Справа № 601/2943/24Головуючий у 1-й інстанції Харлан М.В.
Провадження № 22-ц/817/522/25 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
27 червня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників цивільну справу № 601/2943/24 за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 05 березня 2025 року (ухвалене суддею Харланом М.В., повний текст якого складено 05 березня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_1 , про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,
У вересні 2024 року ОСОБА_2 (далі - позивачка), в інтересах якої діяла адвокат Найда К.В., звернулася до суду із позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ, відповідач, апелянт), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_1 , про відшкодування матеріальної шкоди.
Позов обгрунтований тим, що 24 березня 2023 року близько 07 год. 45 хв. на автодорозі «Чугуїв - Милове» поблизу села Борівське, Куп'янського району Харківської області, відбулась дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «MERCEDES-BENZ» р.н. НОМЕР_2 , не впорався з керуванням та допустив з'їзд керованого ним автомобіля з проїзної частини дороги в кювет. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_3 та пасажир ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень загинули. За фактом вищевказаного ДТП, СВ розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Харківській області 24 березня 2023 року внесло відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023220000000329. Згодом, Харківська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону листом повідомила, що під час досудового розслідування зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру ОСОБА_3 , однак у зв'язку із смертю останнього, кримінальне провадження підлягає закриттю на підставі п.5 ч.1 ст.284 КПК України.
Вказує, що внаслідок вищевказаного ДТП завдано моральну шкоду близькому родичу загиблого, а саме матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 , пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «MERCEDES BENZ» р.н. НОМЕР_2 , не була застрахована, оскільки останній є учасником бойових дій, а тому, МТСБУ повинне відшкодувати завдану шкоду.
02 червня 2023 року представник позивача надіслав на поштову адресу відповідача повідомлення про настання страхового випадку та звернувся із заявою на виплату страхового відшкодування. Серед заявлених позивачем до відшкодування вимог містились 80400 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вказує, що своїм листом МТСБУ повідомило представника позивача, що для прийняття рішення щодо відшкодування шкоди МТСБУ необхідно отримати завірений належним чином документ, складений відповідною повноважною установою (вирок суду, постанова про відмову в порушенні кримінальної справи), що підтверджує відповідальність іншого учасника за скоєння ДТП.
Однак, вищезазначена вимога МТСБУ не відповідає порядку врегулювання даних правовідносин.
Так, з правових норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» слідує те, що страховик зобов'язаний проводити розслідування страхового випадку та самостійно витребувати необхідні йому документи. А тому, покладення відповідачем на позивача свого обов'язку щодо отримання документів про обставини скоєння ДТП, є нічим іншим як затягуванням виплати страхового відшкодування.
Вважає, що призупинення відповідачем розгляду заяви на виплату страхового відшкодування є грубим порушенням Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Так, станом на дату подачі позовної заяви, відповідач не здійснив виплату відшкодування, що стало підставою для звернення позивача в суд за захистом свого порушеного права на регламентну виплату.
У зв'язку з наведеним ОСОБА_2 просила суд стягнути із відповідача на її користь 80400.00 грн - відшкодування моральної шкоди та 21000.00 грн - витрат, пов'язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.
Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 05 березня 2025 року позов ОСОБА_2 , задоволено повністю.
Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_2 80400 грн відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_2 21000 грн судових витрат, пов'язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.
Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь держави судовий збір у розмірі 1211.20 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Моторне (транспортне) страхове бюро України, в інтересах якого діє адвокат Гусєв П.В., подало на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що автомобіль обвинуваченого не є таким автомобілем, що підпадає під дію підпункту «в» пункту 41.2 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Пільга, надана ОСОБА_3 , не розповсюджується на його роботодавця, а отже потерпілий у даній справі не має право на отримання відшкодування, визначеного в статті 27 цього Закону.
Заперечуючи проти задоволення позову Військова частина НОМЕР_1 жодним чином не вказувала підстави керування волонтерським транспортним засобом «Мерседес», державний номер НОМЕР_2 та обгрунтовуючи задоволення позову суд жодним чином не вказав, у зв'язку з чим спеціальний суб'єкт відповідальності керував волонтерським транспортним засобом.
Посилання суду першої інстанції, що ОСОБА_3 під час ДТП не виконував свої трудові та службові обов'язки є необґрунтованими, оскільки третьою особою не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної чи іншої відповідальності за самовільне залишення військової частини.
В даному випадку військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 є спеціальним суб'єктом відповідальності та у разі самовільного залишення військової частини військовослужбовця притягують до відповідальності, передбаченої КУпАП або кримінальної відповідальності.
Третьою особою по справі не спростовано факту того та навпаки підтверджено, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 виконував трудові обов'язки та ДТП сталася під час виконання ним службового обов'язку, що підтверджує витяг з наказу № 1100А від 24 березня 2023 року.
Сторона апелянта вважає, що 24 березня 2023 року ДТП сталася саме у зв'язку з виконанням працівником відповідача трудових обов'язків, наявність яких породжує для третьої особи, як роботодавця, передбачені ст.1172 ЦК України правові наслідки, а саме відшкодування потерпілій особі нанесеної шкоди.
