажу може бути укладений у будь-який час, поки зобов'язання за попереднім договором не припинились іншим чином, наприклад, за згодою сторін або внаслідок односторонньої відмови однієї зі сторін.
Отже, з урахуванням ст.635 ЦК України, якщо в попередньому договорі немає строку, то сторони можуть укласти основний договір у будь-який час, але вони повинні бути готові до того, що зобов'язання за попереднім договором може припинитись, якщо одна зі сторін виявить намір не укладати основний договір. Попри це, враховуючи той факт, що у договорі, який міститься в матеріалах справи, не зазначено чіткого строку, суд вважає, що, в даному випадку, сторони повинні діяти добросовісно та не затягувати укладення основного договору безпідставно.
Судом встановлено, що Попередній договір між сторонами було укладено 11 березня 2023 року, а 13 березня 2023 року позивачем на рахунок відповідачки були перераховані кошти в якості забезпечувального платежу. Однак, протягом тривалого часу, до 29 листопада 2024 року (дата звернення до суду), відповідачка дій щодо наміру укладання основного договору не вчинила та не вчиняє, що свідчить про те, що вона самоусунулась від виконання зобов'язання.
Тому, на підставі викладеного, суд вважає, що відповідачка, отримавши забезпечувальний платіж, дій щодо укладання основного договору купівлі-продажу не вчиняє, земельну ділянку позивачу не передає, внаслідок чого були порушені права позивача. Тому позов в частині стягнення з відповідачки суми забезпечувального платежу в розмірі 150 000 грн. 00 коп. є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи, стороною позивача були заявлені вимоги щодо стягнення штрафної санкції за відмову від укладання договору купівлі - продажу земельної ділянки в розмірі 150 000 грн. 00 коп.
Суд, розглянувши заявлені вимоги, приходить до наступного висновку.
Пунктом п.8 Попереднього договору передбачено, що, у разі відмови Сторони-1 ( ОСОБА_2 ) - відповідача по справі від укладання основного договору, отриманий нею забезпечувальний платіж (авансовий платіж) повертається Стороні - 2 - позивачу по справі в подвійному розмірі, а у разі, якщо Сторона - 2 ( ОСОБА_1 ) відмовиться від укладання основного договору, то забезпечувальний платіж (авансовий платіж) залишається у Сторони - 1 - ОСОБА_2 .
Таким чином, враховуючи той факт, що відповідачка не вчинила дій щодо укладання основного договору, з наслідками невчинення правочину була ознайомлена, оскільки, уклавши Попередній договір, своїм підписом засвідчила той факт, що вона погоджується з умовами та наслідками такого не укладання, оскільки позивачем 13 березня 2023 року, на виконання умов Попереднього договору, було здійснено забезпечувальний платіж (авансовий платіж) в розмірі 150 000 грн. 00 коп. та умовами попереднього договору чітко передбачені наслідки щодо неукладання основного договору (а саме: повернення забезпечувального платежу (авансового платежу) в подвійному розмірі, що в рамках даної справи становить суму 150 000 грн. 00 коп.), дана сума також підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.
Що стосується заявленої вимоги про стягнення з відповідачки на користь позивача 3 % річних, згідно ст.625 ЦК України, за порушення грошового зобов'язання в розмірі 4 450 грн. 82 коп. та інфляційних втрат, згідно ст.625 ЦК України, в розмірі 18 701 грн. 39 коп., суд вважає, що дані вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Разом з тим, відповідно до вимог ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Відповідно до частини другої цієї статті, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач визначив спірний період нарахування 3 % річних з 31 травня 2024 року по 27 листопада 2024 року (181 днів прострочення). При цьому, суддя погоджується з обраним періодом, але не погоджується із заявленою вимогою, оскільки вона суперечить вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 18.
Зокрема, вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Враховуючи той факт, що період нарахування 3 % річних, з урахуванням встановленого індексу інфляції, припадає на період дії воєнного стану в країні, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Що стосується вимоги про стягнення судових витрат (судового збору) та витрат на правову допомогу, суд вважає, що заявлена вимога підлягає частковому задоволенню в частині стягнення витрат зі сплати судового збору в розмірі 2 585 грн. 22 коп., які є належним чином підтвердженими.
Вимога щодо стягнення витрат на правову допомогу задоволенню не підлягає, оскільки ані позивачем, ані його представником, належних та допустимих доказів, в розмінні цивільно-процесуального законодавства, надано не було.
Відповідно до ч.ч.1-5ст.137 ЦК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також, чи була їх сума обґрунтованою (додаткова Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати, на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Натомість, стороною позивача заявлено вимогу щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 25 000 грн. 00 коп., хоча, вищевказані витрати, в розмінні ст.ст.77-80 ЦПК України, належним чином не доведені та не підтверджені. Сама по собі вимога щодо такого стягнення не може бути беззаперечним фактом для її задоволення. Тобто, в матеріалах справи, окрім наданого ордеру на надання правничої допомоги, інші докази щодо понесення стороною позивача таких витрат (акти, чеки, квитанції, в тому числі, договір), надані не були.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити у зв'язку з недоведенністю.
Керуючись ст.12, 13, 81, 89, 128, 131, 141, 259, 263-265, 268, 280-282, 284, 354 ЦПК України, ст.15, 207, 524, 1046-1049 ЦК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про стягнення коштів за попереднім договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН - НОМЕР_1 ), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН - НОМЕР_2 ), забезпечувальний платіж у розмірі 150 000 грн. 00 коп., штрафну санкцію за відмову від укладання договору в розмірі 150 000 грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 2 585 грн. 22 коп., а всього - 302 585 грн. 22 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал