01.07.2025 Єдиний унікальний номер 205/8535/25
Справа № 205/8535/25
Провадження № 2а/205/223/25
01 липня 2025 року м. Дніпро
Суддя Новокодацького районного суду міста Дніпра Федотова В.М., розглянувши за правилами письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у адміністративній справі,
У червні 2025 року представник позивача - адвокат Потапова О.О. звернулася до Новокодацького районного суду міста Дніпра із вищевказаним адміністративним позовом.
Позов мотивований тим, що відповідно до постанови № 1/175/ВОБ від 20.02.2025 року за справою про адміністративне правопорушення, яка була винесена начальником територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ОСОБА_2 , позивача ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП. Із вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_1 , будучи належним чином оповіщений у визначений в повістці час не прибув, про причини неприбуття та документи на підтвердження причин поважності не прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 станом на 13.02.2025 року не надав та не повідомив, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП. Представник позивача із вказаною постановою не погоджується, вважає її протиправною та такою, що порушує права та інтереси позивача. Звертає увагу суду, що позивач не був проінформований працівниками поштового зв'язку за наявним номером телефону про надходження рекомендованого листа від ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зазначає, що права позивача, як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, передбачені ст. 268 КУпАП, було порушено, оскільки справа розглянута без участі позивача, якого не було повідомлено належним чином про дату розгляду справи. Будь-яких повідомлень чи сповіщень позивач не отримував.
Враховуючи викладене, представник позивача звертається до суду та просить скасувати постанову № 1/175/ВОБ від 20.02.2025 року за справою про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та закрити провадження по справі, судові витрати по справі покласти на відповідача.
Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 09.06.2025 року клопотання представника позивача про визнання поважними причин та поновлення пропущеного строку на звернення до суду було задоволено, визнано поважними причини пропуску строку на звернення до суду та поновлено позивачу строк на звернення до суду з даним адміністративним позовом, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Вказаною ухвалою сторонам також було надано строк для надання відзиву, відповіді на відзив, тощо.
Відповідно до ч.ч. 5, 8 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Суддею встановлено, що сторона відповідача по справі є користувачем електронного суду, має зареєстрований кабінет у системі ЄСІТС та процесуальні документи, у тому числі ухвала про відкриття провадження по справі та позовна заява з додатками були доставлені до електронного кабінету представника відповідача, що підтверджується відповідною довідкою та додатками до позовної заяви, однак відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, будь-яких заяв від представника відповідача до суду не надходило.
Згідно із частиною 4 статті 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
У постанові Верховного Суду від 01.06.2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) зроблено висновок, що за змістом статті 14 ЦПК України для цілей цього Кодексу офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Верховний Суд у постанові від 31.08.2021 року у справі № 570/5535/17 провадження № 61-6076св21 зазначив, що за змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Суддя, враховуючи ту обставину, що сторонам по справі були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення по справі на підставі наявних матеріалів.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно із ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист
Суддя, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини та перевіривши їх наданими доказами, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступних підстав.
Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Суддею встановлено, що постановою № 1/175/ВОБ від 20.02.2025 року за справою про адміністративне правопорушення, яка була винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , позивача ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП (а.с. 30-33).
Із описової частини вказаної постанови вбачається, що 06.10.2024 року через відділення «Укрпошти» поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення на адресу: АДРЕСА_1 було направлено повістку про виклик ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 . на 17.10.2024 року. ОСОБА_1 , будучи належним чином оповіщений у визначений в повістці час не прибув, про причини неприбуття та документи на підтвердження причин поважності не прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 станом на 13.02.2025 року не надав та не повідомив. Інформації про зміну зареєстрованого місця проживання та взяття на військовий облік в іншому ТЦК та СП від ОСОБА_1 не надходило (а.с. 30-33).
Як вбачається з відомостей військово-облікового документу в застосунку «Резерв+», які сформовано 28.05.2025 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 як військовозобов'язаний (а.с. 35).
Матеріали справи містять копію повістки № 393477 від 07.10.2024 року на ім'я ОСОБА_1 , у якій йому запропоновано з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 17.10.2024 року о 11:00 годині, мета виклику - для уточнення даних (а.с. 20) та копії конвертів та довідки про причини повернення (а.с. 22).
При вирішенні публічно-правового спору з приводу рішення суб'єкта владних повноважень суд керується наступними нормами закону.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтями 6, 7 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Частиною 1 статті 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, що також передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно із ч. 7 ст. 1 Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
У відповідності до положень ст. 235 КУпАП Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Суддя, відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, враховує висновок Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, викладений у постанові від 19.10.2022 року у справі № 522/22225/21, згідно з яким незважаючи на те, що районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не має статусу юридичної особи та є відокремленим підрозділом обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, він є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України та є належним відповідачем у цьому спорі, пов'язаному зі скасуванням постанови про накладення адміністративного стягнення, яка прийнята військовим комісаром цього районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 12.05.2020 року у справі № 513/899/16-а, постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, встановлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об'єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
19.05.2024 набув чинності Закон № 3696-ІХ «Про внесення змін до КУпАП щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким ст. 210 КУпАП було доповнено частиною 3, а саме: щодо порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про оборону» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» на території України почав діяти особливий період, який триває до теперішнього часу.
Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан, який діє на даний час.
Статтею 210 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Положеннями ч. 3 ст. 210 КУпАП передбачено, що вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суддею встановлено, що підставою притягнення позивача ОСОБА_1 до відповідальності вказано факт не прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 за повісткою без поважних причин.
Порядок організації та ведення військового обліку призовників військовозобов'язаних та резервістів затверджено Постановою КМУ від 30.12.2022 року № 1487.
Відповідно до п. 1 цей Порядок визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації).
Згідно із частиною 1 пункту 2 Додатку 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду. Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися, зокрема, інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження. У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Відповідно до абзацу 7 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Суддя зазначає, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а також відповідати принципу законності.
Склад адміністративного правопорушення це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають діяння (дію чи бездіяльність) як адміністративне правопорушення (проступок). Елементами склад адміністративного правопорушення є: об'єкт, об'єктивна сторона; суб'єктивна сторона; суб'єкт.
Зокрема, об'єктивна сторона складу адміністративного правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону правопорушення. Це такі ознаки як саме протиправне діяння - дія чи бездіяльність, шкідливі наслідки діяння, причинний зв'язок між протиправним діянням та шкідливими наслідками, що наступили; час, місце, умови, способи та засоби вчинення правопорушення. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є протиправне діяння.
Відповідно до підпункту 2) пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560:
«Належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
- день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання».
Змінами, внесеними постановою уряду від 08 жовтня 2024 року № 1147 до Правил надання послуг поштового зв'язку передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). Рекомендовані листи з позначками «Повістка ТЦК», «Вручити особисто» підлягають врученню особисто адресатам.
У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».
Якщо ж протягом 3 робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ТЦК необхідна сукупність обставин: 1) направлення судової повістки за адресою, повідомленою військовозобов'язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов'язаного, та 2) відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.
З аналізу вищезазначених правових норм у контексті спірних правовідносин слідує, що для висновку щодо правомірності оскаржуваної постанови необхідно встановити: факт отримання позивачем повістки для необхідності з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; факт відповідності змісту повістки вимогам законодавства; наявність поважних причин неприбуття позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк, визначений у повістці.
Суддя зауважує, що сторона позивача у позовній заяві зазначає про те, що докази вручення позивачу повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 відсутні, а тому відповідач, як суб'єкт владних повноважень у відповідності до положень ст. 77 КАС України, зобов'язаний надати докази в спростування зазначених доводів зважаючи на те, що обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Натомість, відповідачем відзиву на позовну заяву не подано, у матеріалах справи відсутні докази вручення позивачу повістки, відсутні докази про обізнаність позивача у тому на яку дату його було викликано до ІНФОРМАЦІЯ_3 , як і доказів в підтвердження того, що позивача було повідомлено у встановленому законом порядку про таку дату.
Як вбачається із оскаржуваної постанови, судова повістка безпосередньо ОСОБА_1 вручена не була, а працівниками пошти проставлено відмітку «адресат відсутній за вказаною адресою».
До того ж, докази повідомлення позивача за наявним номером телефону та/або вкладення до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК» в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, суддя констатує, що ОСОБА_1 не міг знати про направлення йому повістки з вимогою прибути до відповідача. Вказана обставина є суттєвою, оскільки відсутність обізнаності особи про виникнення певного обов'язку не може свідчити про умисне невиконання такого обов'язку.
Відповідно до примітки до ст. 210 КУпАП, за якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Втім, обставин, які підтверджують неможливість отримання відповідачем відомостей щодо персональних даних ОСОБА_1 у спосіб, встановлений у примітці до ст. 210 КУпАП, відповідачем не надано. Можливість отримання таких даних виключає підстави для застосування статті 210 КУпАП, що відповідає примітці ст. 210 КУпАП.
Суддя також звертає увагу, що матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку, що підтверджується відомостями військово-облікового документу в застосунку «Резерв+», які сформовано 28.05.2025 року (а.с. 35).
Що саме необхідно було уточнити позивачу, у зв'язку з чим 07.10.2024 року його було викликано до ІНФОРМАЦІЯ_3 , представник відповідача не зазначив.
У відповідності до абзацу 6 статті 258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з'явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.
Частиною 1 статті 268 КУпАП передбачено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно з ч. 1 ст. 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Аналіз наведених вище правових норм дає можливість дійти висновку, що про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП особа повідомляється не пізніше як за три доби до дати розгляду справи. У процесі розгляду справи особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, має право користуватися правами, передбаченими ст. 268 КУпАП.
Згідно із ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Зазначені обставини встановлюються у відповідності до ст. 279 КУпАП, зокрема, шляхом повного та всебічного дослідження доказів, якими відповідно до ст. 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема і протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.
Верховний Суд у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 676/752/17, від 21 березня 2019 року у справі № 489/1004/17, від 30 січня 2020 року у справах № 308/12552/16-а та № 482/9/17, від 06 лютого 2020 року у справі № 205/7145/16-а зробив такі висновки: «Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи. Обов'язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення».
Несвоєчасне повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.
Наслідком цього є позбавлення особи прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 522/20755/16-а, від 30 вересня 2019 року у справі № 591/2794/17, від 06 лютого 2020 року у справі № 05/7145/16-а, від 21 березня 2020 року у справі № 286/4145/15-а, від 31 березня 2021 року у справі № 676/752/17 та від 25 травня 2022 року у справі № 465/5145/16-а.
Зі змісту ст. 284 КУпАП вбачається, що одним з можливих наслідків розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення є притягнення особи до адміністративної відповідальності шляхом винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.
Недотримання відповідачем приписів законодавства України про адміністративні правопорушення тягне недоведеність з боку суб'єкта владних повноважень правомірності оскаржуваної у цій справі постанови та є підставою для її скасування.
Таким чином, з системного аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне сповіщення такої особи про місце і час розгляду справи щодо неї.
При цьому, обов'язок повідомляти особу про місце і час розгляду справи вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення. Особі, до якої застосовується адміністративна санкція, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в розгляді справи про адміністративне правопорушення, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.
В даному випадку оскаржувана постанова не містить відомостей, в який спосіб позивач ОСОБА_1 повідомлявся про розгляд відносно нього справи про адміністративне правопорушення. Так само в межах розгляду даної справи адміністративної юрисдикції відповідач доказів належного сповіщення позивача суду не подав, у зв'язку з чим суддя вимушений констатувати, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення та вважати, що на час винесення оскаржуваної постанови, відповідач не мав достовірних даних про належне повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.
За таких обставин суддя вважає, що відповідач не забезпечив дотримання порядку притягнення особи до відповідальності та забезпечення реалізації особою, яка притягується до відповідальності, прав, визначених ст. 268 КУпАП, що у свою чергу позбавило позивача можливості участі в розгляді справи про адміністративне правопорушення, зокрема висловлення заперечень, надання доказів, тощо.
Згідно із ст. 245 КУпАП одними із завдань провадження адміністративної справи закон визначає такі, як своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до cт. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У відповідності до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із закріпленого в ч. 4 ст. 129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов'язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.
Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Стаття 62 Конституції України передбачає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.07.2020 року у справі № 463/1352/16-а зазначено, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Суддя враховує, що стороною відповідача не надано жодного доказу на підтвердження того, що позивач ОСОБА_1 допустив вказане правопорушення та не спростовано його твердження про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. У п. 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року (заява № 7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З огляду на викладене, враховуючи зазначені обставини та надані суду докази, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суддя дійшов висновку, що оскаржувана постанова винесена без достатніх правових підстав, що вказують на наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення та без встановлення дійсних обставин справи, а тому наявні підстави для скасування зазначеної постанови та закриття провадження по справі.
Разом з тим, позовні вимоги в частині визнання постанови протиправною не можуть бути задоволені, оскільки ч. 3 ст. 286 КАС України визначено перелік рішень, які може прийняти суд за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Вказаний перелік є вичерпним і не передбачає визнання дій посадової особи щодо складання постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності незаконними або визнання постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності протиправною.
При вирішенні питання розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Представник позивача просив стягнути із відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 3 500 грн.
За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України при ухваленні рішення суд має також вирішити питання розподілу судових витрат між сторонами.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Суд наголошує, що ст. 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 КАС України щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 року (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також, Верховний Суд у постанові від 22.12.2018року (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У своїх постановах від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 року у справі № 726/549/19 Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесення таких витрат надав копії: свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 16), ордеру на надання правової допомоги (а.с. 17).
В процесі розгляду справи інших доказів надано не було.
Аналізуючи надані представником позивача докази понесення витрат на правову допомогу, суддя зазначає про відсутність необхідних доказів понесення таких витрат, а саме: відсутність детального опису робіт, здійснених адвокатом, акту прийому-передачі наданих послуг, а також документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги.
Враховуючи викладене, суддя дійшов висновку, що витрати, понесені позивачем на надання правової допомоги у розмірі 3 500 грн. стягненню з відповідача не підлягають.
Разом з тим, при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 484,48 грн. (позов подано через систему «Електронний суд», у зв'язку з чим застосовано понижуючий коефіцієнт 0,8) (а.с. 34), який, з урахуванням задоволення позовних вимог, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань.
На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст.ст. 2, 5, 6, 9, 77, 78, 90, 229, 242-246, 255, 286 КАС України, ст.ст. 7, 210, 235, 245, 251-252, 280 КУпАП, суддя
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у адміністративній справі - задовольнити частково.
Постанову № 1/175/ВОБ від 20.02.2025 року за справою про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП - скасувати.
Справу про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП - закрити.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань із ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 484,48 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок.
Витрати на правову допомогу у розмірі 3 500 грн. покласти на позивача ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Сторони:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , місце знаходження: АДРЕСА_2 .
Суддя: Федотова В.М.