У зв'язку з наведеним МТСБУ просить рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 05 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників у справі до суду не надходив.
Окрім цього, представником апелянта заявлено клопотання про розгляд справи з викликом сторін.
В силу частини першої статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.
Згідно з частини п'ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь - якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини шостої статті 279 ЦПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:
1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Згідно частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК - «Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться».
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову в даній справі не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до вищенаведених приписів ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції вважає за можливе визнати цю справу малозначною, а розгляд апеляційної скарги проводити в порядку письмового, спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з тим, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін, у задоволенні клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) учасників справи слід відмовити.
Враховуючи викладене, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
Відповідно до копії Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 «Про призначення розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком» від 24 березня 2023 року встановлено, що 24 березня 2023 року близько 07 год. 45 хв., керуючи волонтерським транспортним засобом марки «MERCEDES-BENZ» р.н. НОМЕР_2 , на автодорозі Р07, сполучення Чугуїв-Мілове, поблизу населеного пункту Борівське, Куп'янського району Харківської області, солдат ОСОБА_3 не впорався з керуванням та допустив з'їзд керованого ним автомобіля з проїжджої частини дороги та виліт в кювет, в результаті чого солдат ОСОБА_3 та майор ОСОБА_4 загинули на місці (а.с.27-28).
Відповідно до копії листа прокурора Харківської спеціалізованої прокуратура у сфері оборони Східного регіону, адресованого ОСОБА_11. та ОСОБА_2. слідує, що в провадженні СВ розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Харківській області перебувало кримінальне провадження №12023220000000329 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України. Під час досудового розслідування зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру ОСОБА_3 , однак у зв'язку із смертю останнього кримінальне провадження підлягає закриттю на підставі п.5 ч.1 ст.284 КПК України (а.с.26).
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 28 березня 2023 року Шумським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті: с.Борівське, Куп'янського району, Харківської області (а.с.25).
Згідно копії Витягу з особової справи майора ОСОБА_4 вбачається, що останній виключений із списків особового складу частини наказом командира військової частини НОМЕР_1 №92 від 30 березня 2023 року. Одночасно у витязі вказані відомості про родину ОСОБА_4 (мати - ОСОБА_6 , 1969 р.н., батько - ОСОБА_7 (з сім'єю не проживає), брат - ОСОБА_8 , 2011 р.н.) (а.с.21).
Відповідно до копії листа № 3731, наданого 22 квітня 2023 року Військовою частиною НОМЕР_1 на адвокатський запит вбачається, що ОСОБА_3 надано статус учасника бойових дій.
Перевіркою чинності полісу внутрішнього страхування встановлено, що станом на 24 березня 2023 року поліс на ТЗ № SR9839K відсутній.
Як стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 23 вересня 1994 року Шумським відділом реєстрації актів громадянського стану Тернопільської області ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Шумськ Шумського району Тернопільської області та в графі батьки вказано - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с.24).
Відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 , виданого Шумським відділом реєстрації актів громадянського стану Тернопільської області вбачається, що 23 лютого 2006 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_12 розірвано (а.с.18).
Відповідно до інформації про коло осіб першого ступеня споріднення по відношенню до загиблого, що є додатком №6 до Договору про надання професійної правничої допомоги, до таких осіб по відношенню до загиблого входили: ОСОБА_2 (мати), ОСОБА_7 (батько, проживає в росії) (а.с.19).
Позивач у позові зазначила, що має право на отримання страхового відшкодування у зв'язку із смертю потерпілого одноосібно, на підтвердження чого нею до МТСБ України було надіслано заяву, відповідно до якої остання вказала, що батько ОСОБА_4 - ОСОБА_7 проживає на території росії та є її громадянином, а тому на моральну шкоду претендувати не буде (а.с.20).
Листом № 77 від 03 липня 2023 року МТСБ України повідомило представника позивача, що для прийняття рішення щодо відшкодування шкоди МТСБУ необхідно отримати завірений належним чином документ, складений відповідною повноважною установою (вирок суду, постанова про відмову в порушенні кримінальної справи), що підтверджує відповідальність іншого учасника за скоєння ДТП (а.с.22).
Відповідно до копії довідки №285, виданої 11 січня 2025 року військовою частиною НОМЕР_1 за підписами т.в.о командира військової частини ОСОБА_9 , начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини ОСОБА_10, вбачається, що автомобіль марки «MERCEDES-BENZ» ML 270 Vin: НОМЕР_6 на обліку військової частини не перебуває (а.с.119).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
Відповідно до статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно з частинами першою, п'ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
З огляду на презумпцію вини завданої шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.
При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, у тому числі якщо шкоду завданої здоров'ю особи
Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справах №751/8121/17; від 10 січня 2019 року №500/2095/15-ц.
Отже, з вищевикладеного випливає, що саме володільці джерела підвищеної небезпеки можуть бути відповідальними за шкоду, завдану ними, в розумінні ст.ст.1166, 1187, 1188 ЦК України, а не пішоходи чи пасажири, які несуть відповідальність виключно у разі завдання ними умисної шкоди.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про страхування» (далі - Закон № 1909-IX) страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством.
