Справа № 466/939/17 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л.
Провадження № 22-ц/811/721/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
Провадження № 22-ц/811/722/25
02 липня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,
судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,
за участю секретаря Цьони С.Ю.;
Турчина Р.Г. і Завалишина Ю.О.
- представників АТ «Українська залізниця»;
відповідачки ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Завалишина Юрія Олеговича, представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 15 січня 2025 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 10 лютого 2025 року,
У лютому 2017 року Акціонерне товариство «Укрзалізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») звернулося до суду з позовом до Осієвської Ольги Валентинівни, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу (далі - ЛМНО) Барбуляк Х.М., Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, треті особи: ОСОБА_2 , Брюховицька селищна рада, Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» (далі - ПАТ «ВіЕс Банк»), про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію речового права, скасування запису в поземельні книзі щодо земельної ділянки, витребування майна.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 10 лютого 2010 року у справі № 2-213/2010 задоволено позов Львівського міжрайонного транспортного прокурора в інтересах держави Україна в особі Мінтрансзв'язку (Мінінфраструктури), ДТГО «Львівська залізниця» (правонаступником якого на час подання цієї позовної заяви є ПАТ «Українська залізниця» (далі - Залізниця)) до Брюховицької селищної ради, ОСОБА_2 , визнано незаконним та скасовано рішення Брюховицької селищної ради від 02 червня 1993 року № 150, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку.
При ухваленні зазначеного рішення, суд урахував, що за наслідками проведеної перевірки Львівською міжрайонною транспортною прокуратурою щодо дотримання вимог земельного законодавства в ДТГО «Львівська залізниця» виявлено, що згідно з матеріалами інвентаризації № 197-Л (1962 рік) в смт Брюховичі по правій стороні перегону Рясне ІІ - Дубляни Львівські 9 км 8 пк визначено смугу відчуження Львівської залізниці у розмірі 40 м від крайньої рейки.
27 вересня 2008 року при обстеженні земельної ділянки працівниками Залізниці встановлено, що на ділянці, розташованій в АДРЕСА_1 (по правій стороні перегону Рясне ІІ - Дубляни Львівські) на відстані 30 м від крайньої рейки, невідомими особами здійснюється будівництво капітальних споруд та облаштовується дорога на відстані 7 м від крайньої рейки.
Крім того, у справі № 2-213/2010 встановлено, що спірна земельна ділянка, яка належить Залізниці на праві постійного користування та повністю входить у смугу відведення, була незаконно передана у власність ОСОБА_2 , на яку останній оформив державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 483980 від 10 жовтня 2007 року. Рішенням Брюховицької селищної ради від 28 травня 2008 року № 185 надано дозвіл ОСОБА_2 на забудову даної земельної ділянки незаконно, оскільки воно прийнято без припинення права Залізниці на користування даною земельною ділянкою.
Крім того, рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 21 травня 2014 року у справі № 466/9467/13-ц задоволено позов ДТГО «Львівська залізниця» до ОСОБА_2 , зобов'язано останнього усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, а саме звільнити самовільно зайняту земельну ділянку в межах Брюховицької селищної ради в межах 9 км ПК 8 перегону Рясне 2 - Дубляни - Львівські та демонтувати незаконно споруджений будинок, який розміщений на цій земельній ділянці.
Однак усупереч даному рішенню суду ОСОБА_2 надалі незаконно експлуатував земельну ділянку Залізниці, звів на ній житловий будинок, чим порушив право Залізниці на користування належною їй земельною ділянкою за цільовим призначенням, а саме для забезпечення функціонування залізничного транспорту, про що комісією за участі представників Кам'янка-Бузької дистанції колії та Брюховицької селищної ради складено відповідний акт від 05 листопада 2013 року.
Постановою Шевченківського ВДВС Львівського МУЮ від 05 листопада 2014 року відкрито виконавче провадження, зобов'язано ОСОБА_2 у строк до 12 листопада 2014 року усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою. У строк визначений зазначеною постановою рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 21 травня 2014 року у справі № 466/9467/13-ц не було виконане.
За попередньою інформацією, спірна земельна ділянка передана у власність третіх осіб, зрізані насадження, демонтовано споруджений будинок
ОСОБА_2 , ведуться роботи зі спорудження нового будинку.
Для встановлення зазначених фактів було проведено обстеження земельної ділянки Залізниці, під час проведення якого від 18 липня 2016 року комісією у складі головного інженера, інженера землевпорядника виробничого підрозділу «Кам'янка-Бузька дистанція колії» та начальника сектору майнових та земельних ресурсів виробничого структурного підрозділу «Львівська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», виявлено, що в межах Брюховицької селищної ради на км 8 + 680 м - км 8 +702 м перегону Рудно - Підбірці за ходом кілометрів з правої сторони від осі колії на відстані від 30 м до 55 м розташовані котлован від демонтованого фундаменту, демонтовані бетонні фундаментні блоки та сипучі будівельні матеріали, про що складено відповідний акт.
Смуга відведення залізниці відповідно до плану смуги відведення лінії Рудно-Підбірці від 1962 року на вказаному відрізку становить 40 м.
З інформації, отриманої з офіційного веб-ресурсу Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру про право власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 46101663300:08:001:1716, ця ділянка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі державної реєстрації права від 15 квітня 2016 року, номер запису про право 14189160, здійсненої приватним нотаріусом Барбуляк Х.М.
Відповідно до інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 79592607 підставою внесення запису про право є рішення приватного нотаріуса ЛМНО Барбуляк Х. М. про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 29279838 від 15 квітня 2016 року 17:20:17.
Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», серія та номер: 1174 виданий 15 квітня 2016 року приватним нотаріусом ЛМНО Барбуляк Х. М.
Згідно з наявною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень інформацією Осієвська О. В. придбала, приватний нотаріус ЛМНО Барбуляк Х. М. зареєструвала право власності на земельну ділянку, а Відділ Держгеокадастру у місті Львові Львівської області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, вніс запис у Поземельну книгу щодо земельної ділянки за кадастровим номером 46101663300:08:001:1716 в порушення закону та в порушення права Залізниці на користування частиною смуги відведення з огляду на наступне.
Право Залізниці на спірну земельну ділянку виникло задовго до виникнення такого права в ОСОБА_1 чи інших осіб.
План смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці від км 11 +
106 м до км 20 + 534 м від 1962 року розроблений проєктною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році, який є проєктно-технічною документацією, та у розумінні статті 17 Закону України «Про основи містобудування» є містобудівною документацією, що є основою при наданні у власність земель, встановлює розміри спірної земельної ділянки, віднесеної до земель залізничного транспорту, містить необхідну інформацію щодо виникнення в залізниці права користування земельною ділянкою.
Із урахуванням діючих у період складання Плану смуги відведення норм Земельного кодексу УРСР від 25 жовтня 1922 року, Загальних основ землекористування та землеустрою, затверджених Постановою ЦВК СРСР від 1928 року, усі землі, які фактично перебували у виключному віданні уповноважених органів (в тому числі Народного Комісаріату СРСР шляхів сполучення), вважаються закріпленими за ними та, за відсутності їх згоди, можуть бути вилучені лише у спеціальному порядку.
Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, серія та номер: 1174 виданий 15 квітня 2016 року приватним нотаріусом ЛМНО Барбуляк Х.М., за яким ОСОБА_1 купила земельну ділянку площею 0,0773 га, підлягає визнанню недійсним, оскільки як у третіх осіб не виникло право власності на зазначену земельну ділянку, оскільки рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 10 лютого 2010 року у справі № 2-213/2010 встановлено належність права користування на земельну ділянку за вказаною адресою Залізниці. Таким чином, жодна третя особа, не будучи належним власником земельної ділянки, не мала правових підстав розпоряджатися цією земельною ділянкою.
При оформленні правовстановлюючих документів на право власності на земельну ділянку відповідач не погоджувала межі земельної ділянки із Залізницею.
На даний час у власності ОСОБА_3 перебуває земельна ділянка площею 0,0773 га, придбана за договором купівлі-продажу предмета іпотеки серія та номер: 1174 виданим 15 квітня 2016 року приватним нотаріусом ЛМНО Барбуляк Х. М., укладеним з невстановленою особою (особами), на яку зареєстровано право власності.
Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0773 га повністю накладається (перетинається) з земельною ділянкою смуги відведення залізниці, що встановлено рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 10 лютого 2010 року у справі № 2-213/2010.
У зв'язку з наведеним АТ «Укрзалізниця» просило:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу предмета іпотеки, зареєстрований у реєстрі за № 1174 від 15 квітня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Барбуляк Х.М.;
- скасувати рішення приватного нотаріуса ЛМНО Барбуляк Х.М. про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 29279838 від 15 квітня 2016 року 17:20:17;
- скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 46101663300:08:001:1716 шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування;
- витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 46101663300:08:001:1716 площею 0,0773 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та перетинається зі смугою відведення Залізниці (том 1, а.с. 2-13).
Справа судами розглядалася неодноразово.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 29 січня 2019 року (залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12 березня 2020 року) позов АТ «Укрзалізниця» було задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу предмета іпотеки, зареєстрований у реєстрі за № 1174 від 15 квітня 2016 року та посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Барбуляк Х.М.
Скасовано рішення приватного нотаріуса ЛМНО Барбуляк Х. М. про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 29279838 від 15 квітня 2016 року 17:20:17.
Скасовано запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки за кадастровим номером 46101663300:08:001:1716, шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування.
Витребувано від ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 46101663300:08:001:1716 площею 0,0773 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та перетинається зі смугою відведення Залізниці.
Однак постановою Верховного Суду від 12 січня 2022 року було частково задоволено касаційну скаргу представника відповідачки ОСОБА_1 .
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 29 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 березня 2020 року в частині задоволення позову про 1) визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та 2) скасування запису у Поземельній книзі щодо земельної ділянки за кадастровим номером 46101663300:08:001:1716 скасовано з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 29 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 березня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про 1) скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на земельну ділянку та 2) витребування її з чужого незаконного володіння скасовано і справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції (том 3, а.с. 248-251).
За підсумками нового розгляду справи рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 15 січня 2025 року у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» про скасування рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христини Миколаївни про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 29279838 від 15 квітня 2016 року 17:20:17 та витребування від ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 46101663300:08:001:1716 площею 0,0773 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та перетинається із смугою відведення Залізниці відмовлено.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 9 600 грн. судових витрат (том 5, а.с. 29-34).
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 10 лютого 2025 року стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 8 500 грн. понесених судових витрати на професійну правничу допомогу (том 5, а.с. 62-63).
Вищезгадані рішення оскаржив представник позивача.
Апелянт просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги, покликаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.
Вважає, що суд не дав належної оцінки схемі земельної ділянки AT «Укрзалізниця» в межах смт. Брюховичі Львівської міської ради Львівської області, відповідно до якої земельна ділянка з кадастровим номером 46101663300:08:001:1716, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , накладається на земельну ділянку смуги відведення AT «Укрзалізниця» і площа такого накладання становить 0,0214 га., а також тому, що «оспорювана земельна ділянка накладається (перетинається) зі смугою відведення Залізниці», що встановлено ще рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 10 лютого 2010 року у справі №2-213/2010, а «наявність чи відсутність в AT «Укрзалізниця» документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового режиму, оскільки його вже визначено Законом - право Залізниці на спірну земельну ділянку виникло задовго до виникнення такого права в ОСОБА_1 чи інших осіб».
Вважає, що суд неправомірно не зупинив провадження у справі - «з огляду на те, що Ухвалою ВСУ від 17.08.2023 справу № 446/478/19 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду … на підставі ч. 5 ст. 403 ЦПК України, оскільки колегія суддів вважає, що справа містить виключно правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема у питанні, який спосіб захисту прав AT «Укрзалізниця» є ефективним у спорах щодо поновлення права користування земельними ділянками залізничного транспорту, переданими у власність іншим особам. Вибір способу захисту AT «Укрзалізниця» є обставиною, що має значення для справи №466/939/17, впливає на збір оцінку доказів у цій справі та матиме преюдиційне значення».