Згідно із ст.980 ЦК України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.
Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1961-IV).
Згідно зі статтею 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно з підпунктами «а», «г» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі; особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону.
Відповідно до п.п.1.7 ст.1 Закону №1961-IV забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Відповідно до статті 13.1. Закону №1961-IV, учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю І групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
Аналіз положень статті 13 Закону України №1961-IV вказує на те, що однією з обов'язкових умов відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є особи, зазначені в її пункті 13.2, є керування транспортним засобом, який належить особам на праві власності, тоді як для осіб, наведених у пункті 13.1 вказаної статті, такою умовою є керування транспортним засобом, який належить учаснику бойових дій.
Таким чином Закон звільняє від обов'язку страхування цивільно-правової відповідальності учасників бойових дій, які особисто керують транспортними засобами на правовій підставі.
Згідно з абз. 2 п.22.1 ст. 22 Закону України №1961-IV, у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 41 Закону №1961-IV передбачено також перелік випадків, в яких регламентні виплати здійснюються саме МТСБУ за рахунок коштів з централізованих страхових резервних фондів чи з коштів фонду страхових гарантій, а відповідно до приписів пункту 41.1 статті МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Відповідно до пункту 41.1 статті 41 Закону №1961-IV саме МТСБУ відшкодовує шкоду потерпілому, оскільки шкода заподіяна транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Пунктом 27.3 ст.27 Закону №1961-IV встановлено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
На день настання страхового випадку ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6700 грн.
Згідно статті 34 Закону України «Про дорожній рух» державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників. Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.
Відомчу реєстрацію та облік транспортних засобів Збройних Сил України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Служби безпеки України, Управління державної охорони України, Національної поліції України, житлово-комунального господарства, а також тих, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування, здійснюють: транспортних засобів, які належать військовим частинам, об'єднанням чи організаціям, що входять до складу Збройних Сил України, - уповноважений орган Міністерства оборони України.
Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_2 посилалася на те, що станом на дату ДТП (24 березня 2023 року), цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 , пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «MERCEDES BENZ» р.н. НОМЕР_2 , не була застрахована, тому МТСБУ зобов'язане відшкодувати позивачці завдану шкоду, заподіяну смертю ОСОБА_4 .
Судом першої інстанції правильно встановлено, що 24 березня 2023 року шкоду потерпілому ОСОБА_4 завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого. Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «MERCEDES-BENZ», р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_3 не застрахована, оскільки останній мав статус учасника бойових дій.
У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що внаслідок вищевказаної ДТП, загинув військовослужбовець ОСОБА_4 , який був сином позивачки.
Отже, страховий випадок - ДТП, в результаті якого загинув ОСОБА_4 , сталось ІНФОРМАЦІЯ_2 , смерть потерпілого настала на місці пригоди та є прямим наслідком цієї ДТП, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Водночас, транспортний засіб «MERCEDES-BENZ» р.н. НОМЕР_2 на обліку третьої особи не перебував, у зв'язку із чим автомобіль не є військовим майном чи штатним транспортним засобом військової частини НОМЕР_1 , а отже військова частина не є власником вищевказаного транспортного засобу.
Таким чином, у даній справі МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих зобов'язане відшкодувати шкоду, заподіяну смертю ОСОБА_4 , внаслідок ДТП, яке відбулося 24 березня 2023 року.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що існують правові підстави для задоволення позову ОСОБА_2 .
Доводи апелянта про те, що транспортний засіб «MERCEDES-BENZ» р.н. НОМЕР_2 не підпадає під дію підпункту «в» пункту 41.2 статті 41 Закону №1961-IV, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки військовослужбовець ОСОБА_3 не був закріплений за вказаним транспортним засобом у відповідності до положень Інструкції про порядок використання автомобільної техніки у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10 січня 1995 року, а отже, вказані обставини свідчать про те, що під час ДТП ОСОБА_3 керував транспортним засобом, який не належав Військовій частині НОМЕР_1 .
Твердження апелянта про те, що ОСОБА_3 під час ДТП виконував свої трудові та службові обов'язки, які покладалися на нього військовою частиною НОМЕР_1 , апеляційний суд не приймає, оскільки в матеріалах справі відсутні належні та допустимі докази на підтвердження вказаного. Крім того, те що ОСОБА_3 на момент ДТП був військовослужбовцем не є безумовною обставиною, яка підтверджує факт виконання останнім службових обов'язків. Більше того, колегія суддів зазначає, що стороною відповідача не заявлялося клопотання до суду про витребування доказів з Військової частини НОМЕР_1 , які б підтверджували чи спростовували вказані твердження.
Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у відзиві на позов, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.
У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Задовольняючи позов, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України - залишити без задоволення.
Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 05 березня 2025 року - залишити без змін.
Судові витрати, понесені сторонами у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції - залишити в межах, ними понесених.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Дата складення повного тексту постанови - 27 червня 2025 року.
Головуючий О.З. Костів
Судді: М.В. Хома
Н.М. Храпак