Вважає, що суд додатковим рішенням від 10.02.2025 року «безпідставно» стягнув з ПАТ «Укрзалізниця» на користь відповідачки ОСОБА_1 8 500 грн. понесених судових витрати на професійну правничу допомогу, оскільки «заява про ухвалення додаткового рішення не містила обґрунтування поважності причин неможливості подання Відповідачем до закінчення судових дебатів доказів, що підтверджують розмір понесення витрат на правову допомогу», що у відповідності з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.02.2024 року у справі № 910/9714/22, «є підставою для відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу».
Вважає, що «при визначенні суми відшкодування (витрат на професійну правничу допомогу) суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін», звертаючи увагу на те,що «у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268)», а тому вважає, що «Судом безпідставно прийняте рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 8500,00 грн. … понесених судових витрати на професійну правничу допомогу» (том 5, а.с. 72-82).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони відповідачки ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга частково підлягає до задоволення з наступних підстав.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);
- при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263).
Скасовуючи рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 29 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 березня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на земельну ділянку та витребування її з чужого незаконного володіння і передаючи справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції Верховний Суд у своїй постанові від 12 січня 2022 року зазначив, що згадані «суди не з'ясували в частині чи повністю спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку смуги відведення залізниці, від чого залежить який зі способів захисту порушеного права підлягає застосуванню: скасування рішення про державну реєстрацію в разі часткового накладення спірних земельних ділянок або ж витребування земельної ділянки у випадку повного перетину земельних ділянок».
Тобто, як вбачається з вищенаведеного, задоволення позовної вимоги про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на земельну ділянку виключає задоволення позовної вимоги про витребування цієї земельної ділянки з чужого незаконного володіння і навпаки. Однак позивач від жодної зі згаданих позовних вимог не відмовився.
Статтею 417 ЦПК України встановлено, що вказівки, які містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
На підтвердження свого твердження про часткове накладення спірних земельних ділянок позивач подав до суду схему земельної ділянки АТ «Укрзалізниця» в межах смт. Брюховичі Львівської міської ради Львівської області (на якій відсутня дата її складання), відповідно до якої земельна ділянка з кадастровим номером 46101663300:08:001:1716, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , накладається на земельну ділянку смуги відведення АТ «Укрзалізниця» і площа такого накладання становить 0,0214 га.
Заперечуючи достовірність даної схеми та допустимість використання її, як доказу накладання земельних ділянок, сторона відповідачки ОСОБА_1 подала до суду (зокрема) лист ДП Державний інститут проектування міст «Містопроект» вх. № 46 від 02.02.2022 року, фрагмент генерального плану смт Брюховичі з нанесеною ділянкою, технічну документацію із землеустрою щодо складання та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:08:001:1716, згідно яких жодного накладення меж згаданої земельної ділянки із сусідніми земельними ділянками не має.
Як також стверджується матеріалами справи, при укладенні договору купівлі-продажу предмета іпотеки від 15.04.2016 року (на підставі якого відповідачка ОСОБА_1 набула право власності на спірну земельну ділянку) нотаріусом було перевірено витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15.04.2016 року, виданий відділом Держгеокадастру у м. Львові, в якому зазначено опис меж земельної ділянки: від ОСОБА_4 , від Б до В - АДРЕСА_1 , від В до ОСОБА_5 , від Г до Д - ОСОБА_6 , від Д до А - землі Львівської залізниці, про що вказано в договорі. Аналогічні відомості містить і витяг з Державного земельного кадастру від 06.06.2016 року, отриманий відповідачкою після придбання земельної ділянки.
Вищенаведені докази, подані до суду відповідачкою, позивачем (АТ «Укрзалізниця») жодним чином не спростовано.
За наведених вище обставинналежним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, після якого суд вирішує наявність чи відсутність порушених речових прав позивача на земельну ділянку. Наведений висновок знайшов своє відображення у постанові Верховного Суду від 31.05.2023 року у справі №515/1315/18.
Однак, висновок такої земельно-технічної експертизи у матеріалах даної справи є відсутнім.
В той же час, схема земельної ділянки АТ «Укрзалізниця» в межах смт. Брюховичі Львівської міської ради Львівської області (без дати), подана до суду позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, аж ніяк не може замінити висновок земельно-технічної експертизи та бути визнаною належним та допустимим доказом, який спростовує вищезгадані докази, подані до суду стороною відповідачки, а тому не може прийматися, як належний та допустимий доказ того, що суміжні земельні ділянки накладаються.
Безспірним також є те, що відповідачка ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, а тому на неї поширюються положення статті 388 ЦК України.
24 січня 2024 року Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) було ухвалено рішення у справі «Дроздик та Мікула проти України» (заяви № 27849/15 та № 33358/15), яке набуло статусу остаточного 24 січня 2025 року.
У цьому рішенні ЄСПЛ (у справі з аналогічних правовідносин: про скасування державної реєстрації земельних ділянок за відповідачами та витребування їх, як землі залізниць, у яких аналогічні позови судами України були задоволеними) констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки прийшов до висновку про недопустимість позбавлення відповідачів (які у подальшому звернулися до ЄСПЛ) власності без надання їм будь-якого відшкодування за відчужені у них земельні ділянки.
В той же час, у даній справі стороною позивача жодного відшкодування відповідачці за земельну ділянку (вимога про витребування якої у відповідачки і становить предмет позовних вимог) не запропоновано.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та 15 січня 2025 року ухвалив рішення по суті спору з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування (та, відповідно, для задоволення позовних вимог) відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.
ЦПК України також встановлено, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частини 1-3 статті 137);
- розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137);
- суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137);
- обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 137).
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:
(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі;
(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Вище наведена правова позиція знайшла своє відображення у додатковій постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18.
Статтею 134 ЦПК України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи (частина 1), і що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (частина 2).
Вищенаведена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (том 2, а.с. 38) і в силу положень частини 4 статті 263 ЦПК України є обов'язковою для судів першої та апеляційної інстанцій.
В той же час, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідачка ОСОБА_1 понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, відсутній.
Як стверджується самою адвокатом Шкред А.О., Договір про надання професійної правничої допомоги нею з відповідачкою ОСОБА_1 було укладено ще 26.06.2023 року, однак такий у матеріалах справи взагалі відсутній і лише згадується у додатках до Заяви про ухвалення додаткового рішення, яка датована 16.01.2025 року, тобто - яку було подано до суду вже після ухвалення судом 15 січня 2025 року рішення по суті спору.
При цьому Заява представника відповідачки Осієвської О.В. про ухвалення додаткового рішення не містить пояснень з приводу того, чому саме згаданий у цій заяві Договір про надання професійної правничої допомоги, укладений ще 26.06.2023 року, було подано до суду лише після завершення розгляду справи судом першої інстанції.
Тобто, як вбачається з вищенаведеного, на стадії розгляду справи судом першої інстанції позивач був позбавлений можливості подати до суду аргументоване клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, або навести свої доводи щодо неспівмірності цих витрат (частини 5 та 6 статті 137 ЦПК України).
Як вбачається з резолютивної частини додаткового рішення суду від 10 лютого 2025 року, цим додатковим рішенням Заяву представника відповідачки Осієвської О.В. про ухвалення додаткового рішення було задоволено лише частково, однак сторона згаданої відповідачки це додаткове рішення не оскаржувала, що дає підстави для висновку про те, що вона погодилась з цим рішенням в тій частині, якою її вимоги про стягнення з позивача частини судових витрат не було задоволено.
З урахуванням вищенаведеного в сукупності колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення суду від 10 лютого 2025 року, а тому приходить до висновку про те, що згадане судове рішення підлягає скасуванню - з відмовою у задоволенні вимог, які містяться у Заяві представника відповідачки Осієвської О.В. про ухвалення додаткового рішення, у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.п. 1 і 2, 375, 376 ч.1 п.п. 1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу адвоката Завалишина Юрія Олеговича, представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», задовольнити частково.
Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 10 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог, які містяться у Заяві Шкред Анастасії Олександрівни, представника ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення, у повному обсязі.
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 15 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 02 липня 2025 